Рослини служили людині ще в далекі часи, віддалені від нас на кілька тисячоліть. Лікувальні властивості квітів, трав, плодів знали скіфські лікарі. Проте, ймовірно, вони продовжували традиції знахарів більш ранньої доби. Квіти використовували не тільки з практичною метою, але й задля краси, до якої здавна були небайдужими в Україні. Те, що квіти зображалися на предметах повсякденного вжитку, може бути переконливим доказом того, що красиві рослини вирощували на своїх садибах ще наші давні предки. Отож, квіти — окраса життя.
Квітник був неодмінною частиною садиби українського селянина, він прикрашав переважно причілок хати і найчастіше виходив на вулицю. Іноді квітники обгороджували невеликим парканом, а то й просто обсаджували рядочком квітів чи низькорослих кущів. Такі квітники й зараз прикрашають хати українців у селах та балкони мешканців міста.
Які ж квіти найбільше полюбляють в Україні? Чимало легенд, пісень, переказів зберегла пам'ять народу про цих одвічних супутників людини, які широко застосовували в обрядах, в побуті, чи просто як окрасу, що милує око, веселить душу.
Чи не найбільш поширеною і улюбленою в Україні здавна вважали рожу рожеву, або мальву. Прийшла до нас мальва з Південної Азії, де її знали ще стародавні пеласги. Ця рослина поширена також по всьому Середземномор'ю і має понад півтори тисячі видів. Високі стебла, густо вкриті яскравими ніжними квітками та великими лапатими листками, живою стіною закривають майже кожну сільську хату. Безліч відтінків: від білого, рожевого до червоного й багряного, створює дивовижну веселку навколо оселі. Назва мальва — латинського походження. В багатьох країнах Середземномор'я, Балкан, Малої Азії ця назва досі існує саме в такій формі. Назва рожа — пізнішого походження, вірогідно, запозичена з німецької мови. В Україні цю квітку ще називають калачиками за формою плодів, схожих на калачі. Мальви в Україні ростуть і в дикому стані, в лісах, лісосмугах, на узбіччях доріг. Вони мають білий або блідо-рожевий колір, іноді використовуються як кормові рослини. Відваром дикої мальви лікують бронхіти, кашлі, роблять примочки. З культурних мальв темного кольору робили природні барвники.
Майже біля кожної хати завжди знаходилося місце і для пахучих яскравих чорнобривців, жовтогарячих нагідок, червоної рути, барвінку й любистку, м'яти і матіоли. Не перелічити нині всіх назв квітів, які прикрашають життя сучасного українця, виведено багато нових сортів рослин, які увійшли в побут і звичаї народу. Проте магічну силу мають ті, що здавна прижилися в народі як священні рослини. Так вважається, що червону руту, барвінок і любисток садять дівчата, щоб бути завжди коханими і бажаними, а молодиці — щоб була міцною родина. Півники оберігають від нечистої сили, бо півень (від якого походить назва квітки) завжди виступає рятівником — від його співу зникає всяка нечисть.
Таким же оберегом є мак. Його насінням, освяченим на свято Маковея, обсипають садибу, людей і худобу. Мак вважається добрим лікарським засобом від безсоння, виразки шлунку. Традиційні коржі з маком люблять усі. Проте нині не часто вдається виростити цю корисну рослину, яка здавна була традиційною для українців, не часто й знайдеш булочок чи печива з маком. Так звана «боротьба з наркоманією» Стала причиною повного винищення маку на городах і в квітниках. Хоча й каже народна мудрість; «Сім літ мак не родив, а голоду не було», проте шкода, що зникає давня традиція. Мак вплітають у віночки дівчата, вишивають на сорочках та рушниках.
А от будяки та кропива завжди вважалися сховищем нечистої сили, хоча відомі лікувальні властивості будяка у випадку захворювання печінки, а кропиви — шлунку. Кропиву також вживають як кровоспинний і вітамінний засіб.
Як обереги використовувалися також інші рослини. Відомо, що від русалок боронилися полином, часником, а упирів спалювали на терновому вогні.
