Генрі Форд (1863-1947), засновник американського автомобілебудування, розробив теорію, що одержала назву ”фордизм”.
Основні положення фордизму:
високо оплачувати працю кожного робітника і стежити за тим, щоб він працював 48 годин на тиждень, але не більше;
забезпечити найкращий стан устаткування, наполягати на його абсолютній чистоті, вчити людей поважати навколишніх і самих себе.
Форд заявляв, що “індустрія повинна мати своїх генералів і при цьому – генералів висококваліфікованих”. Форд підкреслював, що Америка живе працею, що вона має талановитих людей, тому варто створити умови, завдяки яким у повну міць можуть проявитися можливості її народу, а не окремих людей чи соціальних прошарків. Одна з цілей промисловості полягає не тільки в постачанні споживачам кінцевого продукту, але й у створенні їх”.
У 1914 р. Форд впровадив для робітників найвищу заробітну плату, що викликало обурення інших підприємців. Він був переконаний, що якщо робітники зможуть добре заробляти, то вони зможуть бути активними покупцями товарів, тобто з'явиться середній клас, що забезпечить динамічний розвиток економіки і політичну стабільність. Задача підприємства – працювати для споживання, а не для наживи або спекуляції, піклуватися про споживача, забезпечуючи бездоганну якість автомобілів, розвиток мережі сервісу, удосконалювати автомобілі з регулярним зниженням ціни.
Якщо порівняти ідеї Тейлора і Форда, то можна сказати, що Форд розв'язав питання тейлоризму – замість людей він задіяв техніку, чорнорабів – транспортників Форд замінив машиною.
На всіх підприємствах Форда важкі роботи виконували машини; забезпечувалося впровадження кращих науково–технічних нововведень; були прийняті обов'язкові параметри виробничого середовища; враховувалися психологічні і фізіологічні характеристики працівників, з урахуванням специфіки праці.
У цілому заслуга Тейлора, Ганта, Гілбретів, Форда полягає в реалізації наступних принципів наукового управління:
використання наукового аналізу для визначення оптимальних способів виконання задач;
добір працівників, найбільш придатних для виконання визначених задач, їхнє навчання;
забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання задач;
систематичне і правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності;
виділення планування як функції управління;
становлення менеджменту як самостійної форми діяльності. Формування функцій менеджменту.