САЛІВАЦІЯ – рефлекторний процес виділення слини в ротову порожнину.
САМОПОДРАЗНЕННЯ – методика, при якій тварина через вживлені в мозок електроди самостійно і цілеспрямовано проводить його електричне подразнення.
САМОРЕГУЛЯЦІЯ – процес автоматичного підтримання будь-якого життєво важливого параметра на постійному рівні, що забезпечується наявністю зворотних зв'язків; входить до складу функціональних систем; має циклічний характер.
С. серця гомеометрична – посилення скорочення серця внаслідок підвищення опору до вигнання крові в аорті (ефект Анрепа);
с. гетерометрична – посилення скорочення серця внаслідок підвищення приливу венозної крові, тобто при збільшенні розтягання м'яза серця (закон Франка-Старлінга).
САРКОМЕР – сегмент міофібрили між двома Z-лініями.
САТУРАЦІЯ – насичення рідин (плазми, крові та інших біологічних рідин) і тканин організму газами (переважно азотом) в умовах підвищеного атмосферного тиску.
СВІДОМІСТЬ – процес відображення дійсності мозком людини, що зумовлює цілеспрямовану її діяльність.
СЕГМЕНТ – одна з однорідних ділянок, з яких складаються деякі органи, частини тіла.
С. аксона початковий – аксонний горбик і немієлінова ділянка аксона біля тіла нервової клітини, які є місцем виникнення потенціалу дії;
с. ЕКГ – відрізок ЕКГ, що знаходиться на ізоелектричній лінії.
СЕДИМЕНТАЦІЯ – процес осідання диспергованих часточок або розчинених молекул під впливом сил гравітації чи відцентрової сили.
СЕЙСМОАКТОГРАМА – запис рухової активності за допомогою сейсмодатчика, розміщеного на рухомій платформі.
СЕЙСМОКАРДІОГРАМА – метод реєстрації коливань грудної клітки, обумовлений роботою серця.
СЕКРЕТИ – речовини, що виробляються і виділяються залозами внутрішньої та зовнішньої секреції або окремими клітинами (ферменти, гормони тощо).
СЕКРЕТИН – гормон, що продукується слизовою оболонкою тонкої кишки і посилює секрецію підшлункової залози.
СЕКРЕЦІЯ – процес утворення і виділення залозами або окремими клітинами секретів.
С. внутрішня – виділення секрету у внутрішнє середовище організму (кров, лімфу);
с. зовнішня – с. з виділенням секрету на поверхню шкіри, слизової оболонки або в порожнину травного каналу.
СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ – підвищення чутливості організму чи окремих органів до впливу певних алергенів.
СЕНСИТИЗАЦІЯ – посилення чутливості внаслідок адаптації або утворення оптимальних умов для сприйняття конкретних подразників.
СИГНАЛИ КІНЕСТЕТИЧНІ – с., які надходять від пропріорецепторів (рецепторів м'язів, суглобів, зв'язок) до ЦНС при рухах окремих частин тіла.
СИЛА М'ЯЗІВ – показник скорочувальної здатності м'язів, який вимірюється максимальною кількістю вантажу, піднятого нею, або максимальним зусиллям, що розвивається в умовах ізометричного скорочення.
С. м. абсолютна – відношення максимальної с. м. до її фізіологічного (поперечного) перерізу; визначається у г/см2;
с. м. максимальна – величина максимального вантажу, який м'яз здатний підняти при максимальному скороченні.
СИМПАТЕКТОМІЯ – оперативне видалення симпатичного нерва, вузла або волокна.
СИНАПС – спеціалізована зона контакту між нервовими клітинами або між нервовими клітинами та іншими збудливими утвореннями, що забезпечує передачу нервових імпульсів із збереженням їхнього інформаційного значення. Термін ввів
Ч. Шеррінгтон.
