загрузка...
 
4. Характеристика первісних форм релігійних вірувань, їх специфіка та особливості
Повернутись до змісту
Складову частину історії первісного суспільства, його культури становить релігія. Проблема її походження хвилює всіх великих дослідників, погляди яких з часом оформилися у діаметрально протилежні концепції — від твердження про вродженість релігійних ідей та богословського витлумачення релігії як одкровення Бога людині до обґрунтування так званого безрелігійного періоду в історії людства. Втім останню тезу здебільшого вважають пропагандистським винаходом, що мав обслуговувати процес подолання релігії.
Більшість вчених пов'язують появу релігійності з існуванням людини сучасного типу, яка жила не раніше 40 тис. років тому і названа кроманьйонцем за місцем першої знахідки її решток у гроті Кро-Маньйон (Франція) 1868 р. Для кроманьйонця властивий такий тип общинного життя, в якому відбір за видовими біологічними якостями був подоланий. Іншими словами, на зміну складних інстинктів, що, звичайно, мають біологічний характер, прийшли соціальні закони, які, зрештою, спричинили виникнення суспільства. Археологи стверджують: кроманьйонець інколи міг собі дозволити робити запаси або навіть перебирати стравами. З таких далеких часів дійшли до нас прикраси на знаряддях праці, художні вироби з кісток тварин, малюнки на стінах печер, глиняні статуетки. Це був час мустьєрської епохи, а, ймовірно, і дещо раніше — пізній ашель. Люди ранньородо-вої общини не виділяли себе з природи. Відповідна територія, її рослинний і тваринний світ, земля, її надра — все це сприймалося як єдине ціле. Самій природі, її силам приписували властивості аж до кровноспорідненої організації та дуалістичного поділу на дві взаємошлюбні половини. Людському родові передавалися властивості природи включно з відтворенням її стихійних явищ.
Довкілля людина освоювала в єдності з тим первісним суспільним колективом, до якого вона належала. Саме комунальна діяльність давала їй змогу в необхідних для життя межах панувати над природою. Умови життєдіяльності виробили в цих людей перші навички самовладання, хоробрість, вправність, а також відповідну спостережливість, практичну свідомість, що, у свою чергу, допомогло організувати господарську діяльність, зокрема мисливство, рибальство, збирання різних плодів. "Початкові вірування були найтісніше зв'язані з життям, — зазначав І.Огієнко, — з природою свого довкілля, бо це вимагалося своїм господарським побутом, — це були вірування натуралістичні, на природі побудовані. Людина хотіла бути зі своєю природою в найкращих стосунках, бо ясно бачила, що в усьому залежить від неї, і тому початкова релігія заснована була на боротьбі зі своїм довкіллям, за своє існування, власне на певному ставленні до цього довкілля, — до сонця, води, землі, дерев і т ін., а особливо до звірини. Первісна віра була віра практична, домова, господарська, необхідна людині на кожному кроці, бо була міцно пов'язана з працею. Це була релігія реального життя, пізніш хліборобська, як частина життя людини, коли її віра і життя були нероздільно пов'язані сотнями ниток".
Очевидно, нерозвинуте мислення давньої людини ще не знало понять високого рівня абстрактності. Проте це не означає, що за таких обставин не могла виникнути віра в надприродне. Адже, окрім емпіричного й абстрактного пізнання, існує інтуїція, безпосередньо пов'язана зі сферою підсвідомого. Остання дає змогу сприймати свою причетність до процесів, що відбуваються у Всесвіті. Релігія допомагає людині збагнути наявність якоїсь абсолютної реальності, яка міститься поза світом явищ. її називають ще загальною закономірністю. Релігія — це віра в Абсолют, що є сутністю світу, в котрий як цілісне буття входить своєю духовністю кожна людина за свого земного і позаземного життя. Оскільки цю сутність не можна збагнути в усій її повноті й безмежності ні відчуттями, ні розумом, то кожна людина приходить до релігії по-своєму.
Археологічні знахідки засвідчують, що первісні форми релігії були такими ж примітивними, як і людина та суспільство того часу. її корені слід виводити із відповідних умов життя первісних людей, умов, які існували на початку антропогенезу. Первісні форми релігійних уявлень породжувалися уособленням. Усі явища і предмети людина оголосила живими особами, що діють свідомо, подібно до самої людини. Адже людина освоюється з усім невідомим через відоме. В такий спосіб уособлюються не лише конкретні предмети, а й загальні поняття та уявлення. З часом людина переконується, що те чи інше явище — неживе і несвідоме. Однак ним хтось керує, в навколишніх процесах та об'єктах існують надприродні двійники — духи. Щоправда, останні поки що не творці, а лише господарі предметів і явищ. Духи мають свою градацію: одні сильніші, інші — слабші, але своєрідної підпорядкованості ще немає.
