5.3 Розвиток відносин держави з рейтинговими агентствами як складова управління фінансовим потенціалом території

5.3 Розвиток відносин держави з рейтинговими агентствами як складова управління фінансовим потенціалом території

Однією з проблем, що заважають реалізації фінансового потенціалу України, є поточна система міжбюджетного вирівнювання, яка дестимулює місцеві органи влади підвищувати дохідну частину бюджету (оскільки в такому випадку сума трансфертів з боку держави буде зменшена). Відсутність стимулів до пошуку джерел збільшення фінансових ресурсів призводить до наднизького використання фінансового потенціалу, яким володіє регіон. У той самий час досвід закордонних країн, а також численні публікації вчених-економістів свідчать про неминучість змін у системі бюджетного вирівнювання України. Це призведе до того, що регіони будуть змушені самостійно шукати джерела залучення фінансових ресурсів – тобто зусилля почнуть спрямовуватися на розкриття фінансового потенціалу.

У працях багатьох авторів [88 – 92] відмічається, що перспективним джерелом формування фінансового потенціалу є залучення фінансових ресурсів шляхом випуску облігацій як на рівні держави чи окремих її регіонів, так і на рівні суб’єктів господарювання. У зв’язку із настанням світової фінансової кризи доступ до багатьох традиційних джерел залучення фінансових ресурсів значно ускладнився, світова банківська система відчуває брак ліквідності та кризу довіри. Усе більший інтерес у цьому плані проявляють до облігацій як до джерела залучення фінансових ресурсів, з одного боку, так і до об’єкта інвестування, з іншого. Розвинені країни світу давно використовують цей інструмент для вирішення своїх нагальних фінансових проблем, залучаючи відносно дешеві фінансові ресурси. Ринок облігацій у розвинених країнах є одним із найдинамічніших, високотехнологічних та значних за масштабами операцій сегментів фондового ринку.

Аналіз ринку облігацій України засвідчив, що цей інструмент стає дедалі популярнішим. Так, за перше півріччя 2011 року обсяги зареєстрованих випусків облігацій у 14 разів перевищили аналогічні показники 2010 року (загальна сума обсягів емісії перевищила 16,5 млрд грн), а кількість емісій  зросла у  2,2 раза до 80 [93, 94].

Особливістю фінансового ринку США є велика частка ринку боргових цінних паперів у фінансуванні потреб територій, причому емітентами можуть бути не лише влада держави, штатів і муніципалітетів, а й підприємства комунальної сфери. Державні казначейські облігації США можна вважати класичним прикладом залучення фінансових ресурсів за рахунок облігацій. Цими цінними паперами володіють майже всі країни світу та більшість інвестиційних, пенсійних та хеджевих фондів.

Аналізуючи місцеві фінанси, Васильєва Т. А. відмічає, що органи місцевого самоврядування не змогли б надавати більшість послуг населенню, якщо б не застосовували емісію облігацій [89].

У розвинених країнах світу цей інструмент дуже широко використовується, що забезпечує місцеві органи влади необхідними ресурсами та дозволяє їм повністю виконувати свої функції, що забезпечує у кінцевому підсумку високі соціальні стандарти та якість життя населення. Наприклад, на початку 2000 року 13% ринку облігацій США становили муніципальні облігації, при тому що досвід муніципальних залучень мали більше 60% муніципальних органів [95].

До основних факторів, що сприяють використанню та розвитку даного джерела залучення ресурсів, відносять:

гостру необхідність у фінансових ресурсах;

можливість отримання фінансових ресурсів за більш низькою ціною;

можливість залучення широкого кола інвесторів;

відсотки сплачують за графіком, встановленим емітентом, а не кредитором, що дає можливість регулювати власні грошові потоки;

структуру й етапи здійснення запозичень можна адаптувати під реальні потреби території;

розвиток інвестиційного потенціалу території шляхом спрямування залучених ресурсів на реалізацію інвестиційних проектів;

розвиток фондового ринку та фінансової інфраструктури у цілому [88–90].

Цей фінансовий інструмент є дуже привабливими для інвесторів унаслідок меншої ризикованості. Облігації можуть бути  як застава при отриманні банківського кредиту, а також, за умови розвиненого фондового ринку, володіють високою ліквідністю [96].