С. аксо-аксональний – міжнейронний с. між двома аксонами;
с. аксодендритний – с. між аксоном одного нейтрона та дендритом іншого;
с. аксосоматичний – с. між аксоном та тілом (сомою) нейрона;
с. гальмівний – 1) с. на постсинаптичній мембрані, де виникає гальмівний постсинаптичний потенціал, а збудження, яке дійшло до синапсу, далі не поширюється; 2) збуджувальний аксо-аксональний синапс, який викликає пресинаптичне гальмування;
с. детонаторний – с., розміщений ближче до тіла нейрона або великих стовбурів дендритів; передача імпульсів здійснюється дуже швидко;
с. електричний – с., в якому збудження передається електричним шляхом за рахунок місцевих струмів;
с. збуджувальний – с., який збуджує постсинаптичну мембрану і забезпечує поширення збудження;
с. міжнейронний – назва синапсів у ЦНС;
с. нейросекреторний – с. між нервом і залозою;
с. нервово-м'язовий – с. між нервовим закінченням та м'язом.
с. хімічний – с., збудження в якому передається за допомогою медіатору;
с. холінергічний – с., медіатором якого є ацетилхолін.
СИНАПТИЧНА ЗАТРИМКА – інтервал часу між надходженням імпульсу до пресинаптичного закінчення та початком постсинаптичної відповіді.
СЕНСОРНА ІНФОРМАЦІЯ – інформація, яку одержує організм за допомогою органів чуття.
СЕПТАЛЬНИЙ – який стосується перетинки (септума).
С-на ділянка – утворення головного мозку, яке входить до складу лімбічної системи, бере участь в організації різних видів мотиваційно-емоційної, харчової та питної поведінки, а також у процесі навчання;
с-не коло – включає двобічні зв'язки ядер перетинки з гіпокампом, мигдалеподібним тілом та гіпоталамусом, забезпечує зв'язок палеокортексу з сітчастим утворенням стовбура мозку.
СЕРЕДОВИЩЕ – сукупність умов, у яких існує організм.
С. внутрішнє – кров, лімфа, міжклітинна та інші рідини організму, за допомогою яких відбувається обмін речовин, координуються фізіологічні процеси, підтримується гомеостаз;
с. зовнішнє – сукупність зовнішніх умов існування організмів.
СЕРОТОНІН – біологічно активна речовина, яка міститься в усіх тканинах ссавців, медіатор ЦНС, впливає на тонус судин, бере участь у регуляції функцій ЦНС, травної, видільної й ендокринної систем тощо.
СЕРЦЕ – порожнинний фіброзно-м'язовий орган, функціонує як насос, забезпечує рух крові у системі кровообігу.
СЕЧА – біологічна рідина, яка виробляється нирками та виводиться з організму системою сечових шляхів, служить для виділення кінцевих продуктів обміну речовин (шлаків), надмірної кількості води, солей, а також токсичних речовин.
С. вторинна – с., яка утворюється з первинної сечі після реабсорбції води та ряду розчинених у ній речовин в канальцях нирок;
с. залишкова – с., що залишається в сечовому міхурі після сечовипускання;
с. первинна – с., яка утворюється шляхом ультрафільтрації плазми крові у ниркових клубочках.
СЕЧОВИДІЛЕННЯ – виділення сечі з організму.
СЕЧОВИПУСКАННЯ – довільний періодично повторюваний рефлекторний акт виділення сечі з організму, відбувається внаслідок скорочення м'язів сечового міхура й розслаблення м'язів (сфінктерів), що містяться в його шийці.
СЕЧОУТВОРЕННЯ – процес утворення сечі в нирках шляхом фільтрації, реабсорбції та секреції.
СИНДРОМ – сукупність ознак, які характеризують один патологічний процес.
С. адаптацій загальний – неспецифічна нейрогуморальна реакція організму на дію неадекватних, надмірних факторів зовнішнього середовища; включає три стадії: тривоги, резистентності та виснаження. Термін ввів Г. Сельє.
СИНЕРГІЗМ – спільно координована дія будь-яких органів або систем.
СИНЕРГІСТИ – органи або фізіологічно активні речовини, що діють в одному напрямку.
