Хвороби, спричинені порушенням обміну речовин, називають ще аліментарними, оскільки їх виникнення зумовлене, в основному, дефіцитом або надлишком енергії, поживних і біологічно активних речовин у раціонах тварин.
Враховуючи тісний зв’язок усіх видів метаболізму, в основу класифікації хвороб, спричинених порушенням обміну речовин, покладені принципи переважної патології і основного етіологічного фактора. За цими принципами їх умовно розподіляють на чотири групи.
Перша група включає хвороби, зумовлені переважним порушенням вуглеводно-ліпідного і білкового обміну: ожиріння, аліментарна дистрофія, кетоз, міоглобінурія, гіпоглікемія, лактаційне виснаження самок хутрових звірів.
Друга група об’єднує хвороби, спричинені переважним порушенням обміну макроелементів: остеодистрофія, гіпомагніємія, післяродова гіпокальціємія і післяродова гіпофосфатемія.
Третю групу складають хвороби, обумовлені нестачею чи надлишком мікроелементів. До них відносять: гіпокобальтоз, гіпокупроз, білом’язову хворобу, недостатність цинку, марганцю, а також хвороби, спричинені надлишком бору, нікелю, молібдену, селену.
До четвертої групи віднесені гіповітамінози, що виникають внаслідок нестачі ретинолу, кальциферолу, токоферолу, аскорбінової кислоти, філохінону, вітамінів групи В. Значно рідше у тварин виникають гіпервітамінози, здебільшого спричинені передозуванням окремих вітамінів.
Білом'язова хвороба характеризується біохімічними і морфологічними змінами скелетним м’язів і міокарду, печінки та інших органів, порушенням мінерального, білкового і вуглеводного обмінів. Хвороба виникає найчастіше у молодняку сільськогосподарських тварин, у тому числі і птахів наприкінці зими і ранньою весною, протікає звичайно ензоотично, спостерігається переважно у 1—4-місяч- них телят. Зрідка її реєструють у дорослих овець, свиней і деяких диких тварин. Етіологія хвороби до кінця не з’ясована, але більшість дослідників вважають, що в основі її лежить фактор неповноцінної годівлі вагітних маток, зокрема нестача в кормах селену, кобальту, марганцю і вітаміну Е, надлишок кальцію.
Післязабійна діагностика. У м’язах серця, скелета виявляють вогнищеві або дифузні дегенеративно-некротичні процеси, внаслідок чого м’язи гідремічні, мають від блідо-жовтого до сіро-бурого забарвлення, в’ялу консистенцію. Найчастіше уражаються м’язи кінцівок і крупа. В м’язі серця спостерігаються смугасті та крапкові крововиливи. В результаті гістологічного дослідження м’язів виявляють лізис ядер і дистрофічні зміни м’язових волокон (розпад з наступним фіброзом). Внаслідок нагромадження в м’язах перекисів у їх екстракті 238 одержують високе каталазне число, понад 3,5. Туші інтенсивно контаміновані ешерихіями
Санітарна оцінка. За наявності дистрофічних змін у м’язах (знебарвлення, набряклість, дряблість) тушу з органами утилізують. За умов незначних змін у мускулатурі (біло-рожевий колір) або патолого-анатомічних змін в органах або частині скелетних м’язів, туші і неуражені органи направляють на промпере- робку, а уражені частини туш і органів утилізують.
Гідремія — процес нагромадження рідини (транссудату) у м’язовій і сполучній тканинах, а також у порожнинах тіла тварини. Проявляється у тварин при хворобах найрізноманітнішої етіології: в овець при фасціольозі і гастроентеритах, викликаних кишковими гельмінтами, а у великої рогатої худоби і свиней — при гідронефрозах.
Післязабійна діагностика. Виявляють кахексію, накопичення рідини у підшкірній клітковині та м’язах, внаслідок чого вони стають в’ялими, водянистими і мають сіро-червоний колір. Зникають жирові відкладення у тазовій порожнині, навколо нирок, під шкірою, а на їх місцях з’являється драглиста бурштино-чер- вона маса. Можливе збільшення лімфатичних вузлів і їх набряк.
Санітарна оцінка. Залежить від вираженості гідремії. Якщо гідремія добре помітна, туші і органи бракують. Якщо хвороба виражена слабко, а після дводо- бового витримування туш ознаки її зникають, то, за умови негативного результату бактеріологічного дослідження, м’ясо можна направляти на промислову переробку.
Уремія — процес самоотруєння організму, який виникає внаслідок ниркової недостатності, закупорки уретри, розривів сечового міхура.
Післязабійна діагностика. В момент знекровлення кров має запах сечі. Підшкірна і міжм’язова сполучні тканини просочені рідиною, що має запах сечі, а іноді пронизані крововиливами. У разі розриву сечового міхура в черевній порожнині накопичується сеча, а на очеревині з’являються ділянки почервонінь. При уремії запах сечі або аміаку має вся туша. Іноді в охолодженій туші цей запах зникає, але знову ще більше проявляється під час проби варіння. В нирках, сечоводах і сечовому міхурі виявляють характерні патолого-анатомічні зміни.