Незважаючи на очевидні переваги від застосування цього інструмента, ринок муніципальних облігацій в Україні є нерозвиненим, випадки емісії муніципальних цінних паперів є скоріше поодиноким винятком, аніж правилом. Для того щоб краще оцінити поточний стан та фінансовий потенціал, що криється у цьому інструменті, проаналізуємо основні етапи розвитку муніципальних облігацій в Україні (табл. 5.11).

Аналізуючи сучасний стан ринку облігацій місцевих позик, відмітимо, що загальний обсяг здійснених випусків за період 2003 – 2009 рр. становить 3,1 млрд грн. У таблиці 5.12 показано перелік усіх міських рад, які здійснювали залучення коштів шляхом випуску внутрішніх місцевих позик. Повна історія запозичень муніципалітетів наведена у додатках.

Аналізуючи структуру ринку муніципальних облігацій на кінець 2011 року, відмітимо, що основними емітентами є Київська, Львівська та Одеська міські ради, що займають майже 70% ринку (див. рис. 5.3).

Проведений аналіз показав, що ринок муніципальних облігацій володіє значним фінансовим потенціалом. Втім світова фінансова криза, що розпочалася 2008 року, значно звузила можливості щодо реалізації фінансового потенціалу облігацій місцевої позики, про що свідчать результати торгів цінними паперами у 2008–2010 рр., наведені у таблиці 5.13.

Таблиця 5.11

Основні етапи розвитку ринку муніципальних цінних паперів в Україні [97 – 100]

Етап	Характеристика
Перший етап: 1995 – І половина 1998 року	Першу в Україні емісію місцевих облігацій здійснила Київська міська державна адміністрація. За період з 1995 по 1998 роки емісії облігацій місцевих позик провадились органами місцевого самоврядування Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, Черкас на загальну суму 325 млн грн (близько 150 млн дол США). Крім того, за цей період ще в 11 областях України органами місцевого самоврядування були прийняті рішення щодо здійснення такого роду запозичень. Загалом за цей час, за даними Міністерства фінансів України, в обігу перебували облігації місцевих позик загальним обсягом більш ніж 190 млн грн (100 млн дол). Перший етап закінчився невдалим випуском місцевих облігацій Одеською міською радою у 1997 році, результатом якого став дефолт за даним випуском
Другий етап: 1998 – 2003 роки	Характеризувався тимчасовим призупиненням діяльності ринку МЦП, що було спричинено наслідками світової фінансової кризи (навесні 1998 р.), а також дефолтом за одеськими муніципальними облігаціями у 1998 році
Третій етап: 2003 –  перша половина 2008 року	У 2003 р. муніципальна влада Києва випустила єврооблігації на суму 150 млн дол. США, строком погашення  10 років, а також було розміщено внутрішні облігації місцевої позики на суму 100 млн грн. У другій половині 2003 року Донецьк, Запоріжжя та Харків випустили облігації на загальну суму 220 млн грн. З 2005 року цим інструментом залучення фінансових ресурсів скористались ще 24 міста України на загальну суму більш ніж 2 млрд грн
Четвертий етап: ІІ половина 2008 року і до цього часу	У другій половині 2008 р. ринок МЦП відчув наслідки світової фінансової кризи, які позначилися шляхом зменшення частки ринку муніципальних цінних паперів та обсягу торгів муніципальними облігаціями.  Емісійна діяльність пов’язана виключно з необхідністю фінансування об’єктів інфраструктури до ЄВРО-2012 містами-учасниками – Київ, Донецьк, Одеса, Харків, Львів.  Уродовж 2010 року не відбулося жодного випуску облігацій місцевої позики. Обсяги торгів ОВМП протягом 2010 року є дуже незначними (частка ринку  – 0,23% загального обсягу торгів на ФБ ПФТС)

Таблиця 5.12

Місцеві ради, які здійснювали емісію облігаційних позик у 2003 – 2009 рр. [101]

Рис. 5.3. Структура ринку муніципальних цінних паперів України у розрізі емітентів [101]

Таблиця 5.13

Обсяг біржових контрактів за видами цінних паперів у 2008–2010 роках, млн грн [102]

У 2009 році обсяг торгів облігаціями місцевої позики становив лише   25,5 млн грн. Незважаючи на те, що у 2010 році він зріс  майже на 115 млн грн і перевищив 142 млн грн, даний показник залишається дуже незадовільним, в результаті частка облігацій місцевої позики в загальному обсязі біржових контрактів становить лише 0,1% (рис. 5.4).

