Особливості світосприймання стародавніх єгиптян: релігія, магія та міфологія. Теократичний характер влади фараона. Повсякденне життя єгиптян у часи великих фараонів. Наукова думка: медицина, математика, астрономія та зачатки наукового світогляду. Переписувачі й осередки духовного життя. Естетичні уявлення стародавніх єгиптян. Гуманізм давньоєгипетської культури. Спадщина Стародавнього Єгипту
Побережені ієрогліфами величні храми й надгробні пам'ятники Стародавнього Єгипту зачудовують сучасну людину, якій не так-то просто зрозуміти їх смисл і значення. Вони є свідками особливого світогляду стародавніх єгиптян, що допомагав їм вирішувати свої соціальні проблеми. Це своєрідне Втілення образу думок та дій — настільки дивного й водночас настільки близького нам.
Для мислення стародавніх єгиптян характерний дуалізм у розумінні світу, який поєднував ціле з єдності й боротьби двох започаткувань, що відображаються і у двоїстому характері царської влади, і у протиставленні чорної землі та білого піску пустелі, Верхнього й Нижнього Єгипту. Це мислення підкоряється двом принципам магічного відчуття світу, бо походить від того, що між предметом та його визначенням існує взаємозв'язок, а саме: слова втілюють предмети та явища (звідси значення гри слів у історіях про створення світу), а мова впорядковує їх. Одночасно слова богів (ієрогліфічна система письма, складена з картинок, змальованих з натури, виникає одночасно з графічним мистецтвом Стародавнього Єгипту) являли собою відображення реальності. Зображення живої істоти, що обов'язково супроводжувалося її ім'ям, стає немов би здвоєним. Майже маніакальна пристрасть розміщувати реальність у рамках тривких вербальних та графічних символів, щоб закріпити її за допомогою однієї з вищих форм чаклунства — ось основна риса давньоєгипетської культури часів фараонів, яка пояснює природу її дивних пам'ятників та надписів.
Саме в межах цього світогляду функціонує своєрідна картина світоздання: нескінченна водяна пучина оточує твердь Всесвіту; на Землі ці води набувають форми морів; вони заповнюють небо, яким прокладають свій шлях зірки; вони живлять річище підземної ріки (ночами сонце пливе нею із Заходу на Схід) і щороку знову омивають землю, розпливаючись на ній повінню Нилу.
Цей океан, цей світ темряви заповнює собою весь простір Всесвіту до того часу, поки сонце, Атум-Ра, не підніметься над нею, відтіснивши назад густий морок. З висоти свого становища бог дав форму навколишньому світові, вдихнув у нього повітря, світло й життя, вступив у двобій із силами безодні. Потім він створив богів та людей, тварин і рослин. Але це було тільки початком. Щовечора бог сонця перетворювався на старого; щоранку, знову помолодівши, омитий водами вічності, він створював світ і вступав у бій, але кожного дня величезний змій Апоп гнав сонце на захід. Людство повстало, примусивши Ра піднятися в небо, але він продовжував зберігати порядок—маат — принцип істини та справедливості, ним встановлений, котрий став його життям. І ось усім живим істотам доводиться старіти й знову молодіти тут, на Землі, подібно до сонця, підкоряючись нескінченній круговерті життя, поки їх не торкнеться перст смерті й вони не увійдуть, як Осіріс, у застигле царство мертвих. Коли ж і Атум повернеться до свого правічного покою, час і простір перестануть існувати.
Кілька різних міфів і тлумачень кожний по-своєму розповідають про одного, єдиного для всіх творця. Згідно головному вченню, що зародилося в Геліополі, саме Атум-Ра вказав -кожній речі її місце, однак жреці Мемфісу твердили, що першим з'явився Птах (Земля), який і створив небо, пустивши по ньому сонце. Мудреці говорили, що він виплекав ідею створення світу в своєму серці (а серце — «сідниця думки») і дав їй життя рухом язика (своїм животворящим словом).
