Лекція 2. Психологічні особливості пізнавальної діяльності журналіста 1 Процес журналістської творчості. 2 Особливість стадій творчого процесу журналіста.3 Уява та інтуїція як механізми процесу журналістської творчості.4 Форми і хід пізнавального процесу залежно від журналістських жанрів.6 Орієнтація в інформаційному середовищі як компонент пізнавальної діяльності.
Лекція 2. Психологічні особливості пізнавальної діяльності журналіста 1 Процес журналістської творчості. 2 Особливість стадій творчого процесу журналіста.3 Уява та інтуїція як механізми процесу журналістської творчості.4 Форми і хід пізнавального процесу залежно від журналістських жанрів.6 Орієнтація в інформаційному середовищі як компонент пізнавальної діяльності.
Дослідження творчого процесу пов’язане з виділенням різних його стадій (акти, етапи, фази, моменти й т.п.). Різні класифікації етапів, запропоновані багатьма авторами, мають, на думку
Я.А. Пономарьова, приблизно такий зміст.
Перший етап (свідома робота) – підготовка, особливий діяльний стан, що є передумовою для інтуїтивного проблиску нової ідеї.
Другий етап (несвідома робота) – споглядання, несвідома робота над проблемою, інкубація цілеспрямованої ідеї.
Третій етап (перехід несвідомого у свідомість) – натхнення; у результаті несвідомої роботи до сфери свідомості приходить ідея винаходу, відкриття (спочатку в гіпотетичному вигляді).
Четвертий етап (свідома робота) – розвиток ідеї, її остаточне оформлення й перевірка.
Як бачимо, у творчому процесі задіяні різні сфери людської свідомості. При цьому зміна несвідомої й свідомої роботи має взаємообумовлений характер. У журналістській творчості, коли особистість включається спочатку в процес обмірковування майбутнього матеріалу, потім збору інформації, потім осмислення життєвих фактів і т.д., також можна виділити загальні фази й більш часткові, що входять до них:
формування концепції, наміру;
розчленування й порівняння основних складових елементів досліджуваної реальності (об’єкта, явища, процесу);
постановка мети;
сприйняття відомої ситуації в зовсім новому світлі.
У ці етапи й фази в тій чи іншій мірі супроводжують вирішення різних пізнавальних завдань, з якими журналісти стикаються у своїй практичній діяльності.
Загалом творчий процес у будь-якому вигляді діяльності безперервний: схована в глибинах психіки лабораторія з переробки інформації не знає спокою ні вдень, ні вночі. Але продукцію свою вона видає на-гора порціями – окремими творами. Процес народження кожного з творів – творчий акт – несе в собі риси, характерні і для творчості в цілому, і для окремого її вигляду.
Головна особливість творчого процесу як такого нам уже зрозуміла: він завжди починається освоєнням дійсності. Без накопичення інформації не подолати тієї проблемної ситуації, який є початком будь-якого творчого акту: є творча потреба, є орієнтовне завдання, а вирішення її - немає. Воно прийде тільки тоді, коли настане «насичення» інформацією і з’явиться конкретний задум.
Але в різних видах творчості цей момент виявляється принципово різним. Одна справа, скажімо, поезія, де накопичення інформації йде майже без відома, будучи безпосереднім переживанням творцем його відносин з дійсністю. Інша справа – наука, яка може на роки «прив’язати» дослідника до засвоєння предмета, що не «піддається», зробивши отримання необхідної інформації чи не єдиним сенсом життя.
У журналістиці початкова стадія творчого процесу – теж явище специфічне. Вона є усвідомленою, цілеспрямованою пізнавальною діяльністю, у якої є всі ознаки особливого статусу, а саме: особливий предмет пізнання, особлива мета, з якої випливають конкретні завдання, особливі умови. Постараємося якомога глибше зрозуміти, що це означає.
