загрузка...
 
5. Первісне мистецтво, його синкретичний характер, перші здобутки
Повернутись до змісту
Важливою проблемою культури первісного суспільства є питання про виникнення мистецтва, його основних течій, видів, жанрів, а також місця та ролі в процесі пізнання та перетворення людиною природи, зміцнення зв'язків у колективі, сім'ї. Слід зазначити, що загальновизнаного пояснення названих проблем немає, хоча на підставі значного обсягу матеріалу вважається, що творцем найдавніших витворів мистецтва був Homo sapiens пізнього палеоліту. Поширеними є теорії, які зводять мистецтво до побічних результатів релігійної практики, "художнього інстинкту, стосунків статевих партнерів, потреби у розвагах. Має прихильників думка, що мистецтво генетично пов'язане з трудовою діяльністю людини. Воно відображало колективний досвід общини, сприяло його емрційному закріпленню, вдосконаленню і переданні наступним поколінням.
Далекі предки української спільноти (праслов'яни і давні слов'яни) також пройшли складний і тривалий розвиток релігійних вірувань. Упродовж дохристиянської релігійності у них мали місце всі основні типи уявлень про надприродне — залишкові форми чуттєво-надчуттєвих вірувань, вірування демонічного типу та формовані теїстичні уявлення. На думку українських релігієзнав-ців, перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що склалися ще в епоху ранньородового суспільства (фетишизм, анімізм, первісна магія). Для них характерні уявлення про зроще-ність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморф-ність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатність не творити, а лише орудувати готовим). Праслов'яни ці вірування успадкували ще від доіндо-європейських часів, видозмінили їх і почасти передали "літописним" слов'янам, а ті в свою чергу — русичам.
Продуктом власного релігієтворення праслов'ян став другий тип вірувань у надприродне — демонічний, який зародився ще в мезоліті й еволюціонізував у наступні епохи. З огляду на це вчені умовно виділяють два основні історичні "поверхи" в еволюції демонічних обрядів. Перший — вірування в духів (уявлення про упирів, відьом, вовкулаків, русалок, домовиків, лісовиків, польо-виків, берегинь), другий "поверх" — віра в рожаниць, Рода, Леля, Ладу, Господаря, Зорю, Панну-Сонце, Громовика та ін. Вважається, що саме такі вірування були найважливішою та найпоширенішою формою релігійного входження праслов'ян у світ.
В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджувався історично третій тип уявлень про надприродне — віра в богів: еволюція від політеїзму до монотеїзму, що супроводжувалося уявленнями про надприродне як про могутню, всевладну Істоту — про Бога з іманентною йому деміургічною функцією стосовно природних і суспільних явищ, стосовно світу загалом. Причому початки теїстичного типу вірування зароджувалися ще в надрах демоністичної релігійності й розвивалися в політеїстичні вірування "літописних" слов'ян та стародавніх русів під час формування в них феодальних відносин.
Характер і особливості розвинутих образів східнослов'янського політеїзму підтверджують літописні повідомлення, археологічні дослідження, етнографічні та фольклорні матеріали. Варто хоча б згадати розповідь "Повісті минулих літ" про пантеон богів Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. Велику цінність мають зображення язичницьких божеств, деталі похоронної обрядовості, культові споруди — капища та ін. З часом одні божества за підтримки князівської влади посіли верховенство у язичницькому пантеоні, інші набули більшої популярності серед простого народу. Проте і перші, і другі все більше набували антропоморфних рис, навіть уособлювали, персоніфікували їх. Тобто йдеться про поступове подолання демонічного зооморфізму.
Серед притаманних рис слов'янського, як і будь-якого іншого політеїзму, наголосимо на уявленні про ієрархію надприродних сил, що стала ознакою утвердження реально існуючої соціальної відповідності. Тепер на перший план вийшли божества-володарі природи й суспільності, а племінні божки поступово відійшли у побутову сферу, а відтак — у забуття.