У часи фараонів розподіл усього сущого на чоловіче та жіноче начало вважався невід'ємною рисою життя. Творець створив два божественних устої, що втілювали в собі фізичний устрій світу. Це — повітря й світло — вогонь, земля й небо. Боги наступного покоління, які стояли ближче до людини, самі в багатьох проявах, як-то: боротьба за владу й зі смертю, нагадували її. Убитий Сетом Осіріс за допомогою Ісіди та Нефріди знайшов нове життя, торжествуючи над смертю, став володарем царства мертвих, його син Гор, народжений після смерті батька, став володарем Землі, коли переміг рідного дядька — Сета, який хоч і був вічним «порушником спокою», але в ті часи ще не ототожнювався з вищою силою зла її був неоднозначною фігурою. Його божественна лють наздоганяла з невідворотністю долі, примушуючи живих йти назустріч вічності та допомагати Ра й фараону одержувати верх над чужеземцями й змієм безодні.
І Всі ці ідеї та образи служили основою обожнювання влади фараону, його давня титулатура ототожнює фараона з Гором — править він землею так, як бог небом, фараон є тим, хто відноситься до двох богинь, які охороняють його владу, є володарем Верхнього та Нижнього Єгипту, Золотим Гором, а також Гором — переможцем бога Сета Фараон як нащадок творця й володаря світу (в кінці Стародавнього Царства) має владу над усім космосом. Саме цей монументальний аспект давньоєгипетської влади втілений в статуї фараонів раннього періоду, й найперший, найвищий шедевр серед них — піраміда Хефрена. Владний, незворушний, з очима, спрямованими за далекий горизонт,.де царює його батько Ра, фараон власною особою зберігає рівновагу світу, якому кожний момент часу загрожує поверненням хаосу.
Благополуччя країни обумовлене наявністю фараона. У ньому «здоров'я та зрілість народу втілювалися». Завдяки йому Єгипет перебував в тому щасливому становищі, коли в будь-якому аспекті, чи то про природу мова йде, чи то про діяльність людини, володарюють регулярність і порядок. Така теологічна теорія влади фараона, однак в житті точилася напружена внутрішня боротьба, обумовлена класовими та соціальними протиріччями давньоєгипетського суспільства.
Не випадково у творі «Наука для фараона Мерикара», ідо свідчить про високий рівень культури політичної дум-к» геракліополітанської династії, фараон зображений насамперед як людина. Він дає поради іншому фараоно аі, своєму синові, користуючись рефлексією, знанням, речей та слова, основними факторами політики. Ось які порад» фараон дає своїм наступникам в управлінні кріаїною:
«Подражай своим отцам, своим предкам; Добились они власти (над своими подданными) благодаря. обладанию знанием. Слова их остаются в их писаниях. Открой, прочитай и следуй их мудрости. Прежде нужно учиться, потом приобретать опыт».
Царський автор у своїй «Науці» наводить кілька примітних думок. Наприклад, «багатий народ не повстає», «ІІЄ ршвмея — добре- самовладання», «створи собі пам'ятник любов'ю (оточуючих) тебе», «язик — меч (царя) », «мова- сильніша від будь-якої зброї» тощо. Багато уваг» в «.Науці» приділяється методам боротьби проти змовників* та бунтарів. Цар указує, як слід ставитися до підданих, відмежовуючи від основної їх маси своє оточення: «Шануй сановників, сприяй процвітанню народу, твого», та ін. Одним словом, владі належить навчатися-як професії — ось жорстокий урок революцій та повстань, які и&грясали давньоєгипетську цивілізацію.
Теологічні підстави влади фараона виникають внаслідок усвідомлення елітою, яка правила країною, соціальних змі-н у часі, що різко підкреслюється в ході сощалы них революцій та потрясінь. Концепція- влади фараона — це не просто набір рецептів для збереження влади й реалізації методів соціального управління, а підстава, хоча й теолого-політичної влади, пояснення порядку, що склався, обставин у суспільстві та передбачення того, що відбудеться, коли порушиться даний соціум.
Це монолітне суспільство, оспівуюче у своїх гімнах єдність творіння й таємницю творця, було водночас вкрай політеїстичним та фанатичним у своєму поклонінні богам. Давні єгиптяни визнавали всіх богів, які з незапам'ятних часів почиталися різними місцевими традиціями.
