Тема 2 Методи прогнозування собівартості нових машин

Тема 2 Методи прогнозування собівартості нових машин

Методи прогнозування собівартості й ціни нових машин на стадії проектування. Ці методи грунтуються на використанні технічних і економічних параметрів нових машин. Але всі ці методи базуються на даних про аналог. Звідси –найпильніша увага до вибору цього аналога. Помилка у виборі означає повне перекручування кінцевого результату, тому чим більше ознаки, зазначені для таких аналогів, будуть подібні, тим точніше виявиться результат розрахунку.

Перша група методів базується на функціональній або кореляційній залежності собівартості від технічних параметрів нової машини, що у загальному вигляді може бути формалізовано в такий спосіб:

,

(2.1)

де Сн — собівартість нової машини, розрахована цим методом, грн; х1, х2, ..., хn — технічні параметри нової машини, залежно від яких визначається її собівартість.

Технічні параметри повинні вибиратися такими, що впливають на формування собівартості даного виду машин. Під істотним ми розуміємо такий вплив, при якому між параметрами машини і її собівартістю забезпечується достатня тіснота зв’язку; наприклад, достатній коефіцієнт кореляції, якщо користуватися кореляційними методами.

Цей метод на сьогодні найменш розроблений (можна назвати обмежену кількість видів машин, для яких розроблені такого роду формули), хоча він і є найбільш перспективним. Перевага методу полягає в тому, що він дозволяє визначити собівартість машин (а отже, і їх майбутню оптову ціну) на самих ранніх стадіях проектування (уже на стадії технічного завдання, коли основні технічні характеристики відомі).

Вибір технічних параметрів і визначення аналітичних залежностей за рівнянням (2.1) вимагають великої аналітичної й дослідницької роботи. Найбільш перспективною технікою, для якої цей метод може знайти застосування, є техніка, що укладається в так звані розмірні (параметричні) ряди; для інших видів техніки його застосування важко, у тому числі для машин і приладів.

Залежність, виражена формулою (2.1), може бути визначена або методом регресійного аналізу, або баловим.

Метод регресійного аналізу використовується для обґрунтування рівня й співвідношень собівартості продукції, що характеризується наявністю одного або декількох технічних параметрів, які відбивають її основні споживчі властивості. Він ефективний при проведенні розрахунків на комп’ютері. Застосування його передбачає такі основні етапи:

визначення класифікаційних параметричних груп виробів;

вибір параметрів машин, що найбільшою мірою впливають на собівартість;

вибір і обґрунтування форми зв’язку зміни собівартості при зміні параметрів;

побудова системи нормальних рівнянь і розрахунок коефіцієнтів регресії.

Відбір технічних параметрів роблять виходячи з таких основних вимог:

до складу відібраних входять параметри, зафіксовані в стандартах і технічних умовах, крім суте технічних параметрів (точність, чутливість, швидкодія, маса й т.д.) можуть використовуватися показники серійності продукції, коефіцієнти складності, уніфікації та ін.;

сукупність відібраних параметрів повинна досить повно характеризувати конструктивні, технологічні й експлуатаційні властивості виробів, що входять у ряд, і мати тісний кореляційний зв’язок із собівартістю;

параметри повинні бути незалежні (або, у всякому разі, ця взаємозалежність не повинна впливати на формування собівартості).

У практиці застосування цього методу використовуються такі функції:

лінійна;

лінійно-статична;

степенева;

гіперболічна.

У практичних розрахунках при визначенні форми зв’язку собівартості й технічних параметрів використовують й інші рівняння регресії.

Тісноту кореляційного зв’язку між собівартістю й сукупністю параметрів оцінюють за значенням коефіцієнтів кореляції. Близькість цього коефіцієнта до одиниці свідчить про достатню тісноту зв’язку. За рівнянням регресії одержують розрахункові (вирівняні) значення собівартості машин даного параметричного ряду. Для оцінки результатів вирівнювання обчислюють відносні відхилення розрахункових значень собівартості від фактичних (скалькульованих):

,

(2.2)

де dС — відносне відхилення розрахункової собівартості від фактичної, %; Сф — фактична собівартість, грн; Ср — розрахункова собівартість, грн.

