загрузка...
 
11.2. Авторські договори. Загальні положення.
Повернутись до змісту
У сфері гуманітарної творчості наукова, художньо-літературна і мистецька діяльність за своїми масштабами є чи не найбільшою. Розвиток науки, літератури і культури зумовлює виникнення все нових і нових видів творчості у цій сфері.
Вагомою в Україні, як між іншим і в усьому світі, є наукова діяльність, яка передусім реалізується у друкованій продукції. Для того, щоб довести до громадськості найновіші наукові досягнення, їх треба оприлюднити чи опублікувати. Це можуть бути усні доповіді, інформації, повідомлення тощо. Але основною формою повідомлення наукових досягнень суспільства є їх публікації. Це може бути коротке інтерв'ю або інформація про певне наукове досягнення. Публікація може здійснюватися у формі наукових статей, брошур, монографій, узагальнень, збірників статей, підручників, навчальних посібників та іншими способами.
Але оприлюднення наукового твору може здійснюватися не тільки шляхом публікації. Це може бути будь-яка дія, що робить твір доступним для громадськості, якими б засобами це не досягалося. Це можуть бути сучасні засоби радіо- і телемовлення та інші технічні засоби фіксації. Науковий твір можна записати на фонограму і розповсюджувати так як і книжку. В останні роки великого поширення набув Інтернет, можливості якого важко переоцінити.
Зростає значення художньої літератури. Вона стала потужним засобом формування як окремої людини, так суспільства в цілому. Держава має постійно дбати про розвиток художньої літератури, якщо хоче мати морально здорове покоління. Технічні засоби впливу на окремих людей і суспільство не можуть і не зможуть замінити художню літературу принаймні в оглядовому майбутньому. Художня література в гуманітарному значенні є найціннішим капіталом.
Розповсюдження досягнень художньої літератури як і культури в цілому реалізується тими самими способами, що і наукової літератури. Це, передусім, публікація різноманітних художніх творів — прози, поезії, історичної літератури, драматичних творів тощо. Але оприлюднення художньої літератури може відбуватися не лише у формі публікації. Художня література може реалізуватися також у радіо- і відеопередачах, спектаклях, постановках, п'єсах тощо. Тобто має місце переробка одного твору в інший. Це може бути виконання, декламація тощо. Використання творів художньої літератури може реалізуватися будь-якими способами. Можливості такого використання зростають із появою нових технічних засобів. Але будь-яке використання може мати місце лише у межах закону.
Велику роль у формуванні світогляду суспільства та його окремих членів відіграють різноманітні види мистецтва і культури в цілому. Держава сприяє розвиткові науки, літератури і мистецтва, що і проголошує ст. 54 Конституції України. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої і технічної творчості. Зазначені види творчості для суспільства не менш вагомі ніж науково-технічна творчість. Значення мистецтва у розвитку суспільства важко переоцінити. Тому розвиткові різних видів мистецтва в усі часи будь-яке суспільство приділяло належну увагу, і не тільки тому, що мистецтво є формою задоволення естетичних потреб людини. Мистецтво є також досить потужним засобом впливу на суспільство, формування шляхів його розвитку та світогляду.
Сукупність цих трьох складових, що утворює багатомістке поняття «авторське право», характеризується надзвичайно великим різноманіттям, яке у свою чергу зумовлює різноманіття правового опосередкування цивільно-правових відносин, що складаються у процесі створення й використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав.
До трьох вищеназваних складових варто додати ще і суміжні права, об'єктами яких є численні види виконань, різноманітні фонограми, відеограми та численні програми теле- і радіомовлення.
Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі створення і використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав мають бути врегульовані такими самими численними договорами, що об'єднані одним поняттям «авторські договори». Слід підкреслити, що не всі договори, які в тій чи іншій мірі стосуються авторських прав, визнаються авторськими. Не можна, наприклад, до авторських прав відносити договори з управління майновими правами авторів на колективній основі.
За авторським договором автор передає або зобов'язується створити і в установлений договором строк передати свій твір замовникові для використання обумовленим договором способом, а замовник зобов'язується здійснити або почати використання твору.
Отже, численні авторські договори можна поділити на договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва і договори на використання цих самих творів. Більшість творів художньої літератури і мистецтва створюються не на замовлення, а за велінням душі, натхнення. Проте значна частина творів створюється на замовлення.
Сторонами в авторському договорі можуть бути ті самі особи, що й у будь-якому іншому договорі у сфері інтелектуальної діяльності, про що йшлося вище.
Особливість авторських договорів полягає у тому, що предметом таких договорів є твори науки, літератури і мистецтва. Очевидно, поняттям «авторський договір» мають опосередковуватися і цивільно-правові відносини, що складаються у процесі виконання творів, виробництва фонограм, відеограм та програм мовлення.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» авторським договорам присвячує чотири статті. Передача прав на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору. За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Стаття 33 цього Закону присвячена укладанню та змісту авторського договору.
Виходячи з важливості цивільно-правового регулювання відносин, що складаються у процесі створення і використання творів, та кількості авторських договорів, тієї уваги, що приділена авторським договорам, явно недостатньо. При цьому слід зауважити, що інші нормативні акти з авторського права також не регулюють договірні відносини у галузі авторського права. Закон, правда, передбачає можливість розробки відомствами і творчими спілками примірних авторських договорів. Проте таких примірних договорів поки що немає, принаймні вони не опубліковані.
Власне з тих норм, що містяться в Законі, можна зробити висновок, що авторські договори — це консенсуальні угоди, що мають взаємний характер і є оплатними. У даний час панує думка, за якою авторські договори за своєю юридичною природою є цивільно-правовими. Тому норми цивільного права, що стосуються договірних відносин, поширюються також і на авторські договори. Серед цивільно-правових договорів авторські договори складають окрему самостійну групу. Вони близько примикають до деяких цивільно-правових договорів, але мають свої власні, характерні для них, ознаки. Закон про авторське право не передбачає існування спеціальних типових авторських договорів. За радянських часів такі договори мали силу підзаконних актів. Принцип свободи договорів витіснив типові авторські договори, але Закон допускає існування примірних авторських договорів.
Чинний Закон чітко й однозначно допускає можливість відчуження авторських прав як самим автором, так і його правонаступниками. Стаття 31 Закону містить припис, за яким майнові права автора повністю чи частково можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі. У цьому разі передачу авторських прав слід розуміти як будь-яке цивільно-правове відчуження. Це може бути передусім купівля-продаж, дарування, обмін та інші способи відчуження у межах закону. Зрозуміло, що йдеться лише про майнові права, адже особисті немайнові права будь-якому відчуженню не підлягають.
Авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм договірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення і використання творів. У зв'язку з наділенням певними правами роботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і роботодавцем. Якщо йдеться про створення твору в порядку виконання трудового договору, то, зрозуміло, право на використання твору належить роботодавцю. Тому роботодавці часто бувають заінтересовані в тому, щоб їхні відносини з автором розглядалися як трудові. У такому разі їм належить право на використання твору, оскільки він визнається службовим, створеним у порядку виконання трудового договору.
Трудовий характер відносин між автором і роботодавцем може бути визнаний лише за наявності певних умов — створення твору входить у трудові обов'язки автора, створення твору передбачено трудовим договором тощо.
Близькі між собою авторські договори і договори підряду на створення твору образотворчого мистецтва. Права сторін за цими договорами не збігаються. Підрядник виконує роботу на свій ризик, а результат роботи переходить у власність замовника. За авторським договором, якщо за його умовами образотворчий твір переходить у власність замовника, за автором залишаються певні права. Розмежування цих договорів провадиться передусім за предметом. Предметом договору підряду є результат звичайної роботи, оді коли предметом авторського договору є твори науки, літератури і мистецтва.
Для розмежування зазначених договорів має значення, хто витупає сторонами у договорі. У спеціальній літературі уже давно прийнято вважати, що в авторському договорі однією зі сторін завжди виступає фізична особа — автор або його правонаступник їй інша особа, яка має авторське право. З цього загального правила є один виняток — суб'єктом авторського права може виступати юридична особа, яка стала правонаступником автора за спадкоємством. Якщо ж обидві сторони у договорі є юридичними особами, то такий договір слід вважати підрядним, а не авторським. Проте в умовах ринкової економіки такий підхід до цієї проблеми і сумнівним.
В авторських договорах важливим елементом є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання твору і строк самого використання. Безперечно, строк авторського договору не може перевищувати строк правової охорони твору. У договорі має бути чітко визначено строк, на який передається авторське право на твір. Це означає, що авторський договір може бути укладений і на повний строк правової охорони твору. У договорі можуть бути визначені умови і підстави дострокового припинення чинності договору.
Якщо за авторським договором користувачеві передано виключне право на використання твору, то це означає, що лише один користувач має право користуватися твором протягом строку чинності договору. Закінчення строку договору або його дострокове розірвання надає автору можливість розпорядитися своїм твором на свій розсуд.
В авторському договорі мають бути визначені й інші строки — строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився автор, строки вичитки коректури і верстки, строки виплати винагороди тощо. Обов'язковим є строк у договорі, протягом якого користувач зобов'язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати договір і використати твір на свій розсуд.
Права й обов'язки сторін за авторським договором, Права й обов'язки сторін в авторському договорі складають його зміст. За своїм характером авторський договір є таким, у якому права й обов'язки автора кореспондують і відповідають правам і обов'язкам користувача, тобто він є взаємним. Безперечно, права й обов'язки різних видів авторських договорів не збігаються — вони також бувають різними. Слід підкреслити й те, що чинний Закон про авторське право не регламентує змісту авторських договорів, віддаючи це на відкуп сторін.
Проте основні права й обов'язки сторін в авторських договорах вироблені усталеною практикою.
Основними обов'язками автора є, передусім, створення і передача твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сторонами. Це має бути твір відповідного виду літератури, жанру, призначення, обсягу тощо. Так само визначаються вимоги до наукового твору — статті, брошури, монографії, підручника. У договорі про створення твору образотворчого мистецтва мають бути чітко визначені його вид, форма тощо.
Твір має бути переданий користувачеві в точно визначений строк. Допускається дострокова передача твору за згодою користувача. Важливим є обов'язок автора виконати роботу особисто.
Авторські договори належать до тих, у яких заміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин. У разі смерті автора договір припиняє свою чинність з відповідними наслідками.
Твір має бути переданий користувачеві в такому вигляді, щоб його можна було відразу використовувати, належно оформлений з відповідними документами, рецензіями, характеристиками тощо.
Обов'язки автора вважаються виконаними, коли користувач-за-мовник прийняв твір без будь-яких застережень. Але часто бувають випадки, коли користувач робить певні зауваження до твору і вносить пропозиції щодо їх усунення. Автор у разі згоди зобов'язаний усунути зазначені недоліки чи певним чином переробити твір. Замовник-користувач повинен чітко визначити свої зауваження Щодо зміни чи доповнення до твору.
Автор має право і зобов'язаний брати участь у підготовці твору До використання. Здебільшого автор зацікавлений у тому, щоб твір використовувався відповідно до задуму автора і тому охоче бере участь у підготовці договору до використання. В окремих випадках закон надає автору таке право. Так, наприклад, за Законом України «Про авторське право і суміжні права» п. 4 ст. 15 визначає, що виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.
До основних обов'язків автора твору слід віднести й обов'язок не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором передбачена передача виключних прав автора.
Обов'язки користувача. Основним обов'язком замовника-користувача є його обов'язок прийняти і належним чином розглянути твір. Зрозуміло, що різним за змістом авторським договорам властиві різні способи прийняття і розгляду твору. Літературний твір має бути уважно вичитаний, твір образотворчого мистецтва має бути уважно розглянутий тощо. Після уважного розгляду твору замовник-користувач має прийняти важливе рішення — прийняти переданий твір чи відхилити його. Відхилення твору має бути належним чином обґрунтоване.
У договорі можуть бути визначені чіткі строки розгляду твору і його схвалення чи відхилення. Окремі авторські договори відповідно до виду літературно-мистецької творчості можуть передбачати спеціальні процедури розгляду і схвалення чи відхилення твору. Результати розгляду, як правило, оформляються спеціальним документом.
Замовник-користувач, якому за авторським договором перейшло право на використання чи право власності на твір образотворчого мистецтва, зобов'язаний дотримуватися особистих немайнових і майнових прав автора. Чинне законодавство передбачає обов'язок користувача використати твір в установлений договором строк. Якщо протягом обумовленого договором строку твір не буде використаний, автор має право на відшкодування збитків. Збитки включають у себе витрати на створення твору, інші витрати, пов'язані зі створенням твору і, безперечно, авторську винагороду, обумовлену договором. Отже, користувач твору з тих чи інших причин може його і не використовувати. В усякому разі використання твору — це право користувача, а не його обов'язок. Проте здебільшого автори заінтересовані в тому, щоб їх творіння було доведене до громадськості належним чином. Тому вони можуть передбачати у договорі обов'язок користувача використати твір. Проте такий обов'язок може набрати чинності за умови, що твір користувачем схвалений.