Санітарна оцінка. Всі продукти забою, отримані від хворих уремією тварин, направляють на технічну утилізацію.
Жовтяниця — патологічний стан, який характеризується забарвленням тканин у жовтий колір внаслідок нагромадження в крові білірубіну. Причини цього явища різні: закупорка жовчних протоків, гемоглобінемія, піроплазмідози, лептоспіроз, сальмонельоз та інші хвороби, а також поїдання деяких кормів тощо.
Післязабійна діагностика. У разі справжньої жовтяниці спостерігають стійке жовте забарвлення різних відтінків від блідо- до зелено-жовтого в усіх тканинах
жирі, м’язах, сухожиллях, хрящах. Лімфатичні вузли жовтуваті, під час натискання з них виділяється жовто-зелена або жовтогаряча лімфа. Іноді жовтянич- ність туші буває настільки інтенсивною, що в результаті занурювання невеличкого шматочка м’язової тканини у склянку з водою на декілька хвилин вода набуває жовтого кольору. Жовте забарвлення тканин може бути також кормового і вікового походження. Так, у великої рогатої худоби тканини забарвлюються в жовтий колір у разі підвищеного вмісту в кормах каротину, а у свиней — за умов відгодівлі лляною або ріпаковою макухами. Однак при цьому жовтіє лише жирова тканина, а інші зберігають властиві їм кольори. У старих тварин жир набуває жовтого кольору внаслідок нагромадження ліпохромів.
Санітарна оцінка. У разі жовтяничності всіх тканин туші, яка не зникає протягом двох діб, тушу направляють на утилізацію. Якщо жовтяничність зникає протягом 2 діб, тушу використовують залежно від результатів мікробіологічного дослідження.
Ендемічна остеодистрофія — переважно, хвороба корів, віком 3—6 років, що характеризується порушенням мінерального обміну. Трапляється в районах, де в ґрунті та кормах за нормальної кількості барію, магнію і стронцію міститься недостатня кількість кобальту і марганцю.
Післязабійна діагностика. М’язи туші сухуваті, сіро-червоні з білуватими ділянками різного розміру, в місцях відкладення жиру тканина набрякла. Кістки розм’якшені, потоншені, ламкі; пласкі кістки (лопатки, остисті відростки хребців, кістки тазу та ін.) легко ріжуться ножем. Нерідко спостерігають деформацію хребців, перелом ребер, кісток тазу, руйнування хвостових хребців, відшарування сухожиль і зв’язок від кісток. Кістковий мозок (червоний) розм’якшений, желеподібний. Спостерігається дистрофія міокарда, інфаркти м’яза серця, тромбоз артерій кінцівок. Печінка збільшена, в’яла при прощупуванні, перероджена. В нирках виявляють кісти, у мисці — сечові камені.
Санітарна оцінка. За умови виражених змін у м’язах (атрофія, сіро-черво- ний колір, набряк у місцях відкладення жиру) тушу і всі інші продукти забою направляють на технічну утилізацію.
Кетоз (ацетонемія) — хвороба молочних корів, яка виникає внаслідок порушення вуглеводного, ліпідного, білкового та інших видів обміну. Супроводжується нагромадженням в організмі кетонових тіл (уЗ-оксимасляної та оцтової кислот, ацетону) і дистрофічними процесами в багатьох органах. Значна захворюваність корів кетозом характерна для інтенсивного молочного тваринництва і досягає в деяких господарствах 14—80 %.
Післязабійна діагностика. М’язова тканина туші бліда, в’яла, із значним відкладенням жиру в міжм’язовій сполучній тканині; на очеревині, в сальнику, навколо нирок набряклі, желеподібні жирові відкладення; печінка збільшена у 5—2 рази, в’яла, жовтогаряча; нирки збільшені, лімфатичні вузли збільшені і гіперемовані. Розвиток остеодистрофії супроводжується деформацією ребер і трубчастих кісток (можливі переломи кісток тазу і кінцівок, жовтушність тканин), низькою вгодованістю туш.
Санітарна оцінка. За наявності дистрофічних змін у м’язах (знебарвлення, набряклість, дряблість), тушу з органами утилізують. У разі незначних змін у мускулатурі (біло-рожевий колір) або патолого-анатомічних змін в органах чи частині скелетних м’язів, туші і неуражені органи направляють на промпере- робку, а уражені частини туш і органів утилізують.
Виснаження — порушення обмінних процесів в організмі внаслідок хвороби або тривалого голодування тварин, що призводить до різкої втрати їх вгодованості.
Післязабійна діагностика. Ветсанексперту в практичній роботі необхідно диференціювати схуднення і виснаження.