Журналістський твір створюється для повідомлення про конкретні зміни дійсності – очевидні (події, що сталися) або неочевидні (назріваючі проблеми). Відповідно предметом пізнання для журналіста є конкретні ситуації життя, в яких виявляють себе її нові моменти, – позитивні або негативні, але обов'язково значущі для багатьох. За часом це переважно ситуації поточної реальної дійсності, тобто сьогоднішні, «свіжі». Підкреслимо значення слова «переважно». Річ у тому, що бувають випадки, коли виникає потреба в обігу до фактів вчорашнього дня, а іноді – особливо за наявності «білих плям» в історії – і до сюжетів з далекого минулого. Але це ті самі винятки, які підтверджують правило.
Масштаби ситуацій можуть змінюватися в широкому діапазоні: від локальних (з життя однієї людини) до глобальних (скажімо, екологічна криза, що загрожує планеті). За стадією розвитку суперечностей, що виявляються в них, вони діляться на позитивних, проблемних і конфліктних. Але найголовніше в тому, що будь-яка з цих ситуацій освоюється журналістом не просто сама по собі, а у зв’язку з ширшою ситуацією проблемного характеру, в яку вона входить через системну організацію світу (ситуація на заводі є частиною стану справ у місті, ситуація в місті – частиною обставин, що склалися в області, і т. д.). У цій ширшій ситуації журналіста цікавить один її аспект – назріла або назріваюча проблема, що переживається багатьма людьми. Саме у контексті ширшої, масштабнішої проблеми журналіст вивчає свій предмет, встановлюючи характер відносин між ними. А характер може бути різним:
конкретна ситуація може нести в собі проблему, бути її проявом – і тоді вона може стати як джерелом нових відомостей про проблему, про причини,що її викликають, про ті небезпеки, які з нею пов’язані;
конкретна ситуація може нести в собі досвід вирішення масштабної проблеми – і тоді вона здатна дати знання про шляхи виходу з суперечності, про засоби, які доцільно використовувати для цього;
у конкретній ситуації можуть виявитися конфліктні наслідки своєчасно недозволеної проблеми – і тоді вона стає джерелом знання про ті втрати, до яких ведуть подібні колізії.
Саме цей зв’язок конкретних реальних ситуацій з масштабними проблемами визначає актуальність і загальнозначущість того оперативного знання, яке журналіст повідомляє аудиторії у своєму творі.
Можна сказати, що мета пізнавальної діяльності журналіста в процесі творчості – отримати не тільки необхідне оперативне знання про дійсність, але і ті засоби, за допомогою яких воно може бути адекватно подане в тексті. Це пов’язано з особливостями тексту, журналістики, що склалася в процесі становлення, як особливого роду творчої діяльності. Головним засобом для вираження журналістської інформації є факти – ті «атоми» дійсності, з яких складаються ситуації і які, будучи позначені в тексті, з більшою чи меншою мірою точності здатні ці ситуації відтворити. Якщо художник, створюючи живописне полотно, бере особливості ліній, об’ємів, світла і тіні, в яких утілюється світ, то журналіст освоює деталі, з яких складаються факти, що дозволяють проникнути в їх суть.
У це означає, що пізнавальні завдання у журналіста не тільки відповідальні і великі за обсягом, але і дуже різноманітні. Вирішувати ж їх доводиться найчастіше поодинці, в гранично стислі терміни, при недостатньому початковому рівні компетентності. Додатково в переважній більшості випадків пізнавальний процес є невід’ємним від міжособистісного спілкування, а отже – і від активного емоційного переживання ситуації, тим більше, що обстановка спілкування далеко не завжди буває для кореспондента дружньою. Звідси – висока інтелектуальна й емоційна напруга, що збільшує вірогідність прорахунків. Є ще одна особливість – що істотно ускладнює журналістові освоєння дійсності: він практично завжди діє на «чужій території» – у незнайомому або малознайомому наочному середовищі, що вимагає певних зусиль для адаптації. До того ж це наочне середовище може знаходитися «на землі, під землею і на небі».
