загрузка...
 
19.8. Умови та чинники, які впливають на структурну перебудову в постсоціалістичних країнах
Повернутись до змісту
У постсоціалістичних країнах упродовж багатьох років були відсутні економічне піднесення та макроекономічна рівновага, оскільки характерними ознаками їх економіки були багаторічне розбалансування між сукупним попитом і сукупною пропозицією, нерозвиненість галузей і сфер, спрямованих на задоволення нагальних потреб населення, занепад народного господарства. На початку перехідного періоду до цього додалося зруйнування економічних зв'язків, що склалися, заперечення традицій і морально-етичних цінностей, які сформувалися у більшості населення, ліквідація державної системи управління та масове звільнення старих кадрів.
Ще однією важливою рисою, притаманною постсоціалістичним країнам при здійсненні структурних перетворень, є те, що останні мають відбуватися одночасно з ринковими трансформаціями інверсійного характеру. Такий тип формування ринкової економіки відрізняється від класичного і передбачає процеси переходу: від державної власності до різних форм приватної, від державної монополії до конкуренції, від адміністративно-командних методів ціноутворення до ринкових, тоді як згідно з класичним типом відбувається перехід від дрібнотоварного виробництва та адекватної йому форми власності до приватнокапіталістичної і акціонерної власності, від вільної конкуренції до монополії та олігополії, від вільного ціноутворення до державного регулювання.
Усе це потребує врахування принципово нових чинників, які впливають на структурну перебудову економіки в постсоціалістичних країнах. Найважливішими з них є такі:
«генетична спадковість». Переважний розвиток засобів виробництва порівняно з розвитком виробництва предметів споживання, насамперед галузей ВПК, сформували односпрямовану економіку. При цьому цивільні сектори економіки характеризуються технологічною відсталістю, сировинною спрямованістю; переорієнтація країн, які вийшли зі складу СРСР, і країн, які свого часу входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), на нових партнерів в економічному співробітництві та кооперації. Це не тільки значно зменшило частку спільного товарообороту колишніх країн СНД і членів РЕВ в їх ВВП, звузило їх спільний економічний простір, а й призвело до реальної загрози втратити традиційні ринки збуту і перспективи подальшого технологічного розвитку.
Зазначені процеси відбувалися на фоні поглиблення інтернаціоналізації економічного життя, міжнародного поділу праці. Нині у світі діє більше десяти регіональних і субрегіональних торговельно-економічних блоків; аномальні умови реформування економік постсоціалістичних країн, які створилися під час переходу до нової моделі господарювання.
Наприклад, підвищення пін на паливно-енергетичні ресурси, стримування зростання цін на продукцію агропромислового комплексу.
У результаті диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, зростання собівартості останньої, скорочення обсягів виробництва і реалізації продукції господарства стають збитковими; >- формування нової моделі суспільства ґрунтувалося на теорії «мінімізації» ролі держави, яка не тільки активно рекламувалася, а й була втілена на практиці. Результатом став хаос в економіці, її некерованість. Величина Держбюджету України дорівнює середньоденному обороту Франкфуртської фондової біржі. Звідси — злиденні зарплати лікарям і вчителям, мізерні соціальні виплати багатодітним сім'ям та інвалідам. Тотальна приватизація, яка була покликана, з одного боку, ліквідувати монополію держави в економіці, а з другого — сформувати приватну власність та ефективну ринкову економіку, виявилася неефективною. Не поповнився і бюджет країни.
Американський економіст Дж. Сакс та інші західні радники, які пропонували так звану трифазну послідовну стратегію економічного розвитку ринкових структур та структурну перебудову з мінімізацією при цьому ролі держави, не врахували зростання ролі держави у західній моделі суспільства;
неадекватна економічна політика перехідного періоду. Цей чинник тісно пов'язаний із попереднім. Ми його виокремлюємо в окремий з огляду на його виняткову значущість для економічного життя суспільства, особливо його трансформації. В Україні цей чинник відіграв важливу роль у зруйнуванні економіки, її деформації. Свідченням цього є скорочення вдвічі обсягів ВВП та промислової продукції, майже п'ятиразове зменшення обсягів капіталовкладень.
Посилюється тенденція деформації економіки, яка вже досягла критичної межі: збільшуються техніко-економічні диспропорції у реальному секторі, зростає частка низькокваліфікованої робочої сили, особливо у виробничій сфері, що супроводжується витісненням висококваліфікованих кадрів із вищих навчальних закладів, науково-дослідних центрів, галузей загального машинобудування, посилюється ресурсна орієнтація експорту.
У країні прискореними темпами здійснюється примітивізація виробничої структури.
Частка паливно-енергетичного комплексу, металургії перевищила 50 %, тоді як у 1990 р. вона становила всього 21 %. У розвинених країнах цей показник дорівнює відповідно у США — 25 %, Франції — 24, ФРН — 22 %.
Світовий досвід показує, що країни, які спеціалізуються на паливних і видобувних галузях, прирікають себе на економічну і технологічну залежність (частка видобувних галузей у ВВП розвинених країн знизилась до мінімально можливих значень, у США, наприклад, вона становить не більше 1,6 %). Це зменшує можливості для відтворення вітчизняного машинобудування, яке є основою технологічного оновлення виробництва, підвищення його ефективності і конкурентоспроможності.
В Україні частка машинобудування за 1990—2004 pp. скоротилася майже втричі і досягла такого рівня та якісного стану, який ставить під загрозу національну безпеку країни. Відображуючи загальну незбалансованість національної економіки під час переходу до ринку, ще більше деформувалася структура агропромислового комплексу.
Отже, структурна політика у перехідній економіці України надто суперечлива. З одного боку, вона є продовженням структурної політики, характерної для адміністративно-командної системи, оскільки існує великий за розміром високомонополізований державний сектор, представлений передусім великими підприємствами в паливній, металургійній, хімічній, оборонній промисловостях, електроенергетиці, машинобудуванні, на транспорті. З другого — держава вже не мас можливостей для інвестицій у ці галузі народного господарства і розв'язує проблему їх підтримки «квазіринковими» методами: кредитною емісією, частково — державною закупівлею, регулюванням умов зовнішньоекономічної діяльності тощо. Основний завданням нинішнього етапу економічного розвитку України с перетворення структурної політики на чинник ринкової трансформації економіки.



загрузка...