загрузка...
 
11.4 Визначення мікротвердості
Повернутись до змісту

11.4 Визначення мікротвердості

Метод мікротвердості призначений для визначення твердості дуже малих об'ємів матеріалів (мікроскопічних); тонкої стрічки, дроту, тонких поверхневих шарів після шліфування, пластичної деформації (наклепу), окремих фаз і структурних складових після термічної або хіміко-термічної обробки. Метод мікротвердості стандартизований (ГОСТ 9450-60). Як індентор при вимірюванні мікротвердості використовують правильну чотиригранну алмазну піраміду з кутом біля вершини 136°, як і у разі визначення твердості за Віккерсом. Ця піраміда плавно вдавлюється в зразок при навантаженнях від 0,5 до 50 Н. Число мікротвердості визначається за формулою

Н? = 1854 Р/d2 [МПа],

де   Р – навантаження, Н; d – діагональ відбитка, мкм.

Число мікротвердості записують без розмірності, із зазначенням навантаження у грамах, наприклад Н10 – 300; Н20 – 250. Для визначення мікротвердості використовують стандартний прилад, що серійно випускається, – марки ПМТ-3.

Подібно макротвердості мікротвердість може бути визначена як при вдавлюванні, так і при дряпанні. Мікротвердість вимірюють на металографічних шліфах, виготовлених  спеціальним способом. Глибина вдавлювання індентора при визначенні мікротвердості – d/7 – становить декілька мікронів.

При вимірюванні мікротвердості відстань між сусідніми відбитками повинна бути не менше двох довжин діагоналі більшого відбитка.

Порядок роботи на приладі ПМТ-3 детально описаний у методичних вказівках до лабораторної роботи.



загрузка...