Отже, умови, в яких проходить журналістське пізнання, різноманітні настільки ж, наскільки різноманітне життя, що зображується. Можна сказати, що стійка ознака умов пізнавальної діяльності журналіста полягає у відсутності стійкості.
Специфіка й особливість журналістського пізнання полягають й у тім, що воно за своєю природою носить синтетичний характер, тобто засноване на взаємодії наукових, художніх й емпіричних способів освоєння соціального світу. У журналістській творчості, як й у науково-теоретичній, дуже важливе володіння загальнотеоретичними методами пізнання, до яких можна віднести аналіз і синтез, абстрагування й конкретизацію, моделювання, індукцію й дедукцію, порівняння й аналогію й т.д. Саме на їх основі здійснюється процес формування понять, суджень й умовиводів.
Аналіз – уявне розчленовування предмета або явища, виділення його окремих частин, ознак, властивостей.
Синтез – це уявне поєднання окремих елементів, частин, ознак у єдине ціле.
Абстрагування – це метод пізнання, що полягає в уявному виділенні ознак, що цікавлять журналіста, зв’язків і відношень при відволіканні від несуттєвих ознак. Результатом абстрагування є продукти розумової діяльності – абстракції, що містять поняття, моделі, теорії, класифікації.
Конкретизація – це уявний перехід, повернення від загального поняття до часткового.
Моделювання – це метод наукового пізнання, що полягає в заміні досліджуваного предмета, явища на його аналог – спрощену модель й у подальшому дослідженні цього аналога.
Дедукція – перехід у процесі пізнання від загального до часткового й одиничного.
Індукція – перехід у процесі пізнання від часткового до загального.
Ці методи становлять «систему прийомів пізнання явищ дійсності, застосовуючи які журналіст підходить до розуміння розглянутого явища в сутнісних рисах і властивостях, розкриває його природу, закономірні риси його функціонування й розвиток, зв’язки й відношення з іншими явищами. На основі методу вивчення журналіст оцінює явище у світлі свого ідеалу, виробляє пропозиції й рекомендації, шляхи й засоби досягнення бажаної мети. Інакше кажучи, метод вивчення озброює журналіста способами вироблення знання, що містить всю необхідну інформацію».
У ході пізнання різних об’єктів і явищ дійсності журналіст включається у творчий пошук. Цей пошук може вийти за рамки вже відомих фактів, упорядкованих знань, уявлень, думок. Тому не всі творчі завдання можуть бути вирішені за допомогою логічного аналізу. Найчастіше, обмірковуючи ту або іншу проблему, журналіст може прийти до її вирішення на інтуїтивному рівні. Не випадково в психології творчого мислення інтуїтивізм є одним із найбільш ранніх уявлень про психологічні механізми вирішення творчих завдань. Представники цього напрямку вважали, що відкриття нового настає саме по собі – мимовільно. При цьому під поняттям «інтуїція» малося на увазі «раптове осяяння, властиве лише деяким обраним».
У журналістській творчості інтуїтивне знаходження нових ідей може виникнути на основі почуттєвих вражень і подальшого їх розроблення за допомогою методів абстрагування й ідеалізації. Але інтуїтивні вирішення можуть прийти й у процесі обмірковування. Однією з найбільш продуктивних форм інтелектуальної інтуїції є, на думку психологів, творча уява, за допомогою якої саме й створюються нові поняття й формуються нові гіпотези.
