Вище ми розглядали «вхід» до найманої робочої сили і «вихід» з неї. Як бачимо цей вихід часто веде до безробіття. Як і в попередньому випадку, не можна обґрунтовано керувати зайнятістю, не знаючи шляхів у безробіття як неприйнятної альтернативи зайнятості. Розглянемо цей шлях через потоки на ринку праці, як це пропонує М. Г. Колосніцина [10, с. 208—209].
Безробіття — процес динамічний. Цю динаміку, тобто рух робочої сили, представлено на рис. 1.5.7. Все населення віком старше 16 років (N) ділиться на дві категорії: LF — економічно-активне, або робоча сила, і NLF — ті, хто не входять до складу робочої сили. Економічно-активне населення, в свою чергу, складається із зайнятих (E) і безробітних (U). З рис. 1.5.7 видно, що рівень безробіття (u) залежить від шести потоків, перелічених літерами L, тобто змінних величин:
Наприклад, якщо студент, який закінчив вуз, зразу ж знайде роботу (потік L2), рівень безробіття знизиться (зростає LF при постійному U). І навпаки, якщо жінка виховує дітей і після довгої перерви захоче повернутися до роботи та не може її одразу знайти (потік L4), рівень безробіття підвищиться тому, що U у відсотковому відношенні зміниться більше, ніж LF.
Швидкість руху даних потоків може бути різною. Тому безробіття залежить не тільки від кількості громадян, які втратили роботу, але й від того, як швидко вони її знайдуть. Тобто
U= Чu d, (1.5.4)
де Чu — чисельність громадян, які «входять» у стан безробіття; d — середня тривалість безробіття.
Якщо, наприклад, налічується 1000000 безробітних, це може означати, що 1000000 громадян втрачають роботу і стільки ж знаходять її кожен місяць. У даному випадку тривалість безробіття становить один місяць. Або, навпаки, 100000 осіб кожен місяць втрачають роботу, але шукають її протягом 10 місяців. Тоді
де r — ризик залишитися безробітним. Звідси висновок: ріст безробіття в економіці може бути пов’язаний як із збільшенням ризику (r), так і зі зростанням середньої тривалості безробіття (d).
Як же безробітна людина шукає роботу? Що в її діях є «двигуном»? Як спрацьовує цей «двигун»? Припустимо, що в певній економіці спостерігається лише фрикційне безробіття, існує багато вакансій, які відповідають кваліфікації працівника. Однак, ці вакансії відрізняються оплатою праці.
Оскільки ринок праці має недосконалу інформацію, то пошук роботи працівникові необхідний, інакше він зразу ж міг би вибрати собі роботу. Кожна людина уявляє той рівень заробітної плати, на який вона згодна, тобто резервну заробітну плату. Якщо особа одержить пропозицію вище резервної заробітної плати, вона негайно погодиться і пошук роботи припиниться, якщо не погодиться, то пошук роботи продовжується.
Для кожного ринку праці можна побудувати функцію частоти розподілу заробітної плати f (W), що зображено на рис. 1.5.8. Вона показує частоту зустрічі того чи іншого рівня заробітної плати. Вид пагорба, що переміщується вліво, крива має тому, що роботи за надто низьку або досить високу заробітну плату рідко зустрічаються. Частіше мають місце пропозиції роботи з рівнем оплати ближче до мінімального.
На рис. 1.5.8 показано рівень резервної заробітної плати Wr. Це означає, що шукача роботи влаштовує будь-яка пропозиція, яка знаходиться на графіку правіше даної крапки.
Чим же визначається рівень резервної заробітної плати? Крім факторів, що вже розглядалися, слід відмітити ще деякі. Так, усе, що знижує затрати на пошук роботи, спричинить за інших рівних умов зростання резервної заробітної плати. Адже пошук роботи коштує чималих грошей — це витрати на об’яви в газетах, телефонні розмови, транспорт, поштові витрати та ін. І навпаки, все, що збільшує затрати на пошук роботи призведе за інших рівних умов до зниження резервної заробітної плати. Чим триваліше особа шукає роботу, тим вище ці витрати. Якщо роботу не знайдено, а витрати зростають, то це підштовхує людину погодитися на нижчу заробітну плату.
Резервна заробітна плата залежить також від кількості пропозицій роботи. Якщо шукач роботи знає, що вакансій на його професію небагато, то він швидше погодиться на якийсь середній рівень заробітної плати.
Інфляція діє двояко на пошук роботи. З одного боку, вона знецінює збереження людини в часі, а з другого, базуючись на інфляційних очікуваннях, працівник заздалегідь буде вимагати більшої заробітної плати [10, с. 216].