Особливість теїстичного типу надприродного — його деміур-гічна функція, яка стимулювала людину до пізнання особистого походження, витоків творення світу загалом. Тому не лише люди творять богів, а й боги творять людей і світ. Натомість орудна родова свідомість, що відображала природну даність, а не її створення, відійшла у минуле. Найвищий вияв язичницького світосприймання демонструє кам'яна структура, зокрема відомий Збру-чанський ідол, в якому, практично, виявився весь пантеон язичницьких божеств, що побутували на теренах сучасної України. Тут усі зображення повністю антропоморфні. Вертикальна композиція ідола чітко ієрархічна. Вершиною вертикалі є княжа шапка, яка водночас перетворює стелу в фалос — образ, що відображає первісні уявлення про виникнення світу внаслідок народження. Ієрархічність підкреслюється також позою нижнього персоналу, який стоїть на колінах і підтримує плечима верхній світ.
Безумовно, не треба перебільшувати ролі творильних ідей у східнослов'янському й українському язичництві: від монотеїстичного Бога-творця їх відділяла ще велика відстань. Однак уже політеїстичні вірування "літописних" слов'ян і формованого українського народу готували добротний ґрунт для релігійності вищого порядку. "Віра народу лежить в основі його культури, і цієї культури годі нам зрозуміти без вивчення народної віри. А в основі цієї народної віри — більше чи менше — лежить таки його віра дохристиянська". Ця глибока думка вітчизняного богослова митрополита Іларіона (Івана Огієнка) цілком стосується місця і ролі дохристиянської релігії в житті та культурі українського народу.
Дискусії з цих проблем тривають. Деякі науковці стверджують, що найдавніші зображення виникли в мустьєрську добу. Це засвідчують чашоподібні заглибини і вохрові плями та смуги на кам'яних плитах. Інші вчені вважають, що образотворча діяльність виникла вже у сформованому людському суспільстві, а саме на межі пізнього палеоліту, в той час як у мустьєрський період лише формувалися зародки абстрактного мислення. Поширена також думка, що виникнення образотворчого мистецтва пов'язане з використанням людиною випадкових природних предметів. Йдеться про підправлення різцем або фарбою подібних на тварин каменів, плям, напливів на стінах печер або з поступовим заміщенням макетом — скульптурою, барельєфом, малюнком, що використовувалися для імітації під час полювання.
Зразки образотворчого мистецтва доби ранньородової общини відомі з археологічних розкопок. Це кругла скульптура і рельєф (жіночі фігурки, голови тварин), рельєфні зображення рослин і людей, мисливських та воєнних сцен, танців і релігійних церемоній. Загалом палеолітичне мистецтво було мистецтвом мисливців. Первісний мисливець зафіксував на стінах печер образи навколишніх об'єктів, з якими було пов'язане його існування.
Найдавніші сліди перебування людини в Україні, за останніми свідченнями науки, датуються приблизно 700 — 600 тис. років до н.е. Відкрите нещодавно археологами первісне поселення поблизу закарпатського села Королево (тут виявлено 16 різночасових комплексів камінних знарядь, серед яких 7 ашельських, 7 мусть-єрських та 2 пізньопалеолітичних) свідчить, що його мешканці вже тоді володіли вогнем, займалися мисливством, а основною формою їх суспільної організації було первісне стадо. Основу королевсь-ких колекцій становлять вироби з андезиту та частково обсидіану. Як зазначають українські археологи, значення цієї пам'ятки полягає в тому, що вона дає змогу поетапно простежити еволюцію обробки каменю впродовж тривалого часу, який охоплює майже всю другу половину антропогенезу та ранні фази вже сформованого суспільства. До речі, між археологами Європи домінує думка, що населення басейну Дніпра належить до найстабільнішої частини людської спільноти континенту.
Очевидно й те, що людина неандертальського типу в Україні ще не володіла членороздільною мовою, не вміла приручати свійських тварин. Водночас вона навчилася споруджувати перші житлові землянки.
Найдавніші пам'ятки мистецтва в Україні належать до доби пізнього палеоліту, тобто оріньякської, солютрейської та мадлен-ської епох (25—15 тис. р. до н.е.). Сюди можна віднести стоянки: Сюренську, Радомишльську, Пушкарівсь-ку, Добраничівську, Кормань, Гінцівську, Межиріцьку, Амвросіївсвку, Мізинську та багато інших, в яких відкриті житла стародавніх мисливців. Тут у наметоподібних житлах знайдено чимало крем'яних знарядь, які відзначаються різноманітністю й тонкою обробкою.
