9.1 Напрямки регіонального розвитку підприємств автотранспортного комплексу
Необхідність дослідження розвитку підприємств автотранспортного комплексу і визначення проблем його функціонування є найбільш актуальним завданням в умовах ринкових перетворень. Це зумовлено, перш за все, тим, що надійна і якісна робота автотранспортних підприємств є одним з основних чинників стабільності функціонування всього господарського механізму, що сприяє розвитку практично усіх галузей економіки і поліпшує рівень життя населення. Про значення автотранспортного комплексу для економіки країни свідчать наступні данні: щорічно підприємства автотранспорту загального користування (сфера управління міністерству транспорту України) перевозять понад 950 млн. т. вантажів і 2700 млн. пас., як видно з рис. 9. 1. На сьогоднішній день загальна кількість автомобільних перевізників в Україні перевищує 70 тис., більше половини яких мають у своєму складі більше 10 автомобілів. Частина основних фондів комплексу у вартісному вираженні становить понад 8% загальної вартості основних фондів усіх галузей економіки України. У сфері транспорту і зв’язку зайнято майже 5,3% працездатного населення. За минулі 10 років на автомобільному транспорті (1990-2000 рр.) обсяги перевезень постійно скорочувались: вантажів з 4,9 млрд. т. до 0,96 млрд. т., або в 5,1 разу; пасажирів – з 8,3 млрд. до 2,2 млрд., або в 3,8 рази (рис. 9. 1). Кількість автобусних маршрутів за цей час скоротилась з 17,4 тис. до 10,5 тис. маршрутів. Достатньо високе значення має питома вага автомобільного транспорту у загальному вантажообігу України в порівнянні з такими промислово розвинутими країнами, як Германія (61,2%), Франція (24,8%), США (22,9%), Італія (22,2%) (табл. 9.1).
Роки
Рис. 9.1. Динаміка перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом по Україні.
Таблиця 9.1 - Порівняльний аналіз питомої ваги автомобільного транспорту у загальному вантажообігу України і країн світового господарства
№
з/п
Країна світового господарства
Питома вага автомобільного транспорту у загальному вантажообігу країни, %
1
Росія
1,1
2
Болгарія
1,0
3
Великобританія
18,2
4
Угорщина
42,0
5
Германія
61,2
7
Китай
13,8
6
Італія
22,2
8
Польща
19,3
9
Румунія
24,8
10
США
22,9
11
Франція
23,9
12
Японія
15,0
13
Україна
61,0
З вище наведених показників видно, що автомобільний транспорт відіграє значну роль у перевезеннях вантажів не тільки у країнах ЄС і США, але і в Україні. Але, нажаль, економічний стан більшості підприємств автомобільного транспорту в Україні залишається незадовільним і характеризується сталою тенденцією до погіршення. Вважаємо, що основними причинами такого стану є низький попит на вантажні перевезення і пов’язане з цим неефективне використання вантажних автомобілів, невідрегульованість пільгових перевезень пасажирів, застосування державного регулювання тарифів. Слід також відзначити, що на ринок автотранспортних послуг прийшла значна кількість приватизованих підприємств, діяльність яких недостатньо впорядкована і недостатньо підкріплюється дійовим та ефективним контролем з боку держави. Більшість державних підприємств стали акціонерними товариствами з неефективною для використання виробничою базою. Структура рухомого складу не відповідає сучасним вимогам: до 70% вантажних автомобілів (автомобілі марки ГАЗ і ЗІЛ), які за всіма параметрами, особливо за ресурсоспоживанням, не можуть бути конкурентоспроможними. Близько 80 відсотків автобусів великої і особливо великої місткості вичерпали свій ресурс.
Вище зазначені проблеми мають бути вирішені на усіх рівнях управління – від державного до регіонального, від галузевого до рівня підприємств. Протягом останніх років опубліковано ряд досліджень вітчизняних науковців, присвячених питанням регіонального управління і прогнозування розвитку підприємств автотранспортного комплексу. Досить широко ці питання висвітлюються в роботах Єгорової Н. Є. і Мудунова А. С., Лукінської В. С і Бережної І. А., Ардельянової О. В. Проте, незважаючи на широке коло робіт, питання регіонального розвитку підприємств автотранспортного комплексу належать до числа маловивчених, у зв’язку з чим актуальним є розробка методичних основ і принципів до їх розв’язання.
Розглянемо основні методичні підходи щодо регіонального управління автотранспортним комплексом на прикладі Донецького регіону і простежимо можливості і економічні показники розвитку автотранспортних підприємств. Найбільш загальні принципи розвитку автотранспортної галузі на регіональному рівні надані на рис. 9.2.
Перший принцип. Від соціально-економічної специфіки регіону і перспектив розвитку його економічного і демографічного потенціалу у значній мірі залежать темпи зростання сфери автотранспортних послуг.
Наприклад, на території нашої країни діє чотири типи регіонів, які відрізняються рівнем і якістю життя населення. Аналіз соціально-економічних показників показав, що Донецька область належить до другої групи – “високорозвинуті регіони”. Значення показників соціально-економічного розвитку у цій групі на 10-30% перевищують середні значення по Україні. Донецька область займає провідні позиції у загальноукраїнському господарстві, що підтверджується статистичними даними. У 2000 році питома вага області у ВВП України становила майже 11%, а у виробництві промислової продукції – більш як 18%. Прямі іноземні інвестиції в регіон досягли більш ніж 330 млн. дол. США., або майже 8% від загальних обсягів по Україні.