Схуднення виражається недостатнім відкладенням жирової тканини і слабким розвитком м’язів. Воно зумовлене поганою годівлею тварин. В органах і туші худих тварин патологічні зміни відсутні.
Виснаження — патологічний процес, що характеризується не тільки відсутністю жирових відкладень і незадовільним розвитком м’язів, а й ознаками глибокого порушення обміну речовин. У тушах виснажених тварин у місцях відкладення жиру містяться драглисті набряки, лімфатичні вузли збільшені, оточені жовтим напіврідким інфільтратом. Печінка таких тварин перебуває у стані дегенерації, кістковий мозок червонуватий, драглеподібної консистенції і не заповнює всього просвіту кістки.
Санітарна оцінка. У разі виснаження, за наявності драглистого набряку в місцях відкладення жиру, незалежно від причин, що викликали виснаження, або за умов такої ж набряклості в м’язовій тканині, атрофії або дегенеративних змінах м’язів і набряклості лімфатичних вузлів, тушу і внутрішні органи утилізують.
У разі схуднення, за відсутності макроскопічних змін у туші та внутрішніх органах та залежно від результатів мікробіологічного дослідження, їх випускають після промпереробки. За необхідності, проводять гістологічне дослідження.
Стрес — стан тварини, що виникає у відповідь на дію сильних подразників (стрес-факторів).
Післязабійна діагностика. У частини тварин, які зазнали стресу, м’ясо бліде (так зване PSE-м’ясо) або, навпаки, темне (DFD-м’ясо). “PSE” означає Pale — “бліде”, Soft — “м’яке”, Exudativ — “водянисте” і характеризує порушення післязабійного енергетичного обміну в м’язах, що призводить до швидкого анаеробного гліколізу. Інтенсивний розпад глікогену в анаеробних умовах спричинює утворення великої кількості молочної кислоти і швидкого зниження pH. Поєднання високої концентрації іонів водню і високої температури парного м’яса викликає денатурацію саркоплазматичних білків, які, осідаючи на міофібрилярних, знижують здатність останніх утримувати воду навіть у неденатурованому стані.
Прискорений процес анаеробного гліколізу вважається проявом стресу, в результаті чого через 45—60 хв рівень глікогену в 4 рази нижчий, ніж у нормальному м’ясі. Крім того, у тварин, що переживають стресовий стан, часто має місце підвищення температури. Як наслідок, знижується вологоутримуюча здатність білків, з’являється м’яка консистенція, відкрита структура, блідий колір, кислий присмак. Частіше за все це відбувається зі свининою, отриманою від тварин інтенсивної відгодівлі та обмеженого руху, притому в найцінніших відрубах (окіст, поперекові м’язи).
Термін DFD м’яса означає: Dark — “темне”, Firm — тверде”, Dry — “сухе” Прояв цих властивостей частіше має місце у тварин, які до забою мали невеликі резерви глікогену у м’язовій тканині або навіть і відсутність його. Виснаження організму ще при житті призводить до утворення малих доз, або й відсутності молочної кислоти при дозріванні м’яса. Гліколіз уповільнюється, a pH, як і у нормальному м’ясі, високий: 6,2 і вище. Це обумовлює підвищене значення во- логоутримуючої здатності, закритий храктер структури, суху, щільну поверхню його розрізу. Колір такого м’яса темніший за нормальний, особливо, яловичини. Має місце зсув кольорового спектру до пурпурового.
Високе значення рН не дає змоги тривалого зберігання сировини, бо з’являються небажані санітарно-мікробіологічні відхилення.
Якщо у нормальному м'ясі під дією аеробних бактерій спочатку руйнується глюкоза, то в ОБО м'ясі відсутність глюкози призводить до розпаду амінокислот. Таке м’ясо необхідно швидко реалізовувати або направляти на заморожування чи переробку. Порушення антиокислювальних процесів аж до практичного зникнення бар’єрів підтверджується також п’ятикратним збільшенням вмісту окисленої форми міоглобіну (метміоглобуну) серед гемових пігментів яловичини. ОБО-м'ясо трапляється у свиней і у великої рогатої худоби.
Питання змін і зниження якості м’яса внаслідок стресів вивчені недостатньо. Зміни у м’ясі розвиваються в перші хвилини і години після забою тварин, і тому вони найчастіше виявляються не під час післязабійного дослідження, а в процесі переробки м’яса.
Санітарна оцінка. За наявності органолептичних змін, м’ясо досліджують біохімічно, а якщо необхідно, і бактеріологічно.
Хвороби органів системи дихання. Запалення верхніх дихальних шляхів, а також бронхіти, пневмонії, плеврити, бронхопневмонії і плевропневмонії незаразної етіології трапляються найчастіше у молодняку і зрідка у дорослих забійних тварин.
