загрузка...
 
5. Світове значення візантійської культурної спадщини
Повернутись до змісту
В історії світової культури візантійській цивілізації належить видатне місце. Для неї були характерні особлива урочистість, пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форм і глибина думки. Впродовж тисячолітнього існування Візантія, що увібрала античну спадщину греко-римського світу й елліністичного Сходу, створила своєрідну, воістину блискучу культуру. Аж до XIII ст. за рівнем розвитку освіченості, напруження духовного життя та барвистості художніх форм вона була попереду середньовічної Європи. її література сприяла виробленню нового естетичного ідеалу Середньовіччя: на противагу античній героїзованій особистості висувався образ маленької, слабкої, гріховної людини, яка щиро прагнула спасіння. У візантійському образотворчому та ювелірному мистецтві, що за технікою виконання довго перебували на недосяжному для інших країн рівні, особливо чітко були сформульовані принципи середньовічної художньої творчості.
Візантійська культура — це закономірний етап розвитку світової культури, який, проте, мав неповторні особливості, зумовлені синтезом західних і східних духовних начал. Як за географічним, так і за етнічним становищем Візантія була своєрідним мостом між Заходом і Сходом, а в культурному розвитку виступала з'єднуючою ланкою між західною і східною культурами. При цьому відбувався їх плідний взаємовплив. До XI ст. у культурі Візантії домінували східні елементи, а з часу правління Комнінів відчувався вплив Західної Європи. Культурні контакти з нею досягли апогею у XIII —XIV ст., коли зародження у Візантії та Італії пе-редренесансних течій, обмін їх досягненнями прискорювали розвиток гуманізму як загальноєвропейського явища.
Важливо, що при всіх процесах цього культурного синтезу зберігалась греко-римська культурна основа. Впродовж тривалого часу Візантія була прямою спадкоємницею античних традицій у мистецтві, філософії, праві, політиці та літературі, хоч і просякнутих могутнім впливом християнства. Тому особливість візантійської культури полягала не просто у синтезі західних і східних елементів, а й у їх існуванні саме при домінуванні греко-римсь-ких традицій, збереженні античної спадщини, що стало надалі основою пізнішого розвитку гуманістичних ідей і зародження європейської культури епохи Ренесансу.
Як "золотий міст" між західною і східною культурами Візантія мала глибокий і стійкий вплив на розвиток багатьох країн середньовічної Європи, зокрема Південної і Східної, де утвердилось православ'я. Через Візантію дійшли до нащадків стародавні пам'ятки: переписані середньовічними писцями рукописи грецьких поетів і збірки римського права, збережені у працях візантійських письменників численні фрагменти античних творів. Через Візантію антична й елліністична культурна спадщина, духовні цінності, створені в Греції, Єгипті, Сирії та Палестині, Римі, передавалися іншим народам.
Візантія до XIII ст. залишалася найвисокорозвинутішою державою Європи, а тому вона суттєво впливала на сусідні країни.
Особливо відчутно цей вплив виявлявся у галузі образотворчого мистецтва, релігії та філософії, суспільної думки та космології, писемності й освіти, політичних ідей та права. Візантійська реміснича техніка, архітектура і живопис, природознавство і література сприяли формуванню середньовічної культури європейських народів і країн мусульманського Сходу.
Велика роль належала візантійській культурній спадщині у зародженні гуманістичного руху XIV —XV ст. Освічені люди з Греції, поселяючись в інших країнах, приносили з собою "грецьку мудрість". Греки за походженням філософ Георгій Геміст Плифон і художник Ель Греко посіли помітне місце в культурі європейського Відродження. Безумовно, сприйняття візантійських традицій в Італії та Іспанії, Грузії та Вірменії, інших країнах Заходу і Сходу помітно сприяло подальшому прогресу їхніх національних культур. Особливо ці традиції були відчутні у самобутніх здобутках народів Греції, Румунії, Сербії та Болгарії.
Важко переоцінити значення візантійської культури для розвитку Київської Русі, а згодом України, і Московської держави. Вже з IX ст. починаються активні контакти Візантії та Київської Русі знаменитим шляхом "з варягів у греки". З легендарного походу князя Аскольда на Царгород у 860 р. було фактично започатковане хрещення Русі. У середині X ст. поїздка київської княгині Ольги до імператора Константина Багрянородного мала велике . значення у дальшому розвитку торгово-політичних відносин між обома країнами і поширенні християнства на Русі. Шлюб сестри візантійського імператора Василія II — Анни з київським князем Володимиром довершив перетворення християнства на державну релігію Русі (акт хрещення 988 р.). У такому вигляді воно повністю успадкувало візантійську традицію. Візантійська християнська концепція богообраності імператорської влади відчутно вплинула на формування "самодержавства" Київської Русі. Церква тут також була залучена до коронації київських князів, символізуючи, як і у Візантії, божественне освячення їхньої влади.
Запровадження християнства на Русі сприяло поширенню серед її населення слов'янської писемності — кирилиці. З Візантії у великій кількості прибували богослужебні книги і предмети християнського культу, був запозичений церковний спів.
Найпомітніший вплив Візантії на мистецтво Київської Русі. Давньоруські князі запрошували до Києва, а згодом і до Володимира візантійських архітекторів і художників для спорудження храмів та монастирів. Збудований Ярославом Мудрим у Києві 13-ку-польний собор Св.Софії був спроектований візантійськими зодчими, що використали й традиції давньоруської архітектури. У створенні його мозаїк і фресок, поряд з візантійськими митцями, брали участь і місцеві майстри, переймаючи досвід. У Володимирі під час розпису Дмитріївського собору місцеві майстри працювали над фресками вже на рівні з художниками, запрошеними із Константинополя.
Впродовж багатьох віків й українська культура зазнавала значного впливу унікальної духовної спадщини Візантії. Це яскраво виявилося у збереженні тісних зв'язків українського православ'я з Константинопольською церквою, системі навчання в школах церковних братств України, діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій. Як і в Росії, українське богослов'я, іконопис, церковна архітектура та література тривалий час дотримувалися візантійської традиції. Мотиви візантійської філософії відчутні в українській православній полемічній літературі, творчості видатного українського мислителя Григорія Сковороди. Відомими центрами освіти, науки, будівельного та образотворчого мистецтва візантійської орієнтації в Україні були Київ і Чернігів.
Після падіння Константинополя Московська держава вважала себе прямою спадкоємницею Візантійської імперії. Вона запозичила герб Візантії (орел з двома головами), а її князі перейняли титул царів (цесарів). Становище православ'я в Росії нагадувало візантійську схему взаємовідносин церкви, держави і монарха. Російське іконописне мистецтво, значну роль в якому відіграв виходець з Візантії Феофан Грек, архітектура, книжкове видавництво, філософія, богослов'я, освіта, вишукана словесність (література) і політичні теорії аж до XVII ст. зберігали незаперечні риси візантійської традиції.


загрузка...