загрузка...
 
4.1. Економіка України в системі міжнародного поділу праці
Повернутись до змісту
Територіальний поділ праці — це об'єктивний процес виробничої спеціалізації економічних районів чи країн і посилення міжрайонної чи міждержавної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами. Просторове виявлення суспільного поділу праці взагалі зумовлене економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їх географічним розташуванням. Один з факторів підвищення продуктивності суспільної праці залежить від рівня суспільного поділу пращ в країні, а отже, може бути непрямим показником рівня розвитку її продуктивних сил. Він свідчить про рівень економічного розвитку та освоєння території, а також інтеграції національної економіки.
Територіальний поділ праці виявляється в двох формах: міжрайонного поділу праці в межах однієї країни і міжнародного поділу праці між країнами. Завдяки чинності законів міжнародного ринку країни спеціалізуються на тому виробництві, де національні вартості продукту нижчі від інтернаціональних. Отже, під міжнародним поділом праці розуміють процес взаємозумовленої спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів для продажу на світовому ринку, що сприяє створенню системи багатосторонніх зв'язків між країнами. Цей поділ виражається передусім у міжнародній торгівлі товарами матеріального виробництва, але включає також торгівлю послугами (міжнародний туризм, фінансово-посередницька діяльність, транспортне обслуговування, навчання кадрів тощо).
У міжнародному поділі праці є певні суперечності. Йдеться про надмірну спеціалізацію країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство в залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює галузеву структуру господарства. Окремі держави обирають галузі спеціалізації, сподіваючись на одержання певної вигоди. Справді, деякі галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній праці і слабко пов'язані з іншими галузями економіки. Інша справа, галузі обробної промисловості, в тому числі машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки засновані на розвиненому господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.
Чи зуміє Україна інтегруватися в європейську і світову економіку? Це питання непросте. Економісти "Дойче-Банку" зробили своє дослідження і дійшли позитивного висновку. Це деякою мірою можуть підтвердити й дані табл. 48.

Україна має значні виробничі, природні й трудові ресурси, до того ж надзвичайно вигідне економіко-географічне і геополітичне розміщення у центрі Європи з прямим виходом до головних сухопутних і морських шляхів сполучення.
Донедавна існувало два міжнародних поділи праці: так званий соціалістичний і капіталістичний. Проте останні події показали, що два ринки не могли існувати окремо один від одного, адже науково-технічна революція породжує зростання номенклатури продукції, що пов'язано з великими видатками на наукові та дослідно-конструкторські дослідження, яка економічно ефективна лише за умови масового випуску продукції. Проте для окремих країн така продукція потрібна в невеликій кількості, оскільки не для кожної з них велике виробництво доцільне й економічно ефективне. Це посилює потребу міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва.
На розвиток міжнародного поділу праці впливають географічні фактори, нерівномірність поділу природних ресурсів на земній кулі, в тому числі рослинного і тваринного світу, а також відмінності у кліматі та умовах для розвитку сільського господарства тощо.
Україна виробляє понад 6 млн. т марганцевої руди (30 % світового виробництва), 24 млн. т прокату, понад 3,8 млн. т цукру, 4—5 млн. т сірки, 76 млн. т залізної руди, 0,7 млн. т олії та багато іншої продукції. Частка України в експорті продукції колишнього Радянського Союзу (1990 р.) становила, %: залізної руди — 95, кам'яного вугілля — 65, чавуну — 75, прокату чорних металів — 70, електроенергії — 75, стальних труб — 40, ковальсько-пресового устаткування — 75, цукру-піску — 65. Очевидно, що Україна має всі підстави для виходу на світовий ринок, розвитку торгових зв'язків з багатьма країнами світу. Лише зазначена продукція обліковувалася за цінами світового ринку на 30 млрд. крб., проте ці прибутки осідали далеко за межами України. Природно, така форма економічних відносин не могла довго існувати. Це звичайнісінький колоніальний грабунок центром, на що вказує навіть структура експортних поставок у 1989 р.: на сировину, матеріали і товари народного споживання припадало 72 % продукції, на машини і устаткування — 22 %.
