Лекція  2 ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ СТРУКТУРИ Поняття «творча особистість». Креативність і креативна особистість. Модель Гілфорда та теорія  «інтелектуального порога»Торренса. Психологічні особливості творчої особистості.

Лекція  2 ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ СТРУКТУРИ Поняття «творча особистість». Креативність і креативна особистість. Модель Гілфорда та теорія  «інтелектуального порога»Торренса. Психологічні особливості творчої особистості.

Найголовнішою проблемою під час вивчення творчості є проблема носія творчого початку – особистості, яка творить.

Психологічні дані свідчать про те, що творча особистість за складом і характером притаманних їй психічних якостей є дуже складним для вивчення утворенням. Дослідники характеризують творчу особистість, перелічуючи різні якості, кількість яких дуже велика.

Д.Б.Богоявленська [2] визначає творчу особистість через її інтелектуальну ініціативність; при цьому вона розрізняє поняття інтелекту й творчих здібностей, які вважає похідними від особистісної активності. В.І.Загвязинський розглядає творчу особистість через її ставлення до навчально-пізнавальних завдань; Н.В.Кузьміна — через зв’язок творчої особистості із самовдосконаленням професійної діяльності; Д.Клейн, В.Колвейт, Г.Нойнер визначають творчу особистість через творчі процеси мислення та діяльності; А Маслоу , К. Роджерс  визначають творчий розвиток особистості через її здатність до самореалізації; П.Ф.Кравчук визначає творчу особистість через її творчий потенціал тощо. Розглядаючи особистість та її діяльність як внутрішньо пов’язані та спираючись на твердження, що спеціальна організація провідного типу діяльності є умовою впливу на особистість, на формування в неї в процесі такої діяльності необхідної ієрархії потреб і мотивів, а також на те, що індивідуальні властивості людини зумовлені суспільними відносинами, опосередкованими через її внутрішній світ, Н.В.Киричук визначає творчу особистість через її інтелектуальну активність, творче мислення та творчий потенціал .

А.Н.Лук [5] виділяє у творчій особистості такі характерні якості: готовність до ризику, імпульсивність, незалежність суджень, нерівномірність успіхів під час вивчення різних навчальних предметів, почуття гумору, самобутність, пізнавальну скрупульозність, неприймання на віру, критичний погляд на такі речі, які вважають “священними”, сміливість уявлення та мислення. Такий погляд на творчу особистість поділяє П.А.Нечаєв, який вважає, що творчі особистості відрізняються від нетворчих будовою особистості. Н.Т.Петрович наводить вихідні якості творчої особистості, такі  як знання, здатність до самоосвіти, пам’ять, допитливість, фізичне здоров’я. За допомогою цих параметрів дається навіть аналітична формула творчих досягнень особистості.

Деякі дослідники не дають прямого визначення творчої особистості, а розглядають специфічні її риси (інтелектуальні, характерологічні, особливості мотиваційної сфери тощо) і визначають творчу особистість як таку, якій ці якості тією чи іншою мірою притаманні.

Аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури, її осмислення дозволяють запропонувати такий підхід до визначення творчої особистості. На основі ретельних досліджень психологів  правомірно розрізняти поняття “креативна особистість” і “творча особистість”. Під “креативною” розуміють таку особистість, яка має внутрішні передумови (особистісні утворення, специфіка когнітивної сфери, нейрофізіологічні задатки), що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану ззовні пошукову та перетворювальну діяльність. Таким чином, детермінантою творчої активності особистості є її креативність. Але творча активність не завжди є продуктивною. Продуктивну творчу активність називають творчою діяльністю, тобто таким творчим процесом, внаслідок якого виникає нове досягнення, яке може мати як об’єктивну, так і суб’єктивну новизну та оригінальність. На основі цього можна дати визначення творчої особистості як креативної особистості, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу людини додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності. Так, наприклад, працелюбність не обов’язково притаманна креативній особистості, але для результативної творчої активності вона має першорядне значення. Щодо терміна “креативні риси”, який часто вживається дослідниками, то його слід застосовувати лише тоді, коли говориться власне про креативну особистість, тобто про характеристику внутрішніх передумов для творчості .