Одним із основних обов'язків замовника-користувача є виплата обумовленої договором винагороди. Розмір винагороди, порядок обчислення та строки виплати визначаються сторонами в авторському договорі. На відміну від раніше чинного законодавства чинний Закон про авторське право не визначає конкретних розмірів винагороди, порядку її обчислення та виплати. Проте Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72і. Відповідно до цієї постанови сторони у договорі не можуть визначити розмір винагороди менший від установлених цією постановою.
За усталеною практикою винагорода, як правило, визначається у вигляді певного відсотка від одержаного за відповідний спосіб використання твору. Якщо в такий спосіб визначити розмір винагороди з тих чи інших причин неможливо, винагорода може бути визначена у вигляді чітко зафіксованої суми.
Авторські договори, як і будь-які цивільно-правові договори, повинні виконуватися належним чином відповідно до його умов. Але можуть бути випадки, коли авторський договір виконується неналежним чином або й зовсім не виконується. Винними у цьому можуть бути кожна зі сторін або й обидві сторони разом. Тобто йдеться про порушення умов договору сторонами. У разі такого порушення постає питання про цивільно-правову відповідальність сторони, яка припустилася порушення умов договору. Слід підкреслити, що новий Закон України «Про авторське право і суміжні права» істотно посилив цивільно-правову відповідальність за порушення авторського договору. Якщо раніше відповідальність за порушення авторського договору обмежувалася розміром гонорару, то зараз порушник зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки у повному обсязі, включаючи і втрачену вигоду (ст. 432 ЦК України).
Відповідальність автора за договором може полягати в обов'язку повернути безпідставно одержану винагороду в односторонньому розірванні договору, в покладенні на нього обов'язку відшкодування заподіяних користувачу збитків, а також в оплаті неустойки. Відповідальність автора настає лише за наявності вини в його діях, що порушили умови договору. Як відомо, в цивільному праві вина боржника презумується, поки боржник не доведе, що він не винен. Це правило в повній мірі стосується й авторського договору. Якщо порушення авторського договору мало місце з боку автора, він має довести, що порушення сталося не з його вини. Підставами відповідальності автора є невиконання або неналежне виконання ним своїх обов'язків за авторським договором. Умовами відповідальності є ті самі загальні цивільно-правові умови — наявність вини, протиправність дій автора, наявність шкоди і причинний зв'язок між діями автора і їх результатом — шкодою.
Найбільш типовими порушеннями умов авторського договору є: прострочення автором строку подання твору; виконання роботи не відповідає умовами договору або недобросовісне виконання; відмова автора від внесення виправлень до твору, що були йому запропоновані в порядку і межах, встановлених договором; робота виконана не автором; передача твору для використання третім особам за умови укладення ним договору про передачу користувачеві виключних прав на використання.
Серед названих можливих порушень авторського договору з боку автора найбільш складним є визнання його недобросовісності при виконанні роботи. Чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші нормативні акти з авторського права не дають визначення недобросовісності. У спеціальній літературі прийнято вважати дії автора недобросовісними, якщо у процесі створення твору автор навмисне припустився неправомірних дій, що знизили якість твору або призвели твір до стану, непридатного для використання. Груба необережність автора прирівнюється до навмисних дій. Відповідно до практики, що склалася раніше, до неправомірних дій автора, які дають підставу визнання їх недобросовісними, належать: неправомірне використання чужих творів при створенні свого твору; подання свого раніше опублікованого твору як нового; перекручення фактів тa інших даних у документальному творі; перекручення оригіналу при перекладі твору; включення до рукопису неперевірених даних, перевірка яких входила в обов'язок автора та інші порушення.
Відповідальність користувача за порушення умов авторського договору може бути у формі його неправомірних дій. Підставою для відповідальності користувача є невиконання або неналежне виконання авторського договору. Умови відповідальності ті ж самі, а підстави можуть бути різні — замовник може нести відповідальність за невикористання твору, якщо такий обов'язок лежав на ньому за договором, наприклад, за видавничим договором; за втрату матеріального носія; за зміну твору без згоди автора; за відмову виплати винагороди або за несвоєчасну її виплату тощо.
Користувач зобов'язаний використати твір за умови, що авторським договором такий обов'язок передбачений. Правда, користувач може навести доводи, що неможливість використання настала не з його вини, в такому разі він звільняється від відповідальності. Відповідальність користувача в такому разі зводиться до виплати визначеного договором гонорару в повній сумі.
Інколи з вини користувача настає пошкодження або втрата матеріального носія твору. У такому разі автор має право на відшкодування заподіяної шкоди. Доцільно в авторському договорі передбачити конкретний розмір такого відшкодування.
Користувач не має права вносити до твору будь-які зміни чи доповнення. Якщо вони були зроблені без згоди автора, останній має право вимагати їх усунення. Користувач не має права передавати твір для використання третім особам, якщо авторським договором не передбачене інше. При порушенні цього автор має право на відшкодування збитків.
Припинення і розірвання авторського договору. Припинення авторського договору настає із закінченням строку його чинності. Але при цьому слід розрізняти припинення авторського договору і припинення використання твору, передбаченого цим договором. Припинення використання твору не припиняє прав і обов'язків за самим авторським договором. Якщо за авторським договором користувачеві були передані виключні права на використання на весь період чинності договору, автор зобов'язаний протягом цього строку не передавати право на використання цього самого твору третім особам, якщо навіть використання твору користувачем припинено. Тобто користувач свій обов'язок використати твір виконав, але це виконання не звільняє автора твору від обов'язку не передавити право на його використання третім особам. Водночас користувач може використовувати твір протягом усього строку чинності авторського договору. Коли ж користувач із тих чи інших причин не використав твір, закінчення строку дії авторського договору припиняє його чинність. Авторський договір може передбачати можливість дострокового припинення його чинності. Безперечно, авторський договір може бути припинений за взаємною згодою сторін. Авторський договір може бути припинено у зв'язку з неможливістю його виконання через обставини, що не залежали від автора. Такими обставинами можуть бути різні події — стихійне лихо, деякі явища громадського життя, війна тощо. Договір буде припинений і в тому разі, коли створений автором твір випадково загинув без вини автора, — передавати замовнику нема чого, але автор у цьому не винен, тому він звільняється від відповідальності.