Аналізуючи результати діяльності фондового ринку України у 2011 році, відмітимо, що було зареєстровано 558 випусків акцій на суму 57,79 млрд грн, 209 випусків облігацій підприємств на суму 35,70 млрд грн, а також 8 випусків облігацій місцевих позик на суму 584,50 млн грн, емітентами були такі органи самоврядування:

- Верховна Рада Автономної Республіки Крим на суму 400,00 млн грн;

- Запорізька міська рада – 25,00 млн грн;

- Черкаська міська рада – 60,00 млн грн;

- Харківська міська рада – 99,50 млн грн [101].

У той самий час порівняння з розвиненими країнами світу свідчить про наднизький розвиток використання муніципальних облігацій як з позиції кількості емісій, так і з точки зору їх обсягів, а також обсягів ринку муніципальних цінних паперів у цілому.

Наприклад, у США ще у 2004 році на ринку муніципальних облігацій діяло більше 51 тис. емітентів (порівняємо із 80 в Україні), у той час як обсяг ринку угрошовому вимірнику становив майже 2 трлн дол (16,5 млрд грн в Україні).

Що стосується частки ринку, то в США він становив 13% ринку облігацій. У Польщі частка ринку муніципальних облігацій на початок 2005 року становила 12% від обсягу ринку недержавних боргових цінних паперів [103].

Рис. 5.4.  Структура торгів на фондовому ринку України за інструментами у 2009 – 2010 роках, % [101]

Те, що ринок муніципальних облігацій перебуває лише на початковій стадії розвитку та поки що не викликає значного інтересу з боку інвесторів, підтверджують експерти фондового ринку. Зокрема аналітик інвестиційної компанії Astrum Фурса С. відмічає, що “реально ринок муніципального боргу на сьогодні відсутній. Зараз муніципальні облігації ніхто не купує” [104].

Така ситуація пов’язана з тим, що розвитку ринку облігацій в Україні заважає цілий ряд проблем. По-перше, це ризик непогашення облігацій. Наприклад, у 1998 році Одеса допустила дефолт за облігаціями 1997 року. Втім маємо відмітити, що на відміну від підприємств територія нікуди не зникає, продовжує отримувати податкові платежі і в перспективі погасить свої зобов’язання, навіть за умови тимчасової поточної неплатоспроможності [105].

По-друге, проблемою є низька ліквідність даного виду цінних паперів, обумовлена недостатнім рівнем розвитку фондового ринку.

Ще однією проблемою є ризик зміни нормативно-правового поля. Часто нормативні зміни мають негативні наслідки саме для інвесторів та є додатковим ризиком в їх очах. Взагалі нормативна база України у цій сфері сама по собі є стримувальним фактором.

Наприклад, згідно зі статтею 74 Бюджетного кодексу України запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку, а видатки на обслуговування боргу не можуть щорічно перевищувати 10% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Таким чином, фінансовий потенціал, що здатний генеруватися за рахунок емісії облігацій місцевими органами влади, штучно занижується [98].

Відсутність дієвого механізму гарантування прав кредиторів також не сприяє активному розвитку муніципальних облігацій в Україні.

Проблемою також є відсутність професіоналів, здатних відповідним чином підготувати та розмістити випуск цінних паперів. Результатом чого є відносна низька ефективність такого роду залучень.

Однією з найбільших є проблема відсутності інформації про емітента випуску цінних паперів. Без цієї інформації інвестори не можуть оцінити ризик інвестиції. Внаслідок цього на ринку домінують національні інвестори, у той час як очевидним є те, що основні фінансові ресурси з найвигіднішими умовами щодо їх залучення зосереджені в руках іноземних інвесторів [88].