На відміну від літературної творчості, де уява відіграє першорядну роль у створенні художніх образів, у діяльності журналіста воно виконує певні функції: по-перше, сприяє поглибленню й розширенню знань, по-друге, допомагає передбачити результат розглянутих питань, по-третє, так само, як й у літературній творчості (особливо в художньо-публіцистичних жанрах), бере участь у створенні образів. Творча уява є однією з психологічних передумов журналістської діяльності, проявляючись на різних стадіях творчого процесу зі створення майбутнього твору. Особливо значна роль уяви на початкових етапах творчості – під час зародження задуму, коли журналіст обмірковує ідею, планування матеріалу, висуває ряд гіпотез щодо розвитку тієї чи іншої життєвої ситуації або явища, а також під час виношування твору; під час детального розроблення всіх художньо-виразних засобів; у процесі синтезування фактологічних даних і безпосередніх вражень. У цьому розумінні уява є своєрідною формою відображення дійсності. Щоб розібратися в достатньо складному явищі, розглянемо, як трактують зазначене поняття психологи.
На думку Р.С. Нємова, уява – це необхідний елемент творчої діяльності людини, який виражається в побудові образа продуктів праці, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Автор слушно зазначає, що «перше й найважливіше призначення уяви як психічного процесу полягає в тому, що вона дозволяє подати результат праці до його початку, продати не тільки продукт праці, але і його проміжні продукти»[9]. Виходячи з цього твердження, можна сказати, що уява певним чином орієнтує людину в процесі його діяльності, допомагаючи йому створити якусь ідеальну модель кінцевого або проміжного продукту праці. Це так зване випереджальне відображення дійсності.
У зв’язку з тим, що уява тісно пов'язана з мисленням, цілком природно, що в процесі обмірковування плану майбутнього твору журналіст здійснює і логічний аналіз проблеми, що стоїть перед ним. Але випереджальне відображення дійсності в уяві та у мисленні відбувається по-різному. У першому випадку відображення відбувається в конкретно-образній формі, у вигляді яскравих уявлень (вони можуть виступати у вигляді різних ілюстративних матеріалів або словесного опису), у другому – шляхом оперування поняттями, що дозволяють узагальнено й опосередковано пізнавати світ. Таким чином, в осмисленні задуму майбутнього твору можна позначити дві системи випередження свідомістю результатів журналістської діяльності: образне та понятійне. Особливості перебігу даних процесів ми розглянемо в другій частині.
Специфіка журналістської уяви проявляється не тільки в передбаченні майбутнього результату діяльності. Уява бере активну участь й у виробленні нових ідей, і в процесі перекомбінування життєвих вражень та образів, і під час перенесення ознак одного об’єкта на інші, і в перетворенні минулого досвіду, і під час структурної організації матеріалу, коли в окремих частинах майбутнього тексту необхідно побачити й усвідомити цілісний твір, і т.д. При цьому існують різні способи стимулювання уяви.
Перегрупування подій і фактів (наприклад, відхід від хронологічного прямування за подією) виявляє приховані причинно-наслідкові зв'язки між ними.
Різна «гра слів» – особливо ефективна під час створення нових фразеологічних зворотів, каламбурів, метафор, порівнянь, аналогій і т.д.
Складання різних класифікацій і типологій. Як пише Р. Міллс, «уява розвивається під час пошуку нових типів, загальних рис і критеріїв, що їх об’єднують. Графіки, моделі, таблиці, діаграми не просто ілюструють уже відомі знання, але вони є інструментом розроблення нового знання. Воно з’являється й у тих випадках, коли словесний опис ви заміняєте графічним. У результаті виділяються нові зв’язки й структури. Ви починаєте мислити точніше й простіше» [8].
Розгляд проблеми під різними кутами зору.
Передбачуваний діалог із читачами, опонентами та критиками ваших поглядів і позицій.
Предметне обговорення теми майбутнього твору з колегами й т.д.
Характеризуючи уяву, психологи відзначають дві основні її складові: процес перетворення уявлень і створення нових образів на основі існуючих. Синтез уявлень у процесах уяви здійснюється в таких формах.
Аглютинація – елементарна форма синтезування образів; передбачає «склеювання» різних якостей, властивостей, частин, які у повсякденному житті не поєднуються (наприклад, казкові образи – русалка, кентавр, хатинка на курячих ніжках і т.п.).