Україна мала тісні зв'язки з країнами, що розвиваються, але все це відбувалося під егідою колишнього Союзу, який міцно тримав усі валютні надходження у Москві. Широким потоком випливали такі багатства з України, як залізна і марганцеві руди, прокат чорних металів, вугілля, легкові та вантажні автомобілі, трактори, мінеральні добрива, природний газ, віконне скло, цемент, продукція харчової та легкої промисловості.
Продукція народного господарства України надходила для будівництва в Індії металургійних заводів у Бхілаї і Бокаро; Єгипті — Асуанської греблі, металургійного заводу повного циклу в Хелуані, суднобудівного заводу в Олександрії; Туреччині — Іскандерунського металургійного заводу; Ірану — для будівництва Ісфаханського металургійного заводу, вугільних шахт, зернових елеваторів; Афганістані — автомобільної магістралі Кушка — Кандагар; Алжирі — металургійного заводу, політехнічного інституту, навчального центру в Анабі; Сирії — для будівництва греблі на річці Євфрат і залізниці Дамаск — Хомс; Іраку — елеватори, нафтопроводів, цементного заводу; Гвінеї, Пакистані, Малі, Конго, Перу та ін.
В Україні високий освітній рівень. Варто сказати, що вчені країни зробили третину відкриттів, запатентованих у колишньому Союзі. Україна підтримує тісні контакти з ученими світу, бере активну участь у різноманітних програмах ООН, у підготовці національних кадрів, плідно співробітничає із зарубіжжям інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона.
Важливу роль відіїрають прямі зв'язки підприємств і об'єднань, наприклад, у машинобудуванні, яке визначає якісну трансформацію виробничо-технічної бази всіх галузей народного господарства на основі найновіших досягнень науки і техніки. Так, здійснюючи програму створення сучасних засобів автоматизації, львівське виробниче об'єднання "Конвеєр" і болгарсько-угорське товариство "Інтрасмаш", а також гомельське виробниче об'єднання "Гідроавтоматика" уклали угоду про прямі зв'язки у спільному проектуванні і виробництві автоматизованих транспортно-складських систем і засобів гідроавтоматики.
Нині радикально перебудовується зовнішньоекономічна діяльність. Вже тепер в Україні діють 82 промислових підприємства, створені спільно із зарубіжними країнами.
У 1995 р. з України в інші регіони СНД вивезено товари народного споживання на 6210 млн. дол. США а завезено — на 7325 млн. дол. США. Водночас непродовольчих товари завезено в Україну більше, ніж вивезено. Україна і в майбутньому може бути основним експортером цукру, оскільки в 1990 р. її частка у міжреспубліканському експорті становила 83 %, макаронних виробів — 86, солі — 80, олії — 55, кондитерських виробів — 52, овочевих консервів — 46, маргарину — 29, борошна — 20 %. У загальносоюзному фонді частка України була така: м'яса і м'ясопродуктів — 25 %, молока й молочних продуктів — 21, яєць і яйцепродуктів — 14 %.
Основні споживачі тваринницької продукції — Росія, країни Закавказзя й Середньої Азії, макаронних виробів і борошна — Білорусь, Росія, країни Закавказзя й Середньої Азії; цукор вивозиться практично в усі країни СНД, олія — в Білорусь, держави Балтії.
Отже, Україна практично визначилася в спеціалізації виробництва і має широкий ринок збуту на Сході. Проте значно важче з непродовольчими товарами, які потрібно в значних кількостях завозити в Україну з Росії, Молдови, Узбекистану, Казахстану, країн Закавказзя, Балтії.
Частка України в експорті колишнього Союзу становила в 1990 p., %: вугілля — 31, готового продукту чорних металів — 42, цементу — 9, шиферу — 47, керамічної облицювальної плитки — 14, мінеральних добрив — 20, шин — 18. За 1992—1995 pp. зріс експорт електроенергії, залізної руди, марганцевої руди, прокату чорних металів, труб стальних, цементу, холодильників, м'яса, масла тваринного, цукру, олії.
Україна забезпечувала майже чверть машинобудівної продукції всього колишнього СРСР, водночас була змушена довозити різноманітну машинобудівну та іншу промислову продукцію: зернозбиральні комбайни, вагони для електропоїздів, метро, пасажирські, 97 % вантажних автомобілів, 93 % тролейбусів, 88 % технологічного устаткування для легкої промисловості, понад 70 % легкових автомашин, 50 % тракторів, металорізальних верстатів, ковальсько-пресових машин тощо.
