загрузка...
 
Всесвітня історія. Cередньовіччя і нові часи - Крип'якевич : 1. Географічні відкриття
Повернутись до змісту
Доба відкриттів. На переломі між середньовіччям та новими часами стоять важні переміни в культурному житті людства. Гуманізм, що почався на склоні середніх віків, дійшов остаточно до перемоги і добув рішальний вплив на освіту, письменство, мистецтво й світогляд. Люди нової епохи визволяються від середньовічної односторонності й шукають нових шляхів для дослідів над світом' і природою. Людина відкидає неповне й баламутне знання давніх поколінь і намагається пізнати все власними очима,, розслідити власним розумом. Розбуджується бажання пізнати ближче тайни природи, невідомі країни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими океанами.
Кінець XV і початок XVI ст. — це часи великих географічних відкриттів. У попередніх історичних епохах людина безнастанно поширювала своє знання Землі. Фінікіяни, греки й римляни у старовинних віках пізнали вже значні простори старого світу; у середньовіччі поширили географічний світогляд араби, нормани й учасники хрестоносних походів.
Але всі давні відкриття йшли повільним шляхом і зацікавлювали тільки окремі народи. Нова епоха відрізняється від давніх тим, що відкриття стають на першому місці змагань Європи, ведуться незвичайно енергійно й.послідовно та доводять до таких вислідів, якими перше ніхто не міг похвалитися: відкрито нові, нікому не відомі континенти. Це незвичайне значення відкриттів зазна-чуємо тим, що дату найбільшого з них — відкриття Америки в 1492 р. — беремо за граничну дату між середньовіччям и новими часами.
Причини зацікавлення далекими подорожами й передусім морською плавбою були дуже різнорідні. Перш за все пороблено різні винаходи у мореплавстві. У часі середніх віків будова кораблів перейшла всесторонній розвиток. Галери, галіони каравелли й інші судна італійців, турків, іспанців прийняли уліпшені технічні форми й надавалися до далеких подорожей. Велике значення мав винахід компасу. Перші уживали його, мабуть, китайці; в XIII—XIV ст. він був удосконалений і поширився по всій Європі. Ужиття компасу забезпечувало ко раблі перед безцільною блуканиною по безкраїх морях, що давніше часто траплялося. Уліпшено також географічні карти, так що моряк міг використати досвід давніших поколінь. Нова наука, оперта на критиці давніх переказів, змінила багато по- ? глядів на моря й їх життя, що панували в середньовіччі. При-: знано за неймовірні давні оповідання про те, що на рівнику ки пить вода й неможливо там переплисти; що вода там така гу ста, шо корабель мусить у ній застрягнуш; що на морі є грізні вири й пропасті, що втягають кораблі на дно; що живуть там невидані потвори, величезні поліпи, опанцирені риби-нелика-ни, що розбивають судна, та ін.
До далеких подорожей вабили декого ідеалістичні мотиви — відкривати далекі невідомі народи і навертати їх на християнську віру. Побожні ченці й гарячі проповідники немало причинилися до того, щоб заохотити моряків до небезпечних екс педицій. Але ще більшу роль відігравали матеріальні причини.' Західна Європа була вже доволі густо заселена, й у деяких країнах був надмір населення., що не міг найти собі потрібного прожитку. Ці люди шукали собі нових засобів до життя і пробували найти їх на морі. Морське розбишацтво розвивалося І упродовж цілих середніх віків, в між тими піратами було багато сміливих моряків, що відважилися на найбільш ризиковані,.; експедиції і багато причинилися до нових відкриттів.