Гіперболізація – характеризує не тільки збільшення або зменшення предмета, але й зміну кількості частин предмета або їхніх зсувів (багаторукі богині в індійській міфології, багатоголові дракони й т.д.).
Загострення – підкреслення яких-небудь ознак (дружній шарж або злі карикатури).
Схематизація – відбувається в тому випадку, якщо уявлення, з яких конструюється образ фантазії, зливаються, розходження згладжуються, а риси подібності виступають на перший план (наприклад, створення художнього орнаменту, елементи якого взяті з рослинного світу).
Типізація – форма широко використовувана в художній літературі, для неї характерне виділення істотного, повторюваного в однорідних фактах і втілення їх у конкретному образі [2].
Зазначені прийоми можуть бути активно використані журналістами в сатиричних жанрах журналістики – фейлетоні й памфлеті, де для досягнення комічного ефекту використовується цілий арсенал художньо-зображувальних засобів.
Таким чином, уява у творчому процесі має важливе значення, пов’язане не тільки з передбаченням результатів праці, але й з активним створенням уявлень та образів, що відрізняються несподіваними, незвичними сполученнями й зв'язками, для досягнення кінцевого результату праці.
У практиці преси журналістський твір, як нам відомо, існує в декількох різновидах, що позначаються поняттям жанру. Виконуючи загальне призначення журналістського тексту, його жанрові варіанти, проте, орієнтовані на різні цільові установки і тому потребують різної міри розуміння дійсності. Відповідно до цього пізнавальна діяльність кореспондента знайшла три форми, що значною мірою відрізняються одна від одної за обсягом завдань, за їх складом, за конкретними умовами, в яких вони вирішуються.
Найбільш простий варіант пізнавального процесу демонструє нам новина журналістика. Цим поняттям позначається вся сукупність жанрів, орієнтованих на повідомлення оперативної інформації. Щоправда, новину спочатку треба знайти, а це само по собі – велика складність. Проте як стадія творчого акту пізнавальна діяльність у новинній журналістиці все ж таки найменш тривала і найбільш схожа на те, що називається збором фактів, хоча насправді вона до цього не зводиться. Суть у тому, що предмет пізнання тут саме новина – факт, що відбувся насправді, що істотним чином змінює ситуацію. Відповідно цільове пізнавальне завдання журналіста полягає в тому, щоб установити цей факт у визначальних його межах (у практиці вони усвідомлюються як відповіді на запитання «Хто?», «Що?», «Де?», «Коли?») і визначити, наскільки суттєві зміни в положенні справ він викликає (для цього доводиться відповісти собі на запитання «Чому?», «Навіщо?», «Що з цього виходить?»). Останнє припускає інтенсивну розумову діяльність, у якій використовуються всі основні логічні операції: співвідношення, пізнавання, розрізнення, аналіз, синтез, оцінку. Проте глибокого власного проникнення в
неочевидні зв’язки при цьому не потрібно: воно цілком може бути компенсоване співпрацею журналіста з компетентнішими особами – учасниками подій або експертами, що погодилися дати свої коментарі до того, що відбувається. Пізнавальний процес у цьому разі ходить як ознайомлення із ситуацією, займає порівняно мало часу і спирається на здоровий глузд – властиву людині здібність до роздуму.
Набагато складніші завдання повстають перед журналістом, якщо його творчий акт орієнтований на підготовку проблемно–аналітичного матеріалу, покликаного проявити істотність подій, що відбуваються, визначити тенденції їх розвитку, виявити причини виникших труднощів і можливі шляхи їх усунення. Тут ми маємо справу з іншим різновидом пізнавального процесу – із журналістським дослідженням ситуації. Воно є поетапною пізнавальною діяльністю, що спрямовуеться чітко усвідомлюваними завданнями і що припускає не тільки встановлення фактів. Предмет пізнання в цьому разі – ситуація загалом, узята під кутом зору ширшої проблеми, що стосується багатьох людей. Освоєння такого предмета неможливе без виявлення неочевидних зв'язків фактів, що складають ситуацію, перш за все – зв'язків причинно–наслідкових. Тому здорового глузду тут недостатньо, потрібна робота думки іншого характеру, іншого ступеня напруження, що не зводиться ні до інтуїтивних прозрінь (хоча роль інтуїції велика), ні до згаданих вище логічних операцій (хоча всі вони і тут трапляються). Те саме можна сказати про випадки, коли увага кореспондента зосереджується на людині, з якою він збирається познайомити аудиторію.
