Старе прислів’я «Не кладіть усі яйця в один кошик» вказує на те, як ще можна здійснювати менеджмент ризику. Диверсифікація означає, що два і більше напрямів діяльності комбінуються і поєднуються в пакеті, що становить «портфель» ризиків. Як правило, мінливість показників, що характеризують ризик такого портфеля, а отже, і ризик скомбінованого «портфеля», будуть меншими, ніж по кожному окремому напряму діяльності, що входять до такого «портфеля».
Крок 1. Визначення цілей. Мета виробничої діяльності ферми залишається такою ж, як і раніше. Щоб мати більшу гарантію досягти її, власник ферми вирішив проаналізувати варіант, що пов’язаний з диверсифікацією виробництва. Диверсифікація як метод контролювання ризику широко застосовується інвесторами. Подібно до того, як в інвестиційному портфелі комбінуються різні акції, на фермі можна вирощувати різні культури, завдяки чому диверсифікується виробнича діяльність. Тут доречна ще одна аналогія: подібно до того, як прибутки по одних акціях можуть покривати збитки по інших акціях, так і високі прибутки по одній культурі (виду діяльності) можуть компенсувати збитки по іншій культурі (виду діяльності).
Крок 2. Оцінка уразливості ризику. Власник ферми, стоячи перед великим фінансовим ризиком, вирішив розглянути можливість зменшення його за рахунок ще однієї культури. Раніше ферма вирощувала зернові колосові (позначимо їх «культура 1») із середньою врожайністю 27 ц/га. За ціни 1 ц зерна 16,06 дол. середня виручка на гектар становила 433,62 дол. Виробничі витрати становили в середньому 232,84 дол., а витрати на погашення основного боргу і сплату процентів — ще 142,6 дол. з розрахунку на цю ж площу. Прибуток на активи за цих умов дорівнював 200,78 дол/га, а його стандартне відхилення — 168,3 дол. Ферма повинна мати щорічно в середньому 375,44 дол. (232,84 + 142,6) виручки на гектар посіву лише для того, щоб покрити усі витрати і боргові зобов’язання. Однак імовірність того, що ферма матиме меншу виручку на гектар посіву, досить висока і становить 36,20% (рис. 15.5).
Крива розподілу ймовірностей показує, що в третині випадків виручка на гектар буде в межах від 433,62 до 601,65 дол. Так само в третині випадків цей показник буде в межах від 265,59 до 433,62 дол., а в 1/6 випадків перевищуватиме 601,65 дол., і в 1/6 буде менше 265,59 дол.
Крок 3. Визначення джерел ризику. На досліджуваній фермі можна вирощувати, крім зернових колосових, і гречку (позначимо її «культура 2»). Очікувана урожайність цієї культури — 12,95 ц/га. За ціни 34,42 дол. за центнер і вказаної врожайності ферма може одержати 445,74 дол. виручки на 1 га посіву. По культурі 2 середні витрати на 1 га посіву такі самі, як і по культурі 1, тобто становлять 232,84 дол. Стандартне відхилення від продажу продукції культури 2 становить 178,35. При альтернативному вирощуванні цих культур ферма досягла б таких показників (табл. 15.5).
Вплив диверсифікації на підприємницький та фінансовий ризик можна визначити за допомогою порівняння показника прибутковості активів та стандартного відхилення цього показника по диверсифікованому і недиверсифікованому виробництву. Аналізу повинні бути піддані різні варіанти диверсифікації. Один з можливих варіантів може бути такий: під культуру 1 відводиться 80% площі, або 369 га, а під культуру 2 — 20% площі, або 92 га.
Консультативною фірмою за замовленням досліджуваної ферми були визначені прибуток на активи і загальне стандартне відхилення по різних комбінаціях площі посівів двох культур (табл. 15.6).