Шлях до Індії. Географічні пошукування мали велике зна чення для європейської торгівлі, що старалася добути нові терени, звідки можна б доставляти чужосторонні продукти й вироби. У цих торгових зв'язках найголовнішу роль відігравала Індія. Ця країна від старовинних часів доставляла Європі до-; рогоцінне коріння, як цинамон, імбір, перець, гвоздику, також пахощі, ліки, дороге каміння, перли, слонову кістку, східні ма-, терії, а особливо китайський шовк. При кінці середньовіччя до Індії вели два головних шляхи — один через Єгипет, Червоне1 море та Індійський океан, другий із еирійського побережжя! через Алеппо або Дамаск суходолом до Багдада й звідти Пер-.І ським заливом до Індії, передусім до порту Калькутта. Обидві і дороги йшли спочатку через арабські, потім через турецькі землі. Араби дуже піклувалися торгівлею і значно підняли її стан, так що комунікація відбувалася дуже правильно, в унормованих відносинах. Коли ж прийшла турецька влада, торгівля відразу підупала, бо турки не зуміли утримати безпеки на морях і не протидіяли розбишацтву на суходолі й на морі; крім того, турецькі держави накладали на купців великі торгові оплати і мита, так що товари безнастанно дорожчали. Дійшло до того, що, наприклад, ціни східного коріння були втроє вищі, ніж в Індії, а інших продуктів взагалі не можна було докупитию. Через те для європейської торгівлі стало конечною справою найти прямий шлях до Індії морською дорогою, щоб обминути турецьке посередництво.
Морський шлях до Індії міг вести довкола Африки, тому треба було наперед розслідити, як далеко сягав цей континент і які мав розміри. Вже у середніх віках генуезькі моряки запускалися на Атлантичний океан і в першій половині XIV ст. відкрили Канарські острови, в 1346 р. Мадейру, в 1351 р. Азо-ри. Але систематичні досліди розпочали щойно в XV ст. португальці. Велику енергію виявив тут князь Енріке Моряк (1394—1460), великий магістр Христового ордену. У своїм замку в Сагресі він уладив астрономічну обсерваторію і заснував моряцьку школу. Великі доходи ордену він обертав на будову флоту, призначеного на географічні відкриття. Його змаганнями кермували головно релігійні мотиви: він думав про те, щоб поширити християнство в Африці і від полудня ударити на магометан. Також мав він надію найти дорогу до таємничого царства архієрея Іоанна, що в глибині Африки мав християн-СЬКУ державу, — це були неясні чутки про християнську Абіссінію. Були також здогади, що частина вод Нілу вливаються до Атлантичного океану і що таким шляхом можна розслідити середину Африки. За часів Енріке португальці зайняли Мадейру й Азори і там завели плантації винограду та цукрової тростини, що розвинулися дуже успішно. В 1445 р. 1 відкрито Зелений Ріг — найдальше на захід висунений край Африки, і тут відкрито золотий пісок та виявлено перших .1 негрів. У 1460 р. відкрито Капвердійські острови, в 1462 р. — побережжя Сьєрра-Леоне, в 1471 р. — Золоте побережжя.
Відкривчі експедиції продовжував португальський королей Жоан II (1481—1495). Він добув від папи привілей, силою якого І всі нововідкриті землі на шляху до Індії мали належати до І Португалії. В 1484 р. португальські кораблі допливли до Конго. А В 1486 р. сміливий капітан Бартоломео Діас доїхав 1 аж до південного краю Африки. Полудневий ріг дістав спочат- ку назву Бурхливого, але король змінив її на ріг Доброї Надії, бо була вже надія доїхати до Піденної Азії та Індії.
Король Мануель Великий (1495—1521) не щадив коштів на а те, щоб довести відкриття до остаточного кінця. Виконавцем і його планів став В а с к о да Гама. 3 чотирма кораблями він виправився у 1497 р. вздовж західного побережжя Африки, 1 доїхав до рогу Доброї Надії і поплив далі попри східний афри- і канський берег, аж Поки не дістався до вустя ріки Замбезі. Тут! відпочивав цілий місяць, щоб привести до ладу свій флот і да- 1 ти відпочити морякам. Навесні рушив далі і приїхав до Мо- і замбіку. Там зустрів уже арабські кораблі, бо між Індією та і Африкою були досить живі зв'язки. Від одного з арабських шейхів він добув провідника й 20 травня 1498 р: заїхав до Калькутти в Індії. У відкритій країні перебував пару місяців, пробував нав'язати зв'язки з місцевими володарями, врешті навантажив кораблі східним корінням та індійськими виробами та пустився в поворотний шляхі До Ліссабона дістався щойно у вересні 1499 p., і то тільки двома кораблями та із. значно поменшеною залогою. Король Мануель прийняв його з незвичайними почестями, надав йому шляхетську гідність і титул «адмірала індійських вод».