Третій варіант пізнавального процесу в журналістиці обумовлений особливими обставинами дійсності, а саме – наявністю в ній негативних моментів, що завдають суспільству шкоди, проте не тільки не очевидних, але приховуваних, маскованих під благополучні. Це може бути, наприклад, непристойна за суттю, але успішно камуфльована діяльність махінаторів або хабарництво серед представників владних структур. Якщо у журналіста виникає необхідність розібратися в тому, що відбувається і викрити його учасників, звичайного дослідження вже недостатньо. Предмет пізнання в такому разі – ситуація, що складається з фактів, значна частина яких навмисно ховається, а зв'язки між ними, якщо вони виявляються, подаються далеко не правдиво. Цільове пізнавальне завдання виявляється тут надзвичайно складним: добути приховувані дані йзрозуміти їх суть. Розв’язання такої задачі проходить як журналістське розслідування, в ході якого авторові майбутнього матеріалу не раз доводиться стикатися з нестандартними ("нештатними") умовами і приймати нестандартні рішення, відповідальність за які він повинен брати на себе.
Але якими б значними не були відмінності цих трьох варіантів пізнавального процесу, механізми психіки, за допомогою яких вони здійснюються, єдині: у переробці інформаційних сигналів дійсності беруть участь сприйняття, пам'ять, мислення інтуїтивне, мислення наочно–образне, мислення словесно–логічне, уява. Принципово єдиний і склад технологічних операцій (процедур).
Перша "сходинка" – вироблення заявки на тему, коли виявляється адреса шуканої реальної ситуації (конкретний об'єкт дійсності, що заслуговує на увагу преси) й імовірно визначаються масштаби проблеми, в контексті яких шукана ситуація може бути значуща; на цьому етапі планується хід роботи.
Друга "сходинка" – збір попередніх даних. Сенс цієї операції в тому, щоб підвищити рівень компетентності журналіста, збагативши його знання про об'єкт, на якому належить працювати, і про відповідну проблему за рахунок відомостей, вже зафіксованих у документальних джерелах, а також уточнити план діяльності і конкретні практичні дії.
Ще одна "сходинка" – визначення конкретного предмета вивчення, здійснюване в ході первинного безпосереднього знайомства з об'єктом. На цій стадії перевіряється правильність "домашніх заготовок" – заздалегідь вироблених припущень (гіпотез) про стан об'єкта, про характер зв'язку ситуації, що склалася на ньому, з проблемою, через яку журналіст має намір її розглядати, – і знов уточнюється план діяльності, конкретизуються необхідні практичні кроки.
Завершується пізнавальний процес спрямованим вивченням предмета – операцією найскладнішою і самою розгорненою: вона передбачає вирішення основних завдань журналістського пізнання в конкретному творчому акті. Тут встановлюються всі факти, що характеризують ситуацію; роботою думки розкриваються всі їх істотні зв'язки і ставлення до проблеми; робляться висновки про суть того, що відбувається; усвідомлюються – і обговорюються з компетентними особами – варіанти вирішення проблеми [15].
Результатом пізнавальної стадії творчого акту виявляється журналістська концепція вивченої ситуації – уявлення про те, що відбувається, інтерпретоване журналістом відповідно до свого світогляду, зі своєю системою цінностей. На основі цієї концепції і формується далі конкретний задум майбутнього твору. У структурі задуму вже чітко проступають тема тексту, його ідея, принцип організації – цим задум відрізняється від концепції.