Широке поширення хвороб органів дихання обумовлене зниженням природної резистентності тварин внаслідок порушення технології утримання (зокрема їх високої концентрації на обмежених площах, що призводить до повітряно- крапельного способу передачі інфекції), високою концентрацією в повітрі приміщень мікроорганізмів, умовно-патогенних та патогенних.
Найчастіше причинами цих хвороб є порушення санітарно-гігієнічних вимог утримання тварин (холодні, погано вентильовані, з підвищеною вологістю приміщення, протяги, цементна підлога); порушення годівлі тварин (згодовування цвілих грубих кормів — очерету, осоки, соломи озимих, уражених плісеневими грибами); недотримання режиму транспортування, деякі інфекційні хвороби тощо.
Післязабійна діагностика. Запалення верхніх дихальних шляхів встановлюють за змінами на їх слизових оболонках. При бронхітах у бронхах і трахеї виявляють рідкий або пінистий ексудат, слизова оболонка бронхів рожево-червона, набрякла, з явищами катарально-геморагічного запалення. Однак бронхіти в чистому вигляді трапляються зрідка. Найчастіше реєструються бронхопневмонії, при цьому виявляють зміни і в легенях. На розрізі вони сіро-червоні на різних стадіях гепатизації, бронхіальні та середостінні лімфатичні вузли соковиті, можуть бути збільшені, з ділянками крововиливів.
Для плевритів характерними є зміни кольору костальної та легеневої плеври, наявність на плеврі фібринозного ексудату, утворення щільних спайок між костальною і легеневою плеврою. З метою правильної санітарної оцінки продуктів забою ветсанексперту необхідно виключити хвороби заразної етіології (туберкульоз, пастерельоз, злоякісна катаральна гарячка, злоякісна форма ящуру та ін.), за яких в легенях також спостерігаються патолого-анатомічні зміни.
Санітарна оцінка. В усіх видах пневмонії, плевритів, абсцесів, пухлин, забійної аспірації кров'ю, водою або вмістом шлунка (передшлунків) легені утилізують.
Хвороби серцево-судинної системи. Перикардит характеризується запаленням вісцерального та паріетального листків перикарда, нагромадженням у серцевій сумці серозного, серозно-фібринозного, геморагічного, гнійного чи гнильного ексудату з наступним порушенням функції серцево-судинної та інших систем організму.
Післязабійна діагностика. Серозна оболонка перикарда без блиску, шорстка, на її поверхні виявляють плівки фібрину. Стінка серцевої сорочки потовщена, в її порожнині можливе скупчення великої кількості рідини або гнійного ексудату з неприємним запахом. Хронічний перебіг процесу характеризується скупченням фібрину і частковим або дифузним зрощенням перикарда з епікардом, а також зростанням (утворенням спайок) перикарда з пристінковою і легеневою плеврою. Перехід процесу на довколишні тканини призводить до утворення в грудній порожнині гнійників різної величини, набряку м’язів підгрудку, розвитку плевропневмонії, збільшення лімфатичних вузлів легень, жовтяничного забарвлення м’язів.
Санітарна оцінка. У разі перикардитів, епікардитів, міокардитів, ендокардитів, уражень пухлинами серце утилізують.
Хвороби печінки та очеревини. Капілярна ектазія печінки — процес рівномірного дифузного розширення капілярів, що виникає внаслідок атрофічних і склеротичних процесів у паренхімі органа.
Післязабійна діагностика. На поверхні і у паренхімі печінки утворюються спочатку червонуваті, а потім синювато-червоні або темно-фіолетові вогнища, розміром від просяної зернини до копійки. Під капсулою печінки у ділянках ектазії виявляють впадини, які чітко видно після знекровлення тварини.
Санітарна оцінка. Печінку утилізують. Туші і всі інші продукти використовують без обмежень.
Жирове переродження і жирова інфільтрація печінки.
Жирове переродження печінки виникає, звичайно, внаслідок інтоксикацій, а також інфекцій.
Післязабійна діагностика. Печінка стає глинисто-жовтою, сіро-жовтою або жовто-коричневою. Іноді на серозному покриві можна помітити червоні смуги або ділянки крововиливів. Тканина на розрізі матова. Паренхіма печінки в’яла, краї потовщені. Можливе і зменшення органа. Жирова інфільтрація печінки часто буває фізіологічним явищем, що спостерігається за умов ситої годівлі свиней, а також у старих тварин. Колір печінки при цьому стає жовтуватий, зміни на серозному покриві відсутні, але тканина органа еластична, на розрізі з блиском.
Санітарна оцінка. У разі жирової інфільтрації печінка направляється на виготовлення варених ковбасних виробів або консервів, а за умов жирового переродження її утилізують. Проби м’яса досліджують бактеріологічно на наявність сальмонел, питання використання вирішують залежно від його результатів.
Цироз печінки — це запалення, яке перебігає хронічно і характеризується дифузним розростанням сполучної тканини, дистрофією, атрофією і некрозом гепатоцитів, вираженими ознаками їх функціональної недостатності.
