загрузка...
 
4. Братський рух і полемічна література
Повернутись до змісту
Братський рух в Україні містить у своїй основі громади свідомих громадян навколо православних церков, своєрідні національно-культурні організації. Зберігся документ, датований 28 грудня 1544 р. про заснування у Львові братства при церкві св.Ми-колая. Особливо інтенсивно подібні громади утворювалися в останній третині XVI ст. —після Люблінської унії 1569 р. і в період підготовки Берестейської унії 1596 р. У відповідь на засилля єзуїтських колегій, на католицьку пропаганду вищості латинського обряду й верховенства Папи Римського у християнській церкві братські громади взяли на себе відповідальність за стан Православної церкви, а також традиції української культури. Внаслідок політики католицької Речі Посполитої, через брак належної освіти ієрархії та через симонію — продаж високих посад у церкві часто непридатним до служіння людям, Православна церква втратила роль оберега традицій культури. Ініціатива перейшла до світських організацій заможних міщан і селян — ремісників, купців, дрібних власників, занепокоєних майбутнім своєї культури. Так, окремі організації зливаються у потужний братський рух, який у багатьох відношеннях знаменує розвиток української культури у другій половині XVI —першій третині XVII ст.
В умовах відсутності власної держави братські громади — складові потужного, масового культурно-освітнього руху — можуть слугувати прообразом громадянського суспільства. Вони опікувалися освітою громадян — організовували школи, доступні для всіх верств населення, учителів і підручники для яких оплачували з громадської казни, контролювали церкву, в тому числі й єпископів, вимагаючи сповнення пастирських обов'язків морального вдосконалення вірних, турбувалися про належний християнину моральний клімат у сім'ї, гідний відхід людини із цього світу — для немічних і самотніх були шпиталі — госпіси, де утримання й опіка здійснювалась за рахунок громадян, а також забезпечувалось гідне християнина поховання померлого. Із каси взаємодопомоги надавалися позики згідно з потребами членів громади — на будівництво, розгортання цеху чи торгівлі, на освіту дітей за кордоном тощо. Братства, дбаючи про спільне благо, водночас турбувалися про кожну людину.
В братському русі, який охопив територію західноукраїнських земель і торкнувся навіть Києва, активністю вирізнялося Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства. Збереглися статути і братських громад, і особливо братських шкіл, які вражають гуманістичним змістом, турботою про людину та її гідне життя. На збереження традицій культури була спрямована наукова і видавнича діяльність братств. Зберігся опис бібліотеки Львівського братства, де були книги з поетики, риторики, логіки, граматики, історії, зокрема кращі зразки творів античних авторів — Платона, Арістотеля, Цицерона. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов, а також "Адельфотес, або Граматика доброгла-голивого еллинословенского язика" (1591 p.), а під авторством Лав-рентія Зизанія дві книги — "Граматика словенска" і "Наука ко читаню і розуміню писма словенскаго" (1596 p.). Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльність Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт. Братство мало меценатів — князів Костянтина Острозького, Адама Вишне-вецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство, зокрема, було вельми активним — воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові. Запрошені з Італії будівничі надали ансамблю (1580— 1637 pp.), що складався з каплиці, дзвіниці й храму, виразно ренесансного вигляду. Це символізувало утвердження національної самобутності української громади на своїй землі. На зразок Львівського, яке було хронологічно старшим, діяли Луцьке, Київське й інші братства. Братства жваво обмінювалися книгами, досвідом наукової та освітньої роботи, учителями, громадськими здобутками — все це сприяло зміцненню потуги братського руху в його прагненні утверджувати, розвивати традиції української культури.
Із середовища братського руху вийшли відомі церковні та громадські діячі — Иов Борецький, Памва Беринда, Гаврило До-рофієвич, Захарія Копистенський, Сильвестр Косов, Ісайя Копин-ський, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Мелетій Смотрицький, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Петро Могила та ін. Багато з них стали талановитими письменниками-полемістами.
Полемічна література дістала назву від свого завдання — полемізувати з католиками, що звинувачували православних у меншовартості й неправомірності, зокрема першу хвилю полеміки викликала книга Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577 p.), а також подібні твори Бенедикта Гербеста і Лева Кревзи. У відповідь на непристойні випади католицьких польських авторів розгорнута полеміка була близька до лайки, сповнена звинувачень у смертних гріхах, моральних вадах, вишукування у супротивника відступів від канонів віри тощо. Цим характерні твори острозьких авторів, спрямовані проти Григоріанського календаря 1582 р. (Г.Смотрицького), на викриття "Папи-антихриста", а також утисків православних і злочинів проти людини, вчинених католиками (Х.Філалет, К.Острозький, В.Суразький).
Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам "апостола унії" Іпатія Потія, де він ґрунтовно переконує в оригінальності нової, створеної на Берестейському соборі 1596 р. церкви, намагається поєднати образ Папи і католицькі догмати з особливостями православної релігійності, зокрема стосовно чистилища і сходження Святого Духа, від Бога Отця і від Сина. Подібні аргументи використовував Мелетій Смотрицький ("Антиграфе", 1609 p., "Тренос", 1610 p., "Верифікація прав народу руського", 1621 p.), де відстоював віру та звичаї українського і білоруського народів, закликав до гуманності, толерантності, апелював до сумління читача. Автор намагався збудити самосвідомість, громадську думку народу, на основі наукових історичних джерел спростовував фальшивий "Дар Костянтина" про те, начебто імператор Костянтин Великий надав Папі Сильвестру І владуй над всіма християнами. М.Смотрицький переконував, що влада у церкві належить лише Христу, а не смертній людині. У творах цього полеміста утверджена думка, що лише церква здатна консолідувати народ і надихати розвиток культури, тому він виступав за моральну чистоту церкви. Коли ж зневірився у намаганнях змінити хід подій і переконання православних ієрар-хів-провідників народу, то перейшов до уніатів.