Підставою для припинення чинності авторського договору може бути смерть автора, ліквідація юридичної особи без правонаступництва. Авторський договір може бути припинений і за одностороннім волевиявленням, коли другий контрагент порушив істотні умови договору.
Авторські договори — досить численна група договорів. За своїм призначенням, змістом, метою та іншими характеристиками авторські договори поділяються на окремі групи. Передусім їх поділяють на дві групи — авторські договори замовлення і авторські договори на використання готового твору (ст. 1112 ЦК України). Перші зобов'язують автора створити твір і передати його для використання, другі — передати для використання готовий твір.
Поділ авторських договорів можна провести і за видом художньої творчості — договори на створення і використання літературних, музичних, аудіовізуальних, архітектурних та інших творів. Авторські договори поділяються також і за способом використання: видавничі договори, договори про депонування рукопису, постановочні договори, сценарні договори, договори художнього замовлення, договори про використання у промисловості творів декоративного мистецтва тощо.
Видавничі договори, у свою чергу, поділяються на видання літературних, музичних творів та творів образотворчого мистецтва.
Авторські договори можна класифікувати і за іншими критеріями.
Найбільш поширеним авторським договором є договір на видання твору, тобто на його опублікування, випуск твору у світ. За цим договором здійснюються видання і перевидання будь-яких творів, що можуть бути зафіксовані на папері. Це можуть бути численні твори науки (монографії, підручники, навчальні посібники, наукові статті тощо), ще більш численні твори художньої літератури (проза, поезія, драматичні твори тощо), а також твори образотворчого мистецтва (живопис, скульптура, графіка тощо).
Параметри видавничого договору є найбільш усталеними. Вони були досить детально врегульовані раніше чинним законодавством і наукою. Вироблені засади не дають підстав відмовлятися від них. Видавничий договір є одним із видів авторського договору на передачу твору для використання.
Видавничий договір — це авторський договір, за яким автор або інша особа, яка має авторське право, передає або бере на себе обов'язок створити твір і передати його для видання чи перевидання, а видавництво зобов'язується розглянути поданий твір і в разі його схвалення випустити у світ та виплатити автору належну винагороду.
Використанням твору за видавничим договором є видання або перевидання твору, а також його розповсюдження. При цьому автор може передати видавництву виключні або невиключні права на використання. Отже, видавничий договір є угодою між автором і видавництвом про умови видання твору.
За договором літературного замовлення автор зобов'язується створити твір і передати його видавництву для використання шляхом його видання. У договорі мають бути чітко визначені його умови та зміст, зокрема: який твір зобов'язаний створити автор — твір науки, художньої літератури чи образотворчого мистецтва. Кожна з цих груп має свої види. У договорі має бути чітко визначено про який із них йдеться. Тобто у договорі має бути визначено його предмет — монографія, роман, повість, поема чи живописний твір. Безперечно, твір має бути поданий до видавництва у такій формі, яка дозволяє його відтворення, та у визначений договором строк. У видавничих договорах строки мають важливе правове значення, їх порушення може призвести до розірвання договору.
Видавничий договір має передбачати кілька строків — строк подання твору до видавництва, строк розгляду твору видавництвом і його схвалення чи відхилення. Автору може бути запропоновано внести до твору певні зміни, доповнення чи поправки. Для цього також визначається конкретний строк. У договорі" має бути передбачений строк для редагування і вичитки автором коректури твору. І, безперечно, у договорі має бути чітко визначений строк виходу твору у світ. Можуть бути вказані й інші строки, необхідні для підготовки і видання твору, наприклад, для рецензування твору.
Але основним змістом видавничого договору є визначення прав і обов'язків сторін — автора і видавця. Слід пам'ятати, що сторону автора може представляти не сам автор, а будь-яка інша особа, яка має авторське право. Основні обов'язки сторін за видавничим договором — створення твору, передача його видавцеві для видання та видання твору в установлений строк. До прав сторін слід віднести право видавця вимагати передачі йому твору, а право автора — вимагати виплати визначеної винагороди за створення і використання твору. Ці основні права і обов'язки сторін супроводжуються рядом прав і обов'язків сторін, що визначають зміст договору, конкретизують його, уточняють окремі його елементи.
Основні умови договору були розглянуті раніше і немає потреби їх повторювати. Зокрема, видавничий договір має визначити умови, яким відповідатиме твір, його жанр, призначення, обсяг тощо. Якщо йдеться про навчально-методичну літературу, то твір має відповідати навчальній програмі, кількості годин на курс, відповідати раніше поданому проспекту. Твір має відповідати й іншим параметрам, визначеним у договорі. Зрозуміло, що йдеться про договір замовлення твору.
До основних прав видавництва належить право вимагати від автора певного доопрацювання твору у випадках, передбачених законом чи договором. Видавництво визначає тираж видання і зберігає за собою право на перевидання твору в межах чинності видавничого договору.
Деякі видавничі договори мають свою специфіку. Так, наприклад, на боці автора у видавничому договорі можуть виступати кілька осіб — співавтори. Відносини між ними регулюються спеціальною угодою. Співавторами вважаються лише ті особи, які спільною творчою працею створили твір. Право опублікування чи іншого використання твору належить кожному із співавторів однаковою мірою.
Будь-хто із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Проте можуть бути випадки, коли твір створюють дві особи, з яких одна є фахівцем у певній галузі, а літературний запис здійснює інша особа, наприклад, журналіст. У такому разі може бути співавторство, але його може і не бути. Видавництво не визначає, хто є автором, а хто здійснював літературний запис. Авторська сторона сама має визначити, хто є автором, чи має місце співавторство. Проте прийнято вважати, що коли у видавничому договорі зазначене ім'я автора літературного запису, то тут має місце співавторство.
Певні особливості мають видавничі договори з неповнолітніми авторами. Неповнолітні автори віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати свої авторські права. Вони мають право укладати авторські договори, вносити необхідні виправлення, зміни чи доповнення до твору, одержувати авторську винагороду. Проте слід звернути увагу на те, що неповнолітні спадкоємці авторів таких прав не мають.
Малолітні автори віком до 14 років можуть також бути авторами певних творів. Але вони не мають права укладати видавничі договори. Коли така необхідність виникає, то за них стороною у договорі виступають батьки, всиновителі або опікуни. Вони здійснюють
права малолітніх авторів, тобто виступають у договірних відносинах від їх імені.