Поступово весь цей обширний пантеон був підкорений певній логіці, у відповідності з якою з'явилася певна божественна ієрархія. Відтепер головне божество будь-якої провінції вважалося втіленням сонця, що відбилося й на їхніх іменах: Амон-Ра, Монту-Ра, Себек-Ра. Адже, по суті, боги були втіленням або творенням одного Бога, який стояв над усіма, а індивідуальність кожного з них визначалася його роллю в офіційних обрядах та місцевих релігійних церемоніях. З їх допомогою люди сподівалися наблизитися до Вищого Божества, що сходило до них у своїх творіннях. Реформа відомого фараона-просвіти-теля Ехнатона, який відмінив усі культи, окрім сонячного диска (бога Атона), не мала успіху головним чином через політеїзм, який не лише сформував релігійну терплячість давніх єгиптян, а й був нерозривно пов'язаний s централізованою бюрократичною державою.
Яке ж місце належало в тому світові простим смертним? Адже в ньому доля всього сущого визначалася взаємодією між єдиною людиною, створеною з плоті й крові, фараоном та сонмом богів. На відміну від інших народів, які населяли в давнину Ближній Схід, життя Єгиптян було на диво «сучасним». Всі люди тут були рівними перед Творцем і, як правило, пояснювали свої досягнення мудрим вибором фараону. Між державою та .окремими особами не стояли ні узаконена аристократія, ні проміжкові інстанції. Людину визначали ім'я її батьків та титул, що відповідав її місцю в адміністративній системі. Чоловік та жінка були рівними перед законом, хоча жінка, звичайно, входила до сім'ї чоловіка, де їй відводилася шановна роль «господарки», виконання якої й ставало її головним заняттям. Єгиптяни цінували радощі сімейного життя, що знайшло відображення в малюнках та надписах на стінах гробниць та в літературних Пам'ятках. Дітей заводили охоче, про них піклувалися, причому не з метою продовження роду, а заради щастя, яке вони приносили, й пам'ятаючи про те, що колись саме ВОНИ зможуть дати своїм батькам нове життя, виконавши похоронні ритуали.
Правила маат зобов'язували багатих допомагати бідннм, книги давньоєгипетських мудреців за 3 тисячі років до нашої ери говорили про милосерця й милостиню тими ж словами, які залунають пізніше з вуст нащадків Авраама. Вони привчали до культури поведінки, стриманості й зовнішньої скромності, до дисципліни, яскравим свідченням якої служать статуї та малюнки, що зображають фараонів. Правила маат створювали певні межі усвідомленню власної цінності індивіда. Адже справедливість не поодинока, за нею стоять боги, які не визнають порушення її законів: «Не май злихнамірів щодо інших людей, інакше боги покарають тебе Єгиптянину необхідно було уміти підкорятися законам, які орієнтують, як чинити в тій чи іншій ситуації. Якщо людина навчалася пристосовуватися до законів, вона буде щасливою. А щастя — велика цінність, яку ніщо не може замінити: «Будь щасливим все життя, не роби понад те, що належить робити, не скорочуй часу, відведеного для радощів, бо страшною є витрата часу, призначеного для утіхи. Не витрачай часу на роботу, окрім необхідного мінімуму, якого вимагає збереження господарства. Пам'ятай, що багатства можна досягти, якщо бажаєш, але ж яка користь від багатства, коли бажання згасли?» У цих словах міститься прадавня система гедонізму (етики насолоди). Гедонізм, що пронизував «Науку» Птахотепа, не був винятковим явищем у епоху фараонів, навпаки, все життя людини тоді проникалбся земними елементами: красою та принадами життя, неповторною цінністю утіх і щастя. Життя й цінності настільки поважалися в ту епоху, що переходили в загробний світ, в якому люди мали вести таке життя, як і на землі. Не випадково, відома «Книга мертвих» заснована у значній мірі на принципах Птахотепа. | Напочатку Давнього Царства тільки фараони могли увійти до загробного світу, і лише значно пізніше це стало доступним усім єгиптянам. Як свідчать вірогідні історичні дані та висновки вчених, 4,5 тисячі років тому давні Єгиптяни здійснили одну з найбільш дивних серед усіх соціальних революцій. В цій революції ніхто безпосередньо й свідомо не прагнув ні землі, ні влади, ні нових політичних інститутів. Ніхто не намагався встановити людські умови праці, не вимагав багатства фараонів та жерців. Успішно завершена народна революція експропріювала таємниці подолання смерті, магію, надгробні молитви, ритуали та їх потаємні значення, завдяки яким, як годі уявляли, володіли загробним життям. Революція за демістифікацію, та знищення езотеризму, але й не проти невігластва, а в ім'я повної рівності (читай: підкорення) людей перед однією ілюзією.
