Шпори з макроекономіки Варіант 1; 1. Система національних рахунків: сутність та основні методологічні принципи її побудови.; 2. Валовий внутрішній продукт: сутність, зміст його елементів за виробничим методом.; 3. Економічні цикли: сутність, структура, види та причини циклічних коливань.; 4. Мультиплікатор інвестицій: сутність, схематична модель та кількісна визначеність простого мультиплікатора видатків.; 5. Рецесійний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кількісна визначеність. Інфляційний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кількісна визначеність.; 6. Кейнсіанська та монетариська теорії макроекономічного регулювання: сутність та основні положення.; 7. Дискредиційна та автоматична політика: сутність та засоби впливу на економіку; мультиплікатор видатків, податків та збалансованого бюджету.; 8. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції: сутність, графічна інтерпретація, Крива Лаффера.; 9. Фіскальна політика і державний бюджет: бюджетний дефіцит, концепції збалансування державного бюджету, джерела дефіцитного фінансування.; Шпори з Макроекономіки
1. Система національних рахунків: сутність та основні методологічні принципи її побудови.
Система національних рахунків (СНР) ? це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є :
Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход суб’єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.
В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.
СНР виходить із того, що економіка знаходиться у постійному кругообороті, а кругооборот ? це безперервний потік “доходи-витрати”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи і т.д.
Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість ? характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.
2. Валовий внутрішній продукт: сутність, зміст його елементів за виробничим методом.
ВВП ? це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. За виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії.
ВВП= ? (ВВ - МВ) + (ПП - С), де ВВ ? валовий випуск окремих галузей, МВ ? матеріальні витрати окремих галузей, ПП ? продуктові податки, С ? субсидії; (ПП - С) ? чисті прод. подат.
ВВ ? це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах.
МВ ? витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання.
ПП ? це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів та послуг, що виробляються, продаються чи імпортуються підприємствами – резидентами (ПДВ, АЗ, мито).
С ? це субсидії, що надаються п/п – резидентам із державного бюджету на відшкодування постійних збитків, які виникають у зв’язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт, імпорт і т. ін.
3. Економічні цикли: сутність, структура, види та причини циклічних коливань.
Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Чергування піднесень і спадів у економіці призводять до того, що її розвиток носить не прямолінійно зростаючий характер, а хвилеподібно зростаючий характер. У макроекономічній науці домінує думка, що хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних циклів.
У чому ж полягає суть економічного циклу?
Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.
Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.
Оскільки такий рух відбувається, хоча й нерівномірно, але безперервно, то динаміка мокроекономічних показників має хвилеподібний вигляд (рис.): у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (дипресія) встановлюється короткочасова рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) – досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. вона порушує хід економічного розвитку, а всі наступні фази – відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змін спадом (кризою). Обсяги валового ВВП, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибуток знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці повної зайнятості, тобто повного використання виробничих ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесення може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня навелення, підвищення цін, за якими настає нова криза.
У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги було приділено дослідженню причин і наслідків циклічних коливань та кризових явищ.
Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджується механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки. Знання цих теорій пояснює причини виникнення циклічних коливань в економіці.
Спочатку теорії економічних циклів розглядали кризи надвиробництва як незакономірні відхилення від нормального стану економіки, що суперечать її природі.
Порушення рівноваги грошового попиту й пропозиції (Фішер-кредитно-грошова концепція циклу).
Динаміка нагромадження основного капіталу – основа економічного циклу (Кассель).
Диспропорції між різними галузями національної економіки (Туган-Барановський).
Недостатнє спожив. населення (Сисмонді).
Динаміка ефективності попиту, що визначає функціями спожив. й інвестицій (Кейнс, Хікс, Хансен – нововведення економічний цикл – підсумок взаємодії руху національного доходу, спожив. і нагромадження основного капіталу).
Фрідмен доповнив попередню теорію (Монетарна теорія циклу). Головна роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє настабільні грошові пропозиції, надлишок якої закладає економічна політика самої держави.
Шумпетер: причини нововведення.
Політичні й випадкові події.
Джевонс (плати на Сонці).
Не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Є й сезонні коливання ділової активності (купівельний бум перед Новим роком). До сезонних коливань схильні і деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.).
Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис та механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:
Цикли Кондрат’єва, або довгохвильові цикли, тривалість яких = 40-60рр. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структ.перебудова.
Цикли Кузнеца – їхня тривалість складає 20 р., а рушійна сила – зрушення у відтворюваній структурі виробництва;
Цикли Джаглера 7-11 рр. Як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів.
Цикли Китчика – 3-5 рр., що обумовлюється динамікою відносних величин запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах.
Приватні господ.цикли, що охоплюють 1-12 рр. існують у зв’язку з коливаннями інвестиційної активності.
4. Мультиплікатор інвестицій: сутність, схематична модель та кількісна визначеність простого мультиплікатора видатків.
В теорії рівноважним може бути лише той рівень ВВП, який дорівнює сукупним витратам. У дійсності факт. ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів сукупних витрат є інвестиції. Зміни в запланованих інвестиціях можуть бути також і прямим наслідком економ. політики держави. Аналогічні зміни відбуваються і в тих випадках, коли змінюється співвідношення між споживанням і заощадженням.
Емпіричний аналіз свідчить про те, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбудеться і при зменшенні запланованих інвестицій.
Зазначений характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором.
Мультиплікатор (М) – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва.
Економ. суть М в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій: МІ = ? ВВП / ? ВІП, де
МІ – М інвестицій; ? ВВП – зміна ВВП; ? ВІП – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.
Схематична модель:
Припустимо, що інвест. клімат сприятливий зростанню сук. витрат на 10 млн. грн., ГСС=0,75; ГСЗ=0,25.
Етапи діл. угод
Зміни
У доході ?ВВП
У споживанні ?СВ
У заощадженні ?З
1-й етап
10,00
7,50
2,50
2-й етап
7,50
5,62
1,88
...
...
...
...
n-й етап
0,00
0,00
0,00
Усього
40,00
30,00
10,00
Отже, дія ефекту М закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень (10,00), які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей приріст запланованих інвестицій. Так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвест. витрат.
По-друге, існує зв’язок між М і граничними схильностями до споживання та заощадження. М і гранична схильність до заощаджень обернено залежні:
МІ =1/ГСЗ, (ГСС+ГСЗ=1 > МІ =1/1-ГСС)
Цей М має однакову дію не лише до інвестицій, а й до інших елементів сук. витрат, якщо вилучення відбуваються лише в формі заощаджень. Тому в загальному контексті це є простий М витрат:
МВ = 1/ГСЗ=1/1-ГСС
Спираючись на цей М можна обчислити приріст ВВП, спричинений будь-якою початковою зміною сук. витрат:
? ВВП = МВ * ? СуВП
5. Рецесійний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кількісна визначеність. Інфляційний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кількісна визначеність.
Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.
Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-?СуВп) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без врахування цінового фактору): -?СуВп = -?ВВПі / Мв,
де -?ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-?ВВПі = ВВПп - ВВПф).
Графічно інфляційний розрив можна зобразити в наступному вигляді:
На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ1. Отже має місце надлишок сукупних витрат (СуВ1>СуВ2). Тому фактичний надлишок ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1>ВВП2. Таке явище і називається інфляційним розривом.
Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, під-ва не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фактичних обсягів вир-ва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.
6. Кейнсіанська та монетариська теорії макроекономічного регулювання: сутність та основні положення.
Монетариська - Засновник теорії – Мілтон, Фрідмен. Основа теорії - ринкова си-ма є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати ек стабільність, тому держрегул-ня не є необхідним, відстоюють принцип вільної конкуренції.
В основі лежить рівняння обміну МV = РО, де М - грошова маса; V - швидкість обертання грошей; Р - рівень цін; О- фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.
