загрузка...
 
5.3. Товар, його сутність і властивості
Повернутись до змісту
Для того щоб з'ясувати, що таке товар, слід розглянути, чим відрізняється товар від продукту. Одяг, взуття та інші продукти, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником, подаровані комусь або реалізовані на ринку. У перших двох випадках зазначені блага є натуральними продуктами, у третьому — стають товаром. Чому це відбувається? Адже вони не змінюються за своїм и властивостями, формою, якістю і призначенням. Таким чином, причину товарної форми продукту праці слід шукати не в природних властивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роблять благо товаром. Характеристику цих відносин наведено вище. Аналіз їх дає змогу зробити висновок: товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власного споживання, тобто він має бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо або продукт через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці чи благо не продані або під час обміну за них не отримано певного еквівалента, то вони суспільству не потрібні і не можуть бути товаром.
Товар — це продукт праці або благо, здатні задовольнити певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)
В економічній літературі країн Заходу поняття «товар» має кілька визначень. Відомі американські економісти Г. С Слоуен і А. Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 p., трактують його так:
Commodity (товар) — будь-який предмет комерції або торгівлі. Цей термін використовують замість терміна «good», оскільки останній визначається, по-перше, як благо, користь; по-друге (у множині), як товари, вироби; по-третє, як вантаж, багаж.
Economic good (економічний товар) — усе зовнішнє щодо людини, що мас властивість корисності, може бути привласненим і є відносно рідкісним. Цей термін вживають на противагу терміну «free good».
Економічні товари можуть бути матеріальними або нематеріальними. Так, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, так само, як і книги, якими вони користуються. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін «wealth» (багатство), оскільки останнє автори зазначеного словника обмежують матеріальними економічними товарами.
Free good (вільний товар) — усе зовнішнє щодо людини, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтися, не обов'язково є атрибутом вільного товару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтися, не с вільним товаром, оскільки її розподіл потребує трудових зусиль.
Товари можна класифікувати за різними ознаками (рис. 23).

Із визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:
здатність задовольняти певну потребу людини;
придатність для обміну на інші товари.
Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням: одні з них задовольняють потреби в їжі (хліб, молоко, м’ясо), другі — в одязі (пальто, костюм, плаття), треті — у засобах пересування (тролейбус, метро, автомобіль), четверті — у послугах культурного призначення (книги, газети, кінофільми).
Особливе значення мають споживні вартості у вигляді інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Деякі із споживних вартостей, наприклад цукор, картопля, вугілля, можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Критерієм є не речова сутність споживної вартості, а її функціональне призначення.
Якщо картоплю використовують для підгодівлі худоби або вироблення крохмалю, то вона належить до засобів виробництва, а якщо з неї готують якусь страву, то вона с предметом споживання.
Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми — одяг, продукти харчування тощо, а й послугам — вчителя, лікаря, перукаря, актора. Важливе значення мас така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, його ставлення до основної цінності — людини.
Як споживні вартості товари мають задовольняти різні потреби: хліб — це продукт харчування, велосипед — засіб пересування. Однак за всіх відмінностей цих товарів їх, як і всі інші товари, можна обмінювати один на другий. Ця властивість товару дістала назву «мінова вартість».
Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це означає, що у них с щось спільне, що робить їх сумірними, а саме: вони є продуктами праці. Завдяки тому, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат життєвої енергії, розуму, нервів тощо, формується вартість товару. Остання виявляється під час обміну.
Отже, в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності (землероб, лікар, будівельник, слюсар), для того щоб задовольнити свої потреби, мають зіставляти різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втаєна у товарах і виявляється через їхній обмін, с вартістю товару. Вартість — це внутрішня властивість товару. Мінова вартість с зовнішнім виявом вартості.



загрузка...