Треба підкреслити, що фундаментальним принципом давньоєгипетської культури є віра у вічне життя, індивідуальне безсмертя. Завдяки цьому принципові давньоєгипетський світогляд, сконцентрований на владі фара-эна, лишав простолюдинам можливість самовираження, а вони, покликавши на допомогу всю магічну силу мистецтва, письменності й обрядів, намагалися- увіковічити свої мумії, імена, свою душу, що залишала: тіло (каі)-, й свою життєву силу (ка). їх чекало* віяне життя, дійсно божественне (кожний1 стане супутником сонця) і дійсно царське (кожний перевтілиться в Ocipica.)
В часи Середнього Царства вважалося, що досягнення цього блаженства залежить від особистих якостей людини. І якщо в-храмах: лише, фараон-міг говорити від імені всього суспільства, то кожний єгиптянин,, залежно від своїх коштів і заслуг, міг виразити себе, звівши власну гробницю. Однак становище більшості єгиптян аж ніяк не було ідилічним. Вивчення жалюгідних останків:бідних поселень дозволяє історикам подивитися на повсякденне життя давніх єгиптян значно об'єктивніше, ніж оповідають нам про нього гробниці; й: храми.
Нам належить детальніше- зупинитися наї значних успіхах генія давніх єгиптян в галузі муміфікації. Вони неможливі були без відповідних досягнень таких наук, як фізика, хімія, медицина, хірургія Наприклад єгиптяни використовували1 знання1 хімічних характеристик натрія-для муміфікації людського тіла — практичного» втілення життя* після смерти Сучасний аналізі компонентів: натрія довів,, що до йот складу входять карбонат натрію, хлористий натрій, сульфат натрію: Давній єгиптянин розумів хімічні функції: цих речовин—у процесі: муміфікації- він розміщував тіло в натрон на 70днів-, Він виймав мозок через ніздрі, а такі? операції вимагали точного знання анатомії, про що й свідчать добре» збережені мумії.
Найважливішим внеском давні» ЄГИПТЯНІ у науку, слід вважати медичні, знання. Давньоєгипетський лікар' був одночасно жерцеміі' магом, що характерно'для Близькояо Сходу, де не було чіткої межі між-медициноюта релігією. І все ж саме в Стародавньому Єгипті, вперше в; світовій історії виникла реальна медицина: в сучасному її розумінні.
Стародавні єгиптяни займалися й такою важливою галуззю науки, як математика, одним із крупних досягнень у якій був певний розвиток десяткової системи ліку. Будь-яка адміністративна й технічна діяльність (особливо будівельна) вимагає обчислень. Давньоєгипетська адміністративна організація вимагала знань арифметики та геометрії.
Досить високого рівня, як на той час, набула геометрія. З високим степенем точності побудовані піраміди, палаци й монументи. У «Московському математичному папірусі» є рішення складних задач з обчислення об'єму перетнутої піраміди та півкулі. Об'єм циліндра обчислювали, перемножуючи площу його основи на висоту. Ця операція, пов'язана з циліндричною формою міри для зерна в державних сховищах, повторювалася досить час» то. Давні єгиптяни володіли також деякими елементарними знаннями з алгебри, могли вирішувати рівняння з одним та двома невідомими.
