До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, комбінування, спеціалізація і кооперування та раціональне розміщення виробництва. В умовах ринку розвиток цих форм має стихійний характер, вони потребують удосконалення на базі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, розвитку різних форм власності. Великі спеціалізовані підприємства, комбінати мають свої переваги і недоліки порівняно з дрібним бізнесом, який створює їм певне конкурентне середовище.
Процес концентрації промислового виробництва в сучасних умовах вимагає не простого збільшення кількості основних фондів, а докорінної зміни техніки на базі НТП, її зосередження на великих підприємствах.
Під абсолютною концентрацією розуміють будь-яке укрупнення виробництва (або розростання самого підприємства, або об'єднання дрібних підприємств), а під економічною (відносною) концентрацією розуміють зростання питомої ваги великих підприємств у загальному обсязі виробництва.
Основним критерієм ефективності концентрації в промисловості є максимальне використання факторів виробництва. У кожній галузі концентрація виробництва залежить від конструктивно-технологічних особливостей продукції. Концентрація промислового виробництва здійснюється в трьох основних формах:
1. Концентрація спеціалізованого виробництва, тобто концентрація виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах.
2. Концентрація комбінованих виробництв полягає у комбінуванні різнорідних виробництв однієї або декількох галузей промисловості.
3. Збільшення розмірів універсальних підприємств. Концентрація об'єднує виробництва, не пов'язані між собою ні однорідністю і послідовністю технологічних процесів, ні комплексною переробкою сировини. Ця форма є найменш ефективною. Концентрація виробництва розвивається під впливом двох факторів:
• зростання потреби в окремих видах продукції;
• технічного прогресу в промисловості.
Основними перевагами концентрації виробництва є:
1. Можливість впровадження нового прогресивного обладнання.
2. Раціональна організація праці.
3. Більш економне використання матеріалів і палива.
4. Можливість створення потужних науково-дослідних підрозділів.
Недоліки концентрації:
1. Погіршення управління виробництвом.
2. Значні строки будівництва і освоєння потужностей.
3. Зростання транспортних витрат.
4. Невідповідність розміру підприємств наявним ресурсам.
5. "Стратегічний недолік" (вихід з ладу великих підприємств може спричинити припинення випуску певного виду продукції).
Основними показниками рівня концентрації у промисловості є розміри підприємства , які визначаються за:
кількістю працівників; річним випуском продукції; середньорічною вартістю основних фондів; споживанням електроенергії за рік;
питомою вагою великих підприємств у загальному випуску продукції всією галуззю.
Для визначення рівня концентрації доцільно використовувати хоча б два показники одночасно.
Галузевий рівень концентрації (Пгал.конц) визначається за формулою
(4.1)
Де: Qвелика.гал, Qзаг.гал,- відповідно обсяг виробленої за певний період продукції великими підприємствами і всією галуззю, грн.
Рівень народногосподарської концентрації (Пн/г конц) можна обчислити із співвідношення:
(4.2)
де Qвелик.н/г, Qзагн/г відповідно обсяг продукції, виробленої за певний період великими підприємствами у межах народного господарства, грн.
Критерієм оптимізації розміру підприємства є мінімум суспільних затрат, який визначається:
Пі = Сі +Ті + Ен?Кі,®min, грн, (4.3)
де Пі, - зведені витрати при і-му варіанті розміру підприємства, грн;
Сі - собівартість одиниці продукції при і-му варіанті, грн;
Ті - транспортні витрати на одиницю продукції при і-му варіанті, грн;
Кі - питомі капіталовкладення при і-му варіанті, грн.
Фактори, що впливають на розміри підприємства, є внутрішні (використовувана техніка і технологія, організація виробництва) та зовнішні (розвиток регіону, його забезпеченість сировиною і трудовими ресурсами, розвиток транспорту і стан доріг тощо).
Комбінування - це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов'язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.
Характерними ознаками комбінатів є:
• об'єднання різнорідних виробництв;
• пропорційність між ними;
• техніко-економічна та виробнича єдність виробництв;
• єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.
Основними передумовами розвитку комбінування є високий рівень концентрації і спеціалізації виробництва, розвиток науки і техніки.
Розрізняють три основні форми комбінування:
Комбінування на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини (є характерним для хімічної і текстильної промисловості, чорної металургії).
