Паритет купівельної спроможності (ПКС) є своєрідним просторовим «дефлятором», аналогом динамічних індексів цін. Якщо динамічні індекси цін вимірюють зміну купівельної спроможності валюти однієї країни в часі, то ПКС вимірює розходження «в просторі» — в купівельній спроможності валют різних країн. Причому, що дуже важливо, користуючись показником ПКС, можна протягом базисного року порівнювати країни, різні за масштабами національних економік.
Нині користуються індексним методом з використанням так званих товарів-представників, за цінами яких розраховується ПКС.
Нагадаємо схему розрахунку ПКС. Вихідний показник розбивають на однорідні первинні групи, усередині яких експертним способом визначають певну кількість товарів-представників; на підставі національних цін відібраних товарів-представників обчислюють індивідуальні та групові паритети купівельної спроможності валют, що потім агрегуються різними методами у зведений ПКС, котрий і використовують для оцінювання показників у порівнянній валюті.
Саме тому вибір товарів-представників для кошика є однією з проблем проведення міжнародних зіставлень для одержання достовірних результатів розрахунків ПКС і реальних обсягів.
Добір та оцінювання товарів-представників. Проведення робіт із добору й оцінювання товарів-представників можна розділити на кілька етапів.
Першим етапом є підготовка основних робочих матеріалів (списки товарів, специфікації, прейскуранти); на другому етапі відбувається аналіз цін і збирання інформації щодо якісних розходжень однотипних товарів. Потім відбувається узгодження списків товарів-представників і цін на них і тільки після цього можна починати розрахунок індивідуальних і групових паритетів купівельної спроможності.
Базою для впорядкування списку товарів-представників є детальна класифікація витрат ВВП для цілей міжнародних зіставлень. Найнижчий рівень детальної дезагрегації (група однорідних товарів) називається первинною групою. Рівень первинної групи є рівнем розрахунку групових ПКС.
Базовий підхід Європейської програми зіставлень полягав у такому:
ВВП кожної країни було розподілено на кілька однорідних товарних груп або первинних груп відповідно до компонентів кінцевого використання;
реєстрація цін здійснювалася за вибраними в рамках кожної товарної групи товарами, і середнє співвідношення цін у різних країнах розраховувалося для кожної товарної групи: ці середні співвідношення цін потім зважувалися і за всіма рівнями агрегування, аж до рівня ВВП, розраховувалися паритети купівельної спроможності;
національні вартісні показники цих товарних груп перераховувалися в міжнародно-порівнянні показники за допомогою вищезгаданих паритетів купівельної спроможності. Отримані показники називають «реальними розмірами» на відміну від «номінальних розмірів», що виражені в національній валюті.
Центральне місце в міжнародних зіставленнях показників системи національних рахунків приділяється розрахунку саме паритету (купівельної спроможності) валют порівнюваних країн.
Товари і послуги-представники мають задовольняти такі дві основні вимоги:
1) порівнянності, що означає, що всі чинники, які впливають на утворення фактичної ціни, є ідентичними в порівнюваних країнах;
2) репрезентативності, що означає, що відібрані товари є характерними для структури витрат (часто використовуються і є в наявності на внутрішньому ринку) і на них припадає значна частина витрат у рамках даної первинної групи в країнах, що їх зіставляють.
Між цими вимогами існує певний компроміс, оскільки найтиповіші для однієї країни товари найчастіше не будуть такими для іншої, причому більшість товарів-представників є просто непорівнянними.
Процедура добору й узгодження товарів-представників була різною в двох групах країн. Загалом можна зазначити, що, наприклад, в групі I добір і узгодження робилися на багатобічній основі, а в групі II — на двосторонній основі.
Відповідно до процедури, що використовувалася в групі I, у рамках кожної первинної групи кожна країна, що бере участь, має вибрати і специфікувати щонайменше один продукт, що його купують достатньо часто для того, щоб він був репрезентативним для витрат даної країни за відповідною первинною групою. Однак для включення в кінцеву вибірку кожний відібраний продукт має також бути схваленим принаймні однією з інших країн-учасниць, де даний продукт є репрезентативним або, як мінімум, реалізується у великих кількостях. Проте відібраних продуктів може й не бути в наявності в усіх країнах групи. Країнам необхідно було подати дані про ціни на відібрані ними продукти, натомість продукти, відібрані іншими країнами для розрахунку паритетів, визначалися прямим або непрямим способом між парами країн.
