Лізингові угоди за своїм характером є багатоваріантними і можуть відрізнятися одна від одної істотно або лише за якоюсь однією побічною ознакою. Для кращого розуміння суті цих угод здійснюється їх класифікація за сукупністю ознак. У зарубіжній та вітчизняній літературі виділяють такі класифікаційні ознаки, як склад учасників угоди, обсяг обслуговування об’єкта лізингу, сектор ринку, де здійснюються операції, рівень окупності об’єкта лізингу, характер лізингових платежів, тип майна, що передається в оренду, термін використання цього майна та ін.
Вказані ознаки різні за своєю вагомістю. Частина з них лише частково модифікує лізингову угоду, не торкаючись її принципових аспектів. Водночас існує основоположна ознака, яка надає лізинговим угодам відповідного змістовного характеру. Такою ознакою є особливості здійснення лізингу щодо ступеня окупності об’єкта лізингу і переходу права власності на нього. Саме за цією ознакою виділяють такі два види лізингу, що можуть набувати певних модифікацій, якщо до цієї основної ознаки приєднується якась інша (інші) неістотна ознака: фінансовий лізинг і оперативний лізинг.
Фінансовий лізинг (Finance Leasing) вітчизняним законодавством трактується як лізингова угода, в результаті укладення якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди.
По завершенні строку угоди фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. Тобто ця юридична норма передбачає, що за умови укладення угоди фінансового лізингу на повний строк амортизації об’єкта лізингу останній по закінченні терміну цієї угоди переходить у власність лізингоодержувача. В іншому разі, коли строк угоди менший від строку амортизації об’єкта лізингу, останній обов’язково повинен бути викуплений лізингоодержувачем за залишковою вартістю.
Таке законодавче трактування фінансового лізингу, максимально наближене до міжнародних норм, має переваги над трактуванням, що зустрічається в економічній літературі, коли його здійснення пов’язується з повною окупністю об’єкта лізингу за строк, що за своєю тривалістю збігається зі строком повної амортизації цього об’єкта. Прив’язка поняття фінансового лізингу до строку повної амортизації лізингового майна істотно обмежує можливості потенційних інвесторів. Встановлення мінімального періоду фінансового лізингу на рівні 60 % строку амортизації дає змогу скоротити реальні терміни здійснення інвестицій через лізинг з 8 — 10 до 4 — 6 років. Завдяки цьому лізинг стає значно привабливішим для інвесторів, насамперед іноземних.
Водночас такий підхід до визначення суті фінансового лізингу вигідний і лізингоодержувачу, оскільки він має можливість, не чекаючи завершення строку амортизації об’єкта лізингу, викупити його і одержати від цього певні економічні переваги.
Слід звернути увагу ще на одну обставину, яка є важливою для обох суб’єктів договору з фінансового лізингу. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» суб’єкти господарської діяльності одержали право самостійно здійснювати індексацію вартості майна залежно від індексу інфляції за попередній період діяльності. Використовуючи це право, лізингоодержувач має змогу повністю проамортизувати об’єкт лізингу без втрат його реальної вартості через інфляційні процеси.
Оперативний лізинг (Operative Leasing) — це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди. Після завершення строку угоди оперативного лізингу можливі такі варіанти дій відповідно до Закону України «Про лізинг»:
• об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю;
• строк договору лізингу може бути продовжений;
• об’єкт лізингу може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
Спільним між фінансовим і оперативним лізингом є те, що об’єкт лізингу протягом усього строку договору залишається власністю лізингодавця. При цьому лізингова угода в обох випадках зберігає чинність, якщо право власності на об’єкт лізингу переходить від лізингодавця до іншої особи. Істотною відмінністю між вказаними видами лізингу є діаметрально протилежна форма реалізації права власності на об’єкт лізингу: за фінансового лізингу об’єкт обов’язково переходить у власність лізингоодержувача, а за оперативного — залишається у власності лізингодавця.
Ця принципова різниця між вказаними видами лізингу породжує й істотні відмінності в зобов’язаннях щодо покриття витрат на отримання об’єкта лізингу в процесі виконання лізингової угоди. При фінансовому лізингу вказані витрати несе лізингоодержувач, а тому вони не включаються до лізингових платежів, якщо інше не передбачене угодою. До таких витрат відносять витрати на страхування об’єкта лізингу, його експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт. У міжнародній практиці такий фінансовий лізинг називають «чистим» лізингом (Net Leasing). Як правило, чистий лізинг пропонують банки, інші фінансові установи, які не в змозі забезпечити сервісне обслуговування об’єкта лізингу.