Згідно з монетаристською теорією, головну роль у регулюванні ек-ки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна пол-ка. При цьому осн. інстр-том регул-ня ек-ки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на ек. Активність. Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний хар-р залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток ек-ки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. Тому вивели монетарне правило, згідно з яки м грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Механізм, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП:
інструменти грошово-кредитної пол-ки ¬ банківські резерви ¬грошова маса ¬ сукупний попит ¬ номінальний ВВП. Отже, у монетаристів грошова маса впливає на сукупний попит безпосередньо, тб цей вплив не опосередковується відсотковою ставкою. Тому грошова маса впливає на всі елементи сукупного попиту, а не лише на інвестиційний попит. Крім того, у монетаристів вплив сукупного попиту на номінальний ВВП здійснюється переважно через зміну цін, а не завдяки зміні фізичних обсягів вир-ва. Монетаристи принижують або зовсім відкидають фіскальну політику як метод стабілізації ек-ки. У них нееф-сть фіскальної пол-ки обумовлена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджетного дефіциту, позичає гроші у населення і КБ, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора ек-ки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвестиційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної відсоткової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на сукупний попит буде несуттєвим.
7. Дискредиційна та автоматична політика: сутність та засоби впливу на економіку; мультиплікатор видатків, податків та збалансованого бюджету.
Дискреційна фіскальна пол-ка - свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі держ. рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг вир-ва, безробіття та інфляцію. Ця пол-ка застосовує 2 інструменти: 1) держ закупки, які є інструментом прямої дії (збільшуючи або зменшуючи держ закупки), держава безпосередньо впливає на сукупний попит і реал. ВВП). 2) чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і трансфертів і впливають на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту.
Мультиплікатор витрат. Нехай в нас є сукупні витрати в їх приватному варіанті (СуВ1), тб без того компонента, яким є держ закупки. При даних СуВ1 є певний рівноважний обсяг ВВП, який дорівнює О,1. Тепер припустимо, що уряд прийняв рішення збільшити держзакупки. Внаслідок цього сукупні витрати збільшаться СуВ2 (СуВ1+СуВ). Це викличе мультиплікативне збільшення реального вир-ва з 0,1 до 0,2. Величина приросту ВВП буде дорівнювати +ВВП =+ДЗ*Мв. Оскільки дискреційна фіскальна пол-ка - свідомий, тб цілеспрямований вплив держави на ек-ку, то в реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперд, а необхідне збільшення ДЗ є пошуковою величиною, яку можна обчислити за формулою +ДЗ =+ВВП/Мв. Це ми розглянули метод “витрати-випуск”, аналогічний результат буде і в тому випадк, коли аналіз впливу ДЗ на ВВП здійснювати за методом “вилучення - ін’єкції” В цьому варіанті заощадження (З) плюс чисті податки (ЧП) являють собою илучення з потоку “доходи - витрати” (З+ЧП), а валові інвестиції плюс державні закупки - ін’єкції цього потоку (ВІ+ДЗ1). Перетин ліній вилучень (З+ЧП) з лінією ін’єкцій(ВІ+ДЗ1) в точці Т1 визначає рівноважний ВВП, який =О1. Якщо за цих умов уряд збільшить ДЗ з ДЗ1до ДЗ2, то ін’єкції адекватно зростуть. Внаслідок цього лінія ін’єкцій переміститься вгору в положення (ВІ+ДЗ2), а її перетин з лінією (З+ЧП) в точці Т2 викличе збільшення ВВП від О1 до О2. Оскільки З та ЧП знаходяться в прямій залежності від ВВП, то це викличе відповідне збільшення вилучень, які в точці Т2 урівноважуються з новою величиною ін’єкцій (ВІ+ДЗ2).
Мультиплікатор податків.Для визначення впливу ЧП на рівноважний ВВП приймем деякі передумови: об’єктом фіскальної пол-ки є лише сукупний попит; в контексті фіскальної пол-ки, спрямованої на сукупний попит, вплив ЧП на ВВП - це їх вплив на споживання як компонент сукупного попиту; дискреційна фіскальна пол-а викликає зміни в чистих податках за допомогою держ.рішень стосовно рівня податкових ставок і трансфертів.
ЧП, які не залежать від ВВП як доходу, наз. автономними. До них належать певні види податків (податок на нерухомість, на землю,..), а також деякі трансферти, які надаються за рахунок державного бюджету(пенсії, стипендії)
Свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг вир-ва, безробіття та інфляцію називається дискреційною фіскальною політикою.
Але вплив держави на ВВП через державні закупки та чисті податки цим не обмежується. Практика свідчить, що чисті податки можуть змінюватися і автоматично, тобто без спеціальних державних рішень. Це пояснюється тим, що переважна більшість податків залежить від доходу і тому змінюється пропорційно до змін ВВП навіть при стабільних податкових ставках і рівнях трансфертів.