Базовий перелік було підготовлено Євростатом на основі консультацій із країнами Співтовариства. Потім цей перелік був розширений ОЕСР на основі консультацій із країнами, що не є членами Співтовариства, для забезпечення того, щоб продукти були репрезентативними для всіх країн ОЕСР. Остаточний перелік продуктів містив близько 3200 найменувань споживчих товарів і послуг, 236 найменувань інвестиційних товарів і 16 будівельних проектів.
Зібрані дані про ціни використовувалися для розрахунку відносних цін на індивідуальні товари чи послуги, після чого відносні ціни усереднювалися для одержання паритетів на рівні первинних груп. Для кожної пари країн розраховувалося два паритети. Перший паритет був незваженим середнім геометричним відносних цін на товари-представники першої країни, другий — таким самим середнім геометричним відносних цін на товари-представники другої країни. Геометричне середнє цих двох паритетів (паритет Фішера) потім використовувалося для розрахунку єдиного паритету між двома країнами.
За допомогою даної процедури для кожної первинної групи було розраховано матрицю двосторонніх паритетів. Подекуди ці матриці були неповними, оскільки не завжди можна було розрахувати прямий паритет між кожною парою країн. Крім того, паритети були нетранзитивними (тобто відношення паритету між країнами А и В до паритету між країнами В и С не дорівнювало паритету між країнами А і С). Повнота і транзитивність матриці забезпечувалися за рахунок застосування так званої «процедури ЕКШ».
У групі II (через зіркоподібну організацію зіставлення 1993 р.) товари-представники добирали на двосторонній основі, причому продукти визначалися окремо в кожній країні на основі центрального базового переліку, підготовленого Австрією. Відповідно до даної схеми добиралася максимально можлива кількість товарів-представників для кожної первинної групи. Ці товари мали бути типовими для витрат обох країн, що зіставляються. Потім у вигляді простого середнього геометричного відносних цін на відібрані товари розраховувалося співвідношення цін країни j до базової країни А в конкретній первинній групі.
Основними критеріями репрезентовності окремих видів продукції є масовість їх виробництва і висока частка у вартісному обсязі товарної групи. Інакше кажучи, ці види продукції мають бути найбільш характерними з погляду їхнього місця у виробництві і каналах використання цієї продукції.
У процесі добору вітчизняних товарів-представників експерту необхідно використовувати інформацію про аналогічні або ідентичні вироби в країні, що порівнюється. У разі, якщо продукція, характерна для конкретної товарної номенклатурної групи, є цілком оригінальною, то замість неї треба відібрати іншу, яка має аналоги за кордоном. Необхідно мати на увазі, що за порівняння, наприклад, показників України і США можуть бути використані одні види продукції, а за порівняння показників нашої країни і, припустімо, ФРН за такою самою номенклатурною товарною групою — інші, хоч, беручи загалом, перевагу віддають таким видам продукції, що виробляються й використовуються в усіх або принаймні в кількох порівнюваних країнах.
Під час таких пошуків треба зважати на існування трьох основних типів товарів: ідентичні товари (цілком порівнянні), аналогічні товари (частково порівнянні) і товари, які за своїми якісними характеристиками не підлягають порівнянню. Рівень порівнянності визначається експертами на основі техніко-економічних параметрів (характеристик).
Ідентичні товари. До цих товарів належать зразки продукції з однаковими техніко-економічними параметрами. При цьому варто враховувати тільки основні техніко-економічні (експлуатаційні) характеристики, що впливають на споживну вартість. Незначні розходження щодо форми або окремих, другорядних властивостей товару ігноруються, бо вони не впливають або майже не впливають на якість, а отже, на ціну товару.
Аналогічні товари. До цих товарів належать зразки продукції, що служать тим самим цілям, але різняться за одним або кількома важливими якісними властивостями, що впливає на ціну виробу. З економічного погляду, одиниця такого товару в одній країні є непорівнянною з одиницею аналогічного товару в іншій країні. У якості товару-представника його можна використати тільки з наступним коригуванням цін. Тому включення таких товарів у список товарів-представників є доцільним у тому разі, коли кількості ідентичних товарів замало для визначення співвідношень цін у даній товарній групі.
