загрузка...
 
1.4. Науково-технічний прогрес, виробничий та науковий потенціал
Повернутись до змісту
Прискорення науково-технічного прогресу — основний шлях розв'язання економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій.
У соціальній сфері найважливішими завданнями є подолання відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею. Це завдання неможливо успішно розв'язати без удосконалення розміщення продуктивних сил на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Становлення якісно нового способу підвищення продуктивності праці відкриває небачені досі можливості всебічного розвитку людей, їх розумових здібностей і фізичних можливостей.
В Україні створено потужний науково-технічний потенціал. На розвиток науки виділяється майже 1 % національного доходу. Здобули світове визнання фундаментальні дослідження українських учених у різноманітних галузях науки. На основі фундаментальних досліджень створено і впроваджено принципово нові технологічні процеси й устаткування: роторно-конвеєрні лінії, малогабаритні преси надвисокого тиску, сучасні машини неперервного розливу металу, обладнання для безверетенного прядіння і нечовникового ткацтва, верстати для електрофізичної та електрохімічної обробки металів.
Особлива увага на сучасному етапі розвитку продуктивних сил приділяється вдосконаленню технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, передусім електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, мембранних, хімічних, дасть можливість у кілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів, знизити енерго- і матеріаломісткість виробництва. Сільське господарство перейде на індустріальні, інтенсивні технології, почне використовувати методи біотехнології та генної інженерії.
Широке впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво дедалі більше впливає на розміщення продуктивних сил. Територіальні межі застосування нової техніки значно розширюються, а використання її вигідне, якщо витрати менші від вартості продукту, створеного робітником, якого вона замінила.
Науково-технічний прогрес має помітний вплив на територіальний поділ праці, спеціалізацію і комплексний розвиток господарства. При цьому, з одного боку, розширюються можливості більш рівномірного розміщення підприємств на території, а з другого — виникає потреба різнобічного врахування регіональних вимог до нової техніки.
Завдяки досягнутому рівню науки і техніки, виробництву промисловістю високопродуктивних машин, механізмів і обладнання освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил.
Потужні родовища корисних копалин, придатні для господарського освоєння, в багатьох країнах розміщені в районах з екстремальними умовами, що ставить перед науково-технічним прогресом додаткові вимоги — створення регіональних модифікацій високопродуктивних машин і механізмів. Це, в свою чергу, передбачає виробництво техніки із застосуванням холодостійкого металу, незамерзаючих палива і масел, комфортабельних кабін, які відповідали б вимогам нормального фізіологічного функціонування і трудової діяльності працівників. У зв'язку з цим виникає потреба більш повного врахування регіональних особливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки природних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості залягання корисних копалин), а й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо). Регіональна модифікація техніки і технологій повинна забезпечити зниження затрат живої праці і, відповідно, трудових ресурсів, скорочення строків будівництва об'єктів, використання нових джерел сировини і палива, що сприятиме підвищенню економічної ефективності виробництва. При цьому вплив нової техніки і нових технологій на розміщення виробництва супроводжується зниженням норм витрат палива, електроенергії, сировини, живої праці на одиницю продукції.
Досягнення науково-технічного прогресу, нові напрями його розвитку можуть впливати на вдосконалення розміщення продуктивних сил. Як відомо, на розміщення обробної промисловості впливає фактор наявності трудових ресурсів. Він набагато знижується при впровадженні комплексної механізації, автоматизації і роботизації виробництва. Однак при цьому різко зростає роль кваліфікованих кадрів. Очевидно, галузі матеріального виробництва, які характеризуються високим рівнем механізації й автоматизації, можна розміщувати в трудодефіцитних районах.