Загальне стандартне відхилення прибутку на активи за різних комбінацій посівів двох культур (?з) обчислювалося за формулою
Нам уже відомо, що чим більше стандартне відхилення, тим більше може коливатися прибутковість активів. З іншого боку, чим більша очікувана прибутковість активів і менше стандартне відхилення, тим менший підприємницький ризик. Ці висновки є важливими для оцінки даних табл. 15.6. Як видно, прибуток на активи збільшується в міру того, як зменшується площа під культурою 1 та збільшується площа під культурою 2. З іншого боку, в міру того, як культура 2 замінює культуру 1, зменшується і величина загального стандартного відхилення, а отже, і зменшується ризик.
У варіанті 5 загальне стандартне відхилення найменше і становить 56 474. Площі посівів під культурою 1 та культурою 2 у цьому варіанті майже однакові. Очікуваний прибуток на активи становить 95349 дол. Це на 2787 дол. більше, ніж очікуваний прибуток на активи у варіанті, де вся площа засівається культурою 1.
Для поглибленої оцінки варіантів по кожному з них було визначено норму прибутку на активи і питому величину загального стандартного відхилення. Останній показник визначався діленням загального стандартного відхилення на активи. Коли, наприклад, ферма засіває культурою 1 всю площу, то норма прибутку на активи становить 12,77 % (92562 : 725000)?100, а питома величина загального стандартного відхилення 10,68 % (77462 : 725000)?100. По решті варіантів ці показники наведені в табл. 15.7.
Аналіз даних табл. 15.6 і 15.7 дає підстави для висновку, що варіанти, за якими більше половини площі засівається культурою 1, є неефективними щодо ризику. Збільшуючи площу посіву під культурою 2 за рахунок скорочення площі посіву під культурою 1, можна збільшувати очікувану прибутковість активів та одночасно зменшувати ризик, який вимірюється величиною стандартного відхилення. Варіант 5 та наступні після нього варіанти можна назвати ефективними щодо ризику. У наступних після 5-го варіанта хоч і збільшується ризик, зате водночас зростає прибутковість.
Щоб віддати перевагу тому чи іншому варіантові, потрібно мати відповідь на таке важливе питання: яка ймовірність того, що ферма не матиме достатньо коштів за рахунок виручки, щоб покрити свої боргові зобов’язання? Чи зменшить диверсифікація ймовірність неплатоспроможності по кожному з варіантів посівних площ (табл. 15.8).
У варіантах, які є ефективними щодо ризику, ймовірність неплатоспроможності зменшується в міру того, як збільшується площа під культурою 2 за рахунок скорочення площі посіву культури 1. Ймовірність неплатоспроможності найнижча у варіанті 5. Отже, вибір цього варіанта найбільше наближає ферму до досягнення поставленої нею мети — отримати виручку, достатню для покриття виробничих витрат, своєчасного погашення щорічних боргових зобов’язань, і одержання прибутку для нормального розвитку господарства. Адже саме за такого варіанта ферма змогла б мати більшу виручку від продажу продукції, ніж вона мала тепер, коли засівала всю площу культурою 1, при найменшій імовірності неплатоспроможності порівняно з усіма іншими варіантами.
Крок 4. Вибір стратегії менеджменту ризику. Отже, нами проаналізовано три підходи до менеджменту ризику, перед яким стоїть досліджувана ферма: взяття ризику на себе, передача ризику іншим (страхування) і контролювання ризику (за допомогою диверсифікації). Але існує ще один підхід: поєднання диверсифікації та страхування. Для того щоб глибше усвідомити, як позначиться на позиції ферми вибір тієї чи іншої стратегії менеджменту ризику, та порівняти їх, використаємо діаграму ефективності ризику.
На рис. 15.6 точкою означена нинішня ситуація, коли вся площа засівається зерновими колосовими і ферма бере весь ризик на себе.
При передачі ризику страховій компанії (рис.15.7) рівень ризику зменшується, але зменшуєтья і прибуток через сплату страхового внеску. Буде вибрано цей напрям менеджменту ризику чи ні, залежить від особистого ставлення менеджера ферми до ризику. Не схильні до ризику менеджери вважали б, що страховий внесок є дуже малою ціною, яку доводиться платити за те, щоб повністю уникнути ризику, пов’язаного з низькою врожайністю. Схильні до ризику менеджери відмовилися б від такої дії, і т.д. Але очевидним залишається факт, що з передачею ризику іншим через страхування ситуація поліпшується. Ферма стає ближче до лінії ефективного ризику, але не на саму лінію. Це означає, що ця дія (страхування) не повністю усуває ризик зазнати збитків.
