загрузка...
 
11.2. Планування поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників
Повернутись до змісту
Важливою умовою ефективного економічного і соціального розвитку трудових колективів має стати система сільського розселення, адекватного певним відносинам в агропромисловому комплексі. З цією метою необхідно перейти від планування концентрованої системи розселення до закріплення населених пунктів, які історично склались, що сприятиме ефективному використанню земельних, трудових та інших ресурсів, створенню сприятливих умов життя і праці селян.
До початку планування збирають та аналізують інформацію про наявний житловий фонд, що перебуває у приватній, колективній і державній власності; обладнання його комунальними зручностями, забезпеченість житлом працівників господарства відповідно до встановлених норм, чисельність працівників, що потребують поліпшення житлових умов за рахунок фонду господарства, стан житлового фонду і його вибуття в плановому році. Аналізуються можливості збільшення житлового фонду шляхом нового будівництва в плановому році та покращання благоустрою житла за рахунок комунальних зручностей. Вивчається також інформація про благоустрій населених пунктів, забезпеченість їх санітарно-побутовими приміщеннями, об’єктами освіти, охорони здоров’я та відпочинку (табл. 11.1).
Основним джерелом інформації за базовий період є статистичні дані місцевих рад щодо житлового та комунального господарства, відповідні розробки до річного звіту, матеріали житлово-комунальної служби, профспілкового комітету, відділу служби капітального будівництва тощо.
Розрахунок потреби в житлі проводять виходячи з норми 14,5 м2 загальної житлової площі на одну людину (у перспективі — до 18 м2). При цьому враховують чисельність і тих працівників, яких передбачається прийняти на роботу зі сторони у плановому році. Потреба в житлі порівнюється з наявною житловою площею станом на початок планового року і виходячи з цього, а також з економічних можливостей господарства встановлюється план уведення житла в експлуатацію.

Планування благоустрою населених пунктів здійснюється на основі генеральних планів забудови сіл і селищ (там, де вони зроблені) з урахуванням можливостей господарства. Площу сільських доріг з твердим покриттям планують виходячи з нормативу забезпеченості (проїзної частини і тротуарів) — 865 м2 на 1000 жителів.
Норми середньодобової витрати води на господарсько-житлові потреби залежно від рівня благоустрою житла складають на одну людину: у будинках з внутрішнім водопроводом і каналізацією без ванн — 125—160 л; те саме з ваннами і місцевим нагрівачем — 160—230 л; те саме з централізованим гарячим водопостачанням — 230—250 л. Укрупнені норми водопостачання незалежно від рівня благоустрою житла передбачають 90 л на добу в розрахунку на людину за норми водовідведення 56 л (66% від обсягу водопостачання).
Укрупнені норми споживання електроенергії залежно від рівня благоустрою житлових і громадських приміщень у розрахунку на людину на рік становлять: у будинках, не обладнаних стаціонарними електроплитами, — 500 кВт•год; у будинках, обладнаних ними, — 800 кВт•год.
Аналогічні нормативи витрат газу на господарські, побутові й комунальні потреби в рік на людину, кількості будинків побуту, посадкових місць підприємств громадського харчування, площ магазинів, місць у будинках культури і клубах, кінотеатрах, кількості об’єктів охорони здоров’я і дошкільних закладів на 1000 жителів наведено в (53, с. 96—98).
Стосовно нормативів витрат газу, то вони дещо занижені, бо об’єктивно потреба сільського населення в газі вища, ніж міського: тут газ використовують не тільки для приготування їжі та обігріву житла, але й для виробництва (приготування кормів для худоби, що є в особистому господарстві; для обігріву захищеного ґрунту і т. д.). За роки незалежності України газифіковано 23% сільських населених пунктів України, у той час як до 1990 р. таких було лише 6%.
Кількість підприємств побутового обслуговування в сільській місцевості зменшилась у 1995 р. проти 1990 р. на 63%, підприємств громадського харчування — на 40%, роздрібної торгівлі — на 25%, дитячих дошкільних закладів — на 14%, будинків культури і клубів — на 6%. В останні роки цей процес поширився також на заклади охорони здоров’я, школи. Головною причиною закриття підприємств, які надають платні послуги, є скорочення платоспроможного попиту населення внаслідок його зубожіння, а установ соціально-культурного призначення — зменшення надходжень до місцевих бюджетів та погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств, чиїм коштом вони утримуються.
Разом з тим у ряді господарств ці служби добре розвинені. Так, у КСП «Росія» Калинівського району Вінницької області населенню надається 18 видів комунальних та інших послуг. Серед них — ремонт і будівництво житла, виготовлення теслярських виробів, послуги лазні, пральні та ін. У будівельній бригаді, вантажному автопарку, ремонтній майстерні, тракторній рільничій бригаді встановлюють планове надання послуг населенню на певну суму.
Кошториси витрат та джерела їх фінансування в разі використання клубів і будинків культури, спортивних залів, стадіонів, фельдшерсько-акушерських пунктів і санаторно-профілактичних та дитячих дошкільних закладів, об’єктів житлово-комунального господарства, пралень, лазень, магазинів, їдалень визначають з урахуванням умов функціонування цих закладів. Наприклад, за основу розрахунків кошторису витрат у дитячих дошкільних закладах беруть чисельність дітей, тривалість роботи цих закладів, норми і нормативи, що регламентують їхню роботу. Так, витрати на оплату праці обчислюють за штатним розписом, визначеним з урахуванням посадових окладів працівників, чисельності дітей за віковими групами і тривалістю їх перебування в дитячому закладі протягом дня. За цими даними, а також за нормами харчування дітей та цінами на продукти визначають планову суму витрат на харчування. Відповідно до чисельності дітей, норм забезпечення дошкільних закладів постільною білизною та іншим м’яким інвентарем і цін на ці предмети з урахуванням строків використання обчислюють потребу коштів на придбання м’якого інвентарю. Так само визначають кошти на придбання обладнання (столи, стільці, ліжка, шафи тощо), дрібного інвентарю (тарілки, інший посуд, електролампи), іграшок і матеріалів для занять з дітьми.
Витрати покривають частково платою батьків за утримання дітей, доходами від надання послуг, коштами фонду соціального розвитку колективу підприємства, а також бюджетними асигнуваннями. Важливим елементом планування заходів соціального розвитку є розробка кошторису використання коштів аналогічного фонду. Ці кошториси затверджують керівники господарств за погодженням з профспілковим комітетом.
Від реалізації частини послуг господарства планують збитки, що зумовлено наданням багатьох послуг за пільговими цінами пенсіонерам і ветеранам праці. Проте в господарстві сферу послуг вважають вигідною, оскільки її розвиток активізує участь населення у виробництві, поліпшує морально-психологічну обстановку в колективі, сприяє ефективнішому використанню виробничих ресурсів.
Плануючи роботу об’єктів соціальної сфери, слід ураховувати, що вони, як правило, призначені для всього населення, а не тільки для працівників конкретного господарства. Тому формування матеріально-технічної бази і витрати на функціонування цих закладів мають здійснюватись на основі кооперування коштів через місцеві ради.
Постановами Кабінету Міністрів України (1996 р.) передбачено в 1997—2001 рр. провести поетапну безоплатну передачу в комунальну власність об’єктів соціальної сфери сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств АПК. Передача може здійснюватись лише добровільно підприємствами, яким належать відповідні об’єкти, і за умови, якщо органи місцевого самоврядування, на території яких вони розташовані, згідні прийняти їх у своє підпорядкування.



загрузка...