Проблеми інфляції стали актуальними в економічно розвинутих країнах в кінці минулого століття. До цього часу іфляційні тенденції не мали сталого характеру і виникали епізодично, в періоди військових конфліктів, коли держава використовувала емісію для покриття бюджетних видатків, або були наслідком циклічного розвитку економіки. Починаючи з 70-х років інфляційний процес став постійним супутником економічного зростання.
Інфляцію трактують як багатофакторний процес, який обумовлений взаємодією ціноутворюючих та грошових факторів, та яка проявляється в зростанні цін та знеціненні грошової одиниці. Таким чином, інфляція є наслідком як макроекономічних диспропорцій (розширення попиту за рахунок емісії чи кредитної експансії, тощо), так і мікроекономічних (погіршення умов виробництва, зниження конкуренції, тощо), а отже податкова політика може впливати на інфляційний процес як на макро-, так і на мікрорівні. Відразу треба підкреслити, що податки мають важливе значення в інфляційному процесі, але не вирішальне, уступаючи місце грошово-кредитній політиці.
З макроекономічної точки зору має значення по-перше, достатність податкових надходжень, оскільки дефіцит бюджету має наслідком або зростання державного боргу, що опосередковано впливає на інфляційні тенденції (відволікання капіталів від виробничої сфери погіршує показники ефективності економіки,тощо) або емісію, яка прямо впливає на інфляцію; по-друге, як впливає податкова політика на обсяги сукупного попиту, оскільки його розширення майже завжди викликає інфляційні тенденції, а політика обмеження сукупного попиту гальмує інфляцію.
З мікроекономічної точки зору вирішальне значення має структура податкової системи, тобто той вплив, який здійснює кожний податок на процес ціноутворення і систему стимулів для суб’єктів підприємницької діяльності. Розглянемо окремо непрямі і прямі податки.
Механізм стягнення непрямих податків, який передбачає їх пряме включення в ціни, як правило, зумовлює підвищення цін на відповідні товари. Вплив на загальний рівень цін в країні залежить по-перше, від відсоткової ваги товарів, які оподатковуються, у загальному обсязі товарів, які виробляються в державі; по-друге, від рівня ставок оподаткування, оскільки їх незначне підвищення може сприяти перекладанню податкового тягаря на виробника, в той час як їх значні розміри виключають таку можливість. Таким чином, найбільший інфляційний потенціал мають універсальні акцизи та мито з високими ставками оподаткування. Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що при введенні універсальних акцизів, або підвищенні їх ставок в періоди стабільних цін, загальне зростання цін у відповідних країнах становило половину розміру ставки податку, або половину приросту її розміру.
Вплив прямих податків на інфляцію визначити складніше, оскільки вони прямо не включаються в ціни товарів. Більш того, зміни в оподаткуванні фізичних осіб або підприємств також здійснює різний вплив на інфляційні тенденції. Так, згідно розрахунків послідовників теорії ‘пропозиції», зниження на 1% максимальної ставки прибуткового податку на доходи фізичних осіб в довгостроковому аспекті має наслідком підвищення цін на 4,12%, а доходів – на 0,6%. В той час, як зменшення на 1% максимальної ставки податку на прибуток підприємств призводить до зниження рівня цін на 4,23% та підвищення реальних доходів на 1,25% [див.: 44, ст. 131].
Таким чином, якщо виникнення інфляції зумовлено диспропорціями в сфері розподілу та перерозподілу (наприклад, невиправданим підвищенням вимог держави на частину ВВП), що має наслідком порушення рівноваги між попитом і пропозицією, обмеження попиту за рахунок фіскальної політики (серед податкових важелів застосовують підвищення ставок податків, введення нових податків, розширення бази оподаткування та зменшення податкових пільг) або грошово-кредитної матиме позитивний вплив на стримання інфляції. Якщо ж інфляція виникла із-за диспропорцій у суспільному виробництві (зниженні продуктивності праці, недостатності капітальних вкладень, тощо) політика обмеження сукупного попиту лише загострить проблему інфляції. В цьому випадку необхідно стимулювати пропозицію товарів та послуг (мікроекономічний аспект). За допомогою податкової політики цього можна досягнути шляхом створення стимулів для розширення виробництва, підвищення його ефективності, створення рівнонапружених умов оподаткування для всіх суб’єктів підприємницької діяльності для посилення конкуренції, та надання пільг новим і малим підприємствам.