Потреба посилення впливу науково-технічного прогресу на продуктивність праці зумовлює прискорене оновлення техніки. В окремих галузях використовується техніка підвищеної одиничної потужності, що дає змогу значно зменшити потреби в робочій силі, підвищити продуктивність праці. Так, впровадження гірничо-транспортних механізмів зумовлює зниження потреб у трудових ресурсах. Ще більше значення має впровадження трудозберігаючих технологій, верстатів, устаткування з автоматизованими системами управління в промислових центрах і вузлах, що мають обмежені можливості забезпечення промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується насамперед старих промислових районів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації. Науково-технічний прогрес стоїть на порозі створення таких автоматизованих систем управління виробництвом, які дають змогу розвивати виробництва і функціонуватимуть у так званому безлюдному режимі цілодобово. Економічна ефективність таких виробництв досягатиметься і за рахунок максимального використання обладнання. Вплив фактора трудових ресурсів на розміщення виробництва буде зведений до мінімуму.
Розвиток науки і техніки дає змогу одержувати нові види матеріалів, палива, енергії. Родовища мінерально-сировинних ресурсів, які в минулому розробляти було економічно невигідно, при сучасному рівні науки й техніки успішно експлуатуються. Отже, науково-технічний прогрес сприяє територіальному розширенню енергетичної і сировинної бази промисловості. Так, сьогодні став рентабельним видобуток нафти з великих глибин і морського шельфу. Завдяки впровадженню нових технологій підвищився рівень комплексного використання руд кольорових металів, повніше вилучаються корисні компоненти з бідних руд. Для вивчення природних ресурсів використовуються результати космічних досліджень. Розвиток хімічної індустрії дає можливість виробляти матеріали із заданими технічними характеристиками, що істотно знижує вплив фактора матеріаломісткості на розміщення легкої і навіть машинобудівної промисловості. Нові технології дають можливість ефективно замінювати сировину, яка раніше була основною для виробництва відповідної продукції. Наприклад, переведення азотно-тукової промисловості на природний газ вплинуло на її географію. Завдяки розгалуженій мережі газопроводів розміщення підприємств для виробництва азотних добрив змістилося в землеробські райони країни.
Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористуванні. З одного боку, розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для очищення промислових і комунальних викидів, що забруднюють воду, атмосферу, ґрунти. Передові технології забезпечують перехід до замкненого водопостачання, утилізацію відходів, економію трудових, рослинних і мінеральних ресурсів, а також раціональне використання земельних (зменшення площ під забудову, рекультивація). З другого, науково-технічний прогрес супроводиться зростанням територіальної концентрації виробництва. Однак нарощування одиничних потужностей може відповідати галузевим інтересам, але не враховувати регіональних умов: дефіциту трудових, паливних, водних ресурсів, збільшення сировинних зон переробних підприємств. Межі оптимальних розмірів підприємств визначаються економічними показниками, передусім вартістю продукції у споживача. Проте економічна вигідність та доцільність концентрації не завжди діаметрально протилежні. Тому в сучасних умовах екологічний фактор є чи не найголовнішим при обґрунтуванні розміщення й одиничних потужностей підприємств. Стосується це насамперед підприємств хімічної, металургійної, енергетичної, гірничодобувної та деяких інших галузей промисловості.
Виробничий потенціал і його розміщення. Основні виробничі фонди є частиною виробничого потенціалу господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому зберігають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів, і передусім їх активної частини — машин і обладнання — характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність — здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.
Територіальний розподіл виробничого потенціалу — заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів — є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничого потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція і розширення виробничого потенціалу, а також нове будівництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил.
Господарство України характеризується великим виробничим потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % — на сільське господарство, 16 % — на транспорт і зв'язок, 3,9 % — на будівництво.
Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві — найважливіші фактори, що впливають на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.
Регіональні проблеми технічної реконструкції. Нині використання основних виробничих фондів ще недостатнє. Однією з причин є нерівномірність технічного оснащення окремих галузей, неоднаковий рівень енерго- та фондооснащення праці. Наявні відмінності між рівнями механізації і технічного оснащення основних і допоміжних виробництв у промисловості, між енергонасиченістю тракторів у сільському господарстві і набором причіпних знарядь до них, відставання технічного оснащення окремих структурних елементів виробничої та особливо соціальної інфраструктури. Тому технічне переоснащення не повинно провадитися як проста заміна окремих видів обладнання, а здійснюватися комплексно й істотно впливати на підвищення загального технічного рівня виробництва. Основним джерелом нарощування основних фондів є капітальні вкладення, які забезпечать зміни в розміщенні продуктивних сил. Перехід регіонів і підприємств до ринкових відносин означає, що в майбутньому головним джерелом розширеного відтворення фондів будуть власні кошти (прибуток) і банківські кредити. Централізовані державні капіталовкладення спрямовуватимуться лише на фінансування найважливіших державних програм, оборонні об'єкти.
