Приблизно з кінця 50–х рр. школа “людських відносин” трансформувалася в школу “поведінкових наук” чи біхевіористичну, головним принципом якої є не методи налагодження міжособистих відносин, а підвищення ефективності роботи окремого працівника й організації в цілому, на основі поведінкових наук.
Найбільш відомі представники цієї школи – Д. Мак-Грегор, Маслоу.
Теорія ”Х” і ”У” Д. Мак-Грегора. Підкреслюється , що управління типу “У” набагато ефективніше, і задача менеджера – створити умови, при яких працівник оптимальним образом досягає своїх особистих цілей, одночасно спрямовуючи зусилля для досягнення цілей організації.
У другій половині ХХ ст. у менеджменті склалися й одержали велике поширення наступні підходи до управління:
- процесний (наприкінці 50-х рр.);
- системний (з сер. 70-х рр.);
- ситуаційний (80-ті рр.).
Процесний підхід управління розглядається не як комплекс розрізнених дій, а як єдиний процес впливу на організацію. Менеджер зобов'язаний послідовно виконувати такі функції, як планування, організація, мотивація і контроль, що самі є процесами.
Системний підхід розглядає всі процеси і явища у вигляді визначених цілісних систем. Зараз системний підхід можна вважати універсальною методологією менеджменту, в основі якої лежить принцип поєднання факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.
Ситуаційний (кейсовий) підхід, який розроблено у Гарвардській школі бізнесу, пропонує швидко вирішувати проблеми в конкретній ситуації. Якщо процесний і системний підходи більш доцільні в стабільних умовах господарювання, то ситуаційний – частіше використовується в нестандартних ситуаціях і залежить від співвідношення наявних факторів.
Наприкінці 90-х років у розвитку менеджменту визначилися наступні тенденції:
Усвідомлення ролі матеріально-технічної бази сучасного виробництва і послуг. Це викликано впливом науково-технічного прогресу на рівень продуктивності праці і якості продукції.
Посилення уваги до організаційної культури, а також різних форм демократизації, до участі працівників у прибутках і процесі прийняття рішень.
Посилення міжнародного характеру управління: інтернаціоналізація управління дозволяє виявити універсальні методи і форми управління і ті, які діють у конкретних умовах різних країн; особливості національного стилю управління та ін.
Контрольні питання
Надати порівняльну характеристику тейлоризму і фордизму.
Який внесок ”Хоторнські експерименти” зробили у розвиток менеджменту?
Показати значення людського фактору у розвитку менеджменту.
Визначити наукові досягнення різних школ управління.
Надати характеристику етапів розвитку управління як наукової дисципліни.
В чому полягають особливості сучасної науки управління?
Визначити еволюційні зміни принципів менеджменту.
Тестові завдання
1. Школа наукового управління отримала свій розвиток у:
1885-1920 рр.
1900-1950 рр.
1930-1950 рр.
1950-1988 рр.
2. Важливим внеском "школи наукового управління" у практику управління було:
Систематичне використання засобів стимулювання праці з
метою зацікавлення персоналу у підвищенні його продуктивності праці.
Створення універсальних принципів управління.
Перенесення центру уваги в управлінні з виконання завдань на
стосунки між людьми.
Застосування в управлінні математики, статистики тощо.
3. Адміністративна (Класична) школа управління отримала свій розвиток у:
-1900-1950 рр.
1885-1920 рр.
1930-1950 рр.
1950-1988 рр.
4. Засновниками школи людських стосунків вважаються:
Мері Паркер Фоллет та Елтон Мейо.
Мері Паркер та Файоль.
Файоль та Генрі Гант.
Тейлор та Файоль.
5. Вітчизняні фахівці в галузі менеджменту вважають, що на різних етапах розвитку управлінської науки в Україні внесли суттєвий вклад в неї такі українські вчені:
М. Драгоманов, І. Вернадський, М. Туган-Барановський, М. Вольський.
І. Коропецький, В. Бандера.
Т. Войнаровський, Г. Цехановський.
К. Воблій, М. Зібер.
6. Фахівці в галузі менеджменту вважають, що управління існує:
3 того часу, коли з'явилися перші організації.
З того часу, коли з'явилися гроші.
З того часу, коли здійснювалася Київська Русь.
3 того часу, коли виникла потреба у розподілі функцій управління.
7. Школа людських стосунків в управлінні отримала свій розвиток у:
-1930-1950 рр.
1900-1950 рр.
1885-1920 рр.
4.1950-1988 рр.
8. Найвідомішими представниками Школи людських стосунків в управлінні є:
М. Фоллет, Е. Мейо.
А. Файоль, А. Маслоу.
Ф. Тейлор, Емерсон.
Г. Форд, Ли Яккока.
9. Важливим внеском "Школи людських стосунків" у практику управління було:
Перенесення центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми.
Створення універсальних принципів управління.
Систематичне використання засобів стимулювання праці з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності й обсягів виробництва.
Застосування в управлінні математики, статистики та ін.
10. Які три підходи до управління отримали найбільше розповсюдження починаючи з кінця 50-х років XX ст.:
Процесний, системний, ситуаційний підходи.
Процесний, змістовний, мотиваційний підходи.
Системний, мотиваційний, поведінський підходи.
Ситуаційний, поведінський, змістовний підходи.
11. Коли почав формуватися менеджмент як галузь управлінських знань?
У другій половині XVIII ст.
У першій половині XVIII ст.
У першій половині XVI ст.
У другій половині XV ст.
12. Хто переважно стояв на чолі перших організацій у давніх державах світу?
Царі, королі, воєводи, губернатори.
Царі і королі.
Губернатори і воєводи.
Воєводи і королі.
13. До основних складових елементів внутрішнього середовища організації не належать:
Постачальники і конкуренти.
Цілі і персонал.
Технологія.
Організаційна культура.
14. Зовнішнє середовище організації - це:
Постачальники, трудові ресурси, закони і заклади державного регулювання, споживачі, конкуренти.
Стан економіки, зміни у політиці, організаційна культура,
НТП, технології, групові інтереси, міжнародне середовище.