Португальська Індія. Під час середньовіччя най-важнішою подією в житті Індії було арабське завоювання. Здобувцем Індії був князь Махмуд (997—1030), що підбив Пенджаб і завів тут іслам. Нова династія Горидів у XII ст. поширила владу далі на Гіндустан, а столиця їх Делі стала великим і багатим містом. Пізніше Північна Індія дісталася під вплив афганських володарів, але магометанство все мало тут перевагу. Натомість у Полудневій Індії, у Декані, залишилися національні індійські держави з давнім ладом і віруваннями. Але важніші пункти на побережжі обсадили арби, і під їхнім впливом розвивалася індійська торгівля.
У тих відносинах португальцям нелегко було розвести свої колонії в Індії. Вони не могли й думати про те, щоб завоювати цілу величезну країну, мусили вдовольнитися тим, щоб захопити деякі пристані і в них уладити свої торгові факторії. Також Г при цій організації вони стрічали великі труднощі, бо й індійські володарі ставилися до них неохоче. Ще більше проти європейців вступали арабські й єгипетські купці, що почувалися загроженими в своїй торгівлі. Треба було вести боротьбу одночасно на два фронти. Португальці виказали тут велике завзяття та витривалість і остаточно добули собі потрібні позиції.
У 1500 р. король вислав до Індії новий флот під проводом Кабраля, але пассати загнали його на захід, і він відкрив Бра- зилію; пізніше доїхав до Індії і тут вів безуспішну боротьбу з місцевими князями й арабами. Третя португальська ескадра .в 1501 р. вже перемогла індійський флот і вернулася з великим вантажем дорогоцінного коріння. По дорозі відкрили вони на Атлантичному океані острови Асеншен (Вознесіння) і с~ Єлени, що стали важними стадіями у далекій плавбі. В 1502 до Індії виправився знову Васко да Гама з флотом 20 кораблі Легкі португальські каравелли показали свою вищість над важ кими індійськими кораблями. Васко розбив індійський флот й за снував першу укріплену твердиню в Кананурі.
Португальську колоніальну державу розбудував далі віце адмірал Франсіско д'Альмейда в 1505—1510 pp. Він вів завзя ту боротьбу з володарем Калькутти Тамутірі та єгиптянами, бою втратив хороброго сина Лоренса, але остаточно під Ді розбив цілком ворожі флоти. Тоді різні індійські князі призн зверхність Португалії і відкрили їй свої порти. Альмейда поляг у сутичці з муринами у Південній Африці. Його діло продовжував віце-король Альфонсо Альбукерке у 1510—1515 pp. Він захопив для Португалії Гоа і Малабар, Цейлон, деякі сун-дайські острови, Малакку й ін. — всі найважніші торгові пункти. У тому" часі португальці опанували також Сокотру при вході до Червоного моря й Ормуз при Перському заливі, чим поклали руку на арабську торгівлю: ні один чужий корабель без їх дозволу не міг в'їхати на Індійський океан. Через якісь інтриги король відкликав Альбукерке, й адмірал так перей-. нявся цією неласкою, що нагло помер на кораблі
Пізніше португальські моряки пливли ще далі на схід: в 1513 р. здобули Моллуки і затримали їх у руках, хоч від сходу приїхали іспанці під проводом Магеллана (1521 p.) і хотіли їх собі забрати. В 1516 р. португальці доїхали аж до Кантона, але китайці поставилися до чужинців вороже. Щойно в 1557 р. постала португальська факторія в Макао. Так само довкола Африки португальці обсадили всі важніші пункти. '
Таким способом Португалія з невеликої країни виросла у могутню колоніальну державу й просягнула свою владу на три океани. Вся торгівля концентрувалася у Ліссабоні, що став одним із найбільших європейських портів. Право до плавби по далеких морях мав тільки королівський флот, що щорічно у березні виїздив до Індії і вертався звідти по році. Для охорони торгових кораблів служив великий воєнний флот, якого частина берегла португальське побережжя, частина стояла при ат-лантійських островах, а решта перебувала на Індійському океані. Доходи з заморської торгівлі приносили Португалії до мільйона дукатів річно.
