загрузка...
 
1.1. Предмет. Теоретичні основи і завдання курсу "Розміщення продуктивних сил"
Повернутись до змісту
Основи ефективної діяльності господарства певної території або підприємства закладаються ще на етапі проектування просторової локалізації їх. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції означає максимальне зниження витрат на виробництво продукції, що, зрештою зумовлює економію затрат суспільної праці, низьку собівартість продукції у виробника. Отже, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників зростання економічної могутності України.
Розміщення продуктивних сил — це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів їх.
Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах. Завданням її є постановка і вироблення теоретичних засад, необхідних для практичного вирішення завдань раціоналізації просторового розосередження населення і виробництва.
Предметом науки є просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район; область чи автономна республіка; економічний район; країна в цілому. Такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природоресурсний, людський і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання, є об'єктами вивчення цієї науки.
Метою науки є всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також удосконалення (оптимізація) його сучасного характеру, підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці.
Метою курсу "Розміщення продуктивних сил" є формування у студентів умінь і практичних навичок при вирішенні складних завдань обґрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретної виробничої ситуації.
В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. Очевидно, що в умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, керуючись якими досягатиметься максимальний економічний і соціальний ефект при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна набагато збільшити обсяг перевезення готової продукції між виробником і споживачем.
Дослідження в галузі розміщення продуктивних сил зумовлюються передусім не збігом районів споживання вироблюваної продукції з районами її виробництва, а з територіальним розосередженням запасів сировини, палива й робочої сили. Є й значні просторові відмінності в грунтово-кліматичних умовах, які зумовлюють відповідну спеціалізацію аграрного сектора економіки, що не завжди збігається з інтересами споживачів.
Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. У межах України має місце й значна територіальна диференціація в просторовому розподілі населення і засобів виробництва. Такий просторовий розподіл елементів продуктивних сил зумовлює передусім актуальність проблем раціоналізації розміщення виробництва. Так, за сучасних умов суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції. Збільшення територіального віддалення елементів виробництва (а ця тенденція дуже чітка) призводить до збільшення витрат на переміщення ресурсів. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу противитратних заходів, у тому числі зменшення транспортних витрат. Значну роль у цьому відіграє й раціоналізація розміщення продуктивних сил з погляду екологічної обґрунтованості розміщення нового виробництва, оптимізації міжгалузевих зв'язків тощо.
Сучасна теорія розміщення продуктивних сил збагатилася рядом істотних положень, сформованих внаслідок емпіричних досліджень. Так, чинники розміщення продуктивних сил поповнилися соціальними й екологічними, вони до того ж у багатьох ситуаціях стали пріоритетними й визначальними. Це можна простежити на прикладі розміщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричиняє негативні соціальні й екологічні наслідки.
Теорія розміщення продуктивних сил потребує всебічного врахування інтересів як суспільства в цілому, так і його членів, зокрема збереження навколишнього середовища і природних ресурсів.
Економічна наука почала активно досліджувати питання розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. Теорії розміщення продуктивних сил як такої на той час не було. Однак розвиток економічної науки відбувався не тільки завдяки аналізу й узагальненням, а й через створення основ ринкової теорії розміщення виробництва, основоположниками якої є У. Тюнен, А. Вебер, А. Льоні, В. Кристаллер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хагет.
Слід зазначити, що проблеми розміщення продуктивних сил були в центрі уваги української науки, вчених-економістів і економіко-географів. Уже той факт, що в системі Національної академії наук України тривалий час функціонує Рада з вивчення продуктивних сил України, свідчить, що ця галузь науки була офіційно визнана в нашій державі, а праці цього наукового закладу використовувалися державними плановими органами при обґрунтуванні розміщення нового будівництва, формуванні територіальної структури господарства. Вагомий внесок у розвиток науки про розміщення продуктивних сил зробили К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, М. М. Паламарчук, О. М. Алимов, Ф. Д. Заставний, М. Д. Пістун, О. І. Шаблій, С. І. Дорогунцов, М. У. Долішний, Я. І. Жупанський, П. Т. Ващенко.
Сучасні еволюційні процеси в країнах колишнього соціалістичного табору довели теоретичну й методологічну неспроможність визначальної ролі способу виробництва і його економічних законів у розміщенні продуктивних сил. Командно-бюрократичні методи управління економікою, у тому числі розміщення продуктивних сил, зумовили регрес у розвитку теорії розміщення (оскільки наука лише обґрунтовувала вольові рішення у галузі розміщення виробництва).
Засновники теорії розміщення виробництва А. Вебер і У. Тюнен фактично вперше довели, що саме розміщення окремого підприємства може забезпечити, при однакових умовах, індивідуальному власникові найбільший прибуток. Слід зауважити, що наприкінці XIX ст. і на початку XX ст. проблема розміщення виробництва обмежувалася "теорією штандорту", суть якої полягає у виборі оптимального для окремого власника місця розміщення окремого підприємства.
Засновник "теорії штандорту" А. Вебер у праці "Теорія розміщення промисловості" абстрагується від дії законів ринкової економіки, оскільки об'єктом побудови своєї теорії обирає ізольовану господарську територію. У зв'язку з цим йому закидають, що він сконструював чисту теорію, суть якої полягає в тому, що виробництво розміщується за принципами найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома чинниками або, як він їх називає, "орієнтаціями": 1) транспортною орієнтацією; 2) робочою орієнтацією; 3) агломерацією.
