1 вересня 1939 року фашистська Німеччина напала на Польщу. Через шістнадцять днів „братню допомогу“ галичанам надала червона армія, перейшовши кордон по річці Збруч. Настали чорні дні для моїх свідомих земляків. Почались арешти, вивезення у Сибір.
В неділю, 5 жовтня 1939 року, Василь Андрусяк був заарештований органами НКВС. Допитував його чекіст капітан Ніколаєв, представник нової „народної влади“. Три місяці Василь перебував під слідством. Нічого не добившись, чекісти змушені були його звільнити. Та не надовго...
З німецького полону повернувся Адам Опарук, який став станичним Снятинської районної станиці. Хлопці відновлюють із членів „Сокола“ мережу ОУН у місті. Вчились конспірації, проходили ідеологічний вишкіл. Зв’язковою між звенами підпільників була Стефанія Чорнушка.
Андрусяк поступив на навчання у Коломийське педагогічне училище, не полишаючи роботи у підпіллі ОУН. Василь мав можливість частіше бувати у Коломиї у справах організації.
Коли взимку 1940 року Андрусяк йшов на зустріч із зв’язковим, почув позаду кроки. Тільки встиг озирнутись, як двоє чекістів у цивільному навалились на нього, скрутили руки. Передали солдатам місцевого гарнізону, щоб відвезли у НКВС. Зумів тоді втекти.
Остерігаючись ще одного арешту, який міг бути останнім, Андрусяк звернувся у Коломийське райвно, щоб його направили на вчительську роботу. Вибір випав на с. Зелене Жаб’євського (тепер Верховинського) району.