загрузка...
 
1. Ринкове господарство як невід'ємний компонент товарного виробництва.
Повернутись до змісту
В науковій літературі, в політичних і законодавчих документах, а також у засобах масової інформації поняття "ринку як способу господарювання" нерідко ототожнюється з поняттям "ринку як економічної системи". Однак ці поняття не можна використовувати як тотожні. Ринок як спосіб господарювання становить собою обмін, організований за законами товарного виробництва та обігу. Він має місце в будь-якому суспільстві, починаючи з різних етапів первіснообщинного способу виробництва. Обмін мішка зерна на вівцю вже означав наявність такого ринку.
Ринок як економічна система становить собою систему ї виробничих відносин, в основі якої лежить приватна власність на засоби | виробництва, свобода підприємництва і вільна конкуренція. В сучасних і Умовах в країнах, які традиційно називаються країнами ринкової І економіки, такого ринку не існує, оскільки в них мають місце державне І підприємництво, колективна власність на засоби виробництва у формах І Піонерної та кооперативної, власність монополій, обмеження свободи . підприємництва державно-монополістичним регулюванням економіки. Таким чином, незалежно від вживаних термінів "ринок", "ринкове господарство", ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Мова може йти лише про ринок, як обмін організований за законами товарного виробництва та обігу й особливості його організації в різних економічних системах. Ринкова економіка - це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва . Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється наявністю та функціонуванням товарного виробництва, як і навпаки, останнє наповнюється ринковими відносинами, то можна вважати, що ринкова економіка є не що інше, як товарне виробництво.
Для існування ринкової економіки потрібні певні передумови серед яких найважливіші такі:
наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу товарів;
еквівалентній обмін товарів;
конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців і постачальників, примушує підприємців застосовувати більш досконалу техніку і технологію, забезпечуючи таким чином зменшення витрат виробництва та підвищення його ефективності;
вільне ціноутворення, що сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя;
реальна інформація про попит і пропозицію.
Суб'єктами ринкової економіки можуть бути фізичні особи, групи громадян (партнери), трудові колективи, юридичні особи всіх типів і форм власності. Світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання юридичних осіб. Серед них найбільш поширені такі, як державні підприємства, кооперативи орендні підприємства, фермерські господарства, колективні господарства, народні підприємства, акціонерні товариства , малі підприємства, корпорації, об'єднання, асоціації, консорціуми, спільні підприємства тощо. Кількісно переважають малі підприємства. У США , наприклад, нараховується понад 15 млн., тобто близько 80% усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНГЇ становить понад 40%, а в загальній чисельності найманої робочої сили - майже 60%.
Хоча малий бізнес має чимало недоліків, проте він має і цілу низку переваг , з огляду на які держава сприяє розвитку малих підприємств. Серед переваг малого бізнесу варто виділити такі:
незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні господарської діяльності;
індивідуалізована мотивація ризику і високого кінцевого результату;
чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, та результати роботи;
гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що постійно змінюються;
більш низькі управлінські витрати.
Невід'ємними категоріями ринкової економіки є попит і (пропозиція. Попит - це форма вираження потреб в товарах чи послугах, наявних на ринку і забезпечених відповідними грошовими засобами. Попит представлений покупцями . Пропозиція - це сукупність товарів чи послуг, що є на ринку або можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Пропозиція представлена на ринку відповідними суб'єктами - продавцями. Попит і пропозиція перебувають у діалектичному взаємозв'язку: пропозиція задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги, а попит, в свою чергу, є вагомим стимулом розвитку виробництва, пропозиції.
Співвідношення попиту і пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макроекономічні та мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту і пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворення в цілому. Воно показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських потреб і характеризується певними галузевими пропорціями виробництва валового суспільного продукту порівняно з пропорціями споживання продуктів відповідних галузей.
Зіставлення відповідних показників виробництва і споживання, а саме їх вартісно-грошових обсягів, що реально сформувалися в народному господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність чи незбалансованість.
На мікроекономічному рівні розглядається співвідношення ринкового попиту і ринкової пропозиції. Це співвідношення виступає вихідним моментом для регулюючої роботи ринку, дії закону вартості, свідомої управлінської діяльності господарюючих суб'єктів. Ринковий попит і пропозиція надзвичайно динамічні. На їх коливання роблять вплив економічні, соціальні, демографічні, психолого-традиційні, естетичні, природно-кліматичні та інші фактори.
Співвідношення між попитом та пропозицією прийнято називати кон'юнктурою ринку. Якщо це співвідношення урівноважене, тобто існує рівність між обсягом і структурою попиту на товари та послуги, з одного боку, і обсягом та структурою пропозиції їх - з іншого, має місце ринкова рівновага, яка є проявом збалансованості, пропорційності в розвитку народного господарства. Однак ринкова рівновага є явищем, як правило, короткочасним.
Кількість товару на ринку дорівнює платоспроможному попиту "З нього при встановлені ціни на товар, що характеризується як ціна рівноваги. На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для Попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попит» на товар.
На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. На цьому етапі цілком правомірним є визначення ціни як грошового виразу вартості товару.
Вартість товару, як відомо, це кількісна визначеність втіленої в ньому живої та уречевленої праці.
Домінуючим законом ціноутворення в обігу є закон попиту і пропозиції, який коригує ціну відповідно до споживної вартості товару. Ціна пропозиції, яка формується під дією закону вартості, та ціна попиту і пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни - ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня - граничною кількістю грошей у споживача, тобто , рівнем його платоспроможності.
В залежності від того, в якому секторі господарства реалізується продукція і яке її призначення, розрізняють оптові ціни на промислову та сільськогосподарську продукцію, роздрібні ціни на товари народного споживання, зовнішньоторговельні ціни.
Оптові ціни можуть бути двох видів: оптова ціна підприємства, яка включає в себе повну собівартість продукції і середній (нормальний) прибуток підприємства. За цією ціною підприємства реалізують свою продукцію збутовим організаціям (торговим капіталістам); оптова ціна галузі, яка включає в себе оптову ціну підприємства, податок з обороту витрати і прибуток збутових організацій, а також витрати транспорту, а інколи і ренту. За цими цінами збутові організації реалізують продукцію підприємствам - споживачам.
Роздрібні ціни на товари народного споживання обслуговують сферу торгівлі. Вони включають в себе оптову ціну галузі, торгову скидку (націнку) для погашення витрат торговельних організацій та утворення в них середнього прибутку.
Зовнішньоторговельні ціни обслуговують зовнішню торгівлю. Величина їх залежить від суспільно необхідних затрат в межах світового господарства або господарств регіону.
Ціна виконує такі основні функції: контрольно-облікову, розподільчу і стимулюючу. Контрольно-облікова функція ціни І проявляється в тому, що ціна надає грошового виразу вартості товару Щ використовується для планомірного обліку затрат на випуск продукції та визначення вартісних пропорцій суспільного виробництва.
Розподільчу й перерозподільчу функцію ціна виконує тоді, коли використовується державою чи суб'єктами підприємницької діяльності для регулювання рентабельності виробництва різних видів продукції, для впливу на характер і пропорції розподілу сукупного суспільного продукту і чистого доходу.
Стимулюючу функцію ціна виконує тоді, коли використовується для впливу на розвиток виробництва, підвищення якості продукції, формування прогресивних пропорцій в сфері виробництво і споживання матеріальних благ та послуг. Розподільчу і стимулюючу функцію ціна виконує в результаті відхилення її від вартості, яке відбувається під впливом попиту і пропозиції.


загрузка...