Післязабійна діагностика. Для атрофічного цирозу характерне зменшення печінки в об’ємі, ущільнення, набуття сіро-коричневого або жовтого кольору, печінка важко ріжеться. У разі гіпертрофічного цирозу печінка збільшується у 2—3 рази, набуває сіро-коричневого кольору, щільної консистенції, з гладенькою поверхнею.
Санітарна оцінка. Печінку утилізують, оскільки розрощена сполучна тканина різко знижує її поживну цінність і смакові якості.
Перитоніт (запалення очеревини) — запалення очеревини, що супроводжується проявом місцевих і загальних патологічних ознак.
Післязабійна діагностика. У разі гострого перебігу хвороби в черевній порожнині скупчується серозно-фібринозний або геморагічний ексудат. Очеревина втрачає свій блиск, стає шорсткою, на ній різко виступають капіляри кровоносних судин і нашарування спайок очеревини і серозної оболонки кишок. Під час хронічного перебігу виявляють ділянки спайок очеревини з серозною оболонкою кишечнику, ділянки крововиливів і наявність на очеревині гнійних абсцесів.
Санітарна оцінка. Внутрішні органи і тканини з патолого-анатомічними змінами підлягають технічній утилізації. Всі інші продукти забою використовують залежно від результатів бактеріологічного дослідження.
Хвороби системи травлення. При проведенні ветеринарно-санітарної експертизи продуктів забою тварин досить часто виявляють зміни характерні для гострого здуття рубця (тимпанії), геморагічного запалення слизової оболонки сичуга (шлунка) і кишечнику, травматичного ретикуліту.
Післязабійна діагностика. За умов тимпанії рубця передшлунки переповнені кормом, слизова рубця відторгнена, спостерігається застій венозної крові у внутрішніх органах, туші погано знекровлені. У разі геморагічного запалення сичуга і кишечнику слизова ушкоджених органів набрякла, темно-червона, місцями відшарована, вміст смердючий, містить клапті відшарованої слизової оболонки. Середостінні, портальні, пахвові та поперекові лімфовузли збільшені, наповнені каламутною лімфою. Скелетні м’язи атрофовані, у міжм’язових прошарках виявляють жовтувато-рожеві інфільтрати.
Для травматичного ретикуліту притаманне гнійне запалення в ділянці пошкодження стінки сітки, розростання в цьому місці фіброзної тканини. Поряд з ретикулітом спостерігають локальний перитоніт, запалення діафрагми і серцевої сорочки.
Санітарна оцінка. У разі вимушеного забою тварин із хворобами органів травного каналу питання використання м'яса і внутрішніх органів залежить від результатів бактеріологічного дослідження. При цьому необхідно перш за все виключити сибірку, сальмонельози, стрептостафілококози і ешерихіози. Паренхіматозні органи (легені, печінка, нирки) майже завжди обсіменені різноманітною мікрофлорою, тому їх направляють на технічну утилізацію.
За всіх видів запалень, ерозій, виразок, пухлин та інших патологічних змін у шлунку його утилізують. У випадку всіх видів ентеритів, колітів, ерозій, виразок, пухлин, а також інших патологічних змін кишечник утилізують.
За умов ураження ковилою овець (спостерігається у степових районах) туші без абсцесів та інших запальних змін допускають до використання після зачистки уражених ділянок без обмеження. За наявності численних гнійних абсцесів або інших запальних процесів тушу утилізують.
тять протеолітичні ферменти, а карцинома — надлишок молочної кислоти, яка викликає руйнування і розплавлення нормальних клітин і тканин тваринного організму.
Післязабійна діагностика. У великої рогатої худоби (переважно у старих тварин) спостерігаються саркоми і карциноми. Саркоми містяться у стінках дуги аорти, у середостінних лімфатичних вузлах, легенях, підкрильцевих нервових сплетеннях, на сичузі. Саркома дуги аорти (ангіосаркома) характеризується сіро- блідо-рожевуватим кольором, значним потовщенням і розростанням стінки судини, звуженням її просвіту. В процес втягуються пухка сполучна тканина середостіння, середостінні і бронхіальні лімфатичні вузли, іноді й легені. В окремих випадках саркома середостінних лімфатичних вузлів (аденосаркома) викликає їх збільшення у 5—10 разів. У разі саркоматозного ураження підкрильцевих нервових сплетень (нейросаркома) нервові стовбури сіро-білі, значно потовщені, горбисті, міцно зрощені з пухкою сполучною тканиною. За умов обмежених сарком спостерігають схуднення, але без змін у м’язовій тканині. У випадку сильно розвинутих сарком середостінних вузлів і легень туші виснажені, від червоно-сірого до жовтяничного кольору, липкі, рН м’яса коливається в межах 6,6—6,8.
Карциноми трапляються менш часто, ніж саркоми. Туші хворих карциномою тварин виснажені, м’язи сірувато-червоні або жовтуваті.