 Поняття креативності.  Креативність – властивість особистості, що виявляється в тенденції до вирішення проблем по-новому, суб’єктивно чи об’єктивно, новими засобами, семантичними “стрибками”, новими конфігураціями дій або методів та ін. Емпірично креативність виявляється як головна компонента системи тестових і експертних оцінок творчого потенціалу, певним чином пов’язана з іншими властивостями особистості [8]. Це дозволяє її вважати одним із системотвірних факторів структури особистості, який впливає на рівень розвитку особистості та її самореалізації в майбутньому та обумовлює його.

Зрозуміти природу креативності без розуміння сутності творчості неможливо. В зарубіжній психології існує безліч підходів до визначення поняття креативності (більше 60) і їх кількість постійно збільшується. Існуючі визначення були проаналізовані й розділені на 6 типів:

гештальтистські (опис креативного процесу як руйнування існуючого гештальту для побудови кращого);

інноваційні (оцінюють креативність за новизною кінцевого продукту);

 естетичні чи експресивні (спираються на самовираження творця);

психоаналітичні чи динамічні (описують креативність у термінах взаємовідносин “воно”, “я”, “зверх-я”);

 проблемні (визначають креативність через ряд процесів вирішення задач, до цього розгляду було віднесено й визначення Дж.Гілфорда: "Креативність – це процес дивергентного мислення");

 до шостого типу ввійшли визначення, що не потрапили до перелічених вище, - різні [10].

Для активізації креативності необхідно створення особливого психічного стану особистості (емоційної, інтелектуальної, фізичної сфери), який сприяє творчому процесу.

Робоче визначення поняття “творчий стан” передбачає одночасну активованість системи характеристик:

ставлення до творчої проблеми як до виклику;

 установка на творчість;

креативність як риси особистості;

система предметних знань і навичок у межах творчої проблеми;

емоційний стан радості та піднесення;

 пульсування уваги на зовні (на об’єктивне) і в середину (на суб’єктивне);

загальмованість рис особистості, які блокують творчість;

 чітке уявлення про мету творчої діяльності;

загальна енергетизованість;

тимчасове припинення дії стереотипів;

 швидка зміна погляду на проблему;

 інтенсивне бажання вирішити творчу задачу;

не втомлене, тонізоване тіло;

стан тимчасового розслаблення;

достатньо довга концентрація на проблемі;

 коливання емоційного стану;

 переформулювання творчої проблеми мовою образів, слів, почуттів, рухів;

уважність і чутливість до будь-яких асоціацій;

розвинутий інтелект;

вміння спрямовувати та утримувати увагу на окремих компонентах проблеми;

вербальна гнучкість;

використання випадкових подій та ін. [1].

У процесі тривалого дослідження креативності П.Торренс зібрав різні її визначення, метафорично описуючи сутність творчості.

Спочатку Дж.Гілфорд, потім П.Торренс описують креативність у термінах мислення, розуміючи творче мислення “як процес відчуття труднощів, проблем, прогалин в інформації, елементів, яких не вистачає, перекосів у чомусь, побудови здогадок і    формування гіпотез, що стосується цих недоліків, оцінки й тестування цих загадок і гіпотез, можливості їх перегляду, перевірки та узагальнення результатів” [13].

Ф.Баррон вважає центральним процес уявлення й символізації, що служить критерієм креативності. Він вводить визначення креативності як "внутрішнього процесу, що спонтанно продовжу­ється в дії”[12], стверджуючи, що відсутність продукту не говорить про відсутність креативності.

С.Медник [4] стверджує, що основою креативності є здат­ність виходити за межі стереотипних асоціацій, працювати із широким семантичним полем .

Так, Ф.Баррон і Д.Харрингтон [11], узагальнивши дослідження з креативності в 70-80-і роки, зробили підсумок того, що відомо про креативність:

Креативність – це здатність адаптивно реагувати на необхід­ність у нових підходах і нових продуктах. Ця здібність дозво­ляє усвідомити нове в бутті, хоча сам процес може носити як свідомий, так і підсвідомий характер.

Створення нового творчого продукту здебільшого залежить від особистості творця й сили внутрішньої мотивації.

