загрузка...
 
2. суспільна праця та її значення
Повернутись до змісту
В результаті поєднання особистого та речового факторів виробництва має місце процес праці. Праця - це свідома, доцільна діяльність людини з метою створення матеріальних та духовних благ, необхідних для існування та розвитку суспільства.
Носієм праці є лише людина, які) володіє робочою силою Під час роботи люди розвивають свої здібності, збагачують свої знання, досягають більш ефективного використання сил природи.
Залежно від рівня розвитку засобів виробництва і специфіки регулювання трудових відносин розрізняють такі види зрілості суспільного характеру праці: колективний характер праці, опосередковано-суспільний характер праці і безпосередньо суспільний характер праці.
Колективний характер праці має місце тоді, коли використовуються переважно ручні знаряддя праці, а трудові відносини регулюються безпосередньо в рамках замкнених господарств родини, общини, маєтку. Колективний характер праці мав місце у первіснообщинному, рабовласницькому та феодальному суспільствах.
Опосередковано суспільний характер праця має в умовах машинного виробництва, заснованого на приватній власності на засоби виробництва, тобто в умовах капіталістичного способу виробництві».
Безпосередньо суспільний характер праці виявляється в умовах машинного виробництва, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва. При соціалізмі виробництво матеріальних та духовних благ організовується суспільством і здійснюється під його контролем, а сам продукт праці належить усім членам суспільства або окремим трудовим колективам (кооперативам).
Суспільна праця є джерелом усіх створюваних матеріальних та духовних благ, а також необхідною умовою розвитку самої людини. Саме цим пояснюється її необхідність і корисність.
В процесі праці відбуваються затрати живої праці, тобто затрати фізичної та розумової енергії людини, і уречевленої праці у формі засобів виробництва.
Процес праці здійснюється протягом певного часу, який називається робочим часом. Робочий час - це час, протягом якого працівник бере участь у виробничій діяльності, витрачаючи живу та уречевлену працю, результатом якої є суспільний продукт.
Робочий час поділяється на необхідний робочий час та додатковий робочий час. Протягом необхідного робочого часу витрачається необхідна праця і створюється необхідний продукт. Необхідний продукт - це та частина суспільного продукту, яку одержує працівник з метою відтворення та розвитку його робочої сили. Протягом додаткового робочого часу витрачається додаткова праця і створюється додатковий продукт. Додатковий продукт - це та частина суспільного продукту, яка вироблена понад необхідний продукт. В умовах приватної власності додатковий продукт належить окремим власникам засобів виробництва, які після сплати існуючих податків та платежів використовують його на свій розсуд. В умовах соціалізму, оскільки тут панує суспільна власність на засоби виробництва, додатковий продукт належить усім членам суспільства і використовується в їх інтересах.
Робочий час (робочий день) має певні соціально-економічні межі.
На його тривалість роблять вплив такі фактори: рівень розвитку продуктивних сил, рівень продуктивності та інтенсивності праці, абсолютна і відносна величина трудових ресурсів у складі населення, рівень кваліфікації працівників. При встановленні тривалості робочого часу кожне суспільство, крім названих факторів, враховує й інші внутрішні та зовнішні обставини.
Як свідчить історичний досвід, загальною тенденцією зміни тривалості робочого часу є її скорочення. І ця тенденція в певній мірі обумовлена потребами самого виробництва. Адже збільшення позаробочого «асу, особливо вільного, використовується для відтворення і всебічного розвитку робочої сили. К.Маркс, наприклад, вважав, що при комунізмі, коли продуктивні сили набудуть небувалого розвитку, мірою багатства буде вже не робочий, а вільний час. Робочий і вільний час - це лише різні форми творчої діяльності людини, спрямовані на задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб суспільства.
Тенденція робочого часу до скорочення обумовлюється також зростанням продуктивності та інтенсивності праці. Продуктивність праці - це виробництво продукції, кількість операцій за одиницю часу. Прийнято розрізняти продуктивність суспільної праці, яка показує ефективність усіх затрат живої та уречевленої праці, і індивідуальну продуктивність, яка характеризує ефективність живої праці при виробництві продукції. Суспільна продуктивність праці вимірюється, як правило, величиною національного доход}', що припадає на одного працівника матеріального виробництва
Підвищення продуктивності суспільної праці має місце тоді, коли частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так. що загальна сума праці, яка міститься в товарі, зменшується. Рівень продуктивності суспільної праці служить мірою суспільного прогресу і виступає вирішальною умовою розвитку виробництва. Під впливом науково-технічного прогресу продуктивність праці постійно зростає, а отже у суспільства виникає можливість при однаковій кількості праці виробляти більше матеріальних та духовних благ.
Інтенсивність праці - це затрати праці за одиницю часу. Суспільний рівень інтенсивності праці нерозривно зв'язаний з існуючим способом виробництва. Кожний спосіб виробництва повинен забезпечувати суспільно нормальний рівень інтенсивності* праці. Суспільно нормальний рівень інтенсивності праці - це такий, що забезпечує раціональне використання робочого часу працівника і збереження його (працівника) високої працездатності, здорової життєдіяльності і зростаючої тривалості життя. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим більше часу необхідно працівнику для відновлення його працездатності. Як зазначав Ф. Енгельс, справедливий робочий день є та тривалість робочого часу і та інтенсивність праці, при яких повністю витрачається робоча сила робітника, але витрачається так, щоб не завдавати шкоди його здатності виконувати таку ж кількість праці в наступні дні.
В колишньому СРСР фактична інтенсивність праці в народному господарстві була нижчою суспільно нормального рівня її. Це негативно позначалося на результатах виробництва Разом з тим існуючий в той час рівень інтенсивності праці не призводив до надмірної втоми працівників і сприяв поряд з іншими чинниками зростанню тривалості життя.
Слід мати на увазі, що суспільно нормальний рівень інтенсивності праці є досить динамічним. Він може зростати, якщо суспільство дбає про поліпшення умов відтворення працездатності, і падати, якщо зазначені умови погіршуються.


загрузка...