З-поміж зразків мистецтва найбільшу увагу привертають скульптури у формі невеличких статуеток, які, мабуть, втілювали образ матері в родовій громаді. Вони зберігались у родових святилищах, що засвідчує особливу пошану до них. На Мізинській стоянці відкрито й своєрідну майстерню з набором крем'яних знарядь. Деякі вироби цієї культури знайдені й в
інших регіонах України —Золочеві, Чорткові.
Доба неоліту характеризується зміною клімату внаслідок відходу льодовика на північ. Людина поступово переходить у наземне житло, починає виготовляти нові знаряддя виробництва з каменю (сокири, молоти, долота, ножі), а також лук і стріли. Пріоритетними стають полювання та рибальство. Відтак винайдення гончарства, виробництво посуду з глини полегшують життя людини тогочасного періоду. Далі започатковується обробіток землі.
Добу неоліту в Україні репрезентує трипільська культура у V — III тис. до н.е. Вона поширювалася на лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. За основними параметрами ця культура споріднена з археологічними культурами Дунайського басейну, Балкан, островів східного Середземномор'я та Малої Азії. її залишки відкриті у 38 селах Київщини, 25 — Поділля, 20 — Західної України.
Вчені дійшли висновку, що трипільська культура виникла внаслідок просування на Схід давньоземлёробських племен із Балкан та Подунав'я. Розрізняють три її етапи: ранній (4000 — 3600 р. до н.е.), середній (3600-2800 р. до. н.е.) та пізній (2800-2000 р. до н.е.). Спочатку носії трипільської культури жили в басейнах річок Прут, Дністер та Південний Буг, згодом вони розселилися у Середньому Придніпров'ї, на Волині, у Південно-Західному Причорномор'ї. На ранньому етапі трипільської культури поселення, для яких характерні заглиблені та надземні житла, були розташовані на надзаплавних терасах річок, пізніше — на високих річкових терасах і важкодоступних мисах плато. Зазвичай вони складалися з 30 — 40 наземних жител, розміщених одне біля одного. До жител прилягали господарські будівлі, внутрішню та центральну частину не забудовували. Глинобитні житла площею від ЗО до 150 м2 поділялися перегородками на 2 —5 окремих секцій, де були вогнища, глиняні печі, лежанки, робочі культові місця. Тут мешкала сім'я з кількох чоловік.У середньому в кожному такому поселенні могло жити близько 500 чол. Були також великі поселення, що складалися з кількасот будинків, розміщених концентричними колами.
На початку пізнього трипілля в басейні Південного Бугу з'явилися поселення-гіганти (зокрема, Майданецьке поселення та ін.), що складалися з 1,5 тис жител. У кожному з них могло мешкати близько 10 тис. осіб. Декотрі поселення додатково були укріплені ровами та валами.
Основні заняття носіїв цієї культури — землеробство і скотарство, деяку роль, зокрема на ранньому етапі, відігравали мисливство, рибальство, збиральництво. Головні знаряддя праці, предмети побуту й прикраси виготовляли з кременю, каменю, кістки, рогу та глини. Це різноманітні кремінні скребачки, ножі, різці, свердла, кам'яні тесла й свердлені сокири-молоти, кістяні шила, проколки, намистини, рогові мотики, клювці, молотки, глиняні прясла, тягарці для ткацького верстата. Кістяні вироби — псалії, навершшя скіпетрів, сокири оздоблювалися символічними ритуальними зображеннями, геометричним і рослинним орнаментом.
