МАГНІТОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – запис характеристик магнітного поля, зумовлених біоелектричною активністю мозку.
МАГНІТОКАРДІОГРАФІЯ – безконтактний метод реєстрації змін протягом часу магнітної складової електрорушійної сили серця.
МАКРОГЛІЯ – основна форма нейроглії.
МАКРОФАГ – клітина мезенхімного походження, здатна до активного захоплювання та перетравлювання бактерій, залишків клітин тощо.
МАКСИМАЛЬНА ШВИДКІСТЬ ВДИХУ (ВИДИХУ) – максимальний об’єм вдихнутого або видихнутого повітря при форсованому вдиху або видиху, що визначається за допомогою пневмотахометра чи пневмотахографа.
МАС-СПЕКТРОМЕТРІЯ – метод визначення маси та кількості іонів; застосовується під час аналізу дихальних сумішей.
МЕДІАЛЬНИЙ – який міститься ближче до серединної площини тіла.
МЕДІАТОР – біологічно активна речовина, яка виділяється нервовими закінченнями.
М. алергічної реакції – загальна назва біологічно активних речовин,які утворюються під час алергічної реакції;
м. клітинного імунітету – загальна назва групи макромолекулярних речовин, за допомогою яких Т-лімфоцити здійснюють свою ефекторну функцію;
м. нервової системи – речовини ,що передають вплив одних нервових клітин на інші;
м. нервової системи збуджувальні – м., які спричиняють деполяризацію постсинаптичної мембрани та появу збуджувального постсинаптичного потенціалу (ЗПСП);
м. нервової системи гальмівні – м., які спричинюють деполяризацію постсинаптичної мембрани та появу гальмівного постсинаптичного потенціалу (ГПСП).
МЕЛАНІН – загальна назва пігменту чорного або темно-коричневого кольору, який міститься у волоссі, шкірі, в райдужці.
МЕЛАТОНІН – гормон епіфіза; гальмує розвиток і активність статевих залоз.
МЕМБРАНА – функціонально активна поверхнева структура клітини, яка обмежує цитоплазму і більшість внутрішньоклітинних структур, а також утворює внутрішньоклітинну систему канальців, складок і замкнутих порожнин; має вибіркову проникність.
М. постсинаптична – сприймальна рецепторна частина синаптичного контакту, до якого надходить закінчення іншої нервової клітини;
м. пресинаптична – частина синаптичного контакту, яка міститься на кінцевому розгалуженні нейрона.
МЕМБРАННИЙ ТРАНСПОРТ – проникнення речовин, іонів (пасивно або активно) та газів (пропорційно різниці парціального тиску) через біологічні мембрани.
М. т. активний – м. т. проти градієнта з використанням енергії метаболізму;
м. т. пасивний – м. т. за градієнтом без використання енергії метаболізму.
МЕНСТРУАЦІЯ – циклічні кров’янисті виділення з матки, зумовлені десквамацією функціонального шару ендометрія.
МЕРЗЛЯКУВАТІСТЬ – підвищена чутливість до зниженої температури навколишнього середовища.
"МЕРТВА ТОЧКА" – стан різкого зниження працездатності при інтенсивному фізичному навантаженні, виникає через короткий період після початку роботи і зникає при її продовженні.
"МЕРТВИЙ ПРОСТІР" – простір дихальних шляхів, де не відбувається газообмін.
МЕТАБОЛІЗМ – сукупність процесів перетворення речовин у живому організмі, спрямованих на забезпечення його життєдіяльності у взаємозв’язку з навколишнім середовищем, складається з двох процесів: асиміляції і дисиміляції.
МЕТГЕМОГЛОБІН – похідне гемоглобіну, позбавлене здатності переносити кисень у зв’язку з тим, що залізо гему міститься у тривалентній формі.
МЕТЕОРИЗМ – надмірне скупчення газів у травному каналі.
МЕТОД – спосіб дослідження явищ природи.