СИНКІНЕЗІЯ – мимовільні м'язові скорочення та рухи, які супроводжують активний руховий акт (при ходінні кожному кроку відповідають скорочення або розслаблення м'язів верхнього плечового пояса).
СИНОПСІЯ – виникнення відчуття кольору при прослуховуванні певних звуків, частіше – музики; різновид синестезії.
СИНТЕЗ – психічний процес об'єднання відображених предметів та явищ в одне ціле, яке разом з аналізом забезпечує формування поняття і мислення.
с. подразнень – об'єднання і узагальнення збуджень, що виникають у різних ділянках кори мозку.
СИНУС КАРОТИДНИЙ – розширення внутрішньої сонної артерії поблизу біфуркації спільної сонної артерії, місце скупчення механо– і хеморецепторів.
СИНХРОНІЗАЦІЯ – прив'язання двох або кількох періодично змінних явищ або процесів до синхронізму.
С. електричної активності – відображення в ЕЕГ періодичності різних процесів у ЦНС;
СИНЦИТІЙ – сітчаста структура, яка складається з клітин, що контактують між собою цитоплазматичними відростками.
СИРОВАТКА КРОВІ – плазма крові без фібриногену або рідинна частина крові без згустка.
СИСТЕМА – сукупність тканин та органів, пов'язаних загальною функцією.
С. адаптивна – с., яка автоматично змінює алгоритми свого функціонування для досягнення оптимального стану після зміни зовнішніх умов;
с. антиноцицептивна – с. нейронів середнього, довгастого та спинного мозку, що гальмують біль;
с. атріовентрикулярна – частина провідної системи серця, яка складається з передсердно-шлуночкового вузла, пучка та його розгалужень;
с. біологічна – сукупність функціонально сполучених елементів, що утворюють цілісний біологічний об'єкт;
с. виділення – с. органів, які виводять з організму залишки води, кінцевих продуктів обміну, солей, отруйних речовин;
с. гамма-еферентна – с. із зворотним зв'язком, утворена первинними аферентними веретенами, альфа- і гамма-мотонейронами;
с. гіпоталамо-гіпофізарна – с., яка включає гіпоталамус і гіпофіз, що бере участь у регуляції функції щитовидної залози, статевих залоз, процесів розвитку та росту організму;
с. депресорна – сукупність фізіологічних механізмів, які знижують підвищений артеріальний тиск, підтримуючи тим самим його оптимальний рівень;
с. дихальна – сукупність органів, які забезпечують газообмін між вдихуваним повітрям та кров'ю, а також очищення від пилу, зволоження і зігрівання вдихуваного повітря;
с. екстрапірамідна – сукупність утворень головного мозку, які беруть участь в організації рухів, визначенні м'язового тонусу, формуванні пози; сюди входять деякі кортикальні структури (промоторна ділянка, поясна звивина тощо), смугасте тіло, чорна субстанція, червоне ядро, вестибулярні ядра, мозочок.