Отже, головним фактором, що стримує розвиток ринку облігацій в Україні, є недостатній обсяг інформації щодо емітентів та їх емісії, помножений на неможливість інвесторів адекватно оцінити економічні, правові та інші ризики.

Реальність сьогоднішнього дня полягає в тому, що залучити значну кількість фінансових ресурсів на зовнішньому ринку практично неможливо без адекватного рейтингу, що присвоюється провідним світовим рейтинговим агентством [91].

У той самий час за інформацією рейтингового агентства «Кредит-Рейтинг» навіть національний рейтинг отримали лише 16 міст і АРК з більш ніж 450 міст України [106], оскільки інформація провідних національних рейтингових агентств є публічною та відкрито поширеною не лише у межах України, але і в глобальному просторі шляхом їх відображення у провідних світових інформаційних системах, наприклад, REUTERS та BLOOMBERG.

В умовах світової фінансової та економічної кризи роль рейтингових агентств як інститутів з вирішення проблеми інформаційної асиметрії неминуче зростає. Зараз інвестори і кредитори особливо гостро потребують незалежної і адекватної ризикам оцінки фінансової стійкості і кредитоспроможності компаній, банків і країн у цілому [78].

З початком другої хвилі фінансової кризи, пов’язаної з борговою кризою у Європі, роль рейтингових агентств у формуванні фінансового потенціалу значно підвищилась у зв’язку з їх активними діями щодо перегляду рейтингів країн та компаній ЄС. Криза ліквідності у світовій банківський системи призвела до того, що єдиним інструментом по вирішенню проблеми нестачі фінансових ресурсів є випуск та розміщення боргових цінних паперів.

Результатом цього стала підвищена увага з боку світової фінансової спільноти до результатів аукціонів державних облігацій країн Єврозони. Дії рейтингових агентств будуть здійснювати прямий вплив на результати аукціонів як з точки зору дохідності (вартість залучення ресурсів для позичальника), так і з позиції обсягів фінансових ресурсів, що будуть залучені. Для того щоб підтвердити це та продемонструвати надзначну роль рейтингових агентств у формуванні фінансового потенціалу території, особливо в умовах кризи, було проведено аналіз дій рейтингових агентств щодо країн ЄС та результатів цих дій з позиції залучення ними ресурсів (табл. 5.14).

Як свідчить проведений аналіз, дії рейтингових агентств здійснюють безпосередній вплив на фінансовий потенціал території. Зниження рейтингу веде до значного підвищення дохідності боргових інструментів об’єкта рейтингування. Для самого ж об’єкта це означає значне підвищення витрат на обслуговування боргу. Фактично мова йде про скорочення фінансового потенціалу.

Таблиця 5.14 

Дії рейтингових агентств та їх наслідки на прикладі країн ЄС [107 – 116]

Країна	Дата	Дія рейтингового агентства	Наслідки для країни
Португалія	6 квітня 2011	Агентство Moody's різко понизило кредитний рейтинг Португалії з Ваа1 до Ва2. Цей рівень означає, що інвестувати в папери не рекомендовано. Прогноз – негативний	Дохідність 12-місячних облігацій піднялася до 5,902% з 4,331%. Доходність за більш короткостроковими паперами зросла до 5,117% з 2,984% у березні
Італія	5 жовтня 2011	Moody's знизило довгостроковий рейтинг держоблігацій Італії до рівня А2, прогноз - негативний	Італійські держоблігації поставили новий негативний рекорд за всю історію членства країни в Єврозоні. Дохідність десятирічних паперів і відповідно вартість запозичень для Італії зросла до 6,68%. BNP скоротив обсяг облігацій Італії на балансі на 8,2 мільярда євро до 12,6 мільярда лише за чотири місяці.
Іспанія	10 березня 2011	Агентство Moodys знизило рейтинг урядових зобов'язань Іспанії з Aa1 до Aa2. Прогноз з рейтингу - негативний	Середня дохідність 10-річних облігацій зросла  порівнянно із попереднім аукціоном до 5,472% річних з 5,162%
Греція	28 червня 2011	Агентство Standard & Poor's скоротило суверенний кредитний рейтинг Греції до СС з ССС	Дохідність держоблігацій Греції з терміном обігу два роки вперше в історії перевищила 60% BNP - найбільший іноземний приватний власник держоблігацій Греції продав суверенних облігацій на 25 мільярдів євро, що становить чверть його інвестицій у фонди.
Ірландія	17 грудня 2010	Агентство Moody's знизило кредитний рейтинг Ірландії на п'ять сходинок – до Baa1 (помірний кредитний ризик) з Aa2 (дуже низький кредитний ризик) - і попередило про можливість нових знижень	Дохідність держпаперів Ірландії з терміном обігу 10 років вперше за всю історію Єврозони перевищує 10% річних, спред між дохідністю держоблігацій Ірландії та Німеччини також зріс до рекорду
	13 липня 2011	Агентство Moody's знизило рейтинг облігацій Ірландії до рівня "Ba1", тобто нижче інвестиційного рівня	Дохідність дворічних ірландських облігацій зросла до рекордного рівня у 18,68%. Дохідність десятирічних ірландських облігацій зросла і досягла рекордного рівня в 10,75%