Португальські королі задумали в нових землях поширяти християнство. З першими моряками до Індії приїхали також місіонери, а пізніше місіями займалися особливо єзуїти. Ім'я апостола Індії добув собі іспанець Франсіско Ксавер (1506— 1552), близький співробітник Ігнатія Лойоли, пізніше канонізований. Відкриття мали також вплив на португальське письменство. Учасником героїчних боїв португальців в Індії був також поет Луїс Камоенс (1524—1580). З невідомих причин мусив він залишити Португалію, став вояком, брав участь у боротьбі в Африці й Індії, потім проживав у Макао в Китаї. Змагання португальців він оспівав в епопеї «Лузіади» (тобто нащадки Луза, легендарного предка португальців).
Христофор Колумб. Рівночасно з відкриттям східної дороги до Індії виникла думка про те, чи можна дістатися до Азії західним шляхом. Флорентійський учений Тосканеллі зладив першу карту Земної кулі, на якій по західному боці Атлантичного океану назначив Азію, віддаль від неї обчислив на третину обводу Землі. Відкриттю цієї дороги посвятив своє життя Христофор Колумб (італ. Коломбо, іспан. Колон; 1451—1506). Він народився в Генуї, був сином ткача, від 14-го року життя відбував морські подорожі, бував в Англії та брав участь у відкривчих подорожах пор-* тугальців уздовж побережжя; Африки. Від старих моряків він добув багато вістей про Атлантичний океан, а Тоска* неллі повчив його про теорен тичні можливості подорожі: На цій основі він склав Плав експедиції на захід і подав його португальському королеві Жоанові II, але знавці признали цей проект фантастичним. Ко- лумб не знеохотився і задумав зацікавити справою Францію або Англію, але врешті добув доступ до Кастильської королеви! Ізабелли, й вона допомогла йому здійснити його мрію. Кастілія? сполучилася недавно перед тим з Арагоном, й обом державам повелося остаточно. знищити маврів. Через те об'єднана Іспанія могла подумати про експансію на морі
З серпня 1492 р. Колумб виїхав з порту Пальос із трьома невеликими кораблями («Санта Марія», «Пінта» і «Нінья») э залогою всього 90 моряків. Він випливав у намірі відкритЦ таємничі країни Антілію (Антільські. острови) і Ціпангу! (Японію), про які до Європи доходили неясні відомості. Плавби тривала поверх два місяці, й адмірал мусив ужити всієї своєї енергії та рішучості, щоб протидіяти зневірі залоги, що налякалася безкраїх просторів. Врешті 12 жовтня 1492 р. один із моряків (Родрігес Бермейо) перший побачив сушу. З нечува-ною радістю флотилія причалила до незнаного острова, який місцеві мешканці звали Гванагані. Відкривець надав йому ім'я Спасителя — Сан-Сальвадор. Це один із островів архіпелагу Вагами в Середній Америці. У дальшій плавбі Колумб відкрив іще острови Кубу і Гаїті (названі спочатку Фернандіна та Ес-паньола). Він був певний, що доїхав до Індії, і до кінця життя; не знав, що відкрив новий континент. Тому й напізніше залишилася назва Західної Індії для Середньої Америки та індіян для мешканців Нового Світу. Колумб на острові Гаїті заложив невелику оселю зі своїх людей, а з собою забрав назад кількох індіянців та зразки всяких продуктів і упродовж двох місяців (від 10 січня до 5 березня 1493 р.) відбув поворотний шлях до Пальоса та з тріумфом передав королеві вістку про своє
відкриття.