с. ендокринна – с. залоз внутрішньої секреції, що виробляє специфічні біологічно активні речовини (гормони) і бере участь у регуляції функцій різних систем, органів та метаболічних процесів;
с. е. дифузна – с., яка складається з секреторних клітин, що містяться в різних тканинах і органах, виробляє різні гормоноподібні речовини;
с. життєзабезпечення – комплекс засобів, які забезпечують необхідну життєдіяльність організму в умовах повної ізоляції;
с. згортання крові – сукупність речовин у крові, які забезпечують її згортання та ретракцію;
с. імунна – с., що "впізнає", переробляє та усуває чужорідні антигени;
с. крові – сукупність периферичної крові, кровотворних та кроворуйнівних органів і апарату їх регуляції;
с. к. білкова – с., представлена білками плазми крові, які через свою амфотерність залежно від реакції середовища діють як основа або як кислота;
с. к. буферна – с., яка надає крові здатності утримувати сталість активної реакції;
с. к. б. гемоглобінова – с., що складається з відновленого гемоглобіну, який виступає як слабка кислота, та оксигемоглобіну, що виступає як нейтральна сіль;
с. к. б. карбонатна – с., до складу якої входять вугільна кислота та натрію або калію гідрокарбонат;
с. к. б. фосфатна – с., до складу якої входять кисла натрієва сіль фосфорної кислоти і основи фосфорної кислоти;
с. к. фібринолітична – сукупність речовин, які містяться в крові і забезпечують розчинення фібрину, запобігаючи утворенню або сприяючи розчиненню згустків крові, тромбів;
с. кровеносна – с., що забезпечує транспорт крові і речовин, які в ній містяться; складається з серця та кровоносних судин;
с. лімбічна – структури давньої кори, а також деякі підкіркові структури (напр., мигдалеподібний комплекс, ділянка перетинки тощо), які беруть участь у регуляції вегетативних функцій, емоційної й інстинктивної поведінки, зміни фаз сну та неспання;
с. лімфатична – с. лімфатичних судин і вузлів, яка здійснює всмоктування з тканин води та колоїдних речовин і сприяє переміщенню лімфи до кровоносного русла;
с. мононуклеарних фагоцитів – с. всіх мононуклеарних клітин, здатних до фагоцитозу (остеобласти, моноцити, макрофаги сполучної тканини, макрофаги печінки і селезінки, макрофаги червоного кісткового мозку, макрофаги легенів, мікрогліоцити);
с. м'язова – с., яка складається із скелетних м'язів та їхнього допоміжного апарату, сприяє активності рухів тіла або окремих його частин;
с. нервова – сукупність структур, що здійснюють взаємозв'язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем;
с. н. вегетативна – с. н., що регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних та лімфатичних судин, непосмугованої та частково посмугованої мускулатури;
с. н. метасимпатична – частина вегетативної н. с., автономна, розміщена у стінках внутрішніх органів, забезпечує саморегуляцію органу;
с. н. парасимпатична – частина вегетативної н. с., що забезпечує підтримку гомеостазу в стані спокою і його відновлення після напружених ситуацій – система трофотропної регуляції;
с. н. периферична – умовно виділена позамозкова частина н. с., яка разом з ЦНС регулює рухи, відчуття, трофіку у вегетативній та соматичній сферах організму;
с. н. симпатична – відділ вегетативної с. н., що забезпечує мобілізацію ресурсів організму для його пристосування і діяльності в напружених (екстремальних) ситуаціях – система ерготропної регуляції;
с. н. соматична – н. с., яка сприймає зовнішні подразники й організовує рухові реакції, які здійснюються скелетною мускулатурою.
с. н. центральна – частина с. н., до якої входить головний та спинний мозок; основні функції: сприйняття, перероблення, передача і збереження інформації про зовнішнє середовище і зміни в організмі, регуляція діяльності всіх його систем і забезпечення взаємодії між органами та цілісності організму;
с. оптична ока – с., яка складається з оптичних частин ока (рогівки, кришталика, склистого тіла) і забезпечує формування зображення на сітківці;
с. пірамідна – с., яка складається з проекційних еферентних шляхів від кори півкуль до рухових ядер черепних нервів і мотонейронів спинного мозку, бере участь у виконанні довільних рухів;
с. провідна серця – сукупність вузлів, пучків та волокон атипової ембріональної м'язової тканини, які мають здатність генерувати та проводити збудження у всіх відділах серця;