Із середовища братського руху вийшов анонімний твір "Пересторога", який порушує актуальні проблеми розвитку української культури. Зокрема, аналізуючи занепад могутньої держави Київської Русі, автор одну з головних причин вбачає у княжих чварах, гордині, жадобі влади; відсутність єдності й порозуміння призвела до ворожнечі, яку підігрівали зацікавлені у послабленні Русі сусідні держави, що згодом скористалися ситуацією і завоювали Русь. Ще одну важливу причину занепаду анонімний автор вбачає у відсутності належної освіти, браку шкіл, оскільки на Русі будувалися і коштовно оздоблювалися церкви та монастирі, а про глибоку освіту "посполитих людей" не думали. Проблеми, порушені у "Пересторозі", актуальні донині. Братський рух в особі своїх провідних діячів вважав освіту і науку рушієм суспільного прогресу. Тема ця прозвучала і в книзі, опублікованій Львівським братством 1609 р. "О воспитанії чад".
Наукову фазу полеміки виразно втілює і праця З.Копис-тенського "Палинодія" (1620 p.). Іван Франко називав цей твір фундаментальним, оскільки його автор "стоїть на висоті історичного розуміння релігійного розвою" і з усіх полемістів "найближче підходить до типу новочасного вченого". Блискуча ерудиція, глибоке знання фактів церковної та світської історії дали змогу авторові "Палинодії" полемізувати з Левом Кревзою про зверхність Папи Римського, розглядати проблеми загальнослов'янської єдності, розвитку писемності слов'ян, взаємодії їх культур. Унію З.Копистенський вважав шкідливою, оскільки вона не сприяла єдності. У творі прославляється мужній "яфето-росскій" народ, його волелюбність, аналізується історія, культура. Автор ідеалізує життя первісних християнських громад, які мали спільне майно і жили за заповідями віри. Дуже обережно він ставиться до світських наук і філософії, вважає європейську вченість похідною від грецької.
Прагнення не так звинувачувати супротивника, як утвердити власну гідність, національну свідомість і гордість, простежується у творах полемістів Кирила-Транквіліона Ставровецького та братів Зизаніїв. Вони вихованці братських шкіл, ідеологи братського руху, творці ренесансного розуміння людини і її ролі в земному житті. У філософських працях "Зерцало богослови" (1618 р.) та "Євангеліє учительне" (1619 p.), виданих автором у власній пересувній друкарні, К.-Т.Ставровецький на противагу аскетизмові І.Вишенського прославляв земне життя, утверджував право людини на знання, освіту, насолоду благами, красою природи, співом і музикою. Земні справи — турботи, страждання та насолоди — становлять зміст життя людини. Він захищав матеріальні блага, творчу, чесну працю, критикував невігластво, лінощі, паразитизм — відстоював ті моральні підвалини, на які спирався братський рух, речники і сподвижники культури. Мислитель одним із перших підняв голос на захист жінки у контексті гідності людини. В "Євангелії учительному"4 К.-Т.Ставровецький переконував читача, що приниження честі жінки — істоти слабшої та ніжнішої за природою — принижує передусім гідність чоловіка, покликаного бути її опорою, захисником.
У "Зерцалі богослови" К.-Т.Ставровецький знайомить читача з філософськими проблемами походження і будови Всесвіту, таємницями явищ природи. Його останній твір, опублікований уже після смерті автора (1646 p.), називається "Перло многоцінне" і прославляє радощі та насолоди життя. Подібні мотиви звучать і в творах Лаврентія Зизанія. У запропонованому "Катехизисі" автор подає відомості, що стосуються таємниць природного світу, намагається пояснити таємничі явища (грім, блискавка тощо) природними причинами. Зрозуміло, що твір був осуджений і не рекомендований до друку собором ієрархів церкви. У промові при похороні княгині Софії Чарторийської мислитель наголошує, що життя людини повинно бути сповнене не лише вірою, а й добрими ділами, милосердям, подвижництвом. Працювати людина має насамперед із потреби приносити користь людям, а не зі страху перед покаранням. Навіть за земне життя людина може багато встигнути, адже має право вільно вибирати свій шлях і сама подбати про своє спасіння. Подібної думки дотримувався і його брат Стефан. Церква проголосила його єретиком і вільнодумцем, оскільки Стефан стверджував, ніби людина не потребує посередника у спілкуванні з Богом, має вільну волю і може спасатися сама. Заперечуючи потребу церкви й ієрархії, він відкидав догмат про чистилище, проповідував свободу людини. Його переслідували і православні, й католики, твори полеміста знищували, а самого автора прокляли; загинув він при спробі втекти у Молдавію.
Приклад Стефана Зизанія засвідчує, що полемічні пристрасті у часи культурно-національного відродження виконували чималу роль. Роздуми про долю народу, роль церкви у суспільному житті та в житті окремої людини, її роль у збереженні та розвитку культурних традицій призводили навіть до незвичного для того часу вільнодумства.
Отже, в період культурно-національного відродження у розвитку української культури чітко виділяються два напрями, що зумовили різну її орієнтацію. Один із них, орієнтований на духовне вдосконалення людини, ґрунтувався на візантійсько-православній містичній традиції, збереженні ідеалів первісного християнства і споглядального життя. Інший, зумовлений переорієнтацією культури, переворотом у світогляді людини, спрямовував інтерес до науки й філософії, насамперед європейської, заохочував до активної творчої праці на благо людини.


загрузка...