Видавничі договори укладаються також і з укладачами різних збірників, перекладачами та іншими переробниками творів. Видавничі договори укладаються також із роботодавцями, яким належить виключне право на використання твору. Роботодавцями за авторським правом визнаються особи, з якими автор перебуває у трудових відносинах. Тому автор, який перебуває з роботодавцем у трудових відносинах, але твір створив не в порядку виконання трудового договору, повинен це передбачити у трудовому договорі.
Свої особливості має укладення видавничих договорів на видання творів образотворчого мистецтва. Бувають випадки, коли автор літературного твору до свого тексту виготовив власні ілюстрації. У такому разі окремого договору на використання зазначених ілюстрацій не укладається. їх автору виплачується винагорода в установленому порядку.
Твори образотворчого мистецтва спочатку створюються у вигляді певного ескізу, а вже потім виготовляється оригінал. Тому при укладенні договору-замовлення на видання твору образотворчого мистецтва у ньому передбачається два строки — для подання ескізу і подання оригіналу. Видавництво зобов'язане розглянути поданий ескіз протягом установленого договором строку, схвалити твір чи відхилити або внести пропозицію про доопрацювання твору, про що письмово повідомити автора. Протягом визначеного строку автор зобов'язаний доопрацювати твір і подати видавництву. За умови схвалення твору видавництво зобов'язане видати твір протягом обумовленого договором строку.
На видавництво покладається специфічний обов'язок — воно зобов'язане видати твір з дотриманням точного відтворення оригіналу. Будь-яке відхилення від оригіналу має бути погоджене з автором.
У разі відхилення твору видавництво має повернути автору його твір. Якщо видавництво використало твір, то після припинення використання твір також має бути повернутий автору. Твір має бути повернутий автору і в інших випадках припинення договору.
Об'єктом видавничого договору на видання музичного твору є ноти. У видавничому договорі має бути чітко визначено вигляд, форму, в якій твір має бути поданий автором до видавництва — клавір чи партитура. Ноти можуть бути подані в одному примірнику, написаному від руки. Протягом визначеного договором строку видавництво має розглянути твір. При цьому строк розгляду не залежить від обсягу твору. Строк для видання схваленого твору визначається сторонами у договорі, але він не може бути більше двох років від дня схвалення твору.
Основним обов'язком видавництва як сторони у видавничому договорі є виплата винагороди за створення і використання твору. Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що за винятками, встановленими у законі, автори та інші особи, які мають авторське право, мають право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання їх твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди зі створення і використання твору встановлюється сторонами в авторському договорі. Ці самі питання можуть бути визначені і в договорах, що укладаються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з авторами.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. встановлені мінімальні ставки, нижче яких опускатися не можна.
Авторська винагорода за створення і використання твору має трудовий характер. Проте творчий характер праці автора накладає свій відбиток на вимір трудових затрат автора. Працю автора не можна прирівняти до праці робітника чи службовця. Цим зумовлюється неможливість встановлювати ті самі критерії для оцінки праці автора. Визначити якість і кількість праці автора просто неможливо. Тому в авторському праві застосовуються свої специфічні показники обліку кількості і якості праці автора. Одиницею оплати літературних творів є авторський аркуш (40 тисяч знаків), поезії — рядок.
Ставки авторської винагороди за музичні і музично-літературні твори (опери, балети, музичні комедії) встановлені за весь твір в цілому, оскільки їх обсяг розрахований на однакове за часом виконання. Природно, що за видання одноактної п'єси, опери, музичної комедії, балету застосовуються менші ставки ніж за багатоактні сценічні твори.
Договори про депонування рукописів
Зазначений договір має ту саму мету, що і видавничий договір — довести до відома громадськості про те чи інше досягнення у сфері інтелектуальної діяльності. Його виникнення було зумовлене двома основними чинниками. Перший чинник полягає у тому, що бурхливий розвиток науки, техніки і культури вимагає якнайшвидше інформувати громадськість про новини у цій сфері. Другий — досить тривалий процес видання твору, що обмежує можливості оперативного ознайомлення з ним. Цим передумовам відповідає депонування рукопису. Кожний, кого цікавить та чи інша проблема, дістає можливість в оперативному порядку ознайомитися з останньою новиною в тій чи іншій галузі.
Договір про депонування рукописів почав складатися давно. Проте належного правового регламентування він поки що не дістав. У даний час існує лише Інструкція про депонування рукописів, затверджена Центром науково-технічної інформації України. Водночас зазначений договір не втрачає свого значення, у ряді випадків його ничім не можливо замінити. У тих випадках, коли виникає потреба якнайшвидше ознайомити громадськість з тим чи іншим досягненням, вдаються до депонування рукопису. Депонування може бути зумовлене також відсутністю можливості видати твір шляхом друку.
Депонування означає передачу на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузько спеціалізований характер і постала необхідність інформувати громадськість, депонування просто необхідне.
Договір про депонування рукописів дійсно дуже близький до договору схову, але має й істотні відмінності від нього. Тому договір про депонування рукопису не СЛІД змішувати з договором схову. Останній характеризується безоплатністю, строковістю, взаємними правами і обов'язками. Договір про депонування рукописів не обмежений певним строком, розподіл прав і обов'язків між сторонами дещо інший, мають місце й інші істотні відмінності.
Як уже зазначалося, договір про депонування регламентується на рівні відомчої інструкції. Тому характеристика цього договору можлива лише на підставі тих правил, що закріпилися у практиці. Специфічною особливістю зазначеного договору є те, що сторонами у ньому є поки що лише юридичні особи. З одного боку стороною договору виступають науково-дослідні, проектно-конструкторські установи, вищі навчальні заклади, колегії або редакційні ради наукових і науково-технічних журналів. З іншого боку суб'єктами договору можуть бути центральні галузеві і республіканські органи науково-технічної інформації, що здійснюють депонування рукописів.
Предметом договору про депонування рукописів можуть бути рукописи з рефератами статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, семінарів, симпозиумів вузькоспеціалізованого характеру, які недоцільно видавати друкованим способом.
Зазначені матеріали подаються на депонування в рукописній формі. До рукопису встановлені певні вимоги, недотримання яких може стати перешкодою при укладенні договору.
Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних чи республіканських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, звіти про виконані науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи і дисертації депонуватися не можуть.
