загрузка...
 
1. Сутність та структура міжнародних валютних відносин
Повернутись до змісту
Сутність міжнародних валютних відносин.
Міжнародні валютні відносини — сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.
Вони виникли на основі інтернаціоналізації національних грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві.
Двома основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему. Світова та регіональна валютні системи є формами організації міжнародних валютних відносин.
Національна валютна система. Історично першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин окремих країн, закріплених у національному валютному законодавстві. У ньому передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валют й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, із зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним туризмом та ін.
Складові елементи національної валютної системи:
національна валюта;
валютні резерви;
валютний паритет;
курс національної валюти та порядок його дії;
умови функціонування національної валюти та золота;
умови конвертованості валюти;
валютні обмеження та їх форми й методи;
механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків;
система валютного регулювання та ін. Національна валютна система органічно пов'язана з
внутрішньою кредитно-фінансовою системою.
Світова валютна система. Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку, поширення золотого стандарту виникла світова валютна система. її характерними елементами були: стабільність золотих валют у більшості розвинутих країн; чіткий механізм визначення валютних курсів; валютний ринок; узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські перекази) та золота.
Золото виконувало всі функції грошей. Це забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу із країни в країну, необмежений обмін національних валют та ін. Ця система була закріплена міжнародними угодами.
Регіональна валютна система. Третьою основною формою валютної системи є міжнародна (або регіональна). Найбільшого розвитку вона набула в ЄС. У 1979 р. було створено Європейську валютну систему (ЄВС) і введено європейську валютну одиницю — ЕКЮ, Вона оцінювалася на основі 10 валют, які для її забезпечення депонували 2800 т золота та долари. Мета ЄВС — сприяння європейській економічній інтеграції, насамперед — валютній. Для валютних курсів цих країн встановлено два лаги (межі) обмежень, що означає режим асинхронності (розбіжності). Так, для Іспанії й Португалії такий лаг становить +6%, а для всіх інших країн +2,25% можливих взаємних валютних коливань.
З 1989 р. по 1 липня 2002 р. у межах ЄВС планується впровадження єдиної валюти, створення спільного центрального банку. Введення євро почалося з 1 січня 1999 р. Водночас для окремих країн, які не увійшли до зони єдиної валюти, створено ЄВС-2, в якій протягом трьох років поступово переводитимуть на евро всі операції з Європейським центральним банком, а потім міжбанківський платіжний оборот тощо. Євробанкноти і євромонети з'являться в обігу лише у 2002 р. Іншою колективною валютою є СДР (спеціальні права запозичення, колективна міжнародна одиниця).
Світова валютна система пройшла у своєму розвитку окремі етапи.



загрузка...