Ще одним потенційним наслідком є падіння попиту на боргові інструменти емітента, чий рейтинг було знижено. Це, зокрема, підтверджують результати аукціону облігацій Іспанії 17 лютого 2011 року, коли при запланованому обсягу залучень коштів у 4 млрд євро фактично змогли реалізувати держоблігацій на суму 3,5 млрд євро. Даний розрив є особливо вражаючим за умови, що ЄЦБ упродовж 2010-2011 рр. дуже активно скуповував облігації країн Єврозони. Результатом масових знижень рейтингів країн ЄС став провал аукціону з розміщення облігацій Німеччини, що проводився 24 листопада 2011. Цей аукціон виявився найгіршим за всю історію Німеччини. Було розміщено облігацій лише на 3,9 млрд євро при плані в 6 млрд євро. Взагалі це був дев’ятий аукціон впродовж 2011 року, що не досяг мети за обсягами продажів [107].

У той самий час присвоєння рейтингу інвестиційного рівня значно розширює потенційне коло інвесторів, що надає можливість не лише залучити необхідну кількість фінансових ресурсів, але й знизити вартість залучень, тобто підвищує фінансовий потенціал.

Таким чином, на нашу думку, необхідним елементом механізму управління фінансовим потенціалом має бути не лише використання боргових цінних паперів як перспективного джерела залучення фінансових ресурсів, але й побудова адекватної системи взаємовідносин з рейтинговими агентствами, як міжнародними, так і національними.

У той самий час в Україні відносинам з рейтинговими агентствами приділяється недостатньо уваги. І без того невелика кількість отриманих міжнародних рейтингів останнім часом значно знизилася. Компанії вирішили зекономити декілька десятків тисяч доларів, не піклуючись про власний імідж у світовому фінансовому просторі та не хвилюючись про перспективу залишитись осторонь від відносно дешевих фінансових ресурсів, що там циркулюють.

Міжнародні кредитні рейтинги присуджені ліченій кількості українських компаній (Азовсталь, Київстар, Стирол, Нафтогаз, а також великим банкам – Укрсоцбанк, Укрсиббанк тощо). При цьому проблемою є не тільки небажання та нерозуміння необхідності підвищення власного іміджу українськими компаніями в очах іноземних інвесторів, але й так звана «рейтингова стеля» - рівень рейтингу, вище за який компанія окремо взятої країни піднятися не зможе. Міжнародними агентствами як порогове значення прийнято брати рейтинг державних запозичень, тобто рейтинг країни [85].

На сьогоднішній день склалася вкрай незадовільна ситуація щодо рейтингу боргових зобов’язань України. Рейтингове агентство Moody’s Investor’s Service привласнило рейтинг борговим зобов’язанням уряду України в національній та іноземній валюті на рівні «B2» (високоспекулятивний). Аналогічні з позиції інвесторів рейтинги Україні привласнили Standard&Poor's – «B+» та Fitch Ratings «В», які відповідають неінвестиційним високоспекулятивним рейтингам. За таких умов навіть не йдеться про дешеві та значні за обсягами фінансові ресурси. А, отже, потенціал, яким володіють підприємства України за сучасних умов, реалізований бути не може.