Стародавня єгипетська культура обумовила специфічну форму існування науки, що стала особливою формою орієнтувальної діяльності людини для визначення місця її та всього людства у Всесвіті. Така специфіка пов'язана з тим, що інтелектуальна еліта жерців повивала спеціалізовані знання в пелену містики та релігії, аби зберегти своє господство. Насамперед, жерці ефективно використовували нагромаджені за тривалий час систематичні спостереження небесних явищ. Так, завдяки астрономічним спостереженням вони відкрили циклічність сонячних затемнень. Вони використовували гіпноз, пророцтво- й подібне, щоб викликати страх, збудоражити надію й примусити суспільство підкоритися. Спеціалізовані знання жерці застосовували для підсилення своєї влади, переконували людей, що вони є посередниками між людьми й ботами, що підношенням богам за допомогою жерців можна добитися їхньої благосхильності.
Але не можна не .відзначити той факт, що різні галузі спеціалізованого знания, того ж медичного, засновані на раціональних принципах та емпіричних критеріях. Вже в епоху Давнього Царства можна зафіксувати значне прагнення до раціонального пізнання, яке призвело до того, що на сучасній мові можна охарактеризувати як філософію спостереження та наукову медицину. Аби зрозуміти цю філософію й цю медицину, необхідно розглядати їх на фоні теології, яка займалася не лише релігійною символікою й ритуалом, а й самою природо» божества, й виникла із спостереження смерті людини. До цього слід додати, що в Стародавньому Єгипті виникла й така течія думки, котру академік В. В. Струве назвав антропоцентризмом. У «Повчанні геракліопольського фараона» (Ахтоя III, XXII—XXI ст. до н. є.) відзначається, що весь світ, включаючи рослини й тварин, створений Богом заради людей.
Яким же чином можна було за такого розуміння пояснити існування хижаків, шкідливих гризунів тощо? Ехнатон у своєму гімні (через 6 століть після Ахтоя III) вирішує це питання досить просто. Гади, леви бояться доброго Бога і лише під покровом ночі, коли сонце ховається, вони виходять зі своїх нір й починають лютувати. Все це відбувається всупереч волі доброго Бога й за його відсутністю.
Давній Єгипет був класичною теократичною державою з плановим землеробним господарством, розвинутою астрономією та медициною, мистецтвом і ремеслом (вази його ремісників та дорогоцінності ювелірів могли б одержати гран-прі на будь-якій з сучасних всесвітніх виставок). Розвиток централізованої бюрократичної машини управління, зосередження влади й концентрація спеціалізованого знання в руках касти жерців тісно пов"язані з переходом від мисливства та збирання до землеробства, яке було в 400—600 разів продуктивнішим. Заняття землеробством вимагало передбачення різних явищ природи. t/ Наприклад, у Давньому Єгипті воно було нерозривно пов'язане з повінню Нілу, спроможність передбачати розливи впливала на результати праці єгипетських землеробів. Передбачити ж розливи й відливи Нілу могли тільки жерці, тому подібні знання були основою їх влади над суспільством.
Уже в ранньому періоді Стародавнього Єгипту (Давнє Царство) сформувалася й використовувалася письменність, що було обумовлене державним діловодством та наявністю крупних господарств. Розвиток письменності диктувався також необхідністю фіксацій повенів Нілу, оскільки організація зрошувальної системи давала можливість отримувати додатковий продукт. Письменність потрібна була й для лічби та контролю виробничого продукту, його розподілення. Тому таке важливе місце в країні займала постать писаря.
Про соціальну значущість постави писаря деить невно говориться в папірусі Анастасі II: «Будь писарем. Звільнений він від всіляких (фізичних) повинностей, захищений він від роботи всілякої. Позбавлений він від мотиги й кирки. Ти не станеш тягати корзини. Віддалить це тебе від греблі веслом і позбавить побоїв прутами. Не опинишся ти під (началом) великих господ, під (владою) численних начальників... Це він керує роботою всілякою в країні цій». Навчали писарів у школах при храмах. Професія ця була найбільш винятковою й користувалася найвищими привілеями давньоєгипетського суспільства. Писар — це мудрець Давнього Єгипту. Писарі становили інтелектуальну еліту давньоєгипетського суспільства, котра керувала адміністративною та економічною діяльністю країни.
