Розвиток і становлення теорії контрастів має довгу історію. Зокрема, до 1940-х рр. вона базувалася на уявленні про т.зв. ефективну товщину (це добуток густини на товщину) об’єкта, або, іншими словами, мова йде про тіньовий контраст (адсорбцію), оскільки інтенсивність електронних променів, які пройшли через зразок, залежить від ефективної товщини. У “чистому” вигляді цей контраст проявляється на великих локальних товщинах і має характер геометричної тіні. На рис. 6.1а ілюструється саме такий випадок, коли частинки олова, які утворилися в результаті механізму конденсації НП?Р(?К), мають великий діаметр і тому на екрані ПЕМ ми спостерігаємо їх геометричну тінь. Зображення кристалітів ГЦК-Со, які утворилися у матриці ГЩП-Со, також сформовано завдяки
а б
Рисунок 6.1 – Ілюстрація формування зображення тіньовим контрастом малих частинок Sn (а) та кристалітів ГЦК-Со, які утворилися у матриці ГЩП-Со з малою ефективною товщиною (б). Зображення областей ГЩП-Со сформовано завдяки дифракційному контрасту
тіньовому контрасту (рис. 6.1б) Цей контраст проявляє себе при формуванні зображення з низькою розрізнювальною здатністю і в діапазоні відносно малих збільшень (М ~ 104).