Назначений віце-королем нових земель Колумб виправився у другу подорож, 1493—1496 pp., вже з 17 кораблями і 1500 людей. Тепер він відкрив Малі Антіли, Порто-Ріко й Ямайку. Заснованої перше оселі вже не застав, бо поселенці почасти упали в боротьбі з індіянцями, почасти самі себе винищили. Люди, призначені до нової колонізації, були разочаровані примітивними відносинами країни і не хотіли тут залишатися, особливо тому що індіянці, розлючені насильствами, почали відкриту боротьбу з пришельцями.
Для третьої експедиції, 1498—1500 pp., Колумб зібрав залогу" з різних злочинців, яких призначено на примусове поселення в нових землях. Він відкрив тепер вустя ріки Оріноко в Полудневій Америці. Серед поселенців, яких він перше залишив, постали заколоти й боротьба. Самого Колумба обжалу-вано за жорстокість і зловживання. З Іспанії прислали слідчу комісію, і начальник її Бобаділла наказав Колумба та його брата Бартоломео закувати в кайдани і відіслати до Іспанії.
Королева привернула нещасливого відкривця до своєї ласки, але уряду намісника вже йому не віддала. Четверту й останню подорож, 1502— 1504. pp., Колумб відбув із 4 кораблями і доплив до межи-" мор'я Середньої Америки. Тепер він уже був певний, що доїхав нарешті до Малакки і до вимріяної Індії. Він помер 21 травня 4506 р. з гризоти на невдячність долі.
Кістки відкривця Нового Світу не зазнали спокою після смерті: спочатку його поховали в Вальядоліді, потім у Севільї, коло 1540 р. перевезли до Сан-Домінго на Гаїті, 1795 р. до Гавани на Кубі; в 1898 р. іспанці, втративши Кубу, перевезли його останки знову до Севільї, де їх похоронено у новому мавзолеї, в соборі. Але деякі дослідники намагалися доказати, що до Європи дісталися кістки Колумбового сина Дієто, а сам він спочиває в Сан-Домінго.
Нововідкритий континент дістав остаточно назву Америки від імені Амеріго Веспуччі, що відбув чотири подорожі до Нового Світу й описав його в своїй «Космографії», виданій 1507 р. Від прізвища Колумба дістала свою назву одна З південноамериканських республік, Колумбія, в 1822 р. У новіших часах був проект назвати Колумбією цілу Південну Америку.
Індіянці та їх культура. Населення Америки, яке названо індіянцями, належало все до одної червоної раси (за виїмком північних ескімосів, що, мабуть, примандрували з Азії), але ділилося на багато різних племен. Ще сьогодні можна розрізнити кількасот різних говорів. Східні індіянські племена стояли на нижчому рівні культури, здебільша. займалися тільки ловецтвом, а лише деякі перейшли до хліборобства. Більш відомі назви індіян такі: на півночі жили чіпевеї і дикі апачі, над рікою св. Лаврентія — ірокези, над Великими озерами — гурони (від них назва озера Ґурон), над Огайо — вищі культурою хліборобські черокі, над Міссісіпі — велике плем'я алгонкінів і між ним могікани. На островах Середньої Америки дикістю вславилися каріби, що були людоїдами-канібалами (це слово походить з індіянськод мови). До вищого розвитку дійшли тільки деякі племена на заході. Перше місце займали між ними племена май я, що займали частину Середньої Америки (Юкатан, Гватемала) і Південної Мексики. Вони творили багато дрібних держав; деякий час провід мало місто Ма-япан. Дотепер залишилися величаві руїни їх міст, зі святинями, палатами, пірамідами. Стіни будов були оздоблені багатими різьбами, постатями людей і звірів, складними орнаментами й написами. Між важнішими містами побудовано муровані гостинці. Крім хліборобства, поширені були торгівля і морська плавба. Релігія опиралася на почитанні сил природи, особливо Сонця. Великий впливмали жерці, що займалися також нау-ко.ю, робили астрономічні обсервації і мали докладно обчислений сонячний рік. Так само високу культуру мали північні сусіди майя, тольтеки у Мексиці. Пізніше завоювали їх пришельці з півночі, ацтеки. Це був войовничий народ із суворими, дикими звичаями. Але ацтеки з часом перейняли культуру підбитого населення і довели Мексику до великого добробуту й політичної могутності. Тодішні мексиканці не знали ще заліза, а вживали крем'яного знаряддя. Зате розвинулися в них золотарство й ювелірство, високо стояли ткацтво і гончарство. Релігія ацтеків визначалася жорстокістю, богам складали криваві жертви з людей.
