Теорія лідерства почала систематизуватися з 1930 року. На сьогоднішній день існує три підходи до визначення провідних факторів ефективного лідерства:
підхід з позиції особистих якостей;
поведінковий підхід;
ситуаційний підхід.
Підхід з позиції особистих якостей припускає, що всі ефективні лідери мають визначений набір особистих якостей. Передбачалося, що, виявивши такий набір і виховавши ці якості в собі, будь-яка людина зможе стати гарним керівником. Досліджувалися такі якості, як рівень інтелекту і знань; зовнішність; чесність; здоровий глузд; ступінь впевненості в собі та ін. Однак, сотні проведених досліджень так і не виявили єдиного, стандартного набору якостей. У різних ситуаціях виявлялися різні якості керівників.
Поведінковий підхід у теорії менеджменту посідає значне місце в управлінні, відповідно до якого ефективність керівника визначається манерою поведінки (стилем керівництва) стосовно підлеглих. Мак-Грегор, відомий вчений в області лідерства, розробив теорію “X” і “Y”. У розроблених ним класифікаціях розрізняють наступні стилі управління:
1. Автократичний стиль властивий керівникам, які володіють достатньою владою для нав'язування своєї волі підлеглим. Передумови автократичного управління пов'язані з теорією “Х” :
людям споконвічно недовподоби працювати і при будь-якій можливості вони уникають роботи;
люди уникають відповідальності, і віддають перевагу тому, щоб ними керували;
більш за все люди бажають захищеності;
щоб змусити людей працювати, необхідно використовувати примус, контроль і погрозу покарання.
На основі цих моментів автократ віддає перевагу централізації повноважень, відсутності волі виконавців, використовує психологічний тиск. Більш “м'яким” різновидом є “прихильний” автократичний стиль, що використовує винагороду замість загрозливого примусу і піклується про благополуччя підлеглих.
2. Демократичний стиль заснований на положеннях теорії “Y”:
праця – це процес природний. Якщо умови сприятливі, то люди не тільки візьмуть на себе відповідальність, але і будуть прагнути до неї;
якщо люди залучені до цілей організації, то вони будуть використовувати самоврядування і самоконтроль;
залучення є функцією винагороди, пов'язана з досягненням мети організації;
радість успіху і визнаність здійснюють більш діючий вплив на готовність працювати, ніж підвищення зарплати або грошове преміювання;
навіть середня людина багата різними ідеями.
Виходячи з цих положень, демократичний керівник уникає нав’язування своєї волі підлеглим, надає їм можливість участі в прийнятті рішень і волю виконання завдань; намагається створити атмосферу відкритості, довіри.
3. Ліберальний стиль характеризується мінімальною участю керівника в управлінні; підлеглі мають значний ступінь самостійності в прийнятті рішень.
4. Стиль, зосереджений на роботі, притаманний керівникам, орієнтованим на задачі, і розробку системи винагороди підлеглих для стимулювання росту продуктивності праці.
5. Стиль, зосереджений на людині – керівник прагне до підвищення продуктивності праці, але за рахунок удосконалення людських взаємин і передбачає:
механізм взаємодопомоги;
участь підлеглих у прийнятті рішень;
заохочення професійного росту виконавців.
Провідні дослідження показали, що два останніх стилі в чистому виді на практиці не існують.
Будь-який результат досягається в «силовому полі» між виробництвом і людиною (рис. 7.2):
Рис. 7.2. Ступінь врахування інтересів виробництва.
1 – «Страх перед бідністю» - мінімальна увага керівника і до виробництва, і до підлеглих.
2 – «Будинок відпочинку» - зацікавлена увага до недоліків, дружня атмосфера, але мінімум уваги до виробництва.
3 – «Організаційне управління» - середні результати виробництва і середня задоволеність підлеглих роботою, компроміси і традиції.
4 – «Групове управління» - найефективніший стиль управління в даній моделі.
5 – «Авторитет» – підпорядкування – максимум уваги до виробництва і мінімум до працівників.
Ситуаційний підхід у теорії менеджменту. Найбільш відомими моделями ситуаційного підходу є:
модель керівництва Фідлера;
підхід “шлях-мета” Мітчела;
теорія життєвого циклу.
Модель Фідлера враховує три фактори :
а) відносини між керівником і підлеглими характеризуються ступенем лояльності підлеглих, їх довірою до керівника, привабливістю керівника.
б) структура задач – звичність задач, чіткість їх формулювання і структуризація.
в) посадові повноваження – це обсяг законної влади, пов'язаної з посадою керівника.
Ідея моделі – кожній ситуації відповідає свій ефективний стиль управління.
Для визначення особистих якостей керівника, Фідлер провів опитування конкретних працівників у конкретних ситуаціях і виявив суть управління, якому віддавали найменшу і найбільшу перевагу підлеглі керівника. Керівник з низьким рейтингом орієнтований на виробництво, а не на людські взаємини; з високим рейтингом – керівники з демократичним стилем управління.
Підхід “шлях-мета”, розроблений Р. Мітчелом і Р. Хаусом, намагається дати пояснення впливу керівника на мотивацію, задоволеність і продуктивність праці.
Основна ідея – керівник спонукає підлеглих до досягнення цілей організації, впливає на шлях досягнення визначених цілей.
Модель розглядає 4 стилі управлінської поведінки:
Стиль підтримки передбачає орієнтацію на людину.
Інструментальний стиль – орієнтація на задачу.
Стиль, що заохочує участь в управлінні – керівник обмінюється інформацією з підлеглими і використовує їх ідеї.
Стиль, орієнтований на досягнення – постановка перед підлеглими напруженої мети і створення атмосфери впевненості в її досягненні.
Теорія життєвого циклу. Ефективні стилі управління залежать від рівня зрілості виконавців. “Зрілість” – це рівень компетенції, знання, навички, мотивація і зацікавленість – впевненість у собі.
Ступінь зрілості виконавців – характеризується чотирма рівнями, представленими в табл. 7.1.
Таблиця 7.1 – Характеристика стилів керівництва
Рівні зрілості
Стиль керівництва
М1. Низька компетентність
Висока зацікавленість
Директивний – чіткі інструкції керівника
М2. Деяка компетентність
Низька зацікавленість
Тренуючий – керівник підтримує і контролює підлеглого.
М3. Висока компетентність
Мінлива зацікавленість
Підтримуючий - контроль поступово переміщується до виконавця, проблеми розглядаються спільно.
М4. Висока компетентність
Висока зацікавленість
Делегуючий – виконавці можуть і хочуть нести відповідальність, спостереження з боку керівника мінімальне.
Адаптивне керівництво характеризується однією з найбільш відомих моделей – модель Врума-Йеттона: існує п'ять стилів керівництва в залежності від того, у якій мірі керівник дозволяє брати участь підлеглим у прийнятті рішень.
Автократичний стиль передбачає, що сам керівник вирішує проблему або приймає рішення, використовуючи наявну на даний момент інформацію.
Автократично-інформаційний стиль. Керівник одержує інформацію від підлеглих, а потім сам вирішує проблему.
Консультативний – керівник вислухує думку підлеглих індивідуально.
Консультативно-груповий. Керівник викладає проблему групі підлеглих, і весь колектив вислухує всі ідеї і пропозиції.
Повна участь. Керівник вислуховує думки групи, він намагається впливати на неї і не прагне, щоб група прийняла його рішення.
Жодна з розглянутих моделей не є закінченою. Слід відзначити, що ефективний керівник повинний навчитися користатися всіма стилями, методами і типами влади.