Застосовуючи диверсифікацію завдяки частковій заміні культури 1 на культуру 2, ферма збільшує прибутковість, як це показано лінією «b» на діаграмі ефективності ризику (рис. 15.8).
Оскільки виручка при диверсифікації стає менш мінливою залежно від погодних умов та ринку, ризик зменшується. Це показано на діаграмі лінією «а». Отже, диверсифікація зменшує ймовірність неплатоспроможності ферми перед кредиторами, наближає її до лінії ефективного ризику. Менеджери фермерських господарств вибрали б подібний підхід до ризику (диверсифікацію) незалежно від свого ставлення до ризику, оскільки ця дія підвищує віддачу і зменшує збитки.
Проте хоча ймовірність неплатоспроможності зменшується, все ж ризик отримати низьку врожайність все ще існує. Це може бути катастрофою для ферми. Щоб вибрати найбільш раціональний для ферми підхід до менеджменту ризику, є необхідність розглянути варіант, коли контролювання ризику (диверсифікація) поєднується з передачею частини ризику іншим, тобто страхуванням врожаю. Завдяки такому поєднанню рівень ризику знижується більше, ніж цього можна було б досягти через диверсифікацію або через передачу ризику іншим (рис. 15.9).
У розглянутому варіанті стратегії менеджменту ризику, окрім того, що ризик зменшується певною мірою через диверсифікацію, він зменшується і завдяки передачі ризику іншим, бо страхування усуває ризик зазнати катастрофічних збитків. Зрозуміло, що при цьому очікуваний прибуток, який склався б при диверсифікації, буде меншим на суму страхового внеску.
Поєднання диверсифікації та страхування наближає досліджувану ферму до лінії ефективного ризику. Диверсифікація зменшує ризик (показано стрілкою «а») і збільшує очікувану віддачу (показано стрілкою «b»). Це і є, так би мовити, внесок диверсифікації в ті результати, які отримують при поєднанні двох підходів до менеджменту ризику. Страхування врожаю також зменшує ризик (показано стрілкою «с»), однак очікуваний прибуток при урожайності понад 18,9 ц/га зменшується (показано стрілкою «d») на суму страхового внеску. Це свого роду внесок передачі ризику іншим у ті результати, які отримують при поєднанні двох методів менеджменту ризику.
Таким чином, для досліджуваної ферми, враховуючи її високу заборгованість, найбільш прийнятною є четверта стратегія менеджменту ризику — через диверсифікацію і передачу ризику страховій компанії. Помірно не схильний до ризику менеджер ферми, яка має менше співвідношення боргу та власного капіталу, міг би вибрати третій підхід, тобто спробував би контролювати ризик через диверсифікацію. Він прийняв би на себе ризик отримати низьку врожайність. Оскільки його ферма менш обтяжена боргами, то наслідки низької врожайності не були б такими важкими, як для досліджуваної ферми. Цей приклад ще раз переконує в тому, що в кожному конкретному випадку менеджер повинен розробити таку стратегію менеджменту ризику, щоб віддача (економічний ефект) відповідала ризику, на який він погоджується.
Зрозуміло, що вибір стратегії залежатиме від того, як менеджер може збирати, накопичувати та досліджувати інформацію про виробничу діяльність ферми та навколишні умови, в якій вона здійснюється. Вибір залежить також від здатності менеджера аналізувати цю інформацію, тлумачити дані та робити порівняльні розрахунки. Зрештою, вибір залежить і від ставлення менеджера до ризику. Часто при виборі тієї чи іншої стратегії менеджменту ризику останнє слово залежить від того, чи погодиться менеджер на певний прибуток з огляду на певний рівень ризику, чи ні. Як бачимо, остаточне рішення залишається за вами — менеджерами аграрних підприємств.