У Південній Америці вищі культури постали також на заході, на родючих височинах. До найбільшого розвитку дійшла держава і н к і в у Перу і сусідніх країнах. Населення займалося найбільше хліборобством, а саме управою картоплі, кукурудзи, проса й інших рослин. Широко розведене було штучне наводнення: на схилах гір побудовано тераси, на яких затримувалася вода потоків. ІЗ" звірів освоїли ламу, яку уживали до переношений вантажу. Вовна лам служила до потреб ткацтва. На чолі держави стояв необмежений володар, якого уважали сином Сонця. При ньому були дві могутні касти — шляхта і жерці. Народ жив у неволі, не мав права на землю і виконував усякі примусові роботи у хліборобстві, гірництві, промисловості та ін. Праця обов'язувала усіх до 50-го року життя. Старі, слабі й хворі діставали утримання на публічні кошти. Частину запасів поживи і промислових виробів переховували у магазинах на час війни або недостатку. Держава інків славилася добрими дорогами, на ріках були побудовані мости, оперті на. склепіннях, існувала також свого роду пошта. Перуанці почитали Сонце й Місяць. Богам складали в жертву золоті фігури, папуг, рідко людей. Тіла королів бальзамували. Високо стояло золотарство, досить розвинені були також різьба і малярство. Замість письма вживали штучно пов'язаних вовняних шнурків.
Відкриття XVI ст. Іспанці старалися змонополізувати для себе Американський континент, бо Португалія забезпечила для себе Східну Індію. Від папи Александра VI добули буллу в. 1493 p., що признала їм всі нові землі на захід від полуденника, віддаленого на 100 миль від Зеленого рогу. В 1494 р. Іспанія і Португалія порозумілися й означили нову границю своїх сфер впливів на полуденнику 370 миль від того ж рогу. Але цієї умови не можна було вповні дотримати, бо гін до відкриттів став такий великий, що різні моряки на свою руку шукали собі нових земель. В 1497 р. генуезець Кабот, осілий в Англії, з трьома синами на англійських кораблях пустився на північний захід шукати дороги до Китаю і відкрив Лабрадор. В 1500 р. португалець Кабраль дістався у стрефу пасатів і відкрив Бразилію, що стала португальською колонією. В 1510 р. іспанець Бальбоа перейшов Панамську шийку й уперше відкрив Тихий океан.
Рівночасно іспанці запускалися все глибше в Американський континент. Тут вони мусили звести боротьбу з культур-. ними, добре зорганізованими державами, заки вповні ці краї завоювали. Цих завойовників називано конкістадорами. В 1519 р. до Мексики виправився Фернандо Кортес, збунтований іспанський старшина. Він мав із собою 600 людей і 14 гармат. Ацтеки не ставили йому майже ніякого опору. Вид кораблів,- люди на конях і грім гармат викликали в них таку тривогу, що вони цілком стали нездібні до оборони. До того ще був у них переказ, що прогнаний з Мексики бог Сонця вернеться назад і знову запанує у своїй країні. Білих людей вони вважали висланниками того божества. Король Монтесума відкрив добровільно Кортесові доступ до столиці й віддав йому на прожиток одну зі своїх палат. Але нетолеранція іспанців для релігії ацтеків, їх жадоба золота і насильства викліфса-ла повстання народу. Монте-суму, що намагався стримати народний рух, власне військо обкидало камінням, так що він від ран помер, а іспанці майже всі полягли у боротьбі. Кортес залишився щасливо при житті, добув собі іспанську допомогу з Куби, зорганізував проти ацтеків завойовані ними племена і рушив знову на Мексику. Ацтеки боронилися дуже хоробро, так що облога столиці тривала 75 днів. Кожний дім доводилося добувати зокрема.