Віра в надприродні істоти, що містяться в будь-яких тілах (душі) або діють самостійно (духи), називається анімізмом. Згідно з нею, вся природа, жива і нежива, має душу, а людина своїми магічними діями може впливати на природні та надприродні сили: добрі прихиляти на користь, на добро, а сили недобрі-лихі — унешко-джувати, відхиляти. Це стало основою анімістичного світогляду. До речі, чимало даних засвідчують, що вірування в душі виникло дещо раніше, ніж у духів. У житті первісних людей анімістичні вірування були дуже поширеними: вся природа уявлялась їм одухотвореною, тому люди були переконані в існуванні душі у тварин. Звідси, зокрема, походить звичай не вбивати спійману тварину, а спочатку зв'язувати її і очікувати природної смерті. За таких обставин вірили, що душа тварини буде для людей небезпечною. Інколи після вбивства тварини просили у неї вибачення, запевняючи при цьому, що вчинили такий акт цілком випадково.
Як стверджують етнографи, первісна людина вірила, що вона складається з двох частин — тіла і душі, причому остання може перебувати в різних частинах тіла. За іншими віруваннями, душа людини містилася в її крові. Вірогідно, такий висновок випливав із тривалих спостережень за пораненими одноплемінниками, котрі втрачали життя разом із кров'ю, яка витікала з рани (внаслідок участі у полюванні, військових сутичках). Наші предки вірили, що під час традиційного братання, коли декілька людей змішували свою кров і причащалися нею, відбувався обмін душами, встановлювалися родинні стосунки. Гадаючи, що душа перебуває в очах, вірили, зокрема, в *"лихе око", в те, що можна "вректи" іншу людину. Інколи носіями душі уважали також волосся, нігті.
Душею людини вважався і процес дихання. До такого висновку спричинилося, мабуть, те, що у людини в момент смерті припиняється дихання. Не випадково у мовах багатьох народів світу слова "душа" і "дихання" мають спільний корінь. Інколи душа ототожнюється з тінню. Ось чому деякі племена боялися у сонячний день ходити по березі річки, остерігаючись крокодила, який може "схопити" тінь, а разом з нею і людину.
Розвиток анімістичних уявлень привів до думки, що душі людей мають здатність покидати тіло, зокрема під час сну. Ось чому існував звичай не будити сплячу людину. Боялися, що, повернувшись до свого власника, душа не знайде тіла. Первісна людина сприймала сни за дійсність. Часто душа уявлялась у вигляді метелика, птаха або комахи. Для "позбавлення" себе впливу душ померлих люди часто залишали житло, біля якого хоронили покійника, а його родині змінювали імена, одяг, розфарбовували свої тіла, щоб душа покійника не впізнала їх. Згодом виникла думка про існування потойбічного світу, котрий уявлявся спочатку копією земного. Потойбічний світ одні "поміщали" на небі або високо в горах, інші — під землею або на далеких островах.
Поширеною була також віра у переселення чи перевтілення душ, коли душі покійників нібито втілювалися у новонароджених. Уважно оглядати кожну новонароджену дитину, прагнули визначити, на кого з померлих предків вона могла бути подібною, відтак надавали їй відповідне ім'я. Якщо цього не вдавалося зробити, перед дитиною називали імена предків до того часу, поки вона голосом не "давала знати" про свій вибір.
Англійський вчений Е.Тайлор (1832—1917 pp.) у книзі "Первісна культура" висунув анімістичну теорію походження релігії, згідно з якою віра в нематеріальні душі та духи була найдавнішою формою релігійних уявлень. Під анімізмом (лат. anima — душа) він, до речі, переважно розумів віру в духовні істоти, в існування людських душ, не відокремлених від тіла і безсмертних. Деякі дослідники вкладають у термін "анімізм" ширше поняття, що охоплює також тілесну душу. Інші науковці під анімізмом розуміють Не лише віру в душі, а й всезагальну одухотвореність природи.