Права і обов 'язки сторін за договором про депонування рукописів. Обов'язок підготувати відповідно до встановлених вимог рукопис належить авторові та організації, за рішенням якої рукопис передається на депонування. Рішення про депонування рукопису приймають науково-дослідні, проектно-конструкторські, вищі навчальні заклади, редакційні колегії та редакційні ради наукових і науково-технічних журналів в особі їх вчених, науково-технічних (технічних) рад, затверджених їх керівниками. Рукопис на депонування може бути направлений лише за умови згоди автора, але за зміст рукопису відповідальність несе організація, яка прийняла рішення про депонування рукопису.
Договір про депонування рукопису — це одностороння угода, при якій організація, що прийняла рішення про депонування рукопису, має право лише на її передачу. Орган інформації лише зобов'язаний прийняти рукопис. Відмовити у прийнятті рукопису на депонування організація може лише у разі оформлення рукопису без дотримання встановлених вимог.
Орган інформації, що прийняв рукопис на депонування, зобов'язаний на прохання будь-якої особи видати копію рукопису або її частини. Копії видаються за плату.
За прийом рукопису на депонування плата не стягується. Організації, що передала рукопис на депонування, або автору рукопису один раз копія видається безплатно. Автор зберігає право авторства на рукопис, але не має права на винагороду. Автор рукопису має право опублікувати іншим способом свій рукопис, який він передав на депонування, але при цьому він зобов'язаний сповістити видавця про те, що рукопис депоновано.
На депонування приймаються рукописи, що можуть бути опубліковані у відкритих публікаціях.
Отже, договір про депонування рукопису є угодою про передачу належно оформленого рукопису до органу інформації на зберігання з метою ознайомлення всіх бажаючих зі змістом рукопису. Послуги з надання рукопису для ознайомлення виконуються за встановлену плату.
Постановочний договір
Здебільшого автор не має можливості використати свій твір чи здійснити його публічне виконання власними силами. Більшість творів можуть бути використані іншими особами, які мають для цього відповідні можливості — спеціально підготовлених фахівців (виконавців), технічні засоби, приміщення тощо. Одним із таких творів є твір, призначений для виконання на сцені. Це музичні, музично-драматичні, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу. їх так і назвали — «сценічні твори». У разі створення сценічного твору, постановку якого автор сам не в змозі здійснити, він змушений звернутися до спеціальних видовищних закладів з проханням використати його твір. Відносини автора сценічного твору і видовищного закладу оформляються спеціальним постановочним договором. Таким договором оформляються відносини автора цього самого закладу і на створення сценічного твору.
Отже, постановочний договір — це договір, за яким автор зобов'язується передати або створити і передати видовищному закладу свій драматичний, музично-драматичний, музичний, пантомімний або хореографічний твір, а видовищний заклад зобов'язується у визначений договором строк здійснити постановку і публічне виконання цього твору і сплатити автору належну винагороду.
Сценічні твори призначені автором для виконання на сцені, в концертному залі чи на естрадній площадці, на радіо і телебаченні, що вимагає спеціальної підготовки до публічного виконання твору.
Слід зазначити, що більшість сценічних творів може бути опубліковано також шляхом їх видання.
Сторонами у постановочному договорі є автор або інші особи, які мають авторське право, — з одного боку, і видовищний заклад — з іншого. Але цим договірні відносини видовищного закладу не вичерпуються. Цей заклад має укласти ще ряд договорів для здійснення сценічного твору — з виконавцями. Але договірні відносини в такому разі виникають між видовищним закладом і виконавцями, а не з автором.
Права і обов'язки сторін за постановочним договором мають певні особливості. За раніше чинним законодавством об'єктом постановочного договору могли бути лише неопубліковані твори. ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» такого обмеження не містять.
Автор зобов'язаний передати або створити і передати сценічний твір видовищному закладу у визначений договором строк. Видовищний заклад зобов'язаний розглянути твір також у визначений Договором строк, схвалити чи відхилити його або запропонувати автору твір доопрацювати. Видовищний заклад визначає чіткий строк для опрацювання твору. У постановочному договорі може бути передбачений обов'язок видовищного закладу певним чином сприяти автору створити сценічний твір шляхом надання консультацій, знайомства з виконавцями, технічними можливостями закладу, обговоренням попередніх варіантів твору.
Автор має право брати участь у підготовці твору до здійснення його на сцені.
Видовищний заклад зобов'язується здійснити першу постановку твору у визначений договором строк, але не пізніше двох років від дати прийняття твору закладом.
До закінчення строку на постановку автор не має права передавати цей самий твір іншим видовищним закладам для використання у тому самому місті. З правила, яке діяло раніше, випливало, що автор міг укладати постановочні договори з видовищними закладами інших міст.
За використання сценічного твору автор має право на винагороду. Розмір і порядок виплати винагороди визначається угодою сторін. Постановою Уряду України визначені мінімальні ставки авторської винагороди, нижче яких опускатися не можна.
Сценарний договір
З розвитком науки і техніки збільшилися можливості різними способами здійснювати оприлюднення певних творів. Сценарний договір є близьким до постановочного договору. Здебільшого об'єктами сценарних договорів є майже ті самі твори, що й постановочних, але не тільки. За своїм змістом сценарний договір значно ширший за постановочний. Сценарний договір — це договір про розробку технології здійснення твору (і не тільки сценічного), його режисури, визначення змісту, характеру і порядку дій.
У сучасних умовах значення і роль сценарних договорів істотно зростають. Якщо раніше сценарний договір укладався в основному для створення сценарію майбутнього кінофільму, то зараз його застосування має значно ширший характер. Сценарієм вважається короткий виклад змісту п'єси, сюжетна схема, за якою створюються різного роду спектаклі в театрах, імпровізації, балетні спектаклі, масові видовища тощо. Разом з тим сценарій є окремим видом літературного твору, призначеного для втілення в кінофільмах або телефільмах.
Отже, сценарний договір — це договір про створення сценарію для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кіно-або телефільму, радіо чи телебачення.
Особливістю сценарного договору за раніше чинним законодавством було те, що предметом цього договору могли бути тільки не-опубліковані твори. Інша особливість — замовник сценарного твору не зобов'язувався використати твір. Отже, і винагорода виплачувалася лише за створення твору. Але ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» таких обмежень не містять.