Фернандо Магеллан
Кортес добув від короля Карла V прощення своїх провин й уряд намісника в цій «Новій Іспанії». Він виявився добрим організатором, відбудовував міста, опікувався хліборобством і гірництвом, а також старався поширити християнську віру. Він вів далі відкривчі експедиції і відкрив Юкатан, Гондурас і Каліфорнію. Але пізніше, так само як Колумб, втратив ласку володаря і помер з гризоти на селі коло Севільї в 1547 р.
Шлях до країни золота, Перу, відкрив іспанець Ф р а н -сі с ко Пісарро. Він використав внутрішню війну, що велася в державі інків, і в 1532 р. з 168 товаришами виступив проти військ короля Атагуальпи. Зрадою захопив він короля у свої руки і добув від нього величезний окуп: інки мусили виповнити золотом і дорогоцінностями кімнату, в якій ув'язнено короля, — 22 стопи завдовжки, 17 завширшки і-9 заввишки. Окуп оцінювали на 70 мільйонів у золоті. Але й це не врятувало нещасного володаря від загибелі. Жорстокий Пісарро засудив його на смерть як бунтівника проти цісаря і папи та богохульника. І хоч Атагуальпа охрестився, засуд виконали. У святій столиці інків, Куско, Піссаро посадив іншого короля, а для іспанців побудував нове місто, Ліму.
Але проти Пісарро виступив Дієго Альмагро. Він відкрив у 1535 р. Чилі, звідти увійшов до Перу, добув Куско і зажадав міста для себе. Пісарро не погодився на це, й обидва конкістадори почали боротьбу. Альмагро попав у полон, і у в'язниці його удушено в 1538 р. Син його помстився за це і в І 1541 р. убив ІІісарро. Так покінчили життя обидва жорстокі * здобувці Перу, що у місцевого населення залишили найгіршу славу. Цісар Карл V надав Перу назву Нової Кастщії і назначив намісником священика Педро де Ля Гаска, що остаточно І завів там лад і спокій.
Першу подорож довкола Землі розпочав Фернандо Магеллан (докладніше: Магальяенс), португалець в І іспанській службі. З п'ятьма кораблями він виїхав 20 вересня * 1519 р. з устя Гвадалквівіру в Іспанії, переплив Атлантичний І океан, у січні 1520 р. дістався до вустя Ла-Плати і плив уздовж побережжя Південної Америки. Тут вибухнув проти нього бунт моряків, але він здушив його гострими карами. У вересні переправився через небезпечний полудневий пролив, що дістав пізніше його ім'я. Дальшу дорогу відбував уже тільки з трьома кораблями. Флотилія перепливала при добрій погоді Тихий океан, в лютому була на рівнику, потім доплила до «Злодійських островів», врешті до Філігшінів. При кінці дороги вичерпалися засоби поживи, і залоіа терпіла страшний голод На Філіппінах Магеллан поляг у бою з місцевими мешканцями 21 квітня 1521 р. Товариші Магеллана спалили тут один корабель, для якого не стало залоги, і з двома кораблями допливли до Борнео, а звідти до Моллуків. Тут подорожні набрали дорогоцінного східного коріння. Дальший шлях відбував уже тільки один корабель, «Вікторія», під проводом Себастьяна Елькано. 6 вересня 1522 р. він заїхав до вустя Гвадалквівіру. З усієї залоги вернулося всього 13 моряків. Карл V нагородив їх щедро і надав їм шляхетські титули. Вартість привезеного дорогоцінного коріння рахували на 100000 дукатів.
Ця перша подорож «довкола Землі дала перші загальні вказівки про розміри Земної кулі й мала велике значення для розвитку географії й картографії.