с. пропердинова – с., яка складається з пропердину, комплементу, магнію та кальцію, що містяться у крові, бере участь у неспецифічному захисті організму;
с. протидії згортанню крові – сукупність речовин, що містяться у крові і протидіють її згортанню і ретракції;
с. ренін-ангіотензин-альдостеронова – сукупність біологічно активних речовин, які беруть участь у регуляції водно-електролітного обміну й артеріального тиску: ангіотензини та альдостерон;
с. ретикулярна активуюча – с., яка складається з сітчастого утворення довгастого та середнього мозку, що активізує кору півкуль великого мозку, яка виявляється у вигляді реакції десинхронізації;
с. сенсорна – с., до якої входить аферентна система й органи чуття; забезпечує перетворення енергії подразнення на енергію нервових імпульсів та їх проведення до ЦНС;
с. серцево-судинна – с., яка об'єднує серце, кровоносну та лімфатичну системи;
с. сечостатева – сукупність сечових та статевих органів, з яких сечові органи забезпечують водно-електролітний баланс; статеві жіночі – дозрівання яйцеклітини, розвиток зародка та народження плода; чоловічі – розвиток та виведення сперматозоонів;
с. симпатоадреналова – одна з систем регуляції гомеостазу, складається з симпатичної нервової системи, хромафінних клітин надниркових залоз та пара гангліїв;
с. сигнальна – с. умовних зв'язків, асоціацій, що формуються в головному мозку внаслідок дії зовнішніх і внутрішніх подразнень і забезпечують пристосування організму до навколишнього середовища. Термін ввів І. П. Павлов;
с. с. друга – властива людині с. умовно-рефлекторних зв'язків, яка формується у вищих відділах ЦНС під впливом мовних сигналів;
с. с. перша – с. умовно-рефлекторних зв'язків, що формується в корі півкуль великого мозку тварин та людини під впливом конкретних (безумовних) подразників;
с. стріопалідарна – частина екстрапірамідної с., яка включає ядра смугастого тіла з його аферентними та еферентними шляхами;
с. травлення – сукупність органів, що забезпечують перероблення й засвоєння поживних речовин організмом;
с. функціональна – динамічно створювані одиниці інтеграції цілісного організму, які вибірково об'єднують спеціальні центральні та периферичні утворення, спрямовані на досягнення результатів пристосувальної діяльності. Термін ввів П. К. Анохін;
СИСТЕМОГЕНЕЗ – процес вибіркового та прискореного розвитку функціональних систем та їх окремих частин у процесі філо- і онтогенезу.
СИСТОЛА – фаза серцевого циклу, яка складається із послідовних скорочень міокарда передсердь та шлуночків.
С. електрична – період, протягом якого міокард перебуває у стані збудження, на ЕКГ відзначається інтервалом від початку комплексу QRS до кінця зубця Т;
с. електромеханічна – сукупність електричної та механічної с., що триває від початку збудження будь-якого відділу серця до закінчення його скорочення.
СИСТОЛІЧНИЙ – стосується скорочень серця.
СІАЛОГРАФІЯ – рентгенографія слинної залози після заповнення її протоків контрастною речовиною.
СІК – рідина, що виділяється секреторними клітинами.
С. дуоденальний – травний с. дванадцятипалої кишки, складається з секрету підшлункової залози, жовчі, соку кишкових крипт та дуоденальних залоз;
с. кишковий – продукт залоз слизової оболонки тонкої кишки;
с. підшлунковий – секрет підшлункової залози, що виділяється у дванадцятипалу кишку, містить протеолітичні, ліполітичні та амілолітичні ферменти; реакція – основна (лужна);
с. шлунковий – продукт діяльності шлункових залоз, який містить протеолітичні та ліполітичні ферменти, слиз, хлористоводневу кислоту; реакція – кисла;
с. ш. апетитний – с. ш., який виділяється під час мимовільної реакції на зовнішні подразники (їжу, її запах тощо);
с. ш. натуральний – с., який отримують методом уявного годування у собак;
СІМ'ЯНИКИ – статеві залози чоловічої особини, основною функцією яких є продукція сперматозоонів.
СІТКА НЕЙРОННА – група взаємодіючих нейронів.
СІТКІВКА – світлочутлива внутрішня оболонка очного яблука, периферична частина зорового аналізатора, що перетворює світлове подразнення на нервове збудження і здійснює первинну обробку зорового сигналу.
СКАНУВАННЯ – кероване просторове переміщення пучка випромінювання з метою послідовного вивчення різних ділянок об'єкта.