Разом з тим українське законодавство не забороняє укладення угод фінансового лізингу із сервісним обслуговуванням об’єкта лізингу лізингодавцем. Такий фінансовий лізинг називають «мокрим» лізингом (Wet Leasing).
При оперативному лізингу всі витрати на утримання об’єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів, несе лізингодавець, якщо інше не передбачене договором лізингу. Отже, оперативний лізинг — це «мокрий» лізинг. У договорі оперативного лізингу може передбачатися, що окремі види витрат бере на себе лізингоодержувач. Ця обставина враховується при визначенні розміру лізингових платежів.
«Чистий» і «мокрий» лізинг — це форми існування фінансового і оперативного лізингу. Проте перелік таких форм викладеним не вичерпується. Це зумовлено багатоаспектністю лізингових угод. Так, в укладанні угод по фінансовому і оперативному лізингу може брати участь неоднакова кількість учасників. У зв’язку з цим обидва види лізингу можуть набувати форми прямого і непрямого лізингу. На рис. 11.1 показані названі та інші можливі форми існування фінансового та оперативного лізингу. Коротко розглянемо суть кожного з них.
Прямий лізинг має місце тоді, коли виробник (постачальник) і лізингодавець є однією і тією самою юридичною особою. На відміну від класичного лізингу в укладенні угоди при цьому беруть участь лише два учасники — лізингодавець та лізингоодержувач. Прямий лізинг не набув великого поширення, оскільки характерний для тих лізингодавців, для яких цей вид діяльності не є основним. Якщо такий виробник вважає за доцільне розширити лізингову діяльність, то він створює спеціалізовану лізингову компанію і тоді прямий лізинг трансформується в непрямий, тобто класичний, коли в лізинговій операції беруть участь три суб’єкти підприємницької діяльності: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна.
Різновидністю прямого лізингу є зворотний лізинг (Sale and Leaseback), який набув поширення у світовій практиці і передбачений вітчизняним законодавством. За такого лізингу лізингоодержувач водночас є продавцем і користувачем об’єкта лізингу. Механізм здійснення цієї лізингової операції такий: власник майна, маючи гостру потребу в оборотних коштах, продає його лізинговій компанії і тут же бере це майно в оренду на умовах фінансового лізингу, тобто з правом його викупу.
Перевагами цієї форми лізингу є не лише одержання лізингоодержувачем необхідних йому коштів і можливість їх використання для інвестування інших видів діяльності, а й те, що об’єкт лізингу працює без перерви, тобто його купівля-продаж здійснюється без переміщення у просторі, а отже, без втрати часу на придбання. Для аграрних підприємств, з огляду на їх фінансову скруту, ця форма лізингу є дуже привабливою. Тому потрібні державні стимули для її розвитку.
Залежно від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції, розрізняють такі дві форми лізингу: внутрішній і міжнародний.
Міжнародний лізинг має місце тоді, коли всі учасники лізингового договору є резидентами. Він передбачає укладання лізингової угоди суб’єктами підприємницької діяльності, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг може бути експортним та імпортним.
Експортний лізинг характеризується тим, що лізингодавець і виробник (посередницька фірма), у якого перший з них купує об’єкт лізингу, знаходиться в одній країні, а лізингоодержувач — в іншій.
Імпортний лізинг — це лізингова угода, за якою вітчизняний лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми і передає його в оренду вітчизняному лізингоодержувачу. У світовій практиці, хоча й рідко, але зустрічається так званий транзитний лізинг, коли лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми і потім передає його в оренду на умовах лізингу лізингоодержувачу, що знаходиться в третій країні.
Міжнародний лізинг має велике значення для лізингокористувача, оскільки дає змогу отримати в користування з будь-якої країни найновітнішу високопродуктивну техніку (обладнання) і досягти завдяки цьому конкурентних переваг на ринку. При цьому потрібно враховувати позитивний вплив фактора часу та економію фінансових ресурсів. Країна лізингоодержувача не витрачає їх на розробку і освоєння такої техніки, а отже, товаровиробники мають можливість працювати на випередження стосовно інших товаровиробників.