Специфічними властивостями креативного процесу, продукту й особистості є їх оригінальність, статичність, валідність, адекватність завдання, і ще одна властивість – придатність – естетичною, економічною, оптимальною формою, правильною та оригінальною на даний момент.

Креативні продукти можуть бути різноманітні за природою: нове вирішення проблеми з математики, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини, поеми, нової філософської чи релігійної системи, оригінальне вирішення соціальних проблем.

Розвиток проблеми креативності тісно пов’язаний з проблемою складових цього процесу, а саме когнітивними процесами. На передньому плані стоїть проблема співвідношення креатив­ності й різних видів інтелекту. Модель інтелекту Дж.Гілфорда [4] пов'язує креативність із продуктивністю дивергентного мислення, але всіх особливостей креативного процесу воно не відбиває та не збігається з ним повністю. М.Воллах показав, що інтелектуальні тести слабо пов'язані з креативними досягненнями й зовсім не пов'язані при високих показниках. З'єднання інтелекту й креативності в єдиний фактор при середніх значеннях М.Воллах та Н.Коган [13] пояснили використанням у тестах інтелекту і креативності аналогічного тестового матеріалу (словесного, просторового). Використовуючи ігрову форму тестування креативності, без обмеження часу відповіді та зняття фактора суперництва між досліджуваними, вони отримали кореляцію між балами  близьку до нуля за інтелектуальними тестами і креативністю. Серед учнів 11-12 років були виявлені 4 групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту й креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення проблем:

) діти з високим рівнем інтелекту й креативності володіють адекватною самооцінкою, високим самоконтролем, інтересом до всього нового і незалежністю суджень;

) діти з високим рівнем інтелекту і низькою креативністю прагнуть до шкільних успіхів, потайно, мають занижену само­оцінку;

) діти з низьким рівнем інтелекту і високою креативністю тривожні, неуважні, відрізняються поганою соціальною адапта­цією;

) діти з низьким інтелектом і креативністю добре адаптуються, мають розвинутий соціальний інтелект, пасивні, мають адекватну самооцінку.

Відповідно можна зробити висновок, що співвідношення рівня процесів креативності й інтелекту впливає на особистісні якості та способи адаптації.

П.Торрансом [14] була висунута теорія "інтелектуального порога", заснована на експериментальних даних, отриманих з використанням розробленого ним тесту: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, тобто пов'язані між собою, а якщо вище 120 –креативність стає незалежною величиною, тобто немає людей з низьким інтелектом і високою креативністю, але високий інтелект не обов'язково пов'язаний з високою креативністю.

Аналізуючи напрямки розвитку досліджень творчості в психоло­гії, можна стверджувати, що об'єднувальним центром при тлумаченні різноманіт­них даних про творчість може стати категорія особистості, яку вже висунуто на передній план. Психологи в експериментах з дослідження творчості перекон­ливо доводять, що особистість здійснює творчий процес і при цьому є суб'єктом творчої діяльності. Тому, щоб врахувати вплив "особистісних" факторів на творчість, треба застосувати системний підхід у будь-яких його модифікаціях.

А.П.Нечаєв  ще в 20-х роках XX століття підкреслював, що великих учених та винахідників можна відрізнити від інших не лише розвитком формально-інтелектуальних навичок, а й будовою власної особистості, наявністю в ній сукупності певних якостей, як, наприклад, наполегливість у виконанні намічених планів, актив­ність, агресивність у захисті власної особистості, організаційні здібності тощо.

Характеризуючи творчу дитину в цілому, можна констатувати такі її особливості [6]:

1. Інтелектуальний потенціал – гнучкість, швидкість, точність, дивергентність, економічність мислення; цупкість зорової, слухової пам’яті, здатність до наслідування; жива уява; тривала концентрація й зосереджена увага.

2. Допитливість – внутрішня пізнавальна мотивація; відчуття нового.

3. Ініціатива – постійна активність і зайнятість; велика працездатність; любов до ризику; любов до труднощів.

4. Незалежність, самостійність, прагнення до самовираження, віра у свої сили, критичність, реалістичність самооцінки.