СКЛЕПІННЯ МОЗКУ – елемент лімбічної системи, відіграє роль у формуванні цілеспрямованої поведінки, вибірково модулює та коригує рівень емоційної активності і мотиваційних збуджень організму.
СКОРОЧЕННЯ М'ЯЗІВ – зміна довжини або напруження м'язових волокон.
С. м. ексцентричне – с., що супроводжується подовженням м'яза;
с. м. ізометричне – с., при якому довжина м'язових волокон залишається незмінною, а напруження збільшується;
с. м. ізотонічне – с., при якому довжина м'язових волокон зменшується, а їх напруження практично не змінюється;
с. м. концентричне – ізотонічне с. в цілому організму;
с. м. максимальне – с., при якому одночасно скорочується максимально можлива кількість м'язових волокон;
с. м. поодиноке – с. м. у відповідь на одне подразнення або на один нервовий імпульс;
с. м. порогове – с. м. на подразнення порогової сили;
с. м. тонічне – тривале с. м'язів неритмічної природи, невелике за силою та затратою енергії, практично не викликає втоми м'язів;
с. м. фазне – с., яке полягає у відносно швидкому скороченні та розслабленні м'язів.
СЛИНА – секрет слинних залоз, що містить фермент альфа-амілазу, муцин, лізоцим та інші органічні речовини.
СЛИНОУТВОРЕННЯ – процес утворення слини в слинних залозах, який регулюється вегетативною нервовою системою.
СЛУХ – здатність організму сприймати звукові подразнення й трансформувати їх у специфічні відчуття.
С. бінауральний – сприйняття звукових подразнень обома вухами; забезпечує здатність визначати напрямок на джерело звуку;
с. моноауральний – сприйняття звукових подразнень одним вухом.
СЛЬОЗИ – секрет слізних залоз; має бактерицидні властивості, зволожує передню поверхню ока і бере участь у живленні рогівки.
СМАК – відчуття, яке виникає під впливом хімічних речовин на рецепторний апарат порожнини рота.
СМЕРТЬ – неминуча кінцева стадія індивідуального існування будь-якої живої системи.
С. біологічна – необоротне припинення життєдіяльності організму;
с. клінічна – термінальний стан, що настає після припинення серцевої діяльності та дихання і триває до настання необоротних змін у вищих відділах ЦНС (біологічної смерті);
с. насильна – с., що настає внаслідок впливу на організм механічних, фізичних або хімічних факторів;
с. природна (смерть фізіологічна) – с. внаслідок природної вікової еволюції організму та поступового припинення функціонування його тканин, органів і систем.
СНОВИДІННЯ – суб'єктивні образні уявлення, які періодично виникають та сприймаються за реальність під час сну.
СОМА – 1) тіло, тулуб; 2) сукупність усіх клітин організму, за винятком репродуктивних клітин. Термін ввів А. Вейсман.
СОМАТОСТАТИН – гормон, який виробляється Д-клітинами травного каналу, а також ЦНС; гальмує секрецію соматотропіну, гормонів травного каналу тощо.
СОМАТОТОПІЯ – принцип локальної проекції ділянки тіла на певні центральні структури мозку, перш за все на кору півкуль великого мозку.
СОМНАМБУЛІЗМ – ходіння під час глибокого повільного сну при збереженні координації рухів і наявності амнезії; спостерігається, напр., при епілепсії.
СОН – життєво необхідний функціональний стан, що настає періодично, характеризується вимиканням свідомості і зниженням здатності ЦНС відповідати на зовнішні подразнення.
С. повільнохвильовий – фаза фізіологічного сну, яка характеризується переважанням в ЕЕГ повільних хвиль (дельта-ритм) і веретеноподібних серій швидких коливань (сонних веретен), уповільненням частоти дихальних рухів, зниженням тиску крові та іншими вегетативними змінами;
с. умовно-рефлекторний – с., викликаний за механізмом умовного рефлексу;
с. швидкохвильовий – фаза фізіологічного с., яка характеризується низьковольтною швидкою активністю ЕЕГ, зниженням тонусу м'язів та швидкими рухами очних яблук, становить 20-25 % загальної тривалості сну.