Щоб пізнавальний процес йшов успішно, у журналіста повинна бути сформована тверда установка на сприйняття дійсності як сукупності джерел інформації, кожен з яких може подарувати йому "ексклюзив" – те, що іншим поки що невідомо. Уміння добути первинні, "живі" відомості служить одним з основних показників високого професіоналізму журналіста. Умовою, при якій таке уміння з'являється, є вільна орієнтація в існуючому інформаційному середовищі.
У суспільстві утвердилося розуміння необхідності подавати пресі інформаційну підтримку і склалася досить широко розгорнена мережа інформування журналістів про події, що відбувалися. До основних елементів мережі належать:
• брифінги – короткі наради, на яких відбувається ознайомлення працівників засобів масової інформації з позицією улаштовувачів зустрічі (найчастіше це представники владних структур) з того або іншого питання;
• презентації – урочисті зустрічі представників яких–небудь державних, суспільних або приватних структур з громадськістю, зокрема з представниками преси, для ознайомлення з новим підприємством, новою продукцією, новими результатами діяльності;
• прес–конференції – зустрічі державних і суспільних діячів, представників науки, культури з журналістами для інформування їх у зв'язку з актуальними подіями або для відповідей на їхні запитання;
• прес–релізи – спеціальні зведення повідомлень для преси про істотні факти, підготовлені відповідними прес–службами;
• спеціалізовані інформаційні бюлетені про поточні події тієї або іншої сфери діяльності, видавані корпоративними інформаційними агентствами;
• екстрені повідомлення факсом або електронною поштою, що надходять до редакції від прес–секретарів, прес–служб, прес–центрів різних відомств і суспільних об'єднань, іноді – безпосередньо від учасників подій.
Така допомога дуже істотна для діяльності редакцій, але не знімає проблеми своєчасного отримання відомостей безпосередньо з життя, а отже – проблеми джерела інформації (тим паче, що і підготовка агентських матеріалів пов'язана з ними). Джерелом інформації для журналіста є фрагмент реальності, контакт із яким поповнює свідомість кореспондента новими даними про цю реальність. По суті, є тільки три типи джерела інформації: документ, людина і наочно–речове середовище.
Поняття "документ" уживається в декількох значеннях. Згідно з одним із них, найбільш широким, документ є матеріальний носій запису (папір, кіно– і фотоплівка, перфокарта, магнітний запис і т. п.) із зафіксованою на ньому інформацією для передачі її в часі і просторі. Це – сховище інформаційних продуктів, завдяки якому вони включаються в комунікативний процес. Документ у вузькому сенсі – інформаційний продукт особливого роду, а саме: офіційний папір, створений для підтвердження якого–небудь факту або права на щось. Для журналістики актуальні обидва значення цього слова. Тільки треба мати у вигляді: в цьому разі мова йде саме про інформаційні продукти, а вони можуть бути різної якості, оскільки несуть «почерк» особи того, хто їх створював, і умов, за яких це відбувалося.
Інший тип джерела інформації – людина. В американській науковій традиції він позначається як живе джерело. Мабуть, це центральна ланка інформаційного середовища. По–перше, людина – це часто свідок або учасник подій, що відбуваються, і тому є власником інформації про них. По–друге, вона – носій інформації про себе, про свій суб'єктивний світ і вигляд. По–третє, він – транслятор інформації, отриманої від інших. Але є в цього джерела особливість, що помітно ускладнює його освоєння: він може або "відкритися" нам, або не "відкритися". Людина сама програмує свою інформаційну поведінку, і журналіст не може цього не враховувати.
Нарешті, ще один тип джерела інформації — предметно–речове середовище, інакше кажучи —оточення людини. Інколи предмети й речі можуть розповісти про неї не менше, ніж вона сама. За оточенням "прочитуються" події, стосунки людей, їхні характери, але за однієї умови: якщо кореспондент знає мову речей, якщо він уміє бачити й розуміти їх "мовлення".