Товари, що не підлягають порівнянню. До них належать такі зразки продукції, що їх виробляє лише вітчизняна промисловість або промисловість порівнюваної країни. Включення таких товарів у список товарів-представників завжди робиться як виняток і є припустимим тільки тоді, коли цей товар має велике значення для національної економіки певної країни. Для такого товару треба обчислювати (орієнтовно) його ціну в країні, де цей товар не виробляють.
Добір та коригування цін товарів-представників. Другим етапом робіт із розрахунку паритету валют (купівельної спроможності) є встановлення цін таких товарів-представників. При цьому застосовуються ціни кінцевого споживання:
оптові ціни «франко-станція відправлення» для товарів-представників, що є промисловою продукцією;
оптові ціни «франко-станція призначення» для товарів-представників, що використовуються для зіставлення витрат на будівельні роботи.
Оптові ціни для імпортного виробу або устаткування (включаючи вартість монтажу) для країни-імпортера беруть у національній валюті, для країни-експортера — з урахуванням витрат на експортне виконання.
Поширений індексний метод перерахунків на базі індивідуальних цін товарів-представників визначає залежність рівня вірогідності кінцевих результатів не тільки від правильного добору продуктів-аналогів (далі — товарних аналогів), а й цін на них. Загальним правилом має бути прагнення до добору таких товарних аналогів, для яких відпадає необхідність у коригуванні цін, бо вони мають незначні розходження техніко-економічних параметрів.
Коригування цін товарів-представників здійснюється тільки за наявності розходжень їхніх основних характеристик (параметрів). При цьому необхідно керуватися такими правилами:
а) за незначних розходжень техніко-економічних параметрів порівнюваних товарів не треба вдаватися до коригування їхніх цін;
б) коригуються ціни країни, що порівнюється (ціни країни, що з нею порівнюють, як базові доцільно не змінювати);
в) за основу коригування цін беруть властивості, пов’язані зі споживною вартістю товарів, а не з витратами на їх виробництво;
г) коригування цін аналогічних товарів доцільне тільки в тому разі, коли розбіжності основних техніко-економічних параметрів є не занадто значними;
д) коригування цін в окремих випадках є специфічним і потребує залучення експертів для визначення різниці у споживних властивостях товарів, що порівнюються.
Критерієм коригування цін товарів-представників порівнюваних країн є такий засадний принцип: треба знати, наскільки зміниться ціна товару-представника (виходячи з національних умов ціноутворення) в країні, яку порівнюють, коли цей товар матиме ті самі якості (тобто ті самі техніко-економічні характеристики), що властиві аналогічному товару-представнику країни, з якою порівнюють.
Основні принципи вибору характеристик (параметрів) для визначення величини коригування цін товарів-представників є такими:
а) необхідно відібрати тільки основні параметри, що визначають ціну товару-представника й конструктивні, технологічні та експлуатаційні ознаки, що досить повно його характеризують;
б) кількість відібраних параметрів має бути мінімальною, але водночас достатньо повно характеризувати споживні властивості товару;
в) бажано, щоб відібрані параметри було зафіксовано в технічних умовах;
г) відібрані параметри мають бути такими, що їх можна виразити кількісно.
Треба особливо наголосити на тому, що для коригування цін на вироби, що є продукцією машинобудування, споживні властивості якої визначаються значною кількістю технічних параметрів, за основні беруть ті, що характеризують головну якість товару-представника — продуктивність машини з обліком чинників надійності (міри безвідмовності), економічності і зручності експлуатації. За коригування цін на машинобудівну продукцію враховують розходження в її комплектації й оснастці. Коригування цін товарів на основі найважливіших технічних параметрів дають задовільний рівень точності за умов, коли розходження інших параметрів не є завеликими.
Для коригування ціни доцільно розрахувати поправочний коефіцієнт (із точністю до 0,01), що можливо за умови відповідності основних споживних властивостей підібраних товарів-представників. При цьому варто мати на увазі, що перед тим, як визначати поправочний коефіцієнт ціни, визначається поправочний коефіцієнт для кожного з основних техніко-економічних параметрів товару-представника. Переважно для коригування цін варто використовувати не більше двох-трьох параметрів.