Другий принцип. До основних показників, які характеризують соціально-економічний розвиток регіонів належать наступні: група показників, які характеризують рівень життя населення; група показників, які характеризують соціальну забезпеченість; група показників, які характеризують демографічну ситуацію в регіоні; група показників, які характеризують стан трудових ресурсів. Але щоб створити систему ефективного управління підприємствами автотранспортного комплексу регіону для поетапного досягнення позитивних змін в цій галузі, вище перераховані групи показників слід доповнити дослідженням тенденцій зміни попиту на автотранспортні послуги.
Третій принцип. До числа факторів, що впливають на зміну попиту на автотранспортні послуги належить: структура і обсяг парку рухомого складу на автотранспортних підприємствах (АТП), рівень якості і комплексності автотранспортних послуг, вартість послуг, доходи споживачів послуг, техніко-експлуатаційні показники роботи рухомого складу. Взаємодія перелічених факторів представлена на рис. 9.3. Запропонована взаємодія факторів може бути покладена в основу побудови моделі прогнозування попиту на автотранспортні послуги.
Четвертий принцип. Розробка державної стратегії розвитку автотранспортного комплексу регіону – є одним з головних завдань органів місцевого самоврядування. Але вона повинна узгоджувати як інтереси держави, так і приватного сектору (рис. 9.4) і спиратись на систему взаємопов’язаних критеріїв, до яких належать: забезпечення зайнятості та добробуту населення, забезпечення збалансованого розвитку підприємств автомобільного транспорту, забезпечення ефективності функціонування державних та приватних структур.
Надійність функціонування автотранспортного комплексу залежить від рівня матеріально-технічного забезпечення АТП. Дослідження рівня розвитку матеріально-технічної бази АТП необхідно проводити у рамках моніторингу забезпечення паливо-мастильними матеріалами і запасними частинами, агрегатами, шинами, а також надійності елементів рухомого складу та умов їх експлуатації (проведення технічного обслуговування і ремонту автомобілів).
Джерелами недержавного фінансування розвитку матеріально-технічної бази автотранспортних підприємств мають бути: довгострокові та короткострокові інвестиції, реінвестиції, кредити та позики.
Узагальнення досвіду державної транспортної політики США, Франції, Бельгії, Швеції, Германії, Великобританії, Австрії, Канади, Польщі, Угорщини дозволили виявити і державні напрямки підтримки вітчизняних підприємств автомобільного транспорту, до яких належать:
державні дотації та безпосереднє фінансування;
надання безпроцентних кредитів або пільгове кредитування;
субсидії пільговим категоріям населення – споживачам транспортних послуг;
зниження податку на прибуток, звільнення від окремих відрахувань до бюджету;
державне замовлення – сплата частки громадських пасажирських транспортних послуг державою;
прискорена амортизація та інші амортизаційні пільги;
лізинг транспортних засобів.
Останнім з визначених в роботі принципів є аналіз інвестиційних проектів по створенню, розширенню або реконструкції об’єктів автотранспортного господарства. Це основний напрямок економічного обґрунтування розвитку регіональної автотранспортної галузі. Розширення автотранспортного підприємства передбачає будівництво нового чи розширення існуючого спорудження за рахунок об'єднання дільниць, пов’язане зі зміною організаційної структури підприємства. Реконструкція це переустаткування чи будівництво спорудження основного виробництва, пов’язане з ліквідацією існуючого спорудження через його старість або знос, а також у зв'язку з необхідністю капітального ремонту вузлів і агрегатів нових типів рухомого складу. До технологічного переозброєння відносяться роботи, пов'язані з впровадженням нових типів технологічного устаткування без розширення виробничих площ. Співвідношення інвестиційних вкладень на реконструкцію і будівництво нового спорудження зазвичай становить 0,6:0,4, але воно змінюється в залежності від ступеня розвитку і терміну експлуатації галузевого виробництва.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що розвиток автотранспортного комплексу у промислово-розвинутих регіонах має специфічні особливості і кардинально відрізняється від розвитку автотранспортного господарства у депресивних зонах. Для поліпшення рівня регіонального розвитку автотранспортних підприємств, відповідно до визначених принципів, слід здійснити комплекс заходів, які повинні передбачати розробку:
класифікації території за рівнем соціально-економічного розвитку (лідери, які високо розвинуті, розвинуті, проблемні);
системи економічних показників для кожної групи регіонів, які органи державного управління і місцевого самоврядування могли б застосовувати для моніторингу рівня розвитку автотранспортного комплексу і за умов необхідності втручатися і усувати недоліки в його роботі;
механізму оздоровлення і стимулювання прискореного розвитку автотранспортної галузі у слаборозвинутих територіях;
диференційованої державної інвестиційної політики для територій з відповідним рівнем соціально-економічного розвитку;
впровадження запропонованого комплексу заходів дозволить поліпшити державне регулювання розвитку автотранспортного комплексу окремих регіонів.