У свиней карциноми майже не реєструються, саркоми ж інколи виявляють. Для останніх характерне ураження легенів, печінки, нирок. Іноді пухлина нирки звисає у черевну порожнину і досягає величезних розмірів. Хвороба супроводжується виснаженням тварини. У випадку розсіяних сарком настає сильне виснаження тварини, атрофія м’язів і їх жовтяничне забарвлення.
Меланосаркоми виявляють у коней, особливо білої та сірої мастей, легко діагностуються за темно-бурим, а іноді і зовсім чорним забарвленням. Локалізуються у шкірі, молочній залозі, печінці, селезінці, лімфатичних вузлах.
Доброякісні і злоякісні пухлини необхідно диференціювати. У сумнівних випадках проводять гістологічні дослідження.
Санітарна оцінка. Органи і частини туші, уражені злоякісними новоутвореннями, а також множинними доброякісними пухлинами, утилізують, а неураже- ні частини туші переробляють на варено-копчені ковбаси або випускають після проварювання. Якщо внаслідок значного ураження пухлини видалити неможливо, то всю тушу або органи направляють на технічну утилізацію. У разі поодиноких доброякісних пухлин уражені частини видаляють, а тушу і органи випускають без обмежень.
Меланоз — патологічний стан організму, який супроводжується відкладанням чорних пігментів (меланіну) в органах, на серозних покривах, в епітеліальних і сполучнотканинних неоплазмах (карциноми, саркоми). У риб дуже поширені меланофори — пігментні зірчасті клітини у шкірі і в очеревині.
Виникає меланоз внаслідок хвороби наднирників, різкого виснаження та хронічних піроплазмідозів, отруєнь рослинними і мінеральними отрутами (отруйні рослини, сечовина, важкі метали), які викликають руйнування еритроцитів і гемоглобіну.
Післязабійна діагностика. На слизовій оболонці трахеї і в легенях виявляють плями темно-сірого, місцями чорного кольору різного розміру, безформні. Такі ж чорні плями виявляють на епікарді і ендокарді, серозних покривах грудної та черевної стінок, слизовій оболонці сечового міхура. Печінка набуває кольору воронячого крила. Під капсулою селезінки містяться чорні широкі смуги пігменту, селезінка зменшена. На нирковій капсулі містяться чорно-жовті смуги, слизова оболонка ниркової миски суцільно жовто-чорного кольору. На межі між шарами нирок різко виступає облямівка, забарвлена чорним пігментом. Оболонка спинного мозку чорна. Всі лімфовузли туші й органів містять чорний пігмент, вони темно-жовто-чорного кольору. Міжм’язові сполучнотканинні прошарки просякнуті чорним пігментом, що мають вигляд дифузних плям, місцями відкладання пігменту вздовж кровоносних капілярів виступають у вигляді тонкої густої чорної або жовтої стінки.
Санітарна оцінка. У разі виявлення дифузної або багатовогнищевої патологічної пігментації більшості внутрішніх органів (меланоз, гемосидероз, бура атрофія та ін.) або кісткових м’язів тушу та уражені органи утилізують.
За умови зміни пігментації окремих ділянок м’язів їх зачищають і направляють на утилізацію, а тушу — на промислову переробку. За наявності осередкової патологічної пігментації тільки в окремих внутрішніх органах, їх утилізують, а тушу випускають без обмежень.
Механічні ушкодження тканин поділяють на відкриті і закриті. До відкритих ушкоджень відносять рани, а до закритих — удари, гематоми, лімфоекстраваза- ти, розтягнення, розриви і переломи, які супроводжуються крововиливами.
Післязабійна діагностика. Під час огляду туш забійних тварин найчастіше виявляють закриті механічні ушкодження, особливо внутрішньом’язові крововиливи, що виникають внаслідок ударів і травм. Свіжі крововиливи характеризуються накопиченням крові у м’язах або утворенням щільного кров’яного згустку. Зміни, виявлені через 3—5 днів і більше після ушкодження, відзначаються наявністю щільного згустку і набряком прилеглих тканин. Всередині та навколо його можна виявити розрослу сполучну тканину. Довколишні лімфовузли геморагічно запалені.
Санітарна оцінка. У випадку свіжих травм, переломів кісток і незначних шкірних крововиливів та за умови, що у тварини безпосередньо перед забоєм була нормальна температура тіла і відсутні явища запального характеру у довколишніх тканинах і лімфатичних вузлах, всі просякнуті кров’ю, набряклі та змінені тканини видаляють, а тушу випускають без обмежень.
У разі значних крововиливів, переломів кісток, які супроводжуються запальними процесами навколишніх тканин і соматичних лімфатичних вузлів з початковими ознаками септичного характеру, а також за умови набряків внутрішніх органів і частин туші, продукти забою утилізують.