Про недостатність рівня розвитку відносин України та її суб’єктів з рейтинговими агентствами свідчить хоча б той факт, що провідні світові агенції не мають своїх представництв в Україні. Натомість той же Standard & Poor's відкрив офіси у Росії та Казахстані.

Отже, необхідною умовою успішного управління фінансовим потенціалом є обов’язкова співпраця з рейтинговими агентствами. На рівні держави це робота з постійного підвищення міжнародного рейтингу країни з метою покращання іміджу держави. На рівні суб’єктів господарювання – зміна формального відношення до рейтингів як до обов’язкового елемента цивілізованого бізнесу, який лише відволікає фінансові ресурси на свідомі дії раціонального економічного суб’єкта, що інвестує кошти у своє майбутнє, в тому числі створюючи позитивний імідж та забезпечуючи інформацією про себе потенційних інвесторів не лише на національному, але й міжнародному ринках.

Що стосується конкретних пропозицій і рекомендацій, то поруч зі зміною відношення до процесу рейтингування на всіх рівнях необхідно забезпечити нормативно-правове поле, яке буде цьому сприяти.

На сьогоднішній день основними документами, що регулюють діяльність рейтингових агентств та відносини, що пов’язані з ними, є Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та нормативно-правові акти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, зокрема:

1. Правила визначення уповноваженим рейтинговим агентством рейтингової оцінки за Національною рейтинговою шкалою, затверджені рішенням Комісії від 21.05.2007 №1042 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 11.06.2007 за №607/13874.

2. Положення про конкурс з визначення уповноважених рейтингових агентств, затверджене рішенням Комісії від 19.06.2006 №1040 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 за №1233/13107.

3. Порядок ведення Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств та видачі Свідоцтв про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств, затверджене рішенням Комісії від 23.06.2006 №444 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 12.07.2006 за  №823/12697;

4. Порядок подання уповноваженими рейтинговими агентствами інформації до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, затверджене рішенням Комісії від 19.09.2006 № 855 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.10.2006 за №1112/12986.

5. Концепція створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» рейтингові оцінки, отримання яких є обов'язковими, мають право визначати виключно уповноважені рейтингові агентства та/або міжнародні рейтингові агентства (разом – рейтингові агентства). Міжнародні рейтингові агентства обов'язково повинні бути визнані Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Визначення рейтингової оцінки, якщо інше не встановлено законом, потребують усі види емісійних цінних паперів, які не розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і можуть поширюватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі або іншому організованому ринку, крім:

1) державних цінних паперів;

2) акцій;

3) цінних паперів недиверсифікованих інститутів спільного інвестування;

4) цінних паперів, емітованих Державною іпотечною установою.

Що стосується рейтингової оцінки емітентів, то згідно з цим законом визначення рейтингової оцінки потребують:

1) підприємства, у статутних капіталах яких є державна частка;

2) підприємства, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

3) підприємства, які займають монопольне (домінуюче) становище [117].

Ці положення закону спрямовані не стільки на підвищення інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання чи їх цінних паперів, скільки є прикладом штучного створення ринку (в даному випадку ринку рейтингових агентств). Тривалий час в Україні список уповноважених агентств складався з однієї позиції – РА «Кредит-Рейтинг», що був монополістом на даному ринку. Таке становище призвело до того, що діяльність рейтингових агентств сприймалася бізнесом як додатковий податок. Втім, надходження від цього «податку» йшли не до держави, а до приватної структури [81].

Лише після низки скандалів та неодноразових звернень учасників фінансового ринку України ситуацію було змінено і перелік уповноважених рейтингових агентств розширено.

Існуючий підхід складання списку уповноважених рейтингових агентств не є ринковим. Суть діяльності рейтингових агентств полягає в наданні професійних високоякісних послуг з оцінки об’єктів рейтингування. У випадку непрофесійності дій агентства його послуги не будуть затребувані ринком, як наслідок, воно піде з нього. Це прозорий ринковий механізм, що використовується у світовій практиці не один десяток років.