Наслідки відкриттів. Великі відкриття на переломі XV— XVI ст. мали епохальне значення для розвитку Європи. Найбільшу користь з них добули Іспанія і Португалія, що на власну руку перші розпочали далекі подорожі. їм дісталися найкращі колонії: португальській державі —Індія, іспанській — майже вся Америка. Далеко пізніше увійшли у світовий колонізаційний рух інші держави: Англія — в половині XVI ст., Франція й Нідерланди -і- на початку XVII ст. Разом із поширенням географічного горизонту вага господарських і політичних впливів пересунулася з Південної і Середущої Європи на захід. Західні держави, положені над Атлантичним океаном, почали відігравати першу роль у світі.
Відкриття розпочали епоху великих переселень людства з Європи до інших частин світу, передусім до Америки. Це була мандрівка, якої дотепер світ не бачив: за нових часів з Європи до Америки переселилося "Кілька мільйонів людей! Європейці залишили свою відвічну батьківщину і ставали громадянами цілої Земної кулі.
Це величезне переселення відбилося трагічно на долі червоної раси. Індіянці, що стояли на низькому рівні культури, не могли витримати суперництва з європейцями й мусили уступити у зустрічі з пришельцями, На середньоамериканських островах автохтонів винищено дуже скоро, на великих низинах індіянці вели довгу і завзяту боротьбу, але врешті мусили піддатися білим і стали їх невільниками. Іспанці поводилося з ними жорстоко1 силували до тяжких робіт, і нещасні червоні вигибали все більше. Від загибелі вирятувалися 'тільки ті, що
жили у диких недоступних горах. У тих часах поширилися назви на означення різних рас: ча п е т о н а м и називали європейців, що свіжо прибули до Америки; креолами— білих, уроджених в Новому Світі; мес ти ц а м и — мішанців білої й червоної рас; мулатами— мішанців білих із неграми; цамбос — індіянців із неграми. Негри напливали до Америки як невільники. Тому що індіянці не надавалися до важких, робіт, домініканець Лас Касас почав акцію, щоб заступити їх сильнішими муринами.
Велике значення мав взаємний обмін продуктів між Новим та Старим-світом. З Америки прийшли до Європи кукурудза, картопля і тютюн. Кукурудзу знайшли іспанці у Середній Америці й зараз поширили її в матірній країні. Картопля прийшла з Перу і Чилі, але спочатку не знайшла прихильників. Найперше почали управляти її в Ірландії; у Середній Європі розведено її щойно у ХУЛІ ст. Куріння тютюну знали індіянці з островів; від них воно поширилося наперед між моряками. У перших часах добули значення американські какао та ваніль. З американських птахів популярний став індик. Єврбпа віддячилася Новому Світові великим числом своїх збіж, ярин і плодових дерев, а також різними родами худоби. Але з господарського боку Америка не скоро дійшла до належного розвитку. Перші колоністи — це були здебільше авантурники, що змагали тільки до того, щоб якнайскорше добути майно, і вели грабіжницьку господарку без ніякої ширшої мети. Наслідки того залишилися на довгі часи — дотепер іще деякі іспанські держави не можуть дійти до внутрішнього ладу. Щойно пізніше англійські, французькі й голландські переселенці побудували своє господарство на здоровіших основах.
За найбільшу цінність колоній уважалися поки ще дорогі метали. Золото знайдено у невеликій кількості на островах Західної Індії, а у великих засобах у Мексиці й Перу, срібло в j Мексиці й Болівії. Ці копальні стали власністю держави, щорічно «золотий флот» причалював до берегів Іспанії. Цінні метали, що перше в Європі були рідкістю, тепер дуже поширилися, і це вплинуло на подорожчання продуктів і фабрикатів. Іспанія могла собі дозволити на те, щоб платити високі ціни за чужосторонні товари, і купувала їх багато з різних і країн. Але чужий імпорт некорисно впливав на продукцію: ? хліборобство, що за володіння маврів стояло дуже високо, почало хилитися до занепаду, так само й промисловість. Багато І населення відпливало до колоній, так що на місці бракувало ' рук до праці. Таким способом, хоч Іспанія назверх дійшла до незвичайної могутності, її внутрішнє господарство опинилося в дуже небезпечному стані.


загрузка...