В Стародавньому Єгипті існував такий специфічний інститут, як «Будинок Життя», заснований, напевне, в епоху перших династій. Він знаходився поруч палаців фараонів й мав відділення в кожному значному храмі, виконуючи різні функції. По-перше, саме там опрацьовувалися та редагувалися теологічні трактати та всі твори, що більшою чи меншою мірою стосувалися проблем філософії та теорії влади. Теологія вважалася матір'ю всіх знань і мистецтв. Одним із завдань слухачів «Будинку Життя» було створення гімнів та священних пісень, які відображали певні філософські концепції. Там створювалася й дидактична література, що особливо бурхливо розвивалася в Стародавньому Єгипті./По-друге, в «Будинку Життя» систематизувалися, зберігалися й виготовлялися в доступному вигляді так звані «магічні» книги, які містили в числі інших і дані з медицини, до яких входили одночасно з магічними висновками й високо раціональні та експериментально перевірені засоби лікування, а також теологічні концепції давньоєгипетських мислителів./"По-третє, в «Будинку Життя» вироблялися директиви для діяльності художників, скульпторів та архітекторів. Споруджуючи храм, архітектори мусили перетворити його на символічне уявлення про світ, який був народжений з хаосу й керований Богом. Художники та скульптори створювали статуї богів і людей у відповідності з культовими канонами.
Високого рівня досягли в Стародавньому Єгипті різні види мистецтва, для яких був характерний надзвичайний розквіт. Раннє винайдення письменності сприяло розвиткові високохудожньої словесності в усіх її основних літературних жанрах. До нас дійшли давні міфи, казки, повісті, байки, дидактичні твори, філософські діалоги, гімни, молитви, плачі, епітафії, любовна лірика. В давнину, насамперед у зв'язку з культовими діями та церемоніями, розвивалися музика, образотворче мистецтво,. скульптура й архітектура. Фараони та вищі сановники оточували себе скульпторами, архітекторами, співаками, танцюристами та музикантами. Дещо пізніше розвивається релігійна драма і з'являється світський театр. Є підстави гадати, що в Стародавньому Єгипті існували навіть труии бродячих акторів. Високого художнього рівня досягли давньоєгипетський живопис, скульптура та монументальна архітектура. І в наші дні зачудовують глядачів скульптура (статуя) писаря Каі, скульптурні портрети цариці Хатшепсут, фараона Ехнатона та вивершений своєю натхненною красою образ Нефертіті, прекрасні алеї сфінксів і колосальні храми у Луксорі, Карнаку та інших містах.
Не дивно; що такий високий рівень мистецтва та його почесне місце в давньоєгипетському суспільстві міг призвести до появи перших естетичних суджень, зафіксованих у письмових джерелах. У давніх "єгиптян, схоже, вперше в історії культури, ми знаходимо високий розвиток почуття краси, прекрасного. Мистецтво ж як пошук і виявлення одного лише ідеально-прекрасного було відоме в Стародавньому Єгипті. Давній єгиптя-•нишлюбив красу в природі, він бажав оточити себе такою красою вдома та за межами свого дому. Ось чому предмети побуту в будинках багатих людей всюди виявляють несвідому красу ліній і витончене дотримання пропорцій. Краса у природі та зовнішньому житті, втілена в!прикрасах, індивідуалізовувала у певній 'мірі» навітвгзвичайні побутові речі. Давні єгиптяни прагнули1 надати красу всім предметам, але всі предмети, від пер-' ШОР0 до останнього, служили певній меті. Єгиптяни не виготовляли чудові речі виключно заради їх краси. Так, у скульптурі переважало практичне джерело—прекрасні статуї Давнього Царства були виготовлені не для прикраси базарної площі, а для того, щоб їх замурували в гробницях, де вони стануть корисними для мертвого в потойбічному житті. Цій меті служив і настінний живопис у гробницях та пірамідах.
