загрузка...
 
5.3. Методи обчислення валового внутрішнього продукту (ВВП)
Повернутись до змісту
Винятково важлива роль, якої набуває показник ВВП у механізмі регулювання ринкової економіки, вимагає наукового обґрунтування методології та методів його розрахунку. Обчислення ВВП відповідно до вимог СНР є передумовою застосування стимулюючих, антиінфляційних методів монетарної та бюджетної політики, здійснення об’єктивних прогнозних розрахунків соціально-економічного розвитку країни.
Для обчислення ВВП у СНР використовують три методи: виробничий, кінцевого використання (за витратами) і розподільчий (за доходами).
Згідно із виробничим методом ВВП обчислюється як сума ВДВ всіх галузей економіки плюс податків на продукти, вираховуючи субсидії на продукти. Це можна подати у вигляді формули:
ВВП = ?(ВВ – ПС) + (ПП – С), (5.1)
де ВВ — валовий випуск окремих галузей; ПС — проміжне споживання окремих галузей; (ВВ – ПС) — валова додана вартість окремих галузей; ПП — податки на продукти; С — субсидії на продукти; (ПП – С) — чисті податки на продукти.
Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого за виробничим методом, пов’язана з обчисленням валового випуску, проміжного споживання та валової доданої вартості. Про зміст та методологію та методи визначення цих показників було сказано раніше (див. § 4.2, т. 4).
У таблиці 5.2 наведено дані про динаміку та структуру ВДВ, створеної в економіці України за 1995—1999 рр.

Як свідчать дані табл. 5.2, за 5 років ВДВ, створена економікою України, номінально зросла у 2,2 рази. Структура ВДВ свідчить про певне збільшення частки сфери послуг (з 44,5% до 48,7%) та наближення її до показників країн із розвиненою ринковою економікою. Однак пероцінювати цей факт не варто, бо зміна пропорцій відображає, в основному, перехід на загальноприйняту класифікацію послуг, передусім, через включення до сфери послуг галузей обігу, транспорту, зв’язку та ін.
Так само можна пояснити скорочення з 58,1% у 1995 р. до 52,4% у 1999 р., долі галузей матеріального виробництва, тобто тих, що виробляють товари. Проте, поки що ніяких кардинальних змін у поділі створеної ВДВ на товари і послуги не відбулося. Водночас наведена структура ВДВ знецінює пафос численних публікацій про абсолютне домінування матеріального виробництва в Україні. Слід зазначити також, що структура ВДВ в цілому та в окремих секторах економіки подається за застарілою методологією.
Офіційно друкована в інших країнах із ринковою економікою структура виробництва має сотні позицій, наприклад, у США випуск продукції металообробки розглядається за 99 агрегованими та 16 детальними позиціями, будівництво — за 11 позиціями, випуск меблів та фурнітури — по 10 позиціях та ін. Ринкова структура виробництва включає випуск продуктів споживання тривалого користування, товарів для домівок, харчових і нехарчових продуктів, продукції проміжного споживання, матеріалів, палива, енергії тощо. Така схема дає реальну інформацію про кінцевий попит, а динамічні ряди використовуються для прийняття поточних та стратегічних рішень, вироблення механізму макроекономічного регулювання та стимулювання виробництва, а також для оптимізації цінових пропорцій.
Діюча в Україні статистична інформація лише пасивно відбиває цінові зрушення, зокрема структурну деформацію промисловості, що відбулася протягом останніх років.
Для вироблення обґрунтованої структурної політики слід перейти до загальноприйнятої класифікації, передусім, у промисловості. Треба швидше впроваджувати в економічну практику розроблену КВЕД, що відповідає міжнародним стандартам. Це дасть змогу запровадити об’єктивний вимір структури економіки, виробництва товарів та послуг за функціональним, а також кінцевим ринковим призначенням.
У таблиці 5.3 наведено дані про динаміку ВВП України, обчисленого за виробничим методом.

Дані табл. 5.3 свідчать про те, що ВВП України за 1995—1999 рр. збільшився у 2,3 раза. Майже у стільки разів (у 2,2 раза) зросло і проміжне споживання, а його доля у складі валового випуску з 61,5% у 1995 р. зменшилася за 5 років лише на 0,9% і склала у 1999 р. 60,6%. Це свідчить про дуже значну енерго- та матеріаломісткість ВВП. У складі ВВП значну частку (15,4%) посідають чисті податки на продукти, а їхній обсяг за 1995—1999 рр. зріс у 3,4 раза.
Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума кінцевого споживання товарів і послуг (СВ+ДЗ), валового нагромадження (ВІ) та сальдо експорту та імпорту товарів і послуг (ЧЕ) за формулою:
ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ. (5.2)
Кінцеве споживання товарів і послуг охоплює кінцеві споживчі витрати домашніх господарств (СВ), а також витрати сектору загального державного управління (ДЗ) і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, на товари та послуги для індивідуального та колективного споживання. Таке групування показує, хто фінансує витрати на кінцеве споживання.
Зазначимо, зокрема, що витрати на кінцеве споживання домашніх господарств повинні включати також і закупівлю резидентами країни товарів і послуг за кордоном (наприклад під час відрядження або туристичних поїздок) і виключати аналогічні закупки нерезидентів на економічній території України. Зараз ці споживчі витрати відображаються у рахунку поточних операцій зовнішньоекономічних зв’язків.
Витрати домашніх господарств на кінцеве споживання складають значний агрегат, який охоплює великий спектр товарів і послуг, тому здійснюється поділ даного показника на групи. Для поділу за видами товарів і послуг СНР рекомендує використовувати Класифікацію основних продуктів (КОП), а для поділу за цілями чи функціями (наприклад, продукти харчування, послуги у галузі охорони здоров’я, освіти тощо) — Класифікацію індивідуального споживання за цілями.
В СНР України витрати домашніх господарств на кінцеве споживання включають оцінку витрат за трьома групами:
витрати на купівлю споживчих товарів у всіх торговельних підприємствах — на організованих ринках, на міських ринках, включаючи і неорганізовану торгівлю;
витрати на оплату споживчих послуг (послуги підприємств побутового обслуговування, пасажирського транспорту, зв’язку, державних установ і організацій, банківської системи, організацій по страхуванню, з проведення лотерей, послуги індивідуальних осіб (останні є послугами неорганізованого ринку);
надходження споживчих товарів і послуг у натуральній формі (товари і послуги власного виробництва, оплата праці у натуральній формі, умовно обчислені послуги з проживання у власному житлі) [22, c. 14—15].
Витрати на кінцеве споживання органів державного управління складаються з витрат інституційних одиниць на різноманітні види споживчих товарів і послуг, що надаються іншим інституційним одиницям безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення. Дані витрати фінансуються, головним чином, за рахунок коштів державного бюджету і позабюджетних фондів.
Для класифікації даної категорії витрат СНР рекомендує використовувати кілька способів:
а) за типом виробника товарів і послуг, які можуть бути ринковими чи неринковими;
б) за характером витрат (чи витрати пов’язані з колективними або з індивідуальними послугами);
в) за функціями або цілями відповідно до класифікації функцій органів державного управління;
г) за видом товарів і послуг відповідно до класифікації основних продуктів (КОП).
У СНР України дані витрати класифікуються за їхнім характером, тобто включають витрати або на колективні послуги, або на окремі товари і послуги індивідуального характеру. Витрати органів державного управління як на індивідуальні товари і послуги, так і на колективні (для суспільства в цілому) визначаються за галузями або за групами установ.
Витрати некомерційних громадських організацій, які обслуговують домашні господарства, на кінцеве споживання охоплюють послуги, що мають індивідуальний характер.
Валове нагромадження капіталу (ВІ) характеризує придбання резидентами інвестиційних товарів і послуг, вироблених або імпортованих у поточному періоді, але не спожитих у ньому. Валове нагромадження включає: валове нагромадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних коштів і придбання за виключенням вибуття цінностей.
Відповідно до вимог СНР валове нагромадження основного капіталу може набувати різноманітних форм:
а) придбання за мінусом вибуття нових або існуючих матеріальних основних фондів (машини, устаткування, споруди, будівлі, житлові приміщення тощо);
б) придбання за мінусом вибуття нових та існуючих нематеріальних активів, що відносяться до основних фондів (витрати на геолого-пошукові роботи, засоби програмного забезпечення ЕОМ, розважальні програми, оригінали літературно-художніх творів тощо);
в) витрати з метою істотного поліпшення матеріальних невироблених активів, включаючи землю;
г) витрати, пов’язані із передачею права власності на невироблені активи.
СНР України передбачає включення до складу валового нагромадження основного капіталу аналогічних компонентів.