Термічні ушкодження тканин. Практичне значення для ветеринарно-санітарної експертизи мають опіки.
Післязабійна діагностика. Патолого-анатомічні зміни органів і м’язової тканини залежать від ступеня ураження і часу, що пройшов після опіку. Незначні опіки з ураженням 5 % поверхні шкіри супроводжуються лише місцевими змі- 248 нами, які виражаються набряком підшкірної клітковини або появою серозного ексудату. Якщо уражено до 10 % поверхні шкіри і забій тварин проведено у перші 3 дні після опіку, виявляють набряк підшкірної клітковини, збільшення регіональних лімфатичних вузлів, в’ялість серцевого м’яза, застійну гіперемію легень і печінки, іноді крововиливи під капсулою нирок. Забій тварин через 6 днів і більше після опіку (у разі ураження понад 40 % поверхні шкіри) викликає в’ялість ушкоджених м’язів, сіро-рожевий колір їх, збільшення, набряклість і горбистість регіональних лімфовузлів. Серце збільшене, серцевий м’яз в’ялий, з крововиливами, легені збільшені, під серозною оболонкою містяться крововиливи. Печінка значно збільшена, в’яла або крихка, глиниста. Під капсулою нирок виявляють крововиливи і ділянки інфарктів. Огляд туш і органів тварин через 10—15 днів після значного опіку шкіри виявляє плеврит, перитоніт, пневмонію та інші ускладнення. М’ясо забитих тварин з важкими термічними ушкодженнями дозріває не повністю і нестійке під час зберігання.
Санітарна оцінка. При значних опіках, які супроводжуються запальними процесами навколишніх тканин і соматичних лімфатичних вузлів з початковими ознаками септичного характеру, а також при набряках внутрішніх органів і частин туші, продукти забою утилізують.
Залежування виникає внаслідок неповноцінного раціону вагітної тварини. Іноді причиною його може бути великий плід, який стискує нервові сплетення крижової ділянки. Післяродове залежування трапляється в результаті важкого їх перебігу або невмілого надання акушерської допомоги з порушенням цілісності родових шляхів. У високовгодованих і високомолочних корів часто виникає післяродовий парез.
Післязабійна діагностика. Спостерігається набряк м’язів підгрудка, черевних стінок і крупа. У міжм’язовій тканині міститься драглистий жовтуватий інфільтрат. Бокові і середні клубові, зовнішні і глибокі пахвові лімфовузли збільшені, набряклі. З поверхні їх розрізу стікає мутнувата лімфа і легко зіскоблюється ножем сірувата маса — лімфоїдні клітини. У м’язах, інтенсивно просочених інфільтратом, іноді виявляють жовтуваті тяжі фібрину і біло-сірі смуги розрослої сполучної тканини. М’ясо при цьому щільної або гідремічної консистенції та непривабливого вигляду. Внутрішні органи (легені, серце, печінка, селезінка, нирки) з явищами застою. М’ясо погано знекровлене і швидко псується.
Санітарна оцінка. За відсутності виражених змін у м’язах і лімфатичних вузлах, тушу випускають тільки після проварювання, змінені органи утилізують. У випадку патологічних змін у м’язах (гідремія, в’ялість, жовтяничне забарвлення) тушу і всі органи утилізують.
Метрити — збірна назва запалень слизової оболонки матки (ендометрит), м’язової тканини (міометрит), серозної оболонки (периметрит) і широких маткових зв’язок (параметрит). Виникають у результаті абортів і важких родів з травмуванням родових шляхів.
Післязабійна діагностика. Після абортів трапляються катаральні ендометрити, які майже не викликають змін у м’ясі. У затяжних випадках процес усклад
нюється гнійним запаленням матки, утворенням у її стінці гнійних вогнищ, із втягуванням у процес довколишньої пухкої сполучної тканини (параметрит) і прилеглої частини очеревини. Гнійний ендометрит і периметрит найчастіше виявляється післяродовим ускладненням внаслідок поверхневих і глибоких ушкоджень родових шляхів, які дуже часто ускладнюються гнійним гострим і хронічним перитонітом. При цьому глибокі пахвові, бокові і середні клубові, передній тазовий і поперекові лімфатичні вузли збільшені, набряклі, іноді гіперемо- вані, з поверхні їх розрізу стікає мутнувата лімфа і зіскоблюється сіра маса. За умов ускладнення метриту гнійним перитонітом у печінці, селезінці, нирках і легенях виявляють поодинокі або множинні абсцеси з білим гноєм. У таких випадках туша виснажена, м’язи гідремічні, з гноєтворною мікрофлорою.
Санітарна оцінка. За відсутності виснаження і абсцесів у паренхіматозних органах, використання продуктів забою залежить від результатів бактеріологічного дослідження. У разі виснаження і наявності абсцесів у паренхіматозних органах тушу і внутрішні органи утилізують або знищують.