Комбінування на основі використання відходів виробництва (поширене у деревообробній, харчовій, хімічній промисловості);
Комбінування на основі комплексної переробки сировини (наявність декількох паралельних потоків переробки вихідної сировини, поширене в галузях, що переробляють органічну сировину (нафта, торф, вугілля).
Сучасні комбінати поєднують дві або навіть три форми комбінування.
Рівень комбінування можна охарактеризувати рядом показників:
• питомою вагою товарної продукції комбінатів у загальному обсязі продукції галузі, промисловості;
• питомою вагою сировини, напівфабрикатів, що підлягають подальшій переробці на місці їх одержання у загальній кількості тієї самої сировини і напівфабрикатів, виготовлених на комбінаті;
• кількістю і вартістю продуктів, що одержують на комбінатах із вихідної сировини;
• чисельністю робітників, зайнятих на комбінованих виробництвах.
Ефективність процесу комбінування породжується такими факторами:
більш інтенсивним використанням засобів праці;
раціональним використанням предметів праці і самої живої праці;
зниженням потреби в оборотних засобах у вигляді виробничих запасів, прискоренням оборотності оборотних засобів;
скороченням транспортних затрат;
виникненням соціального ефекту у результаті запобігання забрудненню навколишнього середовища тощо.
Узагальнюючим показником економічної ефективності комбінування є різниця зведених витрат (Ззвед.) на некомбінованому і комбінованому виробництвах:
(4.4)
Для забезпечення оптимальної схеми комбінування розрахунок (Ззвед.) необхідно здійснювати окремо за всіма суміжними стадіями виробництва і в цілому по всьому виробництву.
Оптимальним є той варіант комбінування, при якому зведені затрати на проведення комбінування на даному підприємстві є мінімальними.
Спеціалізація - це процес зосередження випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.
Основними напрямками спеціалізації в промисловості є:
Спеціалізація на випуску певних готових виробів.
Виробництво окремих частин продукту.
Виділення окремих заводів, цехів, з виконання окремих технологічних стадій.
Відповідно до цих напрямків розділяють такі види спецалізації:
• предметна (випускається певний вид продукції кінцевого споживання; може бути однопредметною і багатопредметною);
• подетальна (виробництво окремих агрегатів, напівфабрикатів, деталей, заготовок, а також виконання окремих технологічних процесів);
• технологічна (стадійна)(перетворення окремих фаз виробництва або операцій у самостійні виробництва).
Основними передумовами розвитку спеціалізації є стандартизація і уніфікація.
Рівень заводської спеціалізації характеризується за допомогою показників питомої ваги основної продукції у загальному обсязі виробництва; широтою номенклатури та асортименту продукції, що випускається одним підприємством.
Оптимальність розміру підприємства при розвитку спеціалізації залежить від вибраного критерію. Мінімальним є обсяг виробництва, при якому комплект техніки завантажується повністю. При цьому собівартість продукції повинна бути найнижчою. Оптимальний розмір визначається шляхом збільшення у кратну кількість разів мінімального розміру.
Під кооперуванням розуміють тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, що сумісно виготовляють кінцевий продукт.
Головна умова кооперування - широка мережа подетально і потехнологічно спеціалізованих та організаційно відособлених виробництв.
Кооперування за галузевим принципом ділиться на:
внутрішньогалузеве і міжгалузеве;
за територіальним принципом:
на внутрішньорайонне і міжрайонне.
Залежно від виду спеціалізації розрізняють:
предметне, подетальне і технологічне кооперування.
Показниками рівня кооперування є :
1. Питома вага комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за кооперованими поставками, в загальному обсязі випуску продукції.
2. Кількість підприємств, що кооперуються з даними підприємствами.
3. Загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному і вартісному виразі.
4. Середній радіус і вартість перевезень деталей, вузлів, напівфабрикатів, що одержуються в порядку кооперування та інших.
Одним із показників економічної ефективності спеціалізації і кооперування є : умовно - річна економія (Еу-р), яку визначають за формулою
, (4.5)
де С1,С2 - повна собівартість одиниці продукції до і після спеціалізації, грн;
Т1,Т2 - транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу до і після спеціалізації, грн;
N2 - річний обсяг випуску продукції після спеціалізації в натуральних одиницях за планом.
Оптимальним є той варіант спеціалізації, при якому досягається мінімум зведених витрат з урахуванням транспортних затрат:
(4.6)
• Річний економічний ефект (Ерічн) від проведення спеціалізації за вибраним варіантом обчислюється
грн, (4.7)
де З1,З2 - зведені витрати з порівнювальних варіантів, грн.