Значення dС не повинне перевищувати ±15% (вимога до точності кінцевого результату обумовлена точністю вихідних даних, які покладені в основу розрахунку «еталонної» (у цьому випадку фактичної собівартості). У разі більших відхилень необхідно досліджувати:

правильність формування параметричного ряду, тому що у його складі можуть виявитися машини, що різко відрізняються за своїми параметрами, їх треба виключити;

правильність відбору технічних параметрів — можлива сукупність параметрів, слабко скоректована із собівартістю, у цьому випадку необхідно продовжити пошук і відбір параметрів.

Порядок і методика проведення регресійного аналізу, знаходження невідомих членів рівнянь і економічна оцінка отриманих результатів здійснюються відповідно до вимог математичної статистики.

Бальний метод полягає у тому, що на основі експертних оцінок значущості параметрів приладів для споживачів кожному параметру присвоюють певн кількість балів, підсумовування яких дає свого роду інтегральну оцінку технічного рівня машини. Множенням суми балів за новим видом приладу на вартісну оцінку одного бала визначають загальну орієнтовну оцінку (собівартість) нової машини.

Собівартість нового приладу розраховують за формулою:

,

(2.3)

де Сн — собівартість нового приладу, гpн; Nн — кількість оцінюваних параметрів нової машини; Бiн — балова оцінка i-гo параметра нової машини; Viн — питома вага i-гo параметра нової машини; С' — середня оцінка 1 бала, грн; причому

,

(2.4)

де Сб — собівартість базової машини-еталона, грн; Бiб — бальна оцінка i-гo параметра базової машини-еталона.

Якщо кількість оцінюваних параметрів нової і базової машин однакова (Nн = Nб) і питомі ваги i-x параметрів теж однакові (Viн = Viб), то собівартість нового приладу можна визначити за формулою

.

(2.5)

Бальний метод зводиться до вирівнювання собівартості машин з різним рівнем тих самих основних параметрів залежно від суми присвоєних балів. Кількість показників, оцінюваних балами, повинна бути обмеженою і в той же час досить повно характеризувати споживчі властивості машин. Обмеження числа оцінюваних показників пов’язане з тим, що при великій кількості показників відносно менша питома вага займає кожного з них, у результаті чого знижується значення кожного конкретного показника.

Одним зі шляхів розвязання функції (2.1) є функціонально-вартісний аналіз. Для цього собівартість машини визначають як функцію. Інакше кажучи, повинні бути відомі «вартості функцій» машини, що й припускає функціонально-вартісний аналіз.

Більш універсальною та тіею,що має більш широке застосування для приладів, є друга група методів. При визначенні собівартості цими методами розрахунки варто вести виходячи з даних за аналогічними  (порівнянними) машинами.

Для визначення собівартості використовують такі ознаки порівнянності:

конструктивні: принцип дії, оформлення, структурну схему, однорідність використовуваних матеріалів і купованих комплектуючих виробів, ідентичність технологічних процесів обробки;

експлуатаційні: точність, надійність, універсальність, діапазон, продуктивність і т.п.

Конструктивні ознаки можна вважати основними, експлуатаційні — додатковими.