Ще одна з первісних форм релігійних вірувань отримала назву фетишизм (франц. fetiche — ідол, талісман). Це віра у надприродні властивості неодухотворен их предметів, наприклад, знарядь праці (ужиткових речей, а пізніше — і спеціально виготовлених культових предметів). Скажімо, люди первісного суспільства бажали, щоб тварина потрапила у загорожу, опинилася в їх господарстві. Малюнки пораненої тварини в загоні поруч із житлом — поширений сюжет палеолітичного мистецтва. Збуджена уява первісної людини породжувала в неї віру, що ці малюнки самі по собі можуть задовольнити їх прагнення. Зрештою, об'єктами поклоніння — фетишами — могли бути не лише природні, а й створені людиною предмети. Австралійський вчений-енциклопе-дист Д.Ліндсей вважав, що фетиш — це наділений чудодійною силою предмет, що набувався у приватну власність. Його впливи обмежені. Це своєрідний зв'язок між індивідом і світом духів, що може використовуватися для визволення сил самих духів. Водночас, на думку Д.Ліндсея, — це шлях до конкретних магічних цілей та об'єкт спеціального культу. На підставі отриманих даних він стверджував, що фетишна форма в Америці набагато ближча до тотемного рівня, а в Африці — більше наближалася до божества. Останнє робить її найважливішим об'єктом поклоніння.
В науковий обіг термін "фетишизм" ввів у XVIII ст. французький вчений Шарль де Брюсс (1709—1777 pp.) у книзі "Культ богів-фетишів". Поклоніння предметам, а не їх духам — досить поширене явище у житті первісних народів. Фетишами також могли бути будь-які явища природи, наділені надприродними властивостями, зокрема шкарлупа горіха, хвіст дикої тварини, її зуби, кості. Особливість фетиша, на відміну від списа, дротика або шкря-бачки, полягає в тому, що він не брав участі у виробництві, хоча його функція у цьому процесі, безсумнівно, видавалась необхідною.
Ототожнення себе з природою викликало ідею спорідненості людини з певними об'єктами цього світу, з огляду бодай наближеної подібності з тваринним світом. На цій основі виник тотемізм (індіанською мовою оджибве ot-totem означає "його рід") — віра в існування зв'зку між родом та його тотемом — певним видом тварин, рідше — рослин або інших речей чи явищ природи. Зазвичай кожен рід мав свого тотема, вірив, що походить від спільних предків, кровноспоріднений з ним. Тотемові не поклонялися. Одночасно вважали його "батьком", "старшим братом", який допомагає людям цієї спільноти. її представникам заборонялося вбивати свого тотема, завдавати йому будь-якої шкоди, споживати його. Щоправда, дещо пізніше, з розвитком родового ладу остання заборона була відмінена, лише окремі частини тварин, наприклад, голову, печінку не дозволялося вживати в їжу.
Проблема походження тотемізму повністю не вирішена. Залишається відкритим питання, як.рід присвоїв собі ім'я того чи іншого тотема. Можливо, це відбулося випадково або визначальним став фактор імені тварини або рослини, що справляла помітний вплив на життя та побут первісного колективу. Більшість вчених дотримуються думки, що тотемістичні вірування притаманні головно ранньородовому суспільству, основою господарства якого були полювання та збиральництво. Кожний рід мав свій священний центр, з яким пов'язувалися різні перекази, легенди про предків і залишені ними у спадщину вірування, що, на думку тогочасних людей, гарантувало початок нового життя.
Ще однією первісною формою релігійних вірувань вважається магія (грец. мадеіа — чаклунство). Це віра у здатність людини по-особливому впливати на інших людей, а також довкілля — тварин, рослин, явища природи. Первісна людина вірила, що за допомогою дій та слів можна викликати дощ або вітер, забезпечити успіх на полюванні чи збиранні врожаю, допомогти або пошкодити людині. Зазвичай магічні обряди супроводжувалися заклинаннями.