СПАЗМ – мимовільне тонічне скорочення посмугованих або непосмугованих м'язів.
СПАЙК – імпульсна високовольтна частина потенціалу дії нейрона або нервового волокна.
СПАСТИЧНІСТЬ – підвищення тонусу м'язів, яке характеризується нерівномірністю їх опору в різних фазах пасивних рухів.
СПЕРМАТОГЕНЕЗ – процес розвитку чоловічих статевих клітин, який закінчується утворенням сперматозоонів.
СПЕРМАТОЗООН – чоловіча статева клітина.
СПІРОЕРГОМЕТРІЯ – метод одночасного дослідження основного обміну енергії і зовнішнього дихання.
СПІРОГРАФІЯ – метод оцінення ряду показників зовнішнього дихання.
С. динамічна – с., яка проводиться до і після фізичного навантаження;
с. форсована – с., яка проводиться під час максимального швидкого видиху.
СПІРОМЕТАБОЛОГРАФІЯ – метод дослідження функції зовнішнього дихання й основного обміну енергії шляхом одночасної графічної реєстрації дихання й об'єму використаного кисню.
СПІРОМЕТРІЯ – визначення статичних показників зовнішнього дихання.
СПОКІЙ – відсутність рухомої та психічної активності.
СПОЛУКИ МАКРОЕРГІЧНІ – природні речовини, що мають багаті на енергію зв'язки, містяться у всіх живих клітинах, беруть участь у нагромадженні та перетворенні енергії.
СПОГАД – повторне виникнення знайомих за минулим досвідом уявлень, думок, почуттів у формі відтворення чи пізнання.
СПРАГА – потреба організму у воді, зумовлена збудженням питного центру мозку й пов'язана з комплексом рефлекторних реакцій.
СТАДІЯ – період (фаза) у розвитку фізіологічного процесу.
С. генералізації умовного рефлексу – виникнення умовної відповіді на подразник, подібний до умовного сигналу.
СТАЗ – припинення природного кровотоку, лімфи або іншого фізіологічного вмісту в судині, травному каналі, сечоводі тощо.
СТАН ЕКСТРЕМАЛЬНИЙ – с. організму, що характеризується надмірним напруженням або виснаженням адаптаційних механізмів.
СТАРІННЯ – закономірне виникнення в процесі індивідуального розвитку особини вікових змін, які обмежують адаптацію організму та збільшують ймовірність смерті.
С. фізіологічне – природне с., яке відповідає генетичній програмі розвитку індивідуума.
СТАРІСТЬ – завершальний період життя, що характеризується обмеженням адаптації та морфологічними змінами в різних системах і органах.
СТАТИНИ – нейрогормони, що секретуються гіпоталамусом у портальні судини аденогіпофіза; гальмують виділення гіпофізарних гормонів.
СТЕРЕОВЕКТОРКАРДІОГРАФІЯ – просторове сприйняття характеристик векторкардіограми за її проекційним зображенням.
СТЕРЕОЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – метод дослідження просторових співвідношень електричних процесів у головному мозку, грунтується на графічній реєстрації біопотенціалів у кількох десятках точок мозку.
СТИМУЛЯТОРИ – 1) речовини, які прискорюють ферментативні реакції та інші внутрішньоклітинні процеси; 2) прилади, які застосовуються для подразнення.
С. біогенні – біологічно активні речовини, які утворюються в рослинних та тваринних тканинах, впливають на обмін речовин, регенерацію та інші процеси в організмі.
СТОМЛЕННЯ – стан тимчасового повного або часткового зниження працездатності клітини, органа чи організму в цілому, яке виникає внаслідок інтенсивної або тривалої роботи і зникає після відпочинку.