Стародавній Єгипет був, напевне, батьківщиною світлової релігії та естетики, Обожнене сонячне світло (бог сонця Ра, Амон-Ра, Атон) постійно вважалося вищим- благом та вищою красою у давніх єгиптян. Світло й краса з прадавніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі. У гімні, присвяченому Ра, божественне світло знаходиться в тісному зв'язку з красою:
«Хто спить, всі уклоняються твоїй красі, Коли твій лик обличчя їх осяє. Проходиш ти, і їх пітьма вкриває, 1 кожний до могили знов лягає».
(Переклад О. С. Фалько)
Світло й краса тут є «життєдайними» початком і основою життя, яке єгиптяни в своїх міфах породжували від сонця, верхом бажань.
Прекрасне в давньоєгипетській естетиці, як і в багатьох прадавніх культурах та культурі Середньовіччі тісно пов'язане а благом, добром. У тексті на саркофазі ХХІҐст. до НІ є. Ісіда вигукує: «Я — Ісіда, більш блага, ніж усі боги, і більш прекрасна (ніж усі боги)». Часто ці терміни взаємозамінюються. За красою богів, оспіваною в єгипетській міфології, ясно відчувається любов давніх єгиптян до красоти матеріального світу, любов до життя. Вони зачудовувалися красою людського тіла, обличчя, намагалися відобразити їх у своєму мистецтві. Фізична краса людини тісно пов'язана з насолодами, давні єгиптяни не були аскетами ft ригористами. І не дивно, що гедоністичний аспект займав вагоме місце в їх естетиці. «Прекрасноликий» та «солодко-ликий» — синоніми в давньоєгипетській міфології та Ліриці.
Художня думка єгиптян з прадавніх часів завдяки тривалій практиці виробила розвинуту систему канонів: канон пропорцій, канон фарб, іконографічний канон. І тут, можливо, вперше в історії, канон стає важливим естетичним принципом, що визначає творчу діяльність художника. Художнього ефекту у канонічному мистецтві досягали за рахунок незначних варіацій форм внутрішньої канонічної схеми. Дальший розвиток, ці прийоми знайдуть у мистецтві та естетиці Середньовіччя.
Важливою і значною в історії'світової культури рисою, яка вперше виявилася в Стародавньому Єгипті, є гуманізм. Ще з епохи Давнього Царства (III тис. до н. є.) до нас дійшли вислови типу надпису жерця Шеші: «Я рятував нещасного від сильнішого... Я давав хліб голодному, вбрання нагому. Я перевозив своїм човном того, хто не має його. Я хоронив того, хто не має сина свого...». Велика кількість подібних текстів свідчить про існування сильного гуманістичного струменя, що пронизував культуру Стародавнього Єгипту.
Не дивлячись на широке розповсюдження думки про потойбічне життя, на атмосферу релігійності та ірраціоналізму, що панувала в суспільстві, давні єгиптяни змогли виробити прекрасні принципи моральної поведінки індивіда та гуманізму. Книги мудрості Аменемоне свідчать про досить високий рівень моралі. Верховний принцип давньоєгипетської етики втілювався в «Маат», особливій якості світу, створеного богами в момент творчості (у ньому містяться такі ідеї, як «порядок», «істина», «справедливість», «доброчесність»). «Маат» репрезентувало волю богів. Індивід прагнув діяти відповідно божественній волі, тому що це був єдиний засіб гармонізувати стосунки з богами. Для давньоєгипегського селянина «Маат» означало тяжку й справжню роботу, для посадової особи — справедливе рішення. «Маат» виступало в якості охоронця незмінного світу й суспільства. Його основна функція полягала в упередженні будь-якої спроби поставити під сумнів структуру суспільства чи будь-яку можливість змінити її. Світ і все в ньому такі, якими були створені в перший момент, тому все зафіксоване, вічне й вірне. Війни, епідемії та посухи вважалися тимчасовими порушеннями установленого космічного порядку. Незмінність світу означала відсутність хороших та поганих часів. Не випадково в давньоєгипетській міфології не було ні Едему, ні минулого Золотого віку, ні Армагеддону. Сфера духовного життя цивілізації Стародавнього Єгипту була орієнтована на ідею безсмертя, однак у ній існувала й антитеза цієї ідеї, про що свідчить так звана «Пісня арфіста» — збірка текстів, що з'явилися в епоху Середнього Царства та Нового Царства. Все на землі тлінне, твердить «Пісня», рішуче все приречене до зникнення; споконвіків покоління людей одне за іншим сходять до могили, надгробні пам'ятники руйнуються й зникають, і від цих людей не лишається навіть спогадів; про мудреців давнини Імхотепу та Дже-дефхаре пам'ятають лише тому, що всі знають їх висловлення й повторюють їх, ніхто з померлих не з'явився з потойбічного світу, щоб сказати живим про долю, яка очікує їх; а тому слід використовувати всі блага життя, веселитися й насолоджуватися, бо ніщо не відверне неминучу смерть.