5. Наполегливість, відданість завданню, почуття напруженості.

6. Передбачення, створення еталонів. Ігнорування можливостей свого розвитку.

7. Оригінальність, творчість: нестандартні рішення, прагнення до творчих задач та занять, винахідливість.

8. Ерудиція, високий рівень мовленнєвої виразності, багатий словниковий запас, компетентність, систематизовані та міцні знання.

9. Психосоціальні характеристики: почуття справедливості, потяг до лідерства, почуття гумору.

На основі цієї шкали В.О.Моляко виділив ознаки, які відрізняють творчу дитину:

a. Активна, завжди чимось зайнята. Вона прагне працювати більше за інших, займає себе сама заданою програмою.

b. Наполегливо переслідує поставлені перед нею цілі, вимагає додаткової інформації від дорослих, дуже багато ставить запитань.

c. Хоче вчитися, багато знати, досягти успіхів. Заняття приносять задоволення, не сприймає заняття та навчання в школі як “насильство” над собою.

d. Здатна краще за інших займатися самостійно (наполегливо та завзято вимагає інформації про об’єкти, в умовах шкільного навчання самостійно працює з літературою).

e. Уміє критично розглядати навколишню дійсність та прагне проникнути в суть явищ, не задовольняючись поверховими поясненнями, навіть якщо вони для одноліток здаються достатніми.

f. Ставить безліч запитань, зацікавлена в задовільній відповіді на них.

g. Заняття в школі для неї цікаві тоді, коли використовується проблемний матеріал; ровесники z надають перевагу вивченню добре сформульованого й зрозумілого матеріалу.

h. Порівняно з однолітками вона краще вміє розкривати ставлення між явищами та їх причинами, знаходити спільне в об’єктах, маніпулювати логічними операціями, систематизувати, класифікувати.

Творча дитина ставить завдання, виконання яких вимагає відстрочки часу. Тобто мотивація діяльності має дальню перспективу [6].

 Розроблення проблеми творчості вимагає чіткої диференціації аспектів  дослідження особистості та глибокого вивчення теоретичних основ побудови структури особистості. Це і є одним із найактуальніших завдань су­часної психології творчості.

Ця точка зору підтримується  в загальнопсихологічних дослідженнях, зокрема в роботах В.В.Давидова [3]. Головним критерієм особистості вчений вважає наявність у суспільного індивіда творчих можливостей. Такого самого висновку раніше дійшов вітчизняний психолог О.М.Ткаченко [9]. Людина, що має творчий потенціал, – особистість. У цьому плані визначення В.В.Давидова збігається з даними спеціальної психології творчості. Характерною психологічною рисою є показник рівня розвитку індивіда, потреба індивіда в активному творенні. Вона утворює смисл, усі інші потреби предметно-речового характеру, спрямовані на споживання. В експериментальних даних психології творчості схожий висновок про роль потреби в розвитку творчої особистості.

Вчений вважає створення картини взаємопов'язаних психо­логічних рис "ідеальної" особистості одним з основних завдань досліджень. Необхідність структуризації творчих якостей, здібностей індивіда усвідомлюється і в загальнопсихологічному напрямі вив­чення особистості як суб'єкта творчої діяльності, при цьому постає мета – розроблення ідеальної моделі творчої особистості. В дослідженні особистості завдання загальної психології зближуються із завдання­ми спеціальної.

Спеціалісти намагаються розв'язати завдання щодо структурування якостей творчої особистості. Дослідники все більше погоджуються з думкою, що здатність до твор­чості властива не лише видатним діячам науки, техніки та культури, а й характеризує всіх людей, що її можна стимулювати та розви­вати цілеспрямованими заходами, підвищуючи ефективність продуктивної діяльності людини в різних галузях, повно використовуючи творчий потенціал.

Психологічна наука, як зазначає М.Г.Ярошевський [7], у XX столітті відмовилася від твердження про унікальність творчого акту і твор­чої особистості. Психологи переконані, що здатність до творчості закладена в кожній людині, яка реалізує її різною мірою в різних умовах.

Проблема творчої особистості  є складною комплексною проблемою, її слід досліджувати далеко за межами виявлення тільки психологічних за кономірностей.