В етнографічній літературі можна віднайти декілька класифікацій магічних обрядів. Найранішою за часом і найпоширенішою є думка, запропонована англійським релірієзнавцем Д.Фрезером (1854—1941 pp.), який поділив магію на наслідувальну та заразливу. Принцип наслідувальної магії — подібне викликає подібне. Наприклад, жінка, котра бажає стати матір'ю, повинна виготовити ляльку, відтак імітувати її колисання, прикладати до грудей. У той час соплемшники вітали "породіллю", роблячи при цьому вигляд, що жінка дійсно народила дитину. В основі другої — вплив на людину за допомогою предмета, який безпосередньо або опосередковано зв'язаний з нею. Здійснюючи магічні обряди над одягом або його клаптиками, обстриженим волоссям чи нігтями, люди вважали, що так вони впливають на їх колишнього власника. Водночас Фрезер поділяв магію на позитивну (чаклунство) і забобонну (табу). Наприклад, під час полювання чоловіків їх дружинам заборонялося змащувати маслом голови дітей. Остерігалися, що здобич втече від мисливців, оскільки стане також слизькою, мов голови дітей.
Значне поширення серед вчених має класифікація магії, запропонована російським вченим С.Токарєвим (1899— 1985 pp.). Магічні вірування й обряди він поділяв залежно від суспільної спрямованості та ролі в житті людей: шкідливі (чорні, злі), військові, статеві (любовні), лікувальні, промислові, метеорологічні.
Прийомів шкідливої магії багато, але загалом суть їх зводиться до того, щоб надприродним способом нанести шкоду одній або декільком особам. Наприклад, стародавні племена виготовляли статуетку, яка зображувала противника, і проколювали її гострим предметом саме в тому місті, куди вони прагнули нанести рану. Інші племена спалювали рештки їжі супротивника, шматки його одягу або обрізане волосся, сподіваючись, що аналогічна доля спіткає жертву чаклунства. Траплялися випадки, коли люди, дізнавшись про чари над ними, дійсно вмирали.
Декотрі аборигени не дозволяли змальовувати себе, будучи переконаними, що власники портрета можуть магічним способом завдати їм шкоди. Поширеною була також віра у магічний зв'язок між живими істотами, предметами та явищами природи, з одного боку, і словами, які їх означають, — з іншого. Вважалося, що назвати своє ім'я незнайомій людині — означає піддатися ризику бути зачарованим.
Зусилля військової магії спрямовувалися на забезпечення перемоги над противником. З цією метою у багатьох племен перед битвою інсценізувалися відповідні дії або й справжні військові баталії.
Мета любовної (статевої) магії — викликати симпатію у людини протилежної статі чи, навпаки, знешкодити або знищити її. Прийоми статевої магії різні, однак техніка їх виконання проста й однобічна. Скажімо, чоловіки з метою причарувати жінок доторкалися до їх тіла зачарованими грудками землі або пропонували з'їсти зачаровану їжу чи випити такий самий напій.
Чимало прийомів лікувальної та оберігальної магії мали обґрунтоване спрямування, зумовлювалися раціональними підходами первісної медицини. До них належать, наприклад, змащування розігрітим бджолиним воском грудей хворого на плеврит, прикладання до місця кровотечі глини та смол деяких дерев, тамування болю зубів через використання наркотичних речовин. На жаль, було й багато звичаїв шкідливого характеру, вірили, наприклад, що змащення жиром зброї, якою нанесена рана, допомагає її загоєнню та ін.
До промислової магії належали обряди, які супроводжували господарську діяльність людини. Така магія поділяється на мисливську, рибальську, скотарську, землеробську. Декотрі племена прагнули ловити тварин, що втікали, а потім з'їдали їх на спеціальних церемоніях. Існувало повір'я: жінка, яка має дітей, може позитивно впливати на розмноження худоби, плодючість землі.
За своєю метою до промислової магії близька метеорологічна. Наприклад, щоб викликати дощ, лили воду через сито або розбризкували її з рота чи посудини.
Проблемі походження магії присвячено чимало наукових праць. Наприклад, французький філософ-позитивіст і соціолог Е.Дюрк-гейм (1858—1917 pp.) вбачав у релігії лише суспільний культ, а у магії — індивідуальний: перша, на його думку, згуртовувала людей, друга — роз'єднувала. Інші вчені вважають, що релігія переслідує ідеальну, благородну мету, натомість магічні дії мають суто практичне призначення.
Серед інших первісних вірувань заслуговують на увагу демонічні вірування, найпоширенішою нормою з-поміж яких вважають віру в духів. Назва "демонічний" (грец. daimon — дух) є означенням віри в духів незалежно від ступеня абстрактності уявлень про них або від того, йдеться про добрих чи злих духів. Серед причин їх виникнення дослідники називають успіхи господарської діяльності, розвиток соціальної організації, появу патріархальних відносин і, безперечно, збагачення інтелектуальних здібностей людини.


загрузка...