Технічне переоснащення і реконструкція підприємств є основним джерелом нарощування виробничого потенціалу, його інтенсивного розвитку. Оскільки віддача капіталовкладень у технічне переозброєння і реконструкцію приблизно вдвоє більша за нове будівництво, сюди спрямовується не менше ніж половина загальної суми їх.
Науковий потенціал. У цілому він характеризується як сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу при наявних формах організації й управління ефективно вирішувати завдання господарства. Складовими наукового потенціалу є кадри, фінанси, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття "науковий потенціал" можна поширити на будь-яку сукупність наукових організацій, у тому числі й на об'єднання в галузях господарства, в міністерствах, відомствах, а також сукупність галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Отже, можна говорити про науковий потенціал держави, що об'єднує наукові організації різного підпорядкування.
Науковий потенціал розглядається як невід'ємна частина всього науково-технічного потенціалу суспільства. Найважливішим елементом наукового потенціалу є кадри. У 1980 р. в науці і науковому обслуговуванні України було зайнято 600 тис. чол., у 1989 р. — 549, проте у 1995 р. — 179,8 тис. чол., у тому числі 41,1 тис. докторів наук і 22,9 тис. кандидатів наук.
У 1995 р. в академічних інститутах і вузах налічувалося 17,5 тис. аспірантів, при цьому 2/3 аспірантів проходили підготовку у вищих навчальних закладах. Третина наукових працівників зосереджена у вищих навчальних закладах, у тому числі майже половина докторів і кандидатів наук. 5,6 тис. докторів наук працюють у вузах і галузевих науково-дослідних інститутах.
Особливу роль у розвитку наукових досліджень відіграє галузева, заводська наука.
Реалізація закономірностей розміщення виробництва і принципу вирівнювання рівнів економічного, соціального й культурного розвитку економічних районів сприяла створенню наукових центрів в усіх регіонах України.
Науковий потенціал, безперечно, впливає на розміщення насамперед наукомістких галузей господарства і невиробничої сфери. Наукові заклади широко досліджують продуктивні сили в усіх регіонах країни. Водночас характер розвитку продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що дає змогу розв'язувати економічні й соціальні проблеми. Інакше кажучи, науковий потенціал слід розглядати як важливу передумову розміщення нових і реконструкції діючих підприємств, а також вищих навчальних закладів.
При розміщенні нових наукових закладів пріоритетними є принципи і фактори розміщення продуктивних сил. Як правило, інститути, що спеціалізуються на дослідженнях теоретичного профілю, розміщують у великих науково-інформаційних центрах, наукові заклади, що розробляють прикладні проблеми, — поблизу провідних підприємств галузі та органів управління ними. Однак при цьому необхідно враховувати й сучасний стан розміщення наукових закладів, насичення регіонів науковими кадрами, оскільки поки що має місце значна територіальна диференціація чисельності наукових працівників серед регіонів України.
Науково-дослідні заклади, що займаються фундаментальними дослідженнями, зосереджуються, як правило, у великих економічних і культурних центрах. Більш рівномірно розміщена мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз. Більшість з них розміщені в центральних районах, а на периферії — їхні філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань (НВО), що дає змогу поєднати творчі зусилля вчених і виробників. До таких об'єднань належать головне підприємство, його філії, науково-дослідні й проектно-конструкторські інститути. Розташовані НВО здебільшого в різних пунктах, але майже завжди в одному районі. Важливу роль відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також складають генеральні плани міст і районні плани.


загрузка...