С. м'язове – с., яке виникає переважно в певній групі м'язів, що зазнають найбільшого напруження;
с. розумове – с., яке виникає під час розумового навантаження, характеризується зниженням показників розумової працездатності і змінами функціонального стану переважно серцево-судинної і вегетативної нервової систем;
с. емоційне – зниження емоційного тонусу, що викликається надпотужними або одноманітними подразненнями.
СТРЕС – неспецифічна реакція організму, яка виникає після дії надзвичайних подразників (опік, травма, емоції тощо) та спричинює напруження загальних механізмів адаптації. Термін ввів Г. Селье.
С. емоційний – стан тривоги, конфлікту, емоційного розладу, переживання загрози небезпеки тощо, що розвиваються у людини під час зіткнення з реальними, психологічно тяжкими ситуаціями;
с. фактор – надзвичайний або патологічний подразник, який спричиняє стрес.
СТУПІНЬ НАСИЧЕННЯ КРОВІ КИСНЕМ – відношення кількості кисню, що міститься у крові, до кисневої ємності цієї самої крові, виражене у відсотках; у нормі для артеріальної крові – 96-98 %, для венозної – 60-65 %.
СТУПІНЬ СВОБОДИ НЕЙРОНА – величина, яка характеризує можливість нейрона одночасно брати участь у різних видах діяльності.
СУБСТАНЦІЯ П – пептид, потужний розширювач судин, що викликає скорочення непосмугованої мускулатури, знижує кількість інсуліну, підвищує виділення гідрокарбонатів, амілази тощо.
СУДИНИ – трубчасті утворення, якими тече кров чи лімфа.
С. ємнісні – венозні с., які мають слабку еластичність та велику розтяжність, вміщують близько 70-80 % усієї крові;
с. колатеральні – кровоносні с., по яких тече кров поза основною магістральною судиною;
с. магістральні – великі артерії, що відходять від аорти і не підлягають черговому розгалуженню, забезпечують постійний рух крові;
с. обмінні – судини, серед яких виділяють: транскапіляри – з повільною течією крові (близько 0,5 мм/с), де відбуваються обмінні процеси, та магістральні капіляри (юкстакапіляри) – з відносно швидкою течією крові, які підтримують сталість гемодинаміки;
с. опору – система артерій та артеріол, яка створює основний опір течії крові і викликає зниження пульсового та значне зниження загального артеріального тиску;
с. резорбтивні – с. лімфатичної системи, де відбувається вбирання продуктів обміну речовин;
с. термінальні – с. кровоносної системи (артеріоли, капіляри, венули, артеріовенозні анастомози), які належать до системи мікроциркуляції.
СУДИНИ-ШУНТИ – артеріовенозні анастомози, що забезпечують скидання крові у вени в обхід капілярів, регулюють загальний кровообіг і кровообіг органів, зменшують тиск крові, підвищують рівень кисню у венозній крові тощо.
СУДОМА – раптове мимовільне постійне чи нападоподібне скорочення м'язів.
СУМАЦІЯ – явище накладання локальних відповідей.
СУРФАКТАНТ – поверхнево-активна речовина, яка знижує поверхневий натяг.
С. легеневий – с., що знижує поверхневий натяг альвеол легенів, забезпечує розпрямлення альвеол під час першого вдиху, перешкоджає виникненню ателектазу легенів тощо.
СФІГМОГРАФІЯ – метод прямої графічної реєстрації коливань стінки артерії, який дозволяє вивчати форму і обсяг пульсу, а також швидкість поширення пульсової хвилі.
С. об'ємна – плетизмографія частини тіла, яка містить великі кровоносні судини.
СФІГМОМАНОМЕТР – прилад для вимірювання тиску крові непрямим методом.
С. мембранний – с., у якому індикатором тиску крові є механічний мембранний манометр;
с. ртутний – с., у якому індикатором тиску крові є ртутний манометр.
СФІГМОТЕНЗІОГРАФ – прилад для одночасної реєстрації артеріального тиску і пульсових коливань стінки артерії.