У сиву давнину сягають початки історії народу, який населяє благодатні українські землі. Надзвичайно складним, тяжким і водночас славним був його історичний шлях. Протягом багатьох віків у кривавій борні проти численних нападників — кочових орд, монголо-татарських, турецько-татарських та інших завойовників, під владою Литви, Польщі, Росії, Угорщини, Австрії. Українському народові доводилося відстоювати своє право на історичне існування, на свою національно-релігійну й державну незалежність. «Яка трагічна доля! Читати українську історію,— писав видатний український письменник і політичний діяч В. К. Винниченко 25 травня 1918 р. у своєму щоденнику,— треба з бромом — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: пів-державного) існування, що огризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування...».
Цю складну й тяжку, але свою рідну історію український народ тривалий час не міг вивчати у всій повноті і з належною об'єктивністю. До 1917 р. великодержавні російські історики не вважали український народ за окремий народ, а історія України ними розглядалася як «епізод» історії Російської імперії, за Радянської влади — як частина історії СРСР. До останніх років у загальноосвітніх школах УРСР теми з історії України включалися в загальний курс історії СРСР, а у вузах, крім історичних факультетів, курс історії України взагалі не вивчався. «Єдина країна в світі,— писав 12 квітня 1942 р. у своєму щоденнику видатний український письменник і режисер О. П. Довженко,— де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим і контрреволюційним,— це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема».
Тепер, після проголошення суверенітету і незалежності України, в умовах значного підвищення серед широких кіл громадськості інтересу до рідної історії, у загальноосвітніх школах і спеціальних середніх навчальних закладах історія України стала викладатися як окремий самостійний предмет. Курс історії України як обов'язковий введено на всіх факультетах усіх вузів. Відкрито нові кафедри українознавства. У зв'язку з цим важливі нові завдання постали перед історичними факультетами державних університетів і педагогічних інститутів у справі підготовки і підвищення кваліфікації з історії України викладачів і вчителів. Для здійснення цього завдання, серед інших заходів, конче необхідно забезпечити викладачів і студентів підручниками і програмами з курсу історії України та інших українознавчих предметів.
Дана книга й пропонується як перша частина підручника з історії України для студентів історичних факультетів вузів. Вона присвячується історії України від найдавніших часів до кінця XVIII століття. Друга частина має охоплювати час від початку XIX ст. до лютого 1917 р. У третій частині, яка готується нами разом з доцентом Харківського університету В. В. Калініченком, має висвітлюватися історія України від лютого 1917 р. до наших днів.
Складною, тяжкою, підчас трагічною і водночас славною, героїчною є історія України. Багато поколінь своїм умом і талантом, самовідданою працею і звитягою освоювали благодатні українські землі, розвивали господарство і культуру, боролися за національну незалежність України, за створення Української самостійної соборної держави, за вільне і щасливе життя. На вивченні правдивої історії мусить формуватися патріотична свідомість громадян України. Ті, хто живе в нинішні бурхливі часи, мусять знати й шанувати минуле своєї землі, пам'ять про своїх пращурів. Слід пам'ятати слова великого українського поета Максима Рильського про те, що «хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».
Курс історії України читається на історичних факультетах поряд з курсами історії первісного суспільства, археології, історії Росії, стародавньої, середньої, нової і новітньої історії та ін. Зважаючи на це, автор, щоб максимально запобігти дублюванню матеріалу, ті питання, які докладно висвітлюються в інших курсах, намагався тут подати стисло, в загальних характеристиках.
Автор цілком усвідомлює, що нині йде перегляд і переоцінка багатьох проблем історії України. Тому він прагнув виважено підходити до оцінки історичних подій і діячів, уникати однобічних висновків і характеристик. Зокрема, зважаючи та те, що ще немає загального курсу історіографії історії України, автор вважав доцільним частину вступу присвятити короткому нарисові розвитку історичної науки в Україні і характеристиці основних джерел з історії України. Крім того, у ряді випадків у ході викладу даються історіографічні огляди тих чи інших, здебільшого найбільш складних або спірних питань.