Грошово-кредитна система Японії дворівнева і складається з Центрального банку, комерційних банків та небанківських кредитно-фінансових інститутів.
На першому рівні грошово-кредитної системи знаходиться Центральний банк Японії. Йому належить виключне право емісії банкнот, він здійснює грошово-кредитну політику, регулювання економіки та касове обслуговування державної казни.
На другому рівні грошово-кредитної системи знаходяться банківські й небанківські кредитно-фінансові інститути.
Загальна структура грошово-кредитної системи Японії представлена на мал. 8.
Комерційні банки в Японії поділяються на універсальні та спеціалізовані. Операції комерційних банків законодавчо регламентовані. Комерційний банк має бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менше ніж 1 млрд. ієн. Комерційний банк не має права на діяльність без спеціальної ліцензії Міністерства фінансів. Для одержання такої ліцензії засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів і пасивів банку встановленим нормативам, мати необхідний досвід і знання.
До універсальних комерційних банків Японії належать міські й місцеві (регіональні) банки.
Міські банки — це десять із числа найбільших банків Японії, які також входять до групи найпотужніших банків світу. Вони зосередили в собі майже чверть усього обсягу залучених депозитів і близько 30% позик. Міські банки мають розвинуту мережу філій як на території Японії, так і за кордоном. Ці кредитно-фінансові установи — основні учасники валютного ринку. Вони мають тісні контакти з промисловими і торговельними компаніями. Міськими банками контролюється діяльність багатьох інших фінансово-кредитних інститутів. Міські банки — основні постачальники коштів у ті галузі японської економіки, які розвиваються високими темпами, особливо в експортні. Для них характерний високий рівень перекредитування, а також і залежність від Центрального банку Японії, що проводить урядову грошово-кредитну політику.
До найбільших міських японських банків належать: '"Бенк оф Токіо Мітсубіши"' (капітал — близько 19 млрд. доларів США), "Суміото Бенк" (14,7 млрд. доларів США), ''Дай-Ілчі Кахгуо" (капітал — 14,7 млрд, доларів США).
Місцеві (регіональні) банки — це переважно дрібні й середні за масштабами операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі Японії, де розташована їхня головна контора.
До спеціалізованих комерційних банків країни належать Експортно-імпортний банк Японії та Японський банк розвитку.
Експортно-імпортний банк Японії. Заснований у 1950 р. Статутний капітал повністю належить державі. Власні активи банку складаються з капіталу, наданого при створенні, й бюджетних асигнувань; залучені активи — з позик, що їх надають банку урядові заклади, та іноземних кредитів. Обсяг, структуру і зміст активних операцій щороку затверджує парламент Японії, а діяльністю банку керує міністерство фінансів. Експортно-імпортний банк кредитує підприємства Японії для зовнішньоекономічної діяльності, зазвичай, на термін від 6 місяців до 5 років (в окремих випадках термін кредиту може сягати 15-20 років). Разом із комерційними банками Експортно-імпортний банк надає позики також імпортерам японських товарів.
Японський банк розвитку. Засновано 1951 р. Він здійснює довгострокове кредитування промисловості, особливо тих галузей, які є ризиковими з погляду приватних банків. Кредитні ресурси цього банку складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань, коштів інших державних установ.
Велику групу різних за характером функцій виконують небанківські фінансово-кредитні установи.
Бюро довірчих фондів — одна з найбільших фінансово-кредитних установ Японії, ресурси якої складаються із вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних фондах та використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних інститутів.
Фінансово-кредитні корпорації — спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва та ін.), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих органів влади. Бюджети і щорічні плани фінансово-кредитних корпорацій затверджуються парламентом, а їхня діяльність контролюється відповідними міністерствами і відомствами.
До фінансово-кредитних корпорацій належать: Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства, Корпорація житлових позик.
Страхові компанії за сумою активів посідають значне місце серед приватних фінансово-кредитних установ. Основна частка активів страхових компаній Японії належить компаніям зі страхування життя.
Серед інших небанківських фінансово-кредитних установ виділяються інвестиційні компанії.
Інвестиційні компанії — здійснюють інвестиційні й довірчі операції. Крім того, контролюють роботу брокерських компаній, які займаються операціями з цінними паперами. Більшість із них перебуває у тісному зв'язку з міськими банками, зокрема, у сфері спільного володіння акціями, створення філій за кордоном.
Головні особливості грошово-кредитної системи Японії такі:
висока ступінь концентрації та централізації капіталу;
жорстка регламентація банківської діяльності;
спеціалізація банківських інститутів на певних видах діяльності.