Таким чином, «Пісня» не лише високо оцінює земне життя, а й сповнена неприхованого скептицизму у ставленні до загробного вірування. Наскільки незвичайне виникнення в релігійній культурі подібних поглядів? Не можна не погодитися з думкою Б. А. Тураєва, який твердив, що «вони загальнолюдські» й нагадують висловлення з епосу про Гільгамеше та в біблійській книзі «Ек-клезіасту». Кожний з подібних творів свідчить, що най-допитливіші уми давнини відчували недосказаність і сумнівність деяких релігійних догм, і «Пісня арфіста», безумовно, говорить про наявність у давньоєгипетській культурі різних, іноді прямо протилежних течій релігійно-суспільної думки.
Багато досягнень давньоєгипетської культури увійшли до арсеналу європейської культури, в тому числі й науки — через греко-римську культуру. Так, поліпшена версія (греко-римський календар) юліанського календаря — це єгипетський календар. В основі європейської медицини лежить давньоєгипетська, існує міркування, що єгипетські ієрогліфи вплинули на створення фінікійського алфавіту, який став прототипом латинського.
Ряд мотивів лірики Стародавнього Єгипту увійшли як первинні теми до світової літератури. Вранішня пісня коханців, які після ночі обійм та втіх прохають птахів затримати повернення нового дня, звернення до дверей, що віддаляють юнака від коханої, опис та оспівування її краси та гідності — все це потім незлічену кількість разів буде переспівуватися й повторюватися в художній творчості майже всіх народів і насамперед у «Пісні пісень». Пізніше ці мотиви прозвучать у великих ліриків Греції та Риму: Сапфо, Анакреона, Феокріта, Катул-ла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія, будуть перейняті трубадурами й міннезінгерами й уже від них перейдуть до поетів Відродження.
Великий вплив на прадавні народи мала релігія давніх єгиптян: відомий культ єгипетських божеств у греків та римлян. Християнство, що виникло в Палестині й швидко розповсюдилося всією Римською імперією та за її г.іежами, уже напочатку свого розвитку увібрало в себе ряд моментів єгипетської релігії й перетворило їх на свої органічні елементи. Давньоєгипетських елементів У християнстві дуже багато й неможливо їх перелічити. Досить показати те, що в образі архангела Михаїла знаходимо виразні риси давньоєгипетського бога мудрості Тота, не кажучи вже про концепцію могутності слова божества, створюючого світ. Багато давньоєгипетських релігійних уявлень сприймається християнством лише в дещо зміненому вигляді, як, наприклад, уявлення про вічне життя після смерті, загробний суд, муки й тортури тощо.
Істотно, що треки засвоїли й використали досвід, нагромаджений тисячоліттями давньою культурою Єгипту, й збагатили ним еллінську, а значить, і західноєвропейську культуру. Цілком закономірно, що Александрия, стала важливим центром еллінського світу: тут була1* створена й функціонувала найбільша в давнинубібліо-тека; тут подвизалися знаменитий філософ Філон Алек-сандрійський та багато інших учених та мислителів; тут же розгорнули свою діяльність діячі й теоретики раннього християнства, такі, як гностики Валентин Василід, Клемент Александрійський, Оріген й інші і, нарешті. Арій. Тут же стикалися різноманітні напрямки й течії людської думки та людських емоцій. І в цьому кидлячому котлі культурна спадщина Стародавнього Єгипту не могла не відіграти своєї історичної ролі.