Запаси матеріальних оборотних коштів, як визначено у СНР, включають сировину і матеріали, незавершене виробництво, готову продукцію і товари для перепродажу. Як правило, їх зміна є невеликою складовою і в структурі ВВП, і у валовому нагромадженні. Проте в окремих випадках запаси можуть істотно впливати на динаміку цих макроекономічних показників. Особливо це є характерним для інфляційних періодів. Так, у 1993—1994 рр. за умов гіперінфляції в Україні спостерігалося значне зростання частки зміни запасів у ВВП. Надалі в умовах відносної стабілізації рівня цін відзначаються незначні коливання в динаміці співвідношення зміни запасів матеріальних оборотних коштів.
В СНР України оцінка валового нагромадження становить серйозну проблему, багато в чому пов’язану із питаннями оцінки зміни запасів матеріальних оборотних коштів. З одного боку, це зумовлено неповною відповідністю методології розрахунку окремих складових запасів матеріальних оборотних коштів (виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари для перепродажу) міжнародним стандартам. З іншого боку, проблема обліку запасів залишається актуальною через високий рівень інфляції. Так, середньорічний індекс інфляції за 1999 р. становив 122,7%, за 2000 р. — 125,8%. У цьому зв’язку слід також відзначити введення на початку 2000 р. нових стандартів бухгалтерського обліку (зокрема, стандарту «Запаси»), розроблених відповідно до міжнародних рекомендацій.
Чистий експорт товарів і послуг (ЧЕ) є одним із компонентів кінцевого використання. При оцінці ВВП за методом витрат до суми всіх кінцевих витрат резидентів на придбання товарів і оплату послуг додається вклад експорту за виключенням імпорту, оскільки останній (імпорт) не є частиною внутрішнього виробництва. Підхід до оцінки вартості експорту та імпорту в СНР є ідентичним тому, який використовується для оцінки аналогічних показників рахунків платіжного балансу.
У таблиці 5.4 наведено дані про динаміку і структуру ВВП України за категоріями кінцевого використання.
Дані таблиці 5.4 свідчать про те, що ВВП за 1995—1999 рр. зріс у 2,3 раза. У структурі кінцевого використання стабільно підвищується частка коштів, що спрямовуються на індивідуальне та колективне споживання. Кінцеві споживчі витрати за цей час зросли у 2,4 раза, а домашніх господарств зокрема — у 2,7 раза, їхня доля збільшилася з 49,7% у 1995 р. до 57,4% у 1999 р.
Це загалом є позитивною тенденцією, проте в ній є певні суперечності. Зокрема, зростає частка власних коштів громадян, призначених на оплату послуг, які задовольняють їхнім соціально-культурні потреби у галузі культури, освіти, охорони здоров’я, відпочинку тощо. Тому загальний обсяг споживчих товарів та послуг, наданих населенню, внаслідок комерціалізації соціальної сфери скорочується. У розвитку інтелектуальної системи, соціально-культурної сфери й охороні здоров’я населення має бути більш вагомою державна підтримка.

Найбільш складною проблемою економіки є динаміка валового нагромадження. Хоча загальний обсяг валового нагромадження основного капіталу збільшився за 1995—1999 рр. майже у 2 рази, проте його доля у структурі ВВП зменшилася з 23,3% у 1995 р. до 19,8% у 1999 р. Зміна запасів матеріальних оборотних коштів взагалі має від’ємне значення.
Згідно з принципами СНР на рівень валового і чистого нагромадження впливає не тільки споживання основного капіталу, але й сальдо (позитивне чи негативне) зовнішньоекономічних зв’язків, тобто чистий експорт. Зазначимо, що у 1995—1998 рр. спостерігалося істотне негативне сальдо зовнішньоторговельних операцій з товарами та послугами (від 2,3 до 3,1%), виняток становить лише 1999 р., коли воно було позитивним (+1,1%). За цих обставин міжнародна інвестиційна позиція зменшується на негативне сальдо зовнішньої торгівлі, що, принаймні, майже вдвічі збільшує від’ємний рівень чистого нагромадження.
Згідно з розподільчим методом ВВП — це сума первинних доходів, створених виробничими одиницями — резидентами за рік. Він визначається за формулою:
ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (ПВ – С), (5.3)
де ЗП — заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів; ВКП — валовий корпоративний прибуток, тобто прибуток корпорацій, що виробляють продукти та надають послуги, який включає: а) споживання основного капіталу (А); б) податок на корпоративний прибуток (ПКП); в) дивіденди (Д); г) нерозподілений прибуток як власне джерело інвестування виробництва (НрП); ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпорованого (індивідуального) бізнесу; (ПВ – С) — чисті податки на виробництво та імпорт як чистий доход держави; ПВ — податки на виробництво та імпорт; С — субсидії на виробництво та імпорт.