За сценарним договором автор зобов'язується передати або створити і передати замовнику сценарій для здійснення будь-якого видовища у визначений договором строк. Замовник зобов'язаний розглянути поданий твір, схвалити, відхилити чи запропонувати його доопрацювати. Безперечно, сценарний договір оплатний. Сторонами у договорі виступають автор, яким завжди є фізична особа, та замовник, яким може бути як фізична, так і юридична особа.
Звичайно, частіше замовниками виступають юридичні особи, які мають спеціальні можливості для здійснення сценарію, — виконавці, приміщення, технічні засоби тощо. Замовником може виступати і фізична особа, принаймні, законодавство не містить перешкод для такого висновку. Будь-яка фізична особа може замовити сценарій для реалізації його в кіно- чи відеофільмі про свій життєвий шлях, родовід тощо. Це може бути сценарій не тільки про свій життєвий шлях, а й про творчий шлях батька (матері) тощо.
Об'єктом договору є літературний сценарій, що має відповідати обумовленим у договорі умовам і вимогам. Умови сценарію за загальним правилом визначаються у творчій заявці, що складається і затверджується замовником, де окреслюється основна ідея сценарію, визначаються сюжетна лінія, характеристики виконавців. У сценарії має бути викладено повний, детальний і послідовний опис дій, діалогів, вчинків тощо. Сценарій — це закінчений драматичний твір.
Права і обов'язки сторін у сценарному договорі виникають з моменту його підписання. Зазначені права і обов'язки сторін складають зміст сценарного договору. Про основні обов'язки сторін уже йшлося — передати або створити і передати твір замовнику, а замовник зобов'язаний прийняти твір, якщо він відповідає умовам творчої заявки. У процесі реалізації сценарію мають бути дотримані права автора. При цьому на автора покладаються також обов'язки, визначені договором. Твір має бути переданий у визначений строк, не передаватися третім особам без дозволу замовника тощо. Автор має право і зобов'язаний брати участь у реалізації свого твору.
Звичайно, сценарій за чинним законодавством може бути опублікований шляхом його видання друкарським способом. Але слід зазначити, що замовники більше заінтересовані в тому, щоб їм передавали неопубліковані твори, адже за таких умов інтерес публіки зростає.
Якщо сценарій неопублікований, то особливістю сценарного договору є те, що сценарій може бути використаним у дуже обмеженому колі. За даним сценарієм створено фільм, телепередачу, інше видовище. Фільми за цим самим сценарієм здійснюватися більше не будуть. Що стосується інших видовищ, то вони можуть бути здійснені за вже використаним сценарієм.
Зазначена особливість сценарного договору зумовлює і характер авторської винагороди, розмір, порядок обчислення і виплата якої визначаються угодою сторін.
ЦК України визначив спеціальні норми для договорів на замовлення об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі об'єктів авторського права. Згідно зі ст. 1112 ЦК України за договором про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.
Договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.
Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного на замовлення, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишається за його автором, якщо інше не встановлено договором.
Умови договору про створення на замовлення об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними.
Договори художнього замовлення
Більшість творів образотворчого мистецтва створюється на замовлення. До творів образотворчого мистецтва з правової точки зору слід відносити твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографії, а також твори, створені способом аналогічним фотографії, літографії тощо. Безперечно, цей перелік не може бути вичерпним. Бурхливий розвиток науки і техніки породжує все нові способи, методи створення творів образотворчого мистецтва.
Договір художнього замовлення є угодою, за якою автор зобов'язується створити і передати замовнику в установлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язується сплатити автору обумовлену винагороду.
Особливість договору художнього замовлення полягає в тому, що його сторонами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Справа в тому, що на стороні автора можуть бути художні майстерні, художні спілки, товариства. Часто договір художнього замовлення укладається з тими юридичними особами, які діють в інтересах автора. Замовниками також можуть бути як окремі громадяни, так і різні організації. Громадяни часто виступають замовниками надгробних пам'ятників, портретів, фотографій тощо. Організації можуть виступати замовниками будь-яких творів образотворчого мистецтва. Перелік творів образотворчого мистецтва, наведений вище, не вичерпує всіх творів, що можуть бути об'єктом договору художнього замовлення. Останнім часом висловлюються пропозиції визнати окремим об'єктом договору художнього замовлення зовнішнє оформлення книжкової продукції тощо.
Права і обов'язки сторін також виникають з моменту підписання договору сторонами. Договір художнього замовлення краще укладати в письмовій формі, проте закон не містить заборони укладати такі договори в усній формі.
Автор зобов'язаний створити і передати замовникові твір образотворчого мистецтва. У договорі має визначатися два строки для створення твору — спочатку подати замовникові ескіз твору, а потім — готовий твір. Автор може подати замовникові кілька ескізів. Після схвалення ескіза автор може приступати до створення твору. Проте замовник може відхилити ескіз без будь-якого мотивування. Це його право. Замовник може також запропонувати певні зміни до ескіза, які автор повинен врахувати. Якщо протягом визначеного у договорі строку від замовника не надійде будь-яких зауважень щодо ескіза, він вважається схваленим, що дає автору право створювати твір.
Особливістю договору художнього замовлення є також покладення ризику творчої невдачі на замовника. Це означає, що аванс, виплачений автору замовником, у разі творчої невдачі поверненню не підлягає.
Ще однією особливістю зазначеного договору є розв'язання питання про власність твору. За договором художнього замовлення створений автором твір образотворчого мистецтва після оплати винагороди стає власністю замовника. При цьому особисті немайнові і майнові права зберігаються за автором, замовник має дотримуватися їх. Замовник має право користуватися і розпоряджатися твором на свій розсуд.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає норму про доступ до твору образотворчого мистецтва. Стаття 26 цього Закону встановлює, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. Автор, проте, не може вимагати від власника твору доставки твору авторові.
Якщо договір припиняє свою чинність із незалежних від автора причин, він має право оплати фактично виконаних робіт. Розмір і порядок виплати винагороди встановлюється угодою сторін. Проте, якщо автор у визначений договором строк не передасть замовникові твір за своєї вини, замовник має право розірвати договір і вимагати повернення виплаченого авансу.
Ескізи, етюди та інші підготовчі матеріали залишаються власністю автора. При цьому, якщо договір художнього замовлення розірваний з будь-яких підстав достроково, твір залишається у власності автора.
Цікавим у договорі художнього замовлення може стати питання охорони прав особи, зображеної у творі образотворчого мистецтва. Відомо, що в дореволюційній літературі з авторського права це називалось правом на власне зображення. За загальним правилом зображення в образотворчому творі будь-якої особи без її згоди не допускається. Із цього загального правила практикою вироблені окремі винятки. Згоди зображеної особи не вимагається, якщо вона позувала за плату, а також коли це робиться в державних чи громадських інтересах.