Перевагами міжнародного лізингу можуть скористатися і ті суб’єкти лізингової операції, які не мають валюти. В такому разі укладається угода типу «бай-бек» (buy back), якою передбачається виплата компенсаційних лізингових платежів продукцією, що виробляється на орендованому майні чи за його допомогою.
Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до Закону України «Про лізинг», іншого законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб’єктами лізингу. Зазначимо, що в Оттаві прийнята Конвенція Міжнародного інституту з уніфікації приватного права щодо міжнародного фінансового лізингу майна. Її мета — уніфікація правового регулювання лізингових відносин, уточнення основоположних термінів з фінансової оренди, розробка норм, що регулюють відносини між суб’єктами лізингу, а також методологічних підходів до визначення лізингових платежів. Значне місце в Конвенції відводиться уточненню обсягу майнової відповідальності лізингодавця, виробника (постачальника) і лізингоодержувача, а також визначенню обов’язків, що покладаються на орендаря щодо використання ним об’єкта лізингу. В цьому документі зафіксовані юридичні наслідки, які випливають в разі неплатоспроможності лізингоодержувача.
Конвенція виходить із класичного (тристороннього) лізингу, а отже, з її сфери виключаються двосторонні угоди (прямий лізинг). Як ми уже зазначали, українське законодавство йде далі, визнаючи двосторонні угоди з оренди майна як лізингові. Це, безумовно, виправдано, оскільки значно розширює можливості укладання лізингових угод, а отже, і одержання більшою кількістю лізингоодержувачів тих переваг, які притаманні цьому виду підприємницької діяльності.
Фінансовий та оперативний лізинг залежно від способу фінансування набуває таких форм, як лізинг за рахунок власних коштів, за рахунок залучених коштів та пайовий лізинг.
Лізинг за рахунок власних коштів означає, що фінансування угоди здійснюється за рахунок власного капіталу лізингодавця. Ця форма лізингу найбільш притаманна банкам, іншим великим фінансовим установам та спеціалізованим лізинговим компаніям. Проте більшість лізингових компаній не мають достатнього власного капіталу, особливо для фінансування великих лізингових угод. Тому вони часто використовують залучені кошти — банківський кредит або позики інших фінансових установ. При цьому об’єкт лізингу та лізингові платежі розглядаються як форма забезпечення позики (гарантії її повернення).
Серед цих трьох форм лізингу найбільш складною є пайовий лізинг. У міжнародній практиці його називають Leveraged Leasing. Основна особливість цієї форми лізингу полягає в тому, що для фінансування великої лізингової угоди об’єднуються декілька фінансових установ, які оплачують 75 — 80 % вартості об’єкта лізингу, а решту (20 — 25 %) — лізингодавець за рахунок власних коштів. У ряді зарубіжних країн такі лізингові компанії зберігають за собою податкові пільги на всю вартість об’єкта, а не лише на його частину. Кредити поступово погашаються в міру надходження лізингових платежів. Не виключається можливість уступки лізингодавцем своїх прав позикодавцям.
У Законі України «Про лізинг» пайовий лізинг трактується як здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору для залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингової операції, інвестуючи свої кошти. При цьому загальна сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 % вартості набутого для лізингу майна. Таке визначення пайового лізингу дещо не відповідає суті Leveraged Leasing, оскільки тут мова йде про можливість фінансування угоди лише одним кредитором (а це лізинг за рахунок залучених коштів) і відсутнє положення про те, що позика погашається за рахунок лізинових платежів у міру їх надходження. Проте одне із ключових положень Leveraged Leasing зберігається. Це стосується обмеження (80 %) щодо частки залучених коштів у вартості придбання об’єкта лізингу.
За характером платежів фінансовий і оперативний лізинг набувають таких форм, як лізинг з грошовими платежами (виплата здійснюється готівкою), з компенсаційними платежами (виплата здійснюється готовою продукцією, виробленою за допомогою об’єкта лізингу) та зі змішаними платежами, що поєднує в собі перших два способи виплати платежів.
Зараз для аграрних підприємств України найбільш прийнятним є лізинг з компенсаційними платежами.