Мастит — збірна назва запалень молочної залози серозного, катарального, фібринозного, гнійного і геморагічного характеру (переважно у корів і кіз, зрідка у самок інших ссавців).
Післязабійна діагностика. Зміни у вимені, надвим’яних лімфатичних вузлах та обсіменіння м’яса мікрофлорою залежать від причини, форми і тривалості маститу.
Санітарна оцінка. При всіх формах маститу вим'я утилізують. У випадку виявлення незначних патологічних змін в одній із часток вим’я і відсутності реакції у надвим’яних лімфатичних вузлах, туші та інші продукти забою випускають у реалізацію. За умови гострих запалень з яскраво вираженими патолого-а- натомічними змінами у тканинах вим’я і реакції у надвим’яних лімфовузлах, проводять бактеріологічне дослідження, за результатами якого і оцінюють м’ясо.
Септичні процеси, абсцеси, флегмони і гнійні рани — результат проникнення в організм забійної тварини гноєтворних мікроорганізмів, переважно стрептококів і стафілококів. Реакція організму на проникнення в нього гноєтворної мікрофлори буває місцева та загальна. В першому випадку розвиваються обмежені гнійні процеси, названі вище, в другому — загально-септичний процес, відомий під назвою сепсис.
Абсцеси у забійних тварин можуть локалізуватися в м’язах, лімфатичних вузлах і внутрішніх органах. У разі виявлення абсцесів ветеринарно-санітарний експерт повинен провести дослідження прилеглих тканин і лімфатичних вузлів, які обслуговують пошкоджену ділянку. Відсутність змін у тканинах і лімфатичних вузлах, за наявності поодиноких абсцесів, є показником того, що м’ясо не об- сіменене гнійною мікрофлорою. Особливе значення у практиці ветсанексперта мають абсцеси в печінці. Виявлення їх тут свідчить про проникнення в печінку гнійних мікроорганізмів з кишечнику через ворітну вену, що розглядається вже як явище загально-септичного характеру.
Флегмона — гостре дифузне гнійне запалення сполучної тканини, яке характеризується просочуванням тканин гноєм і швидким проникненням бактерій із пошкоджених ділянок до різних органів і тканин.
Санітарна оцінка. У разі виявлення в паренхіматозних органах численних абсцесів їх направляють на утилізацію, а тушу використовують залежно від результатів мікробіологічного дослідження. Якщо абсцеси виявлені в соматичних лімфатичних вузлах і м’язах, тушу і внутрішні органи утилізують.
За наявності поодиноких інкапсульованих абсцесів їх зачищають, а продукти забою використовують залежно від результатів мікробіологічного дослідження.
У разі виявлення флегмон, що супроводжуються специфічним запахом (іхо- розним), який не зникає, тушу і органи направляють на утилізацію.
Сепсис — важка хвороба, зумовлена гнійними мікроорганізмами, переважно стафілококами та стрептококами, і їх токсинами. Абсцеси, флегмони і гнійні рани є первинними вогнищами, з яких мікроорганізми проникають у кровоносне русло і викликають сепсис. В окремих випадках первинне вогнище залишається невідомим. Супроводжується він явищами піємії, септицемії або септикопі- ємії. Піємія характеризується численністю гнійних вогнищ у лімфатичних вузлах. Септицемія проявляється патологічними змінами загального характеру, які мають вигляд множинних крововиливів, збільшенням селезінки, поганим зсіданням крові і дегенеративними процесами у печінці та нирках. Септикопіє- мія розвивається при явищах місцевого і загального порядку.
Санітарна оцінка продуктів забою залежить від виду сепсису. У разі піємії туші її органи підлягають технічній утилізації. Якщо гнійних вогнищ немає, а є явища септицемії, то внутрішні органи бракують, а туші випускають залежно від результатів бактеріологічного дослідження. Останнє проводять також для диференціації сибірки та інших хвороб, що протікають з явищами бактеріемії. Якщо під час бактеріологічного дослідження виділяють кокові мікроорганізми, то м’ясо підлягає стерилізації (знешкодженню проварюванням).
Гангрена — змертвіння тканин, що супроводжується розпадом пігменту крові і забарвленням уражених ділянок у темно-червоний або майже чорний колір. У тварин найчастіше трапляється гангрена вологого типу. Процес ускладнюється проникненням у мертву тканину гнильних мікроорганізмів, при цьому тканини перетворюються у м’яку брудно-сіру або чорну масу. Гангрена може розвиватися на кінцівках і у внутрішніх органах, які контактують з навколишнім середовищем: легені, кишечник, матка.
Санітарна оцінка залежить від ступеня поширення гангренозного процесу. Якщо ураження незначні, змертвілі ділянки з довколишніми тканинами бракують, а туші досліджують бактеріологічно. Якщо гангренозний процес значно поширений, то не можна виключити можливість проникнення у кров розкладених тканин (путридної інтоксикації), тому в таких випадках туші підлягають технічній утилізації.