Звичайно, Україна має всі можливості вивозити різноманітну сировину й промислові вироби, коли взяти до уваги її частку у виробництві продукції колишнього СРСР, зокрема, %: вугілля — 23, прокату чорних металів — 35, труб стальних — 11—45, цементу — 17, шиферу — 16, мінеральних добрив — 15, соди кальцинованої — 26, легкових автомобілів — 12, автобуси — 15, трактори — 27, екскаваторів — металорізальних верстатів — 24, кормозбиральних комбайни — бурякозбиральних машин — 100, вантажних вагонів — 56.
З цього переліку стає зрозуміло, що навіть при сучасній структурі промислового виробництва Україна може не тільки забезпечити себе валютою, а й налагодити повноцінні торгові стосунки з багатьма країнами як на Сході, так і в Центральній і Західній Європі. Звичайно, не вся продукція України високої якості. Тому необхідно терміново змінити структуру народного господарства, щоб спрямувати його на потреби суспільства. Не менш важлива проблема конверсії воєнної промисловості, яка в Україні була однією з домінантних галузей.
Щодо внутрішніх поставок у колишні республіки СРСР, то Україна в 1989 р. перевершила вивезення продукції (активне сальдо) на суму 46 млрд. крб. Проте у зовнішньоекономічних стосунках вона мала пасивне сальдо, оскільки ціни імпорту перевищували ціни експорту. Річ у тім, що продукція України має початкову та середню стадії обробки, тому оцінюється дешево.
Українська держава повинна забезпечити експортним організаціям протекціоністський захист з метою виживання власної ще не зміцнілої економіки, особливо її експортних секторів.
Разом з тим потрібно створити розгалужену систему зовнішньоторгових організацій, представництв, які з розумінням справи зрушили б проблему просування українських товарів на світовому ринку. Доцільно вживати заходи щодо надання Україні цільових кредитів зарубіжними країнами, виробниками.
Відновлення економічних зв'язків, нав'язуваних метрополією, особливо таких, як надмірна спеціалізація народного господарства, високий рівень мілітаризації економіки тощо, недоцільне з точки зору національних інтересів України.
Отже, слід не тільки відновлювати колишні зв'язки, а налагоджувати нові, вигідні для України, з Росією та іншими країнами СНД. Уніфікація законодавства, єдиних тарифних процедур, переливання робочої сили та капіталів у межах СНД не вигідні для України. Експортно-імпортні інтереси України мають відповідати стратегічним інтересам нашої держави.
Молоду незалежну державу Україну чекає ряд випробувань на шляху становлення власної економіки. Для цього необхідні роздержавлення й приватизація, ринкова система, щоб справжні економічні закони ліквідували всі фальшиві, заідеологізовані системи та форми господарювання, сприяли б розквіту нових форм організації економіки. Зрозуміло, що це приведе до значного реформування, спеціалізації різних галузей господарства, виникнення вільних зон виробництва, економічних районів, вузлів і центрів. Економічні зв'язки із зарубіжними партнерами сприятимуть зростанню авторитету України. Вже сьогодні в Україні діють близько 370 представників інофірм з 45 країн світу, зареєстровані та функціонують 818 спільних підприємств.
Зовнішньоекономічна політика України спрямована на:
забезпечення переходу до активної експортно-орієнтованої стратегії економічного розвитку на основі цілеспрямованого формування та ефективної реалізації експортного потенціалу України
в пріоритетних галузях економіки;
послідовну лібералізацію сфери зовнішньоекономічних зв'язків;
наближення до вимог Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) і міжнародної торгової організації;
надання пріоритетів у сфері економічних відносин країнам СНД. Основна увага приділятиметься виробничій і науково-технічній кооперації, створенню спільних підприємств, фінансово-промислових структур, розвитку спільних об'єктів інфраструктури, взаємодії на ринках країн, що розвиваються;
розробку проекту концепції зовнішньоекономічної політики України, а також державної програми розвитку експортного потенціалу України.



загрузка...