Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.
Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:
зіставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками;
зіставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;
зіставлення з іншими країнами.
Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна
розглядати як узагальнюючі, що відображують сумарне споживання і можливості такого споживання, та як відносні, що характеризують окремі сторони добробуту населення. Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних та реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає у тому, що вони відображують не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а також і відносну динаміку в розрахунку на душу населення, сім'ю, тисячу або 10 тис. жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі: споживання основних продуктів харчування, інших споживчих товарів, забезпеченість послугами охорони здоров'я, освіти, транспортними, житлово-комунальними тощо на душу населення, сім'ю, тисячу або 10 тис. жителів.
До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення належать:
обсяг реального ВВП на душу населення;
грошові доходи та витрати населення;
реальна заробітна плата;
споживання основних продуктів харчування на душу населення;
природний приріст населення та середня тривалість життя;
частка витрат бюджету на розвиток соціальної сфери;
використання вільного часу.
Рівень реального ВВП на душу населення в країні дозволяє робити зіставлення з іншими країнами та виявити, до високо- чи слаборозвинутих країн вона належить. Якщо країна за цим показником належить до слаборозвинутих і в ній висока частка населення пенсійного віку, то це ускладнює проблему фінансування соціальних виплат зазначеної категорії населення.
Грошові доходи і витрати населення відображуються у відповідному балансі та аналізуються за своєю структурою і динамікою по роках.
Доходи, як правило, визначаються сумою грошових коштів, одержаних за певний проміжок часу. Основою доходів населення є грошові доходи у вигляді заробітної плати; від власності — доходи фізичних осіб—суб'єктів підприємницької діяльності; відсотків по внесках; соціальних трансфертів. Доходи у матеріальній формі для аналізу і зіставлень переводяться у вартісну.
Вирізняють номінальні та реальні доходи населення. Номінальні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну споживчих цін і тарифів, а також витрати на податки та інші обов'язкові платежі і спрямовуються на особисте споживання і заощадження.
Оскільки зіставлення в динаміці можливі тільки за реальними показниками, значення номінальних доходів переводяться у реальні за допомогою індексу споживчих цін (СРГ) — індексу Ласпейреса. Останній називають також індексом вартості життя, тому що він характеризує вплив коливання споживчих цін на рівень життя населення і розраховується за коливанням цін певного фіксованого набору товарів і послуг, що споживає середній житель країни. Підвищення цін призводить до погіршання структури та якості споживання населення. Тому в деяких країнах ставки заробітної плати прив'язують до зміни індексів вартості життя.
Заробітну плату також вирізняють як номінальну та реальну. Купівельну спроможність населення характеризує реальна заробітна плата, яка визначається співвідношенням номінальної, зменшеної на особисті податки і обов'язкові платежі, та індексу споживчих цін:
(11.1)
де Wp, WH — реальна та номінальна зарплата; Тр — особисті податки; Поб — платежі обов'язкові; СРІ— індекс споживчих цін — індекс Ласпейреса.
Низький платоспроможний попит населення на вітчизняні товари, який визначається реальною заробітною платою, є однією з причин стагнації. Його пожвавлення розглядається як стимулюючий чинник щодо відновлення економічного зростання.
Оскільки між реальною заробітною платою та інфляцією існує обернена залежність, то за умови зростання номінальної заробітної плати темпами, нижчими за темпи інфляції, реальна заробітна плата зменшуватиметься.
Аналізу також підлягає диференціація доходів населення за показниками:
коефіцієнт фондів характеризує, у скільки разів доходи 10% найбагатшого населення перевищують доходи 10 % найбідніших;
децільний коефіцієнт диференціації показує, у скільки разів мінімальний дохід 10 % найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний дохід 10 % найменш забезпечених.
Графічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца (рис. 11.1).
В економіках перехідного періоду відзначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжується зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів крім заробітної плати може бути ще й приватна власність. Існує також диференціація в доходах між регіонами, галузями, підприємствами різних форми власності.
Лінія ОАВС показує фактичний розподіл доходу, існуючу нерівність у доходах. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходу. Рівень нерівності в розподілі доходу характеризує коефіцієнт Джині (kG). Він розраховується як відношення заштрихованої площі ОАВС (рис. 11.1) до площі трикутника ODC:
(11.2)
Чим значніша в суспільстві диференціація доходів, тим більше значення коефіцієнта Джині наближається до 1. За умови теоретичної абсолютної рівності в доходах коефіцієнт Джині дорівнює нулю.
Для аналізу ступеня диференціації доходів визначаються межа малозабезпеченості та частка населення, що перебуває нижче за цю межу або має дохід більше середнього.
Слід зазначити, що основою розвитку економіки в будь-якій країні є наявність середнього класу — великої частки економічно активного населення з пристойним (а не середнім по країні) для сучасної людини рівнем матеріального забезпечення, якого досягають власною високооплачуваною працею. Тобто у світі належність до середнього класу визначається не обсягом приватної власності, а рівнем грошових доходів та можливістю їх заробляти. У розвинутих країнах саме середній клас є опорою ринкових соціально-економічних перетворень, одним із чинників соціально-економічної та політичної стабільності суспільства. Представники середнього класу стимулюють споживчий попит, є основними платниками податків, мають досить вагомий голос у вирішенні політичних та економічних питань, усвідомлюють свої соціально-економічні інтереси та активно діють заради їх реалізації. У свою чергу, соціально-економічні перетворення повинні бути підпорядковані інтересам середнього класу.