Автор твору, в якому зображена певна особа, не має права на опублікування, відтворення і розповсюдження твору. Проте слід підкреслити, що право на зображення не є авторським, але воно тісно пов'язане з авторським. Зображена у творі особа має право вимагати заборони випуску твору у світ або припинення його розповсюдження, якщо для неї це виявиться з тих чи інших причин небажаним.
Право на зображення мають також діти зображеної особи, той із подружжя, який пережив померлу особу. За зображеною особою це право зберігається протягом усього її життя.
Серед договорів художнього замовлення на створення твору образотворчого мистецтва певне місце посідають пам'ятники та меморіальні скульптурно-архітектурні споруди чи комплекси. Пам'ятники для встановлення на могилах померлих родичів створюються на замовлення громадян або установ. Але якщо пам'ятники чи меморіальні скульптурно-архітектурні споруди мають своїм призначенням увіковічення певних пам'ятних подій, що мають державне, громадсько-політичне значення, а також увіковічення видних державних, громадських та політичних діячів, видних діячів науки і культури, то такі твори можуть створюватися лише за рішеннями директивних органів держави. На підставі таких рішень укладаються договори на їх створення.
Твори образотворчого мистецтва часто використовуються у промисловості. Таке використання можливе лише на підставі окремого договору користувача з автором. Це вже буде договір не художнього замовлення, а договір на використання вже готового твору. Проте це не означає, що майбутній користувач не може укласти з автором договір художнього замовлення. Як і в будь-якому іншому, у зазначеному договорі мають бути визначені ті самі умови — об'єкт твору, масштаби його використання, розмір, порядок обчислення та виплати авторської винагороди.
Окрему групу договорів складають договори про використання творів образотворчого мистецтва в театральних постановках, у кіно- та телефільмах. Створювані художником для оформлення спектаклів малюнки декорацій і костюмів, безперечно, є творами образотворчого мистецтва, тому є об'єктами авторського права і правової охорони. За ескізами, створеними художником, виготовляються декорації, шиються костюми. Відносини театрів з худож-никами-постановниками оформляються по-різному. В одних театрах на оформлення кожного спектаклю з художником укладається договір, в інших є штат своїх художників, які створюють ескізи декорацій і костюмів у порядку службових обов'язків.
Належне виконання художником своїх обов'язків за договором художнього замовлення, а театральним художником — за трудовим договором вимагає тісної творчої співдружності з режисером-поста-новником. Художник зобов'язаний виконувати вказівки режисера, вносити необхідні виправлення і зміни в ескізи і макети до їх беззастережного прийняття керівництвом театру. Прийняту роботу художник зобов'язується виконати у строк і подати театру в частинах: спочатку чорнові малюнки і прикидки для виготовлення макета, потім подається сам макет і в останню чергу — ескізи костюмів чи декорацій.
Театральний художник своїми художніми роботами бере активну участь у постановці спектаклю. У творчому успіхові спектаклю немала заслуга художника — автора художнього оформлення. За договором художник передає театру право використати свої твори
тільки в театральних постановках, зберігаючи за собою решту авторських правомочностей. Використання зазначених творів за межами театральної постановки визнається порушенням авторського права. Художник має право укласти видавничий договір на видання створених ним ескізів театральних декорацій і костюмів у листівках, інших репродукціях і отримати за це винагороду незалежно від договору з театром. Водночас у договір з театром художник може включити умову, за якою у разі повної відмови театру від роботи, що перебуває у процесі виконання, через причини, що не залежать від театру і якості роботи художника, договір розривається. Художник у такому разі залишає за собою одержаний аванс, він вважається відпрацьованим і поверненню не підлягає.
Якщо театр не використає протягом двох років від дати схвалення ескізів, то він зобов'язаний виплатити художнику авторську винагороду повністю.
Певні особливості мають договори на використання творів образотворчого мистецтва в кіно- та телефільмах. Чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором) зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачене інше.
Твори образотворчого мистецтва можуть бути використані в аудіовізуальному творі лише на підставі договору з художником. Цей договір близький до договору художника з театром.
Договори на використання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва
Названі твори широко використовуються у промисловості і потребують належного правового регулювання.
За договором про використання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва автор зобов'язується передати або створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва для використання промисловому підприємству, яке зобов'язується виплатити автору обумовлену договором винагороду.
Суб'єктами договору є автор твору і промислове підприємство. У цьому аспекті автори творів декоративно-прикладного мистецтва поділяються на дві групи: штатні працівники підприємства і нештатні, які трудовим договором з підприємством не зв'язані. Штатним вважається лише той автор, який пов'язаний трудовим договором з тим підприємством, на якому він створив твір. Отже, для інших підприємств цей художник буде нештатним.
Об'єктом договору є твір декоративно-прикладного мистецтва, як один із видів образотворчого мистецтва. У спеціальній літературі і законодавстві визначення поняття «декоративно-прикладне мистецтво» немає. Є лише перелік творів, які прийнято вважати об'єктами декоративно-прикладного мистецтва. Питання про те, чи є даний твір об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, вирішують фахівці. Проте практика виробила певний перелік творів, що можуть бути визнані об'єктами декоративно-прикладного мистецтва. До цього переліку належать серветки, килими, хустки, взуття, одяг, вироби із шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри, вироби зі скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.
Зазначений перелік конкретизується такими критеріями: твори, що мають утилітарне, сувенірне або декоративне значення, відзначаються оригінальними художньо-естетичними властивостями.
Права і обов'язки за цим договором складають його зміст. Як і за будь-яким авторським договором, автор зобов'язаний передати або створити і передати підприємству твір декоративно-прикладного мистецтва у визначені договором строки. На кожний твір складається паспорт, в якому визначається тираж твору.
Відповідальність за порушення договору настає за загальними правилами цивільного права.
Договори на створення і використання об'єктів суміжних прав Охорона суміжних прав виникла в Україні недавно — з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» 23 грудня 1993 р. Тому належного досвіду у цій сфері ще немає, проте помітне істотне зростання кількості і значення об'єктів суміжних прав. Нові технічні можливості сприяють розвиткові видовищної індустрії, збільшується використання звукозаписів і відеозаписів, набирають потужного розмаху використання теле- і радіопрограм.


загрузка...