Нами пропонується змінити законодавчі норми статті 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», виключивши з нього норму щодо можливості присвоєння рейтингу лише уповноваженими агентствами. І взагалі, вважаємо саме поняття «уповноважені рейтингові агентства» таким, що містить елементи непрозорості та корупції і відмінити його в цілому. Звичайно, діяльність рейтингових агентств є суспільно важливою, тому залишати її зовсім без нагляду держави не можна, але підхід має бути змінений.  Як альтернативу нами пропонується закріплення за діяльністю рейтингових агентств статусу професійної з відповідним її ліцензуванням та певним вхідним бар’єром, наприклад, у вигляді законодавчих вимог щодо професійності персоналу рейтингових агентств.

Ще одним принциповим моментом, який необхідно змінити в законодавстві України, є  обов’язковість рейтингів для емітентів та їх цінних паперів. Формальний підхід, що існує сьогодні по відношенню до рейтингування, необхідно змінити та привести його у відповідність до сутті речей, яка полягає в тому, що основна функція рейтингу – інформація. Головним трендом розвитку сучасного суспільства є глобалізація і в першу чергу фінансових ринків. Тобто рейтингування за національною шкалою особливо великих підприємств є досить безперспективним з позиції виходу на міжнародні ринки. А саме вихід на них має бути стратегічним орієнтиром як для окремих підприємств, так і для держави в цілому.

Оскільки єдиним джерелом інформації про українських емітентів для потенційних інвесторів ззовні фактично є фондовий ринок України, то пропонується приведення інформаційних потоків з нього до певного загального знаменника, який би розумівся не лише внутрішніми інвесторами, але й інвесторами зовнішніми. Для інвестора ключовими, по суті, є дві речі – доходність та ризик. Як  умовний орієнтир рівня ризику в світі виступає кредитний рейтинг. Втім, національний рейтинг для зовнішнього інвестора не має особливого значення, оскільки в його методиках, як правило, фігурують лише міжнародні рейтинги, крім того, національні агентства, природно, не викликають у міжнародних інвесторів довіри.

Про те, що національні рейтинги є лише виконанням законодавчих норм, а не реальним джерелом інформації щодо позичальника, свідчить хоча б те, що основні фондові площадки України цей параметр ігнорують - як у правилах власних лістингів, так і в інформації, що вони надають про емітента.

Аналіз правил лістингу корпоративних облігацій двох провідних бірж України (Української біржі та ПФТС) дозволив виділити критерії, що впливають на рівень лістингу цінних паперів емітента (див. табл. 5.15).

Як бачимо, рейтинг емітента жодним чином не впливає на присвоєння певного рівня лістингу цінним паперам емітента. Тобто провідні фондові площадки України не цікавить такий параметр, як кредитний рейтинг емітента чи його цінних паперів. І це пов’язано не з тим, що їх не хвилює якість емітента та його цінних паперів, а швидше з тим, що на сьогодні національні кредитні рейтинги до цього часу ще вважаються чимось штучним та не пов’язаним з економічними реаліями. Таке відношення до рейтингів з боку фондових бірж України підкреслює і аналіз анкет цінних паперів, де зазначаються їх ключові параметри, що мають бути представлені інвесторам у першу чергу (див. табл. 5.16).

Таблиця 5.15

Критерії, що впливають на рівень лістингу Української біржі та ПФТС [118, 119]

Українська біржа	ПФТС
Строк існування емітента. Вартість чистих активів емітента. Відсутність збитків за останні 2 роки. Номінальна вартість серії випуску облігацій. Середньомісячна вартість біржових угод за облігаціями даної серії	Строк існування емітента. Вартість чистих активів емітента. Номінальна вартість серії випуску облігацій. Середньомісячна вартість біржових угод за облігаціями даної серії.

Незважаючи на досить значну кількість параметрів – 11 в українській біржі та 20 у ПФТС, жодний із них не стосується рівня кредитного рейтингу.

Таким чином, доходимо висновку, що, незважаючи на очевидну необхідність та виключну важливість рейтингів, цей ринок на сьогодні в Україні є штучним та неприродним, він не виконує своїх реальних функцій, а сприймається бізнесом та інвесторами як необхідна формальність та додаткові перепони з боку держави.