Дуже давнім звичаєм українців є топтання рясту навесні, що означає просити в Бога життя і здоров'я. В Україні близько семи видів цієї рослини, але найпоширенішим, мабуть, є той, що має латинську назву scilla bifolia. Українська наукова назва рясту проліска дволиста: це дволиста рослина з шестипелюстковими блакитними квітками, зібраними у китички. В корені ряст має цибулинку. За традицією, коли вперше навесні побачиш ряст, треба зірвати його, кинути під ноги, потоптати, примовляючи: «Топчу, топчу ряст, Бог здоров'я дасть», або «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!»
Магічними функціями народ наділяв чебрець — українське «євшан-зілля». Для українця саме ця рослина є символом Батьківщини. її брали з собою, від'їжджаючи на чужину, як згадку про рідний край. Чебрець був однією з трав, які застосовувалися в богослужінні ще за трипільської доби. Збереглися знайдені археологами найдавніші керамічні курильниці, які були прототипом кадильниць, з якими на ранніх етапах боролися християнські священики. Згодом церква змушена була визнати цей ритуал і прийняла язичницьке кадило для свого богослужебного ритуалу. Трава чебрецю має надзвичайно ароматичний запах, який здатна зберігати довгий час, навіть висушена, вона при спалюванні дає ніжні пахощі степу. Подекуди в Україні досі під час церковних служб використовують підкурювання чебрецем і вважають, що це забезпечить добробут родині. В східних районах України чебрець ще називають «богородицькою травою».
Цікаво, що деякі назви рослин несуть певну інформацію про етнічні назви народів, котрі заселяли нашу землю в різні часи. Так, наприклад, вважають, що назва квітки чемерка пов'язана з давнім народом кіммерійців (так само як назви населених пунктів на Чемер-, Жемер-). Народна медицина використовує коріння цієї рослини як протипа-разитний засіб, оскільки це дуже отруйна трава. У степах України зустрічаються також невеликі кущики з жовтими квіточками під назвою дрік скіфський. У Приазов'ї також росте белевалія сарматська — красива квітка з фіолетово-пурпурними дзвониками на довгому суцвітті у вигляді китиці.
Про перебування татар в Україні говорить аїр, який ще називають «татарським зіллям». За переказами татари брали з собою цю рослину, щоб перевірити, чи можна пити воду з річки: якщо коріння, вкинуте у річку, проростає і дає квіти, то вода чиста. Тому й росте аїр переважно в річках та озерах. Він є цілющим засобом проти випадання волосся, поліпшує апетит, має дуже приємний запах. Для лікування використовують переважно коріння цієї рослини.
Магічними якостями наділив народ валеріану, яка в стародавні часи була відома під назвою одолян, або одолень-трава. Її навіть вирощували в квітниках, щоб уберегти свій дім і сім'ю від усякої напасті. Вважають також, що валеріана рятує від «суму», оскільки є заспокійливим засобом.
Люди знали, що кожне зілля має свій час і свою найбільшу силу для лікування. В Україні цілющі трави збирали переважно на свято Купайла, але в деяких регіонах перший збір починався ще раніше: це середа на Русальному тижні (на Трійцю).
Збирали трави також на Семена Злата (Симона Зилота), яке відзначалося 10 травня. Семен вважається покровителем рослин, а в давніші часи свято називалося Зільник. Відбувалося ритуальне окроплення трави хмільним напоєм, переважно медовим. До схід сонця вирушали збирати цілюще зілля.
Цілющими вважалися й трави, якими встеляли підлогу на Трійцю. їх збирали і зберігали для лікування. Купальський збір трав починався ще з ночі 23—24 червня. Зіллю, зібраному в цей час, приписували найбільш магічні властивості — воно лікувало від усіх хвороб. В цю ніч має розцвісти Перуновий квіт — цвіт папороті, який вказує, де заховані скарби. Збереглися також перекази про розрив-траву (або клюн-траву), яка відкриває всі замки, її також треба шукати на Купайла.