N'2 фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.
Строк окупності капіталовкладень на проведення спеціалізації можна визначити за формулою
(4.8)
де К - обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації, грн;
Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після проведення спеціалізації і які можуть бути реалізовані, грн.
Економічна ефективність кооперування - це різниця між собівартістю виробу власного виробництва і його ціною з урахуванням транспортних витрат при його випуску на спеціалізованому підприємстві.
Економія від розширення кооперованих зв'язків (Екооп) розраховується за формулою
, (4.9)
де С - повна виробнича собівартість одиниці виробу, що передається на виготовлення на спеціалізоване підприємство, грн;
Ц - гуртова ціна, за якою цей виріб буде надходити із спеціалізованого підприємства, грн;
Т - транспортно-заготівельні витрати в розрахунку на один виріб, грн;
Nкооп - кількість виробів, яку одержують за кооперованими поставками за рік, натуральних одиниць.
Розміщення виробництва є формою територіальної його організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних та адміністративних районах країни.
Принципи розміщення виробництва:
• наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів, споживання готової продукції;
• пропорційне розміщення виробництва по території країни;
• вуахування територіальної спеціалізації.
Основні фактори, які впливають на вибір місця розташування підприємства, можуть бути об'єднані в такі групи:
1. Природно-географічні (кількісна і якісна характеристика родовищ корисних копалин, баз сільськогосподарської сировини, енергетичних, водних, лісових ресурсів, кліматичних умов).
2. Демографічні (оцінка трудових ресурсів у районах, перспективи зміни їх структури).
Техніко-економічні (впровадження досягнень науково-технічного прогресу, форми суспільної організації виробництва).
Транспортна освоєність району.
Економіко-політичні (розвиток економічних зв'язків України з іноземними державами, вихід на міжнародний ринок, розташування виробництва у районах вкладення іноземних інвестицій).
Економічне обґрунтування розміщення підприємств повинно полягати у виборі найбільш ефективного з народногосподарських позицій варіанта.
Оптимальним варіантом розміщення вважається той, який забезпечує задоволення потреби в даному виді продукції з мінімумом зведених витрат на її виробництво і доставку споживачам. Ці витрати аналітично можуть бути представлені аналогічно як для вибору оптимального варіанта спеціалізації.
Не менш суттєву роль при формуванні економічного механізму відіграє величина підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього середовища) можуть застосовуватися договірні форми регулювання діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб'єктами ринку, взагалі мають широку свободу поведінки.
За рахунок внутрішньої спеціалізації та кооперування великі підприємства на відміну від малих мають більші можливості підвищувати загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажувати обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ресурсів у великих корпораціях дає змогу останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з однієї галузі економіки в іншу, що поряд з тими перевагами, які вони мають за рахунок концентрації ресурсів, дає їм можливість існувати навіть у найбільш несприятливих для економіки періодах. Диверсифікація поряд із науково-технічним прогресом стала головним напрямком підприємництва великого капіталу.
Найважливішою рисою підприємства в сучасних умовах господарювання має бути адаптація до змін навколишнього середовища. Вибір тієї чи іншої форми функціонування економічного механізму підприємства значною мірою залежить також від того, яку ринкову політику проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти: чи визначити та захопити нову ринкову нішу, чи забезпечити стабільну діяльність, чи не звертати уваги на зміну ринкових умов функціонування.
Адаптація можлива при вирішенні трьох фундаментальних проблем, що безпосередньо впливають на форму економічного механізму підприємства:
Проблема підприємництва: уточнення або переорієнтація сфер діяльності підприємства. Для новоствореного підприємства ця проблема полягає в конкретизації попереднього, відносно невизначеного напрямку і секторів ринку, що неминуче натикається на труднощі технічного й адміністративного характеру при новій орієнтації давно існуючих підприємств.
Проблема інжинірингу: створення технічної системи, яка й забезпечила можливість реалізації попереднього рішення, а саме: вибір технології, переформування інформаційної мережі та теми контролю.
Адміністративна проблема: визначення структур і процедур, які б забезпечували нормальне функціонування підприємства.
Послідовне вирішення цих проблем формує цикл адаптації підприємства. Кожне підприємство визначає свою стратегію адаптації виходячи з власних особливостей.
(4.1)
(4.2)
(4.4)
, (4.5)
(4.6)
грн, (4.7)
(4.8)
, (4.9)