Очевидним є факт, що для еволюційного розвитку ринку рейтингових агентств та формування позитивного іміджу кредитних рейтингів як необхідного інструменту цивілізованих відносин на фінансових ринках України потрібно багато часу, швидше за все 10–15 років. Тому нами пропонується дещо прискорити дані процеси шляхом зміни акцентів державного регулювання в даній сфері.

Необхідно змінити правила щодо обов’язкового присвоєння рейтингу емітентам та їх цінним паперам. Зокрема, доцільно впровадити таке:

усі емітенти цінних паперів, що котируються на біржі, повинні пройти процедуру рейтингування, причому компанії, що плануються або претендують перебувати на першому рівні лістингу, повинні отримати міжнародні рейтинги, інші можуть обмежитися національними;

усі цінні папери, що перебувають на ринку, включаючи акції, повинні пройти процедуру присвоєння рейтингу;

біржові площадки в правила лістингу повинні додати вимоги щодо наявності та рівня кредитного рейтингу;

біржові площадки, подаючи інформацію щодо емітента чи його цінних паперів, обов’язково повинні зазначити кредитний рейтинг як самого емітенту, так і конкретних цінних паперів.

Таблиця 5.16

Інформація щодо цінних паперів та їх емітентів,яка надається біржами [118–119]

Українська біржа	ПФТС
Код Назва Вид ISIN Дата початку торгів Рівень лістингу Кратність Ринок Номінал, UAH  Загальна кільк., шт.  Статус	Назва емітента   Код ЄДРПОУ   Назва фонду   Код ЄДРІСІ   Адреса   Веб-сайт   Звітність емітента на сайті Звітність емітента на сайті Галузь промисловості    Підгалузь   Підгалузь+   ISIN    Вид цінного папера    Тип цінного папера    Рівень котирувального листа    Виключено зі списку    Номінал, грн    Кількість цінних паперів у випуску, шт.    Номер реєстрації випуску    Дата реєстрації випуску

Запропоновані зміни не лише сприятимуть появі цивілізованого ринку рейтингових агентств, але й сприятимуть розвитку фондового ринку України в цілому, особливо в частині його взаємодії із зовнішніми інвесторами. У свою чергу, це дасть можливість підвищити фінансовий потенціал як держави в цілому, так і окремих її суб’єктів.

Підбиваючи підсумки, необхідно відмітити, що одним із головних елементів механізму управління фінансовим потенціалом території є управління залученими ресурсами. Важливим інструментом залучення фінансових ресурсів як на рівні держави чи її регіону, так і на рівні окремих суб’єктів господарювання є розміщення боргових цінних паперів у вигляді облігацій.

Володіючи цілим рядом переваг – низька вартість залучених ресурсів, значний потенціал з точки зору обсягів ресурсів, – даний інструмент недостатньо розвинений в Україні, що пов’язано як з несформованим фондовим ринком, так і з відсутністю позитивного іміджу та відповідного інформаційного фону щодо України та українських компаній на міжнародній арені.

І хоча розвиток фондового ринку України – процес еволюційний та є питанням часу, позитивний імідж та інформаційний фон можуть бути забезпечені вже сьогодні шляхом використання кредитних рейтингів, що присвоюються провідними міжнародними рейтинговими агентствами.

Проведений аналіз особливостей діяльності рейтингових агентств з виділенням переваг та проблем, які існують на сьогоднішній день, дозволив зробити висновок про значний вплив, що вони здійснюють на фінансовий потенціал. Цей вплив в основному проявляється в двох формах – формуванні вартості залучених ресурсів та їх обсягів. Аналіз дій рейтингових агентств та їх наслідків для фінансового потенціалу було проаналізовано на прикладі країн ЄС. Результати аналізу підтвердили висновок щодо залежності фінансового потенціалу від дій рейтингових агентств.

Отже, підвищити інтерес до українських цінних паперів з боку іноземних інвесторів, а як результат, і фінансовий потенціал держави, можна за рахунок співпраці з рейтинговими агентствами, шляхом розвитку вітчизняного ринку рейтингових послуг, що зроблять інвестиційну діяльність в Україні більш прозорою і менш ризиковою.