Визначення типу економічної системи є одним із найдискусійніших питань у сучасній світовій та вітчизняній науковій літературі. Так, американські вчені Р. Макконнелл і С. Л. Брю зазначають у своїй книзі «Економікс», що індустріально розвинені країни світу розрізняються між собою за двома ознаками: 1) формою власності на засоби виробництва і 2) способами координації та управління економічною діяльністю. На основі цих ознак виділяють такі типи економічної системи: >- чистий капіталізм, або капіталізм вільної конкуренції, який характеризується приватною власністю на ресурси та використанням систем ринків і цін для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поведінка кожного з її учасників мотивується його власними інтересами. Економічна влада тут розпорошена. Держава не втручається в економіку; командна економіка, або комунізм, ґрунтується на суспільній власності на всі матеріальні ресурси. Приймаються колективні рішення і здійснюється централізоване планування економіки. Підприємства є власністю держави і здійснюють виробництво на основі державних директив; змішані системи, які об'єднують риси як чистого капіталізму, так і командної економіки.
Американський дослідник М. Шніцер у своїй праці «Порівняння економічних систем», зіставляючи стан і механізми сучасних економічних систем, виокремлює неринкові (соціалізм і комунізм) та ринкові (капіталізм) механізми. До головних різновидів капіталізму він відносить: ринковий (США), соціально-ринковий (Європа), державно-керований (Східна Азія). Названі підходи до типізації суспільства є найпоширенішими. За таких підходів поняття «економічна система» і «спосіб господарювання» розглядаються як тотожні. Спосіб господарювання одні автори трактують як механізм (ринковий чи неринковий), інші — як господарську організацію або господарський порядок відповідної економічної системи (В. Ойкен) принципи господарських процесів (Я. Карнаї).
Таким чином, поняття «економічна система» є ширшим, ніж поняття «спосіб господарювання». Кожній економічній системі притаманний певний домінуючий спосіб господарювання.
На нашу думку, най обґрунтованіший підхід до вивчення розвитку суспільства в XX ст. міститься у праці професора Каліфорнійського університету М. Кастельса «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура». Він характеризує суспільство за двома ознаками: 1) спосіб виробництва (капіталізм, етатизм); 2) спосіб розвитку (індустріаяізм, інформаціоналізм) (рис. 22).
М. Кастельс дотримується такого методологічного підходу: суспільства організовані навколо процесів людської діяльності, детермінованої у відносинах виробництва, досвіду та влади.
(Виробництво — це вплив людини на матерію (природу) для задоволення власних потреб
Досвід — це випив людських суб'єктів на самих себе, детерміноване співвідношення між їх біологічними та культурними ідентичностями
Влада — це такі відносини між суб'єктами, за яких воля одних суб'єктів нав'язується іншим через потенційне або фактичне застосування насильства — фізичного або символічного.
Структурний принцип, відповідно до якого привласнюється і контролюється економічний надлишок, характеризує спосіб виробництва.
За капіталістичного способу виробництва контроль над капіталом здійснюють власники засобів виробництва, розподіляючи економічний надлишок. Головною метою є отримання максимального прибутку, тобто збільшення обсягу економічного надлишку.
При етатизмі (колективізм — у термінології американського вченого Д. Белла) економічним надлишком володіє державна влада. Він зорієнтований на максимізацію влади, яка нав'язує свої цілі більшості населення.
Капіталістичний та етатичний способи виробництва відтворюють відповідно змішану (поліформічну) та авторитарно-бюрократичну системи.
Змішані (поліформічні) системи з'явилися на рубежі 60—70-х років XX ст. у розвинених країнах (США, Канаді, країнах Західної Європи, Японії") унаслідок об'єктивних причин, передусім у зв'язку з їх переходом до постіндустріальної цивілізації.
Незважаючи на відмінність у формах соціально-економічного розвитку, організації та управлінні економічною і соціальною сферами життя визначальним принципом і загальною ознакою переходу будь-якої країни до нового суспільного устрою є плюралізм. Він пронизує всі сфери суспільства — економіку, політику, культуру. Людина стає головною цінністю в цій системі.
Змішаним системам як новому типу суспільного устрою притаманні такі загальні риси:
Переплетення, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективної, приватної і державної форм господарювання, а також взаємний перехідодного типу господарювання в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічні.
Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною та соціальною доцільністю за умов об'єктивного процесу розвитку економіки, для якого характерно, з одного боку, зростання усуспільнення економіки і формування на цій основі великих колективних господарств, а з другого — посилення економічного відокремлення, що зумовлює дедалі ширше використання ринкових відносин.
Соціальна орієнтація економіки, яка сприяє підвищенню добробуту людей. Досягти цього можна лише за умови зростання регулюючої ролі держави, особливо у тих сферах, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства: захист його недієздатних членів, охорону навколишнього середовища й обороноздатність країни. Діяльність певних господарських структур є ефективною лише за умов ринкового саморегулювання, держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерне поєднання саморегулювання і регулювання економіки.
Демократична форма управління країною забезпечує економічні, політичні та духовні гарантії для якомога повнішої реалізації потенціалу кожної людини. Тільки у такий спосіб може сформуватися громадянське суспільство, в якому домінує соціальна злагода.
Отже, наявність багатьох економічних укладів, зближення і конкуренція між ними (що характерно для сучасних розвинених країн) — це закономірний процес розвитку суспільства, який відображує тенденцію зростання ролі загальноекономічних, загальнолюдських, загальноцивілізаційних чинників у суспільстві.
Авторитарно-бюрократична система утвердилася в нашій країні наприкінці 20-х років XX ст. і проіснувала до кінця 80-х років. її головними рисами є такі:
відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку багатоукладної економіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціональну власність тих, хто нею управляє, розпоряджається (відомств, бюрократії), відчуження від власності безпосередніх виробників (окремих працівників і трудових колективів); згортання товарно-грошових відносин, утвердження неекономічних,
примусових методів організації праці; зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлення соціального та індивідуального в людині. При цьому класовий інтерес розглядався як головний, визначальний. Інституції влади проводили політику, орієнтовану на реалізацію класового інтересу. Людині у цій політиці відводилася роль засобу, а не мети; бюрократизація державних і партійних структур, придушення самоврядування, сваволя партійно-державної влади. Ця система ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, існування спільного в різних системах, а спиралася виключно на особливе, специфічне, передусім на класовий підхід.
Авторитарно-бюрократична система ґрунтувалася на державній власності, яка вважалася загальнонародною, що призводило до гіпертрофованого централізму в управлінні економікою з боку держави. Це зумовлювало розмежування інтересів у суспільстві, підрив матеріальної зацікавленості, утворення адекватного апарату управління, його всевладдя і відсутність демократії.
Моноекономіка (одноукладна економіка) характерна для простої, нерозвиненої системи, якою було первісне суспільство. З розвитком суспільного поділу праці, продуктивних сил посилюється тенденція до виникнення різних форм власності та господарювання, а отже, до багатоукладності економіки.
У вітчизняній економічній літературі тривалий час домінувала думка, що багатоукладність притаманна лише перехідному періоду від капіталізму до соціалізму. Капіталістичне суспільство характеризувалось як таке, що витісняло всі форми господарювання, засновані на неприватній власності на засоби виробництва. А соціалістичне — зводилося до форми господарювання, що ґрунтується на державній формі власності. Так виникла теорія «єдиного моноліту», що призвела до появи авторитарно-бюрократичної системи. Насправді ж такий тип єдності можливий лише у простих системах. Для складної системи, якою є розвинене суспільство, характерний інший тип єдності,