На підставі зазначених ознак машини об’єднані в групи. Кожна із зазначених ознак порівнянності містить у собі велику кількість модифікацій. Так, для машин, що показують, ознака «принцип дії» охоплює електромагнітні, магнітоелектричні, електродинамічні й інші системи приладів; ознака «оформлення» — щитові, переносні, спеціального виконання (вібростійкі, тряско-міцні, герметичні й т.п.), стрілкові, зі світловим відліком, на кернах, на розтяжках і т.п. Для радіовимірювальних ознака «принцип дії» свідчить про те, що це електронні, термісторні, напівпровідникові машини і прилади, а ознака «оформлення» — що вони виготовлені із застосуванням звичайного й друкованого монтажу, виконані переносними, стаціонарними. Для установок ознака «принцип дії» означає, що вони потенціометричні, мостові, магнітометричні або радіометричні, ознака «оформлення» — мають ручне зрівноважування, напівавтоматичне або автоматичне керування. Для датчиків «принцип дії» свідчить про тип «перетворювача (контактні, реостатні, дротові, термоелектричні, індуктивні, ємнісні, фотоелектричні, п’єзоелектричні).

Вихідною величиною при використанні цієї групи методів (наближеного розрахунку собівартості) є вартість матеріалів і комплектуючих виробів. Якщо визначення вартості останніх на стадії проектування не викликає особливих труднощів, тому що її можна знайти на підставі принципових схем техніки, специфікацій і цінників на куплені вироби, то встановити вартість матеріалів важче. Нижче наведено метод такого розрахунку, що грунтується на встановленні залежності між масою машини та масою матеріалів. Якщо відомо характер цієї залежності, то можна знайти питоме значення маси матеріалів у загальній масі машини та кожному його виді й за групою в цілому. Знаючи питому вагу витрати матеріалів, можна, визначивши їх загальну масу й помноживши її на середню вартість 1 кг матеріалів, одержати їхвартість для всього приладу.

Для кожної машини даної групи знаходимо масу матеріалів шляхом виключення із загальної маси виробу маси комплектуючих виробів. Потім установлюємо співвідношення між масою матеріалів і загальною масою виробу.

Середня вартість матеріалу С’м визначається як середньозважена з вартості 1 кг вхідних у прилад матеріалів і їх кількості:

,

(2.6)

де Gмi — маса i-гo виду матеріалу, кг; C’мi — вартість і-го виду матеріалу, грн/кг; n — число найменувань матеріалів у машині.

Маса матеріалів у знову спроектованій машині

,

(2.7)

де Gпр — маса приладу, задана технічним завданням (технічними умовами), кг; Ум — середня питома вага маси матеріалів у загальній масі приладів даної групи, %. Тоді вартість матеріалів

,

(2.8)

Якщо питома вага вартості матеріалів у повній собівартості виробу є невеликою (порядку 5–8%), то помилка визначення вартості матеріалів навіть на 50–60% незначно позначиться на загальному результаті — повній собівартості всього приладу.

Метод питомої ваги грунтується на тому, що за питомою вагою вартості окремих елементів витрат у повній (виробничій) собівартості визначають всю собівартість машини. Дані за питомою вагою використовують для порівнянних (аналогічних) машин (аналогів 3). Для них у певних межах зберігається структура собівартості.

Собівартість нових машин рекомендується визначати на підставі даних про структуру собівартості аналогічних приладів, користуючись співвідношенням

,

(2.9)

де Су1 — повна (виробнича) собівартість спроектованого приладу, розрахована методом питомої ваги (перший спосіб), грн; Ума — питома вага вартості матеріалів і комплектуючих виробів у повній (виробничій) собівартості аналогічного приладу, %; См — вартість матеріалів і комплектуючих виробів у знову спроектованому приладі, грн.

При розрахунку за формулою (2.9) припускають, що знова спроектована машина буде виготовлятися на тому самому заводі, де виробляється аналогічна машина, тому що всі непрямі витрати не розраховують, вони «сховані» у Ум.

Якщо ж нову машину буде випускати інше підприємство, то розрахунок за цією формулою може призвести до помилки.

Виробничу собівартість спроектованої машини, розраховану методом питомої ваги, визначають зі співвідношення

,

(2.10)

де a — цехові витрати, включаючи витрати на зміст і експлуатацію устаткування й інших непрямих витрат, що входять у виробничу собівартість (крім загальнозаводських), %; b — загальнозаводські витрати підприємства, на якому передбачається виготовляти спроектовану машину.