Незважаючи на те, що автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну функцію без спеціальних державних рішень, їх ефективність в кінцевому підсумку теж залежить від держави. Але роль держави полягає в тому, щоб вона впроваджує в економіку певну систему податків і трансфертних платежів. При внесенні змін у цю систему стабілізаційна ефективність чистих податків буде зменшуватися.
Автоматична фіскальна політика – це така політика держави, яка встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично.
Регулююча роль:
в міру інфляційного збільшення ВВП у періоди піднесення податкові вилучення автоматично збільшуються і завдяки цьому гальмують небажане економічне зростання. В міру скорочення реального ВВП у періоди падіння податкові вилучення автоматично скорочуються і завдяки цьому гальмують змешення вир-ва. Але, слід зазначити, що автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспроможні повністю нейтралізувати інфляційний чи рецесійний розриви в економіці, а лише частково його зменшують.
8. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції: сутність, графічна інтерпретація, Крива Лаффера.
Прихільники теорії економіки пропозиції переконані в тому, що заходами фіскальної політики можна впливати не лише на попит (кейнсіанський варіант), а й на пропозицію. На їхню думку, вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію досягається через податки.
Припустимо: економіка набула тенденції до скорочення вир-ва і збільшення безробіття – держава має застосовувати стимулюючу фіскальну політику у вигляді зниження податкових ставок. Розглянемо модель “сук. попит – сук. пропозиція”. Держава знижує рівень податкових ставок (зміни з СПо1 до СПо2, ВВП – з О1 до О2, ціна з Ц1 до Ц2).
Але згідно з теорією економіки пропозиції податковий варіант стимулюючої фіскальної політики не обмежується цими наслідками, а доповнюється збільшенням сукупної пропозиції. Логіка прихільників цієї теорії:
По-перше, зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв’язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються в інвестиції.
По-друге, зменшення податку на прибуток підпр-в підвищить чисту прибутковість інвестицій, що за даної відсоткової ставки викличе зростання інвестциійного попиту. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання вир-ва.
Перелічені чинники викличуть збільшення сукупної пропозиції, що спричинить переміщення її кривої вправо і вниз в положення СПр2. У результаті цього відбудеться подальше зростання реального ВВП з О2 до О3. Одночасно знизяться ціни з Ц2 до Ц3.
Амер. економіст А. Лаффер вважає, що за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкової бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до бюджету.
Крива Лаффера відбиває зв’язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН).
Осн. ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від нуля до 100% податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН2), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС1 відображає такий стан в економіці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують ділову активність, тобто не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого максимального значення.
Отже, за кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне значення дозволить збільшити вир-во за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Досвід застосування цієї теорії на практиці не дав однозначної відповіді щодо її ефективності.
9. Фіскальна політика і державний бюджет: бюджетний дефіцит, концепції збалансування державного бюджету, джерела дефіцитного фінансування.
Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотня залежність. З одного боку, держ. бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого – фіскальна політика впливає на стан держ. бюджету. Роль держ. бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між держ. заходами і витратами (видатками).
Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами держ. бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан держ. бюджету.
У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння вир-ва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати держ. закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюдж. дефіциту або його збільшення.
Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу (рестриктивну) політику, яка повинна зменшувати держ. закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюдж. дефіциту або виникнення бюджету з профіцитом.
Існують три концепції регулювання держ. бюджету:
збалансування бюджету на щорічній основі – держ. витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Ця концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіск. політики;
збалансування бюджету на циклічній основі – бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економ. циклу. Але в межах економ. циклу гармонія між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості держ. бюджету.
отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним. Світовий досвід показує, що пріоритет надається стабіліз. ф-ції – в основі лежить концепція функціональних фінансів.
Згідно неї фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування.
Існує три джерела дефіцитного фінансування:
Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутр. грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає держ. ЦП, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.
Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжн. фін. орг-ції, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.
Грош-кред. емісія. Центр. банк випускає нові гроші, які незабезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.
Безболісних джерел фінансування не існує, кожен з них має певні недоліки. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати у рахуванням змін в отриманні доходів, а до держ. позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.