Вже на ранньому етапі трипільської культури з'явилися перші металеві вироби: мідні шила, рибальські гачки, прикраси. Тільки в одному Карбунському скарбі знайдено 444 різних вироби з міді, насамперед прикрас. Згодом почали виготовляти мідні тесла, долота, провушні сокири, наконечники списів, серпи, мотики, кинджали. Метал надходив з території Стародавнії Фракії від носіїв гумель-ницької культури. Посуд ліпили руками й випалювали в спеціальних горнах. На ранніх етапах трипільської культури кухонний і столовий посуд прикрашали заглибленим орнаментом, пізніше його виготовляли з добре відмуленої глини й оздоблювали різнобарвним розписом (червоною, чорною, білою фарбами).
Ідеологія носіїв трипільської культури тісно пов'язана з культом предків. Це, зокрема, засвідчують численні жіночі (дуже рідко чоловічі) статуетки, а також фігурки свійських тварин. З культовими уявленнями пов'язані й ритуальні поховання в житлах. Для пізнього етапу трипільської культури характерні великі колективні могильники за межами поселень: виявлено поховання з трупо-покладаннями (на Півдні) і трупоспаленнями.
Основою суспільної організації носіїв цієї культури був рід, поділений на великі патріархальні сім'ї. З пізнім етапом трипільської культури пов'язаний початок майнового розшарування, а з часом виокремлення трьох соціальних груп: племінної верхівки, племінної аристократії та родових членів громади. Соціальну диференціацію засвідчує поява багатих поховань у родових могильниках (Усатівські кургани поблизу Одеси, Червонохутірський могильник). Останні споруди мали на верхівках святилища. Частина з них, ймовірно, виконувала роль своєрідних первісних обсерваторій. Інколи на курганах ставили столи, які символізували пам'ять і повагу до похованої особи.
Історична доля трипільських племен ще недостатньо з'ясована. Деякі з них, очевидно, були асимільовані носіями інших культур наприкінці III тис. до н.е. Не менш ймовірно й те, що багато здобутків культури племен-трипільців запозичили скіфи, фракійці та інші народи.
Отже, палеолітичні культури в Україні свідчать про типові особливості культурного розвою наших предків, а саме: відмінність тодішньої культури корінного населення від культур сусідів, а також значні зв'язки культур населення України з Надчорномо-р'я, зокрема із Середземним культурним пластом.
Історики вважають трипільців епохи мезоліту та неоліту етно-генетично попередниками індоєвропейців. Це були войовничі племена, що з'явилися в Україні в епоху бронзи і згодом злилися з місцевим населенням. На думку науковців, індоєвропейці принесли з собою три важливі культурні елементи: патріархат, культ Сонця з його символом-колесом, розвинену гнучку флективну мову, що згодом лягла в основу слов'янських, у тому числі й української, мов. Все це не виключає відповідного впливу на формування культури наших предків й інших племен, зокрема, кіммерійців, скіфів, сарматів.
Виникнення багатьох видів мистецтва можна простежити етнографічно. В усній творчості найраніше розвинулися перекази про походження звичаїв та подвиги людей, виникнення світу, різних явищ природи. Відтак з'явилися оповідання та казки. Очевидно, що в музиці вокальна або пісенна форма передувала інструментальній. Нещодавно українські археологи знайшли на території сучасної Чернігівської області справжній "ансамбль" палеолітичних музичних інструментів, виготовлених з кісток мамонта. Більше того, вони зуміли відтворити їх звучання. Кожен з інструментів мав своє призначення, видавав "звуки різної висоти. Так, ребро мамонта використовувалося подібно до сучасного ксилофона, череп був своєрідним барабаном. За даними вчених, вік цих найдавніших музичних інструментів, знайдених в Україні, налічує 20 тис. років.
Про давні пам'ятки фольклору — словесні та музичні — засвідчують і наскельні зображення та скульптурні знахідки. Взагалі ж, на думку вчених, первісне мистецтво було "чистим" мистецтвом, не знало поділу на різновидності, воно було єдиним, виконуючи трудові, виховні, спонукальні, магічні й інші функції. Мистецтва, як і загалом культура первісного суспільства, розвивалися разом з еволюцією людини, відповідали її проблемам. Будучи синкретичним носієм знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв, обрядів, а також інших форм діяльності людини, первісна культура виконала значну роль у формуванні людського суспільства, всіх його наступних поколінь.



загрузка...