Зазначимо, що за критеріями бідності, прийнятими ООН, до категорії бідних (яких не можна відносити до середнього класу), належать ті,, хто мають на проживання 1—2 долари на добу. За цими ж критеріями 50 % сімейного бюджету на харчування витрачають найбільш зубожілі верстви населення. Отже, за цими ознаками можна сказати, що в Україні середній клас лише створюється.
Витрати населення визначаються як його кінцеве споживання й аналізуються за такими складовими:
обсяг та структура витрат на купівлю продуктів харчування і споживчих промислових товарів;
витрати на оплату послуг;
податки, обов'язкові платежі та добровільні внески;
приріст заощаджень у вкладах за придбання цінних паперів.
Витрати на споживання продуктів харчування та промислових товарів залежать від купівельної спроможності населення, яка визначається, як зазначалось вище, реальною заробітною платою, а також рівнем заощаджень і освіти.
Для аналізу використовується показник «місткість споживчого ринку» (Ос):
де Qc — обсяг виробництва споживчих товарів; Zc — залишки товарних запасів; Мс — обсяг імпорту споживчих товарів; Хс — обсяг експорту споживчих товарів.
Потенційна місткість споживчого ринку — це здатність його суб'єктів купити (спожити) товари. Реальна місткість відхиляється від потенційної, характеризує обсяг фактичної реалізації товарів і визначається особистими і суспільними потребами.
Витрати на оплату послуг (охорони здоров'я, освіти, транспортних, житлово-комунальних) значною мірою залежать від платності, пільговості або безоплатності цих послуг. Отже, розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення. У зв'язку з цим доцільно ознайомитися з показниками, які характеризують рівень розвитку соціальної сфери.
Показники рівня розвитку охорони здоров'я: кількість і структура медичних закладів, кількість лікарів, рівень захворюваності — кількість днів непрацездатності, показники інвалідності та виробничого травматизму.
До показників рівня розвитку освіти належать: кількість закладів освіти (дошкільних, початкових, середніх, вищих); кількість навчальних закладів за формами власності (державні, приватні, муніципальні); кількість учнів та студентів у навчальних закладах за їх видами та формами власності; матеріальна база закладів освіти; витрати на утримання дітей у дошкільних та шкільних навчальних закладах.
Показники рівня розвитку культури: середній термін навчання однієї особи віком від 25 років (узагальнюючий показник, прийнятий у світовій практиці); кількість закладів культури за типами (бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри); сума коштів, спрямованих на розвиток культури тощо.
Транспортне забезпечення характеризується показниками: плата за проїзд у міському транспорті; витрати на міський транспорт.
Показники забезпеченості житлом: загальна площа житлового фонду, площа на душу населення; рівень та динаміка оплати житлово-комунальних послуг.
Важливим результатом аналізу є виявлення частки та динаміки податків і обов'язкових платежів. За умови їх зростання зменшується безподатковий дохід, а це, у свою чергу, ускладнює процес заощаджень. Зростання частки витрат на обов'язкову оплату послуг не завжди свідчить про високий рівень споживання цих послуг. Таке явище може мати місце і за умови зростання різних тарифів за одночасного зменшення споживання послуг.
Споживання основних продуктів харчування визначається в кілограмах на душу населення за такими видами: м'ясо та м'ясопродукти, молоко та молочні продукти, яйця (штук), риба та рибопродукти, цукор, олія, картопля, овочі та фрукти, хлібні продукти. Ці показники розраховуються в абсолютному, відсотковому співвідношенні та в динаміці. Якщо виявляється постійне зниження рівня споживання основних продуктів харчування, то це вказує на його неповноцінність та незбалансованість. Крім того, за міжнародними стандартами витрати на харчування в обсязі 50 % від доходів сім'ї та вище свідчать про низький рівень життя в країні.
Розрахунки природного приросту населення дозволяють виявити його позитивну або негативну динаміку. Якщо цей показник зростає, то це означає, що в країні має місце перевищення народжуваності над смертністю, тривалість життя висока. Але може виникнути і несприятливий процес депопуляції, який супроводжується, як правило, низьким показником середньої тривалості життя і свідчить про те, що внаслідок постійного перевищення смертності над народжуваністю природний приріст населення знижується.
Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки цих витрат, особливо на охорону здоров'я та освіту, відкидає країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад. Коливання у темпах зміни кількості населення з вищою освітою впливає і на ринок праці, на якому коливатиметься пропозиція робочої сили та змінюватиметься її якість.
Використання вільного часу характеризується показниками: кількість закладів відпочинку, туризму, спорту; вартість путівок до туристичних, санаторно-курортних закладів; витрати на екскурсійне, культурно-масове обслуговування.
Крім зазначених показників за рекомендаціями ООН рівень життя характеризується показниками стану здоров'я нації, рівня освіти населення, зайнятості, житлових умов, соціального забезпечення тощо.