Теорія розміщення сільського господарства У. Тюнена викладена у його книзі " Ізольована держава у її відношенні до сільського господарства і національної економії". Автор підкреслює вигідність застосування різноманітних варіантів розміщення сільського господарства в "ізольованій державі" щодо великого міста, яке розглядається як єдиний ринок збуту сільськогосподарських продуктів. Вирішального значення він надає витратам на перевезення цих продуктів від місця виробництва до ринку, де їх реалізують. У. Тюнен є прибічником закону зменшення родючості ґрунту.
У 40-х роках XX ст. було опубліковано працю німецького професора А. Льоша, де висвітлювалося широке коло теоретичних проблем розміщення господарства як країни в цілому, так і її економічних районів. На противагу А. Веберу, А. Льош надає більшого значення ринкам збуту готової продукції як головному чиннику розміщення підприємств, категорично стверджує, що правильним є таке розміщення, яке забезпечує максимальні прибутки. Він впроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств — інтереси всього господарства країни. Досить цікавим є його висновок про обмежену роль теорії при вирішенні практичних питань вибору місця для будівництва окремих підприємств і навіть великих міст. Цікавим для студентів є твердження, що завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища в розміщенні господарства в цілому і його галузей зокрема, а й у тому, щоб вказати шляхи подолання їх. Багато висновків і пропозицій А. Льоша можна використати при виборі найбільш вигідних пунктів розміщення нових підприємств у заданому економічному районі, а формули, які він пропонує, — при аналізі окремих чинників розміщення.
Нині в країнах ринкової економіки розвиваються різні теорії розміщення продуктивних сил. З-поміж них найпоширенішою є "географічний детермінізм", який вирішального значення надає географічному середовищу в розвитку і розміщенні промисловості різних країн і районів. Різновидом цієї теорії є так званий "вульгарний географізм, згідно з яким процес суспільного розвитку — це наслідок впливу природних сил. Представники цієї наукової течії вважають, що характер суспільного ладу визначають рельєф, клімат, ґрунти, рослинний і тваринний світ. До речі, впливом цих природних елементів вони визначають риси господарського розвитку країн і навіть психологічні риси людей. Окремі вчені (Е. Хентінгтон) надають вирішального значення температурним умовам, які обмежують географію діяльності людини і є кліматичним лімітом розміщення продуктивних сил.
Теоретичні висновки представників "географічного детермінізму" спростовуються досягненнями науково-технічного прогресу, а це істотно впливає на розміщення сировинної бази окремих галузей промисловості, використання яких завдяки новій техніці стало економічно вигідним. Масове впровадження ресурсозберігаючих технологій певною мірою теж знижує значення чинника природних ресурсів при розміщенні окремих галузей промисловості. Водночас слід зазначити, що недооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може мати негативні наслідки. Так, неточні, необґрунтовані дані про кількісні та якісні параметри природних умов і ресурсів можуть зрештою призвести до економічної недоцільності подальшої експлуатації підприємства, що вплине на інтереси як регіону в цілому, так і людей, зайнятих на цьому підприємстві. Недооцінка грунтово-кліматичних умов при розміщенні сільськогосподарського виробництва може зумовити значні втрати — не тільки соціально-економічні, а й природні. Свідченням цього є надмірна концентрація посівів цукрового буряка на Поділлі.
З погляду методології проблема розміщення продуктивних сил невід'ємна від їх раціональної територіальної організації, основою якої є економічне районування, яке ґрунтується на територіальному поділі праці, що, у свою чергу, виявляється у виробничій спеціалізації економічних районів і потребує суворої пропорції розвитку їх.
Раціоналізація територіального поділу праці дає змогу досягти максимальної економії суспільної праці, що є головним критерієм раціонального розміщення продуктивних сил у цілому і кожного підприємства зокрема.
Наука про розміщення продуктивних сил зародилася в надрах економічної і соціальної географії, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний територіальний поділ праці і територіальну організацію народного господарства. Економічна географія як наука здобула право на існування завдяки працям М. В. Ломоносова. Приблизно до середини минулого століття вона мала фактично довідковий характер, а науково-пізнавальною стала лише тоді, коли в своїх дослідженнях почала спиратися на закони економічної теорії.
Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє з широким колом інших наук. Вона належить до економічних наук і водночас спирається на результати наукових досліджень природничих, географічних і технічних наук. Результати досліджень останніх безпосередньо впливають на характер розміщення промисловості, сільського господарства і транспорту. Разом з тим розвиток науки про розміщення продуктивних сил ґрунтується на економічних законах і категоріях, які вивчає й визначає економічна теорія. Вона широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік, фінансів, економіки праці, економіки природокористування, історії народного господарства, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії зарубіжних країн, картографії та ін. Ці дисципліни забезпечують науку про розміщення продуктивних сил насамперед інформацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу. В свою чергу, розміщення продуктивних сил збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Наука й практика розміщення продуктивних сил мають першочергове значення для територіального планування й формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.
Теорія й практика розміщення продуктивних сил за умов переходу до ринкової економіки набуває дедалі більшого значення. Аналіз сучасного розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про потребу вдосконалення його. Не менш важливим є прогнозування розміщення продуктивних сил країни на перспективу. Ці завдання вирішуватимуться в якісно новій обстановці, в умовах здобутої Україною незалежності. Звідси актуальність перегляду теоретичних положень, що стосуються стратегії й тактики розміщення продуктивних сил в межах території суверенної держави. Практичні кроки повинні здійснюватися на основі науково обґрунтованої концепції, яку слід прийняти на найвищому рівні.
На нинішньому етапі завданням науки є всебічне обґрунтування збалансованого розміщення продуктивних сил, яке максимально сприяло б досягненню економічної незалежності й могутності України.



загрузка...