Існують такі рівні вивчення господарського механізму (ГМ):
1. Вивчення ГМ керування економікою (ГМУЕ), господарського механізму в системі регулювання суспільного виробництва орієнтовано на макрорівень. Споконвіку ГМ значною мірою розглядається як механізм державного регулювання економіки країни за допомогою переважно адміністративних методів втручання в розподільні процеси. Основним складовим елементом ГМ була централізована система прогнозування і планування. У міру просування до ринкової економіки все більшу роль у системі господарювання стали відігравати економічні методи управління. В узагальненій формі ГМ є не чим іншим, як керуючою чи регулювальною підсистемою економічної системи в цілому. У рамках теорії ГМ розглядається суть, характерні риси, функції, структурні елементи ГМ.
2. Організаційно-економічний (економічний) чи господарський механізм підприємства можна представити як сукупність способів, форм, методів, кількісних і якісних показників, за допомогою яких використовуються закони виробничих, економічних, соціальних і політичних відносин. ГМ підприємства визначається такими функціями ГМ суспільства, як організація обмінно – розподільних і фінансових операцій, ціноутворення, постачання, планування, стимулювання виробництва.
Перехід до ринкових форм господарювання зажадав значних змін методів і організацію управління економічними об’єктами на всіх рівнях: макро-, мезо- і мікро-. Підприємство є також економічною і господарською системою, тому до нього застосовні основні положення теорії господарського механізму. Потреба в розгляді господарського механізму /ГМ/ випливає з об'єктивної необхідності цілісного сприйняття процесів і явищ, що відбуваються в економіці підприємства.
3. Вивчення внутрішнього механізму підприємства орієнтовано на розуміння економічних відносин усередині підприємства, що формуються відповідно до його виробничої й організаційної структур. Підприємство — це, як відомо, складна виробнича система, між елементами (підрозділами) якої існують певні зв'язки, опосередковані економічними інтересами. Між структурними елементами підприємства зв'язки бувають горизонтальними і вертикальними. Горизонтальні зв'язки виникають між підрозділами одного й того самого адміністративно-економічного статусу (цехами, філіалами, відділами, ділянками і т.п.). Вертикальні зв'язки, які за своєю суттю є управлінсько-координаційними (наприклад, центральний апарат управління —> цех —> ділянка —> робоче місце), властиві ієрархічним структурам. Як горизонтальні, так і вертикальні відносини між структурними елементами підприємства мають визначену економічну форму (договори, планування) і здійснюються за допомогою відповідних методів (контроль, оцінювання діяльності, заохочення і матеріальна відповідальність та ін.). Упорядковану систему таких форм і методів умовно називають внутрішнім економічним механізмом підприємства.