загрузка...
 
§ 3. ЗАРОДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ЇЇ РОЗВИТКУ
Повернутись до змісту
Зародження економічної думки
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей, істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до . н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з'ясувати загальні принципи економічного розвитку. "Економікс" (домашнє господарство) - так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд Цікавих економічних думок.
Формування економічної теорії як науки Не кожна економічна думка розвивається в систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З'явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.
Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці "Трактат політичної економії" (1615). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів "політикос" - суспільний, державний і "ойкономія" - управління, домашнє господарство ("ойкос" - дім, господарство, "номос" - закон). Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів (ХУ-ХУІІІ ст.). Воно зародилося в країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів. об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.
Перенесення аналізу із сфери обігу у виробництво стало початком економічної науки, що пов'язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.
Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія, її засновниками були Вільям Петті (1623-1687 рр., Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На їхню думку, саме тут; і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа й праця. Ф. Кене в своїй праці "Економічна таблиця" (1758) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.
Найвищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо (1772-1823). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо оцінює й сучасна економічна наука.
Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі Ж. Сісмонді, Ж. Прудона та ін. Ці економісти викрили багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання.
На початку XIX ст. на суспільній арені з'явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робітничого класу, К. Маркс і Ф. Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого.
Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії.
Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Становлення нового суспільства вони пов'язували з найвищим розвитком матеріального виробництва, демократії та особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.
Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, виходячи з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, що певні їхні висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.
Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними дійовими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.
За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал - Англія, Дж. Кларк - США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс - Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.
Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу. Найповнішу уяву про його зміст може дати відомий підручник П. Самуельсона "Економіка", а також реферат підручника П. Самуельсона і В. Нордхауса "Економікс".
Зростає також значення ліберального критичного напряму нових теорій. Це - теорії "троякої революції", "нового індустріального суспільства", в яких порушується питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.





загрузка...