М. балонографічний – дослідження моторної функції різних відділів травного каналу шляхом реєстрації змін тиску в них за допомогою зонда, який закінчується повітряним балоном;
м. Баркрофта визначення газів крові – вимірювання змін об’єму в замкнутій посудині, в яку гази крові витісняються за допомогою хімічних реакцій;
м. Бикова-Курцина – спосіб вивчення секреторної та рухової функцій шлунка за допомогою подвійного зонда; внутрішній (тонкий) зонд на кінці має гумовий балон;
м. ізольованих органів – вивчення фізіологічних процесів за допомогою ізольованих органів;
м. інвазивний – пряме дослідження органів кровообігу за допомогою катетерів;
м. Короткова – аускультативний метод вимірювання систолічного та діастолічного артеріального тиску крові;
м. Лепорського – м., дослідження секреторної функції шлунка шляхом введення в нього капустяного соку;
м. мікроелектродний – вивчення біопотенціалів (електричної активності) за допомогою мікроелектродів;
м. мічених атомів – м. дослідження обміну речовин, лінійної швидкості руху крові тощо за допомогою мічених атомів (атомів, що відрізняються радіоактивністю);
м. Панченкова – спосіб визначення швидкості осідання еритроцитів;
м. неінвазивний – дослідження органів кровообігу з поверхні тіла (напр., ЕКГ, аускультація серця тощо);
м.поліграфічний – м. одночасної реєстрації діяльності кількох органів та систем організму;
м. Салі – колориметричний метод визначення концентрації гемоглобіну в крові, який грунтується на утворенні забарвленого у бурий колір солянокислого гематину при взаємодії гемоглобіну з розчином хлористоводневої (соляної) кислоти;
м. стереотаксичний – м. введення електродів у глибинні структури головного або спинного мозку шляхом використання системи стереотаксичних координат та апарату;
м. Ріва-Роччі – пальпаторний метод визначення систолічного (максимального) артеріальному тиску;
м. Фіка – м. визначення хвилинного об’єму серця (крові) за об’ємом поглинутого кисню (або виділеного вуглекислого газу) та артеріо-венозної різниці кисню (або вуглекислого газу).
МЕХАНІЗМ ЗАГАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ – сукупність неспецифічних адаптаційних змін; мобілізація енергетичних, пластичних та захисних можливостей організму.
МЕХАНОГАСТРОГРАФІЯ – м. реєстрації рухової активності шлунка за допомогою датчиків тиску.
МЕХАНОКАРДІОГРАФІЯ – м. визначення низькочастотних зміщень грудної клітки, пов’язаних з механічною діяльністю серця.
МЕХАНОРЕЦЕПТОР – рецептор, який сприймає механічне подразнення.
МИГАННЯ – захисний рефлекс, що виникає при подразненні рогівки чи кон’юнктиви ока, викликає змикання повік.
МИСЛЕННЯ – вища форма активного відбиття об’єктивної реальності,яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому та узагальненому пізнанні людиною істотних зв’язків і відношень речей.
М. абстрактне – спеціалізована для людини форма психічної діяльності, яка розвивається разом з мовою;
м. конкретне – властива людині і тваринам форма, що є мисленням у дії; основу його становить перша сигнальна система.
МІЄЛІН – білково-ліпідний комплекс, що покриває нервові волокна, забезпечує ізольоване проведення нервового імпульсу.
МІЄЛОЦИТ – одна з клітин кровотворної тканини, яка дає розвиток гранулоцитам (зернистим лейкоцитам).
МІКРОГЛІЯ – одна з форм нейроглії.
МІКРОЕЛЕКТРОД – мініатюрний металевий електрод чи скляна мікропіпетка, заповнена розчином електроліту, діаметром до кількох нанометрів.
МІКРОЕЛЕМЕНТ – хімічний елемент (близько 70), що міститься в організмі у малих кількостях, входить до складу біологічно активних сполук і відіграє роль у регулюванні процесів обміну речовин.
МІКРОФОННИЙ ЕФЕКТ ЗАВИТКА – здатність завитка внутрішнього вуха трансформувати звукові коливання в електричні сигнали тієї самої частоти.
МІКРОЦИРКУЛЯЦІЯ – кровообіг на рівні дрібних артерій, артеріол, капілярів, венул та дрібних вен.
М. азотистий – мінімальна кількість білкового азоту, що вводиться з їжею (6-7 г), при якій зберігається азотиста рівновага;
м. білковий – найменша кількість білка,необхідна для підтримання азотистої рівноваги та позбавлення білкового голодування; для дорослої людини – 60 г на 1 добу.
МІОЗИН – основний міофібрилярний білок, який виконує функції скоротливого білка-ферменту; з актином утворює скоротливий комплекс – актоміозин.
МІОКАРДІОСКАНУВАННЯ – метод вивчення серця за допомогою ультразвуку, здійснюється при переміщенні датчика по поверхні тіла над серцем.
МІОСТАТИКА – складний взаємозв’язок статичних і статокінетичних рефлексів, які визначають положення тіла в просторі.
МІОФІБРИЛА – скоротливий елемент м’язових клітин.
МІОЦИТ – клітина непосмугованого м’яза або м’яза серця.
М. серцевий провідний – атиповий серцевий міоцит (кардіоцит), бідний на міофібрили, багатий на саркоплазму; входить до складу утворень провідної системи серця.
МІСТ – частина мозкового стовбура, яка входить до складу заднього мозку, виконує важливі функції, зумовлені розміщенням у ньому ядер черепних нервів, ретикулярного утворення та проходженням еферентних та аферентних шляхів.
МОВА – історично складена форма спілкування людей за допомогою звукових та зорових сигналів.
М. сенсорна – сприйняття та розуміння чужої усної чи письмової мови.
МОВОГРАМА – графічний запис мови за допомогою апарата, який реєструє рівень звукового тиску.