Наступний збір трав починався на Маковея (1 серпня). У цей день збирали переважно городні рослини, які вирощували біля хати: мак, соняшник, моркву, кріп, любисток, м'яту, руту. На Спаса (6 серпня) збирали плоди й овочі, заготовляли на зиму, сушили, консервували тощо.
Кожна рослина тісно пов'язана з Сонцем, Місяцем, Зодіаком. Всі планети мають свої рослини, які присвячені дням тижня. Сонячний день — неділя, місячний — понеділок і т.д. (див. тему «Астрономічні знання та народний календар»). Рослини Сонця круглої форми: кульбаба, нагідки, соняшник, рум'янок, первоцвіт та ін. Рослини Місяця: лілея, біле латаття, диня, огірки, кавуни, гарбузи (за формою квіток), верба, береза. Марсу (вівторок) присвячені всі повзучі рослини: горох, квасоля, хміль, льонок тощо. А також деякі колючі та пекучі рослини: перець, часник, кропива, аґрус, ялівець. Меркурію (середа) присвячуються: чорниця, буквиця лікарська, насіння подорожника та ін. Юпітеру (четвер) — великі рослини з широким листям: дуб, лопух; а також деревій, кмин, коріандр, кріп, бузина. Венері (п'ятниця) — присвячуються білі, червоні, лілові квіти: лаванда, фіалка, шавлія, бузок, жасмин, вишня, слива, малина, ожина. Рослини Сатурна (субота) — сосна, ялина, піхта, туя, кипарис, ялина, папороть, верес, полин (дослідження Марії Грицай).
Збирання рослин здавна починалося до схід сонця, «поки роса не впаде», бо тоді зілля втрачає свої лікувальні властивості. На Поліссі вважалося, що збір трав повинен відбуватися в першій половині дня (до 12 год), поки «день прибуває, щоб сила прибувала». Іноді (як на Купала) починали збирання трав вночі. Саме вночі трави вбирають більше вологи й корисних речовин, водночас виводячи з себе шкідливі елементи, тобто самоочищаються. Найкращим місцем збору цілющих трав завжди вважалися відлюдні місця, «де не чути голосу півня».
Для кожної хвороби був свій час збирання ліків. Якщо рослини застосовувались для зміцнення організму, підвищення рівня гемоглобіну, збільшення ваги, для «сили» — слід збирати на Молодика, «щоб зростало, як місяць». Коли ж слід позбутися виразки, шкірних хвороб, бородавок тощо — то траву збирати на повний місяць, котрий ітиме на спад, на зменшення.
Зі збором цілющого зілля пов'язані дуже давні звичаї, що носять ритуальний характер. Землі треба дякувати за подаровані ліки. Тому перед початком збору під перший кущ чи пагінець рослини кладуть хліб-сіль або копійку. В Карпатах про це кажуть: «Не бануй, землице, що зме тя оголили, ми на тя, землице, хліба положили». Рослини збирали обов'язково помившись і вдягнувшись у чисту сорочку. Перед збиранням обов'язково молилися і просили в Бога, щоб зібране зілля було помічним від усіляких недугів. В Золотоніському повіті на Полтавщині був звичай збирати зілля роздягнутим, «бо як нарвеш у одежі, то не буде помагати від усякої хвороби».
До наших днів дожили деякі язичницькі молитви, що читалися перед лікуванням. Тут є звернення до сил природи, до небесних світил, прохання допомогти. Так, наприклад, на Житомирщині записана така молитва. «Ясне сонечко, ідеш ти через увесь свєт, не боїшся ти уроков і пристріту, то щоб так не боялася (ім'я). Іде ясний месяц через увесь свєт, не боїться вон не вроков, не переляков, не пристріту, не пристретища, щоб так (ім'я) не боялась. Ясная зоря, ідеш ти через увесь свєт, не боїшся ти не вроков, не переляков, не пристріту, не пристретища, щоб так (ім'я) не боялась, не заспаного, не подуманого, не чоловічого, не жіночого, не парубочого, не дитячого, не дівочого. П'ятьонка — матьонка, стань у помочи». Таку молитву-замовляння повторювали тричі перед початком лікування, викачування переляку тощо.