загрузка...
 
3.2. Система державного регулювання ринку цінних паперів. Державні органи регулювання і контролю, функції їх. Державні нормативні акти з регулювання фондового ринку і процесу портфельного інвестування в Україні
Повернутись до змісту
Система регулювання ринку цінних паперів охоплює:
регулятивні органи (державні органи, СРО);
регулятивні функції та процедури (реєстраційні, ліцензійні, наглядові);
законодавчу інфраструктуру ринку (регулятивні норми, що діють на фондовому ринку);
етику фондового ринку (правила ведення чесного бізнесу);
традиції та звичаї.
Державне регулювання має забезпечувати захист суспільних інтересів, справедливість і рівноправність ринку та доступність і відкритість інформації. Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів держава здійснює шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлена організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку цінних паперів; специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за наданням великих масивів інформації; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм фондового ринку, який швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широкого загалу інвесторів створення органу, здатного захистити їхні інтереси.
Нині в Україні функції державного регулювання ринку цінних паперів розподілені між різними міністерствами та відомствами. Всі ці органи можна поєднати в чотири групи:
1. Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом ухвалення законодавчих актів та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо ринку цінних паперів, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні засади державного регулювання. До цієї групи належить також Міністерство юстиції, що виконує загальну нормотвірну функцію у державі.
2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка безпосередньо формує й забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних. ДКЦПФР підпорядкована Президентові України й підзвітна Верховній Раді України. До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи.
3. Державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.
Фонд державного майна, покликаний упродовж перехідного періоду впливати на розширення інвестиційної діяльності, виконує такі завдання:
здійснює захист майнових прав України на її території та за кордоном;
розпоряджається майном державних підприємств у процесі їх приватизації або створення спільних підприємств;
здійснює повноваження щодо проведення приватизації майна підприємств загальнодержавної власності.
Відповідно до цих завдань Фонд виконує функції щодо розроблення й контролю за проектами державних програм приватизації, заміни в процесі приватизації форм власності шляхом перетворення державних підприємств на відкриті акціонерні товариства.
Важливим є податкове регулювання, адже для забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей та регіонів держава завдяки податковим пільгам чи канікулам, пільговим кредитам і державним субсидіям намагається заохотити вітчизняних та іноземних інвесторів.
Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, бо виступає водночас його професійним учасником, що активно здійснює операції з цінними паперами, та державним органом регулювання ринку цінних паперів, тобто:
НБУ є агентом з розміщення державних цінних паперів. У цьому разі він виконує функції інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів. При цьому, вкладаючи в державні цінні папери власні ресурси, НБУ виступає як дилер;
створює вторинний ринок цінних паперів;
виконує функції депозитарію, клірингового та розрахункового центру, тобто виступає спеціалізованою організацією з обліку, зберігання та розрахунків за операціями з державними цінними паперами;
використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики;
є органом державного регулювання для комерційних банків — професійних учасників ринку цінних паперів;
виступає в ролі консультанта уряду та інших державних органів, співавтором розроблення законодавчих актів стосовно ринку цінних паперів.
Антимонопольний комітет України здійснює контроль за придбанням великих пакетів акцій підприємств, що мають монопольне становище на ринку; він контролює дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та іншими учасниками ринку.
4. Державні органи, що виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. До цієї групи належать Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Вищий арбітражний суд.
Центральним органом державної виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні й координації діяльності міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісію було створено Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95.
Організація діяльності ДКЦПФР, її склад, завдання, повноваження й відносини з іншими державними органами визначено в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 р. Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:
1) формування й забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їхніх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних;
3) здійснення державного регулювання й контролю за випуском і обігом цінних паперів та їхніх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;
4) захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання й припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;
6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів у державі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань виконує такі основні функції:
1) визначає вимоги щодо випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їхніх похідних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;
2) видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;
3) здійснює реєстрацію випуску цінних паперів та інформації стосовно випуску цінних паперів, зокрема цінних паперів іноземних емітентів, які перебувають в обігу на території України;
4) визначає вимоги стосовно допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;
5) встановлює порядок і видає дозволи на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;
6) встановлює вимоги й стандарти щодо обов’язкового надання інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;
7) бере участь у розробленні та вносить на розгляд у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку ринку цінних паперів України;
8) координує роботу з підготовки фахівців з питань ринку цінних паперів, установлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність із цінними паперами, проводить сертифікацію фахівців;
9) розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери;
10) встановлює порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів іноземними юридичними особами та підприємствами з іноземними інвестиціями;
11) роз’яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери, має деякі інші функції.
Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади й відповідними органами самоврядування.
Для виконання окреслених завдань Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку надаються відповідні повноваження. Комісія має такі основні права:
1) встановлювати обов’язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики з операцій із цінними паперами під час діяльності з випуску та обігу цінних паперів, інших видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій);
2) встановлювати обмеження щодо суміщення видів професійної діяльності на ринку цінних паперів;
3) у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку попереджати, зупиняти на термін до року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію спеціальних дозволів (ліцензій), виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких дозволів (ліцензій);
4) здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами й особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, та її відповідністю до встановлених стандартів;
5) проводити самостійно чи спільно з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;
6) розробляти й затверджувати коло питань, що належать до її компетенції, обов’язкові для виконання нормативні акти;
7) накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їхніх співробітників, аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;
8) здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі через ринок цінних паперів;
9) здійснювати сертифікацію програмного забезпечення й встановлювати вимоги до програмних продуктів на фондовому ринку, а також інші права.
ДКЦПФР також має значні повноваження щодо застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України. Комісія може накладати адміністративні стягнення на посадових осіб — учасників ринку цінних паперів.
Державно-правове регулювання ринку цінних паперів здійснюють на підставі законодавчих і підзаконних актів. Ст. 8 Конституції України визначає принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції, вони мають відповідати їй.
На початковому етапі становлення ринкових відносин в України були прийняті закони загальногосподарського призначення, які послугували поштовхом для розвитку ринку цінних паперів. Серед основних законодавчих актів слід назвати:
Закон України «Про цінні папери і фондові біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-XII;
Закон України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. № 2173-XII;
Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-XII;
Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-XII;
Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. № 2163-XII;
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. № 872-XII (втратив чинність згідно із Законом України № 2121-ІІІ);
Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII;
Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. № 2132-XII;
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР;
Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР.
Державне регулювання ринку цінних паперів має спиратися на попередньо розроблену і науково обґрунтовану концепцію. 22 вересня 1995 р. постановою Верховної Ради України № 342/95-ВР було схвалено «Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України». Головною метою Концепції визначено становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів в Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.
Для формування фондового ринку України як ефективного механізму обігу цінних паперів, який сприяє економічному розвитку і забезпечує належні умови для інвестицій та надійний захист інтересів, Концепція визначала засадові принципи створення й функціонування фондового ринку:
соціальна справедливість — створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних виявів дискримінації прав і свобод суб’єктів ринку цінних паперів;
надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав;
регульованість — створення гнучкої й ефективної системи регулювання фондового ринку;
контрольованість — створення надійного механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів;
ефективність — максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;
правова впорядкованість — створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб’єктів;
прозорість, відкритість — забезпечення надання інвесторам повної й доступної інформації стосовно умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення виявів дискримінації суб’єктів фондового ринку;
конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю за дотриманням правил чесної конкуренції учасниками фондового ринку.
Наразі питання прискореного розвитку і розширення фондового ринку Україні також порушено в низці нормативних актів: Указі Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/2001; «Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 роки», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801; «Програмі розвитку фондового ринку України 2001—2005 років» від 13 грудня 2000 р.
Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/200 визначено цілі й завдання функціонування фондового ринку на 2001—2005 роки, заходи щодо розвитку Національної депозитарної системи, інститутів спільного інвестування, інфраструктури фондового ринку, корпоративного управління, податкового стимулювання розвитку фондового ринку й удосконалення регулювання ринку цінних паперів.