МОДАЛЬНІСТЬ – сукупність подібних сенсорних почуттів, які забезпечуються активізацією певної сенсорної системи.
МОДЕЛЮВАННЯ – відтворення властивості або функції досліджуваного об’єкта за допомогою спеціально побудованого за певними правилами його аналога.
МОДЕЛЬ ДОНДЕРСА – м., яка імітує взаємозв’язок між об’ємом грудної клітки і об’ємом легенів у процесі дихальних рухів діафрагми.
МОДИФІКАЦІЯ – зміна ознак організму (фенотипу) без змін генотипу, викликана зовнішнім середовищем.
МОДУЛЯТОРИ – група гангліозних клітин сітківки ока, які реагують на дію променів видимого світла тільки певної довжини хвилі.
МОЗОК – центральний відділ ЦНС вищих хребетних та людини; складається з нервових клітин.
М. головний – передній (центральний) відділ ЦНС хребетних, який регулює взаємовідносини організму з навколишнім середовищем і керує функціями всього організму;
м. нюховий – нижня та медіальна поверхні великих півкуль головного мозку; філогенетично зв’язаний з рецепторами нюху;
м. проміжний – відділ переднього мозку, який включає надзорово-горбову (епіталамус), зазорово-горбову (метаталамус), підзорово-горбову (гіпоталамус) ділянку та зоровий горб; відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу, регуляції вегетативних функцій, діяльності залоз внутрішньої секреції, а також сну, пам’яті тощо;
м. розщеплений – головний мозок після перерізування мозолистого тіла,передньої комісури і гіпокампальної зв’язки;
м. середній – відділ головного мозку, розміщений між проміжним мозком і мостом ромбоподібного мозку; виконує провідну та рефлекторну функції;
м. спинний – відділ ЦНС хребетних, що міститься у хребтовому каналі, виконує рефлекторну і провідну функції.
МОЗОЧОК – відділ головного мозку, який забезпечує координацію рухів, регуляцію м’язового тонусу, збереження пози та рівноваги тіла.
МОЛОЗИВО – секрет молочних залоз, який виділяється в перші 2-3 дні лактації після пологів.
МОЛОКО – секрет молочних залоз, який продукується в період лактації для годування малят.
М. грудне - секрет молочних залоз жінки, який має видову біологічну специфічність.
"МОНЕТНІ" СТОВПЧИКИ – нестійкі агрегати еритроцитів, які спостерігаються в консервованій крові.
МОНОАМІНООКСИДАЗА – фермент, що розщеплює адреналін.
МОНОЙОДТИРОЗИН – білковий компонент щитоподібної залози, який бере участь у синтезі її гормонів.
МОНОСИНАПТИЧНА ВІДПОВІДЬ – монофазний потенціал дії, який виникає в передніх корінцях спинного мозку при подразненні його задніх корінців.
МОНОЦИТ – незернистий лейкоцит (агранулоцит) з бобоподібним поліморфним ядром і базофільною протоплазмою, який перетворюється на макрофаг та здійснює фагоцитоз; у периферичній крові 3-11 % усіх лейкоцитів.
МОНОЦИТОЗ – відносне або абсолютне збільшення вмісту моноцитів у крові.
МОТИВАЦІЯ – суб’єктивно забарвлений стан, що виникає внаслідок активізації мозкових структур, який спонукає тварину або людину робити дії, спрямовані на задоволення своїх потреб.
М. біологічна – м., спрямована на задоволення біологічних потреб (голоду, спраги, страху, агресії тощо);
м. соціальна – вища, вторинна складна м., спрямована на задоволення соціальних потреб (отримання освіти, оволодіння професією, пізнання мистецтва тощо).
МОТИЛІН – гормон, що виробляється дванадцятипалою та порожньою кишкою, посилює спорожнення шлунка, механічну і електричну активність товстої кишки.
МОТОРНА ОДИНИЦЯ – група м’язових волокон, які іннервуються одним мотонейроном.
МОТОРНА ФУНКЦІЯ ТРАВНОГО КАНАЛУ – загальний термін для всіх рухів стінки шлунка та кишок, які забезпечують перемішування пересування їжі тощо.
МОТОРНИЙ ПУЛ – функціональна одиниця, що утворюється групою мотонейронів, які іннервують окремий м’яз.
МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ АКТИВНОСТІ – збільшення просторового поширення збудження, що надходить з гангліїв слині в’язкості.
муцин – компонент слинних залоз, який надає слині в’язкості.
М'ЯЗ ДИХАЛЬНИЙ – м., який при скороченні змінює об’єм грудної порожнини, беручи участь у дихальному акті.
М. д. допоміжні – довільно посмугована мускулатура, яка бере участь у форсованому (глибокому) вдиху чи видиху;
м. д. основні – діафрагма та міжреберні м’язи, які забезпечують вентиляцію легенів у стані спокою.