Особливістю розподільчого методу обчислення ВВП є те, що один із його елементів (валовий корпоративний прибуток і змішаний доход) визначається за допомогою балансуючої статті рахунка утворення доходу і обчислюється сальдовим методом, тобто як різниця між ВВП й іншими компонентами первинних доходів (заробітна плата, чисті податки на виробництво та імпорт). Тому відносно інших методів обчислення ВВП він має дещо обмежене застосування. Це пояснюється, зокрема, певними розбіжностями, які виникають у країнах із перехідною економікою у національному обліку виробництва ВДВ і доходів. Застосування розподільчого методу обчислення ВВП вимагає серйозних кроків із системної трансформації методів обліку і звітності в країні, послідовного запровадження міжнародних економіко-інформаційних стандартів.
В організації обліку слід усунути суперечності між побудовою виробничої звітності за галузевою ознакою, а звітності про доходи — за інституційною. Крім того, повинно узгодити їхній зміст та інформаційне навантаження. Наприклад, статистична звітність про оплату праці (ф. № 1-ПВ) охоплює підприємства в цілому, але не відображає ні джерел виплат (собівартість, прибуток, фонди), ні їхнього цільового призначення за категоріями національних рахунків. Звітність про фінансові результати діяльності підприємств (ф. № 2 бухгалтерського звіту) зорієнтована на обчислення результатів від реалізації, а не від випуску, як вимагають стандарти СНР; тут також недостатньо розшифровані дані про витрати виробництва, що відшкодовуються з прибутку. Спільним недоліком зазначених форм є відсутність розподілу заробітної плати та прибутку за галузями. Статистичний звіт про затрати на виробництво (ф. № 5-с) охоплює, в основному, ринкову діяльність підприємств і обмежується податковим поняттям собівартості та затрат на виробництво. Для розширення використання даних бухгалтерського обліку при визначенні ВВП необхідно подолати суто податкову спрямованість діючих класифікацій доходів і витрат підприємств.
Слід також досягти єдності у методології обчислення доходів на рівні інституційних одиниць. Нині одні підприємства обчислюють прибуток за міжнародними стандартами — з моменту передачі покупцеві права власності на готовий продукт (принцип нарахувань), а інші — тільки після надходження грошей в оплату (касовий принцип). Внаслідок цього частина прибутку переходить у кредиторську заборгованість, що, між іншим, створює штучний розрив між оцінкою вимог та зобов’язань (дебіторської та кредиторської заборгованості) в оцінці фінансового стану підприємств [12, c. 43].
Визначення та зміст окремих видів первинних доходів, створених внутрішньою економікою, наведено у рахунку утворення доходу. Цей рахунок дозволяє одержати оцінки номінального ВВП у фактичних (поточних) цінах. Шляхом ділення номінального ВВП на індекс-дефлятор ВВП визначають реальний ВВП у постійних цінах.
Оскільки СНР ґрунтується на даних поточного обліку та статистики доходів населення, підприємств і держави, треба мати на увазі відмінності стандартних категорій доходів у СНР від термінів та понять, які використовуються в економічному «побуті».
У таблиці 5.5 наведено дані про динаміку та структуру ВВП України, обчисленого за категоріями доходу, за 1995—1999 рр.

Як свідчать наведені у табл. 5.5 дані, за 1995—1999 рр. у динаміці та структурі ВВП, обчисленого за розподільчим методом, відбулися певні зрушення. Зокрема, майже у 2,5 раза збільшився обсяг оплати праці найманих працівників, хоча її питома вага у складі ВВП зросла незначно: з 43,5 у 1995 р. до 46,2% у 1999 р. Валовий корпоративний прибуток і змішаний дохід за цей час зріс у 2,2 раза, проте його частка у складі ВВП зменшилася з 37,4% у 1995 р. до 35,3% у 1999 р. При незначному скороченні питомої ваги чистих податків на виробництво та імпорт (з 19,1% у 1995 р. до 18,5% у 1999 р.) їхній загальний обсяг збільшився в 2,3 раза.
Отже, аналіз застосування різних методів обчислення ВВП свідчить про недосконалість методології розрахунків, інформаційної бази, про наявність суперечностей між вимогами стандартів СНР і національною статистичною звітністю та бухгалтерським обліком тощо.


загрузка...