Однак зазначена залежність між вартістю матеріалів і комплектуючих виробів та сумою заробітної плати зберігається для приладів однієї й тієї самої групи тільки за умови, що ознаки, за якиими машини згруповані, не змінилися. Якщо ж така зміна відбулася (наприклад, змінилися застосовувані матеріали або технологічні процеси обробки), потрібно переглянути віднесення машини до певної групи.

Щоб користуватися методом питомої ваги, необхідно мати або дані про Ума й Уза за аналогічною машиною, або калькуляцію його собівартості. Оскільки такі дані не завжди вдається визначити, можна користуватися середніми значеннями Ум і Уз для збільшених груп машин.

Більш того, використання середніх значень питомої ваги вартості матеріалів і комплектуючих виробів Ум та заробітна плата Уз дозволяють більш точно визначити собівартість нової машини, тому що ці значення враховують галузеві особливості виробництва даної групи машин і тим самим нівелюють приватні особливості окремого виробництва, які можуть впливати на кінцевий результат розрахунку, якщо користуватися величинами Ума й Уза.

Даний метод, як показав аналіз, дає прийнятний результат для приладів, у яких велика питома вага в собівартості має вартість комплектуючих куплених виробів і основних матеріалів (більше 40%). Цей метод рекомендується застосовувати для машин, що характеризуються великосерійним і масовим виробництвом.

Повна собівартість машини складе

,

(2.11)

де Q — позавиробничі витрати підприємства, на якому передбачається виготовлення нового приладу, %.

Графоаналітичний метод. Його можна застосовувати у разі, якщо на стадії проектування немає даних за конкретномим аналогом, на підставі яких можна було б скористатися методом питомої ваги, а також якщо Ум < 40%. Метод вимагає попереднього дослідження з певної групи приладів, до якої може бути віднесений за ознаками порівнянності й спроектований новий прилад.

Теоретичні основи методу такі. Визначити виробничу собівартість будь-якого виробу можна за формулою

,

(2.12)

де Зосн — сума основної заробітної плати за виготовлення даного виробу, грн; Рнепр — сума всіх непрямих витрат, що припадають на даний виріб, грн, причому Рнепр = Рц + Рзав (Рц — сума цехових витрат, включаючи витрати на зміст і експлуатацію устаткування й інших непрямих витрат, що входять у виробничу собівартість (крім загальнозаводських), грн; Рзав — сума загальнозаводських витрат, грн).

 

Рисунок 2.1 — Залежність заробітної плати від вартості матеріалів і комплектуючих виробів для деяких приладів

За існуючою методикою непрямі витрати розподіляються пропорційно основній заробітній платі основних виробничих робітників, тобто

,

(2.13)

де Зг-а — основна заробітна плата, розрахована графоаналітичним методом, грн. Тоді

,

(2.14)

де Cг-a1 — виробнича собівартість машини, розрахована графоаналітичним методом, гpн; К1 = l + (a + b) / 100.

Як відзначено вище, на стадіях ескізного й технічного проектування для нової машини відомі тільки дані про вартість комплектуючих виробів і основних матеріалів. Залежність між вартістю матеріалів і основною заробітною платою для визначення груп машин може бути з достатнім ступенем наближення подана у вигляді кривих (рис. 2.1). Відомо, що ці криві можуть бути апроксимовані степеневими функціями вигляду Y = ахn.

Визначивши собівартість кожним з наведених методів, неважко, мабуть, установити оптову ціну нових машин, необхідну для розрахунку економічного ефекту машини при її виготовленні:

,

(2.15)

де Сп — повна собівартість нової машини, розрахована кожним з наведених способів, грн; П — норма прибутку, прийнятна для даного типу машин, %.

Основною умовою при виборі методу прогнозування та ціни є наявність найбільш достовірних даних про параметри, що відомі до початку виготовлення.