Метою «Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801, є створення привабливого інвестиційного клімату та розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання й підвищення життєвого рівня населення. Одним із напрямів Програми є розвиток фондового ринку. Основними завданнями у цій сфері визначено:
створення умов для підвищення рівня капіталізації та ліквідності фондового ринку України;
розширення співробітництва з Організацією економічного співробітництва і розвитку, IOSCO та іншими міжнародними організаціями з питань запровадження міжнародних стандартів надання інформації;
спрощення процедури розрахунків за угодами із цінними паперами за участю нерезидентів;
удосконалення системи обліку, розрахунків та звітності учасників фондового ринку;
здійснення заходів щодо концентрації торгівлі на організованих ринках, діяльність яких відповідає міжнародним стандартам;
розроблення механізму страхування учасників ринку цінних паперів тощо.
«Програма розвитку фондового ринку України 2001—2005 років» від 13 грудня 2000 р. також присвячена питанням конкурентоспроможності фондового ринку України, політиці щодо інвесторів та емітентів, розбудові інфраструктури й інформаційній прозорості фондового ринку. В цій Програмі також визначено принципи, які сприятимуть ефективності державного регулювання:
визначення повноважень держави загалом та розподіл їх між окремими органами виконавчої влади;
незалежність органів виконавчої влади з регулювання фондового ринку від політичного тиску чи незаконного втручання окремих зацікавлених груп;
звітування посадовців органів виконавчої влади стосовно виконання покладених на них повноважень;
послідовність регулювання й координації діяльності окремих органів виконавчої влади;
відповідність працівників органів виконавчої влади з регулювання фондового ринку високим професійним стандартам.
Основні законодавчі та інші нормативні акти України, що визначають правове підґрунтя діяльності ринку цінних паперів, викладено в табл. 3.1.







Примітка. Враховано останні поправки до нормативних актів, які були внесені на момент підготовки таблиці.
Для функціонування ринку цінних паперів у всіх країнах велике значення мають не лише правові акти з регулювання цієї сфери, а й ті, що регулюють її поряд з іншими сферами. Передусім ідеться про торговельні та цивільні кодекси, які встановлюють порядок укладання різних угод, моменти переходу прав власності від однієї сторони до іншої тощо.
Найчастіше у сфері цінних паперів укладають угоди купівлі-продажу, міни, позики, дарування та низку інших. Такі угоди здебільшого укладають на підставі відповідних договорів. Загалом сутність їх така. За угодою купівлі-продажу цінних паперів продавець зобов’язується передати цінні папери у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти ці папери й сплатити їхню вартість. Для цієї угоди важливим є те, що зрештою право власності на цінні папери переходить від продавця до покупця.
Згідно з договором міни сторони здійснюють обмін одних цінних паперів на інші. Наприклад, обмін має місце в процесі подрібнення й консолідації акцій. У першому випадку замість раніше випущених акцій випускаються акції меншої номінальної вартості, проте з метою збереження розмірів статутного фонду їх випускають у більшій кількості. У другому випадку відбувається зворотний процес. Емітент здійснює випуск акцій з більшою номінальною вартістю, при цьому відповідно зменшується кількість акцій, що перебувають в обігу. Іншими випадками угод обміну є випадки злиття акціонерних товариств, приєднання одного емітента до іншого, обміну облігацій на акції. Особливістю угоди міни є те, що обидві сторони з точки зору права виступають одна стосовно іншої одночасно і продавцями, і покупцями.
Випуски боргових цінних паперів практично завжди є угодами позики. Найважливішим моментом угоди позики є те, що боржник (емітент) зобов’язаний повернути позикові кошти по завершенні певного терміну, при цьому нерідко емітенти зобов’язуються також виплачувати інвесторам винагороду за користування позиковими коштами.
За угодою дарування одна сторона передає цінні папери іншій стороні у власність на безоплатній основі. Особливістю цих угод є те, що дароотримувач одержує цінні папери від дарувальника безкоштовно, й до нього переходить право власності на них.
Кожен юридичний документ має відповідні реквізити загального та спеціального характеру. Всі укладені угоди, що містять певні зобов’язання суб’єктів господарювання, мають виконуватися відповідним чином. Спірні питання, що виникають у разі невиконання зобов’язань однієї зі сторін, вирішує Арбітражний суд.


загрузка...