Коли не можна кількісно визначити значущість чинників, агрегування кількісних значень поправочних коефіцієнтів робиться за формулою середньої арифметичної незваженої.
Розрахунок індексів цін і паритету валют. Послідовність розрахунку паритету валют визначається етапами роботи — необхідністю розрахунку індивідуального індексу цін, групового індексу цін і власне паритету валют у результаті агрегування групових індексів цін.
Індивідуальний індекс цін розраховується як співвідношення цін товарів-представників двох країн, що порівнюються.
Груповий індекс цін обчислюється як середньогеометричне з індивідуальних індексів цін товарів-представників відповідної групи.
Для кожної (навіть для найменшої) товарної групи за результатами попереднього етапу розрахунків обчислюється середній індекс цін за формулою середньої геометричної незваженої. Незважена формула застосовується в зв’язку з тим, що на практиці бракує даних про ваги товарів-представників, тобто даних про частку таких товарів у тій або іншій товарній групі. Використання геометричної формули обумовлене тим, що вона забезпечує дотримання важливої вимоги до індексів — вимоги незалежності індексу від вибору базисної країни. Інакше, якби застосовувалася формула середньої арифметичної, то отриманий результат залежав би від того, яка з двох країн, що зіставляються (А і В), розглядалася б як базисна.
Наведемо приклад такого розрахунку (табл. 7.3)
Середній індекс цін для товарної групи Х є часткою ПКС. На його основі визначають ПКС для аналітичних груп і компонентів ВВП. Для цього використовуються традиційні формули Пааше і Ласпейреса:
У результаті цього розрахунку можна визначити два середні індекси цін країн А і В, або два показники ПКС. Один матимемо, коли для зважування індексів цін, обчислених для окремих товарних груп, користуватимемось даними про структуру ВВП країни А, а інший — даними про структуру ВВП країни В.
Приклад. Припустімо, що ВВП країн А и В складається з п’ятьох товарних груп і що для кожної товарної групи визначено середні індекси цін (табл. 7.4).
Для одержання тільки одного значення індексу застосовують формулу середньої геометричної, тобто індекс цін Фішера:
Поділивши індекс вартості ВВП на індекс цін Фішера, одержимо шуканий результат, тобто співвідношення фізичних обсягів ВВП двох країн А і В:
Можна отримати той самий результат іншим способом. Так, якщо застосувати індекс цін для окремих товарних груп, можна обчислити ВВП країни А в цінах країни В, а ВВП країни В в цінах країни А. У цьому разі спочатку визначаються два індекси фізичного обсягу для даної пари країн:
Потім обчислюється середній індекс фізичного обсягу на основі цих двох індексів за формулою Фішера. Він буде ідентичний індексу, отриманому за попередньою формулою
Групи, для яких не підібрано товарів-представників, перераховуються за середньогеометричними індексами цін більших груп, частиною яких вони є, або за індексами цін схожих груп.
Для аналізу і контролю підібраних товарів-представників, поряд із груповим індексом цін, розраховуються коефіцієнти розсіювання і контролю як для найменших перерахованих груп, так і для аналітичних груп і всього показника в цілому.
Коефіцієнти розсіювання розраховуються як співвідношення індивідуального і групового індексів цін.
Груповий коефіцієнт розсіювання показує середнє відхилення індивідуальних індексів від групового.
Товари-представники, для яких коефіцієнт розсіювання більший за критичне значення, виокремлюються і аналізуються з метою встановлення причин такого відхилення. Результати розрахунків індивідуальних і групових індексів цін доцільно направити експертам для логічної перевірки індивідуальних індексів цін і коефіцієнтів розсіювання, як показників правильності добору товарів-представників. Після проведеної перевірки в разі потреби вносять відповідні уточнення в списки цих товарів.
Паритет валют визначається як середньогеометричний індекс зі середньозважених індексів перелічених груп.
Щоб дати певне уявлення про те, які розбіжності виникають за застосування різних методів, наведемо результати міжнародних порівнянь (виконаних у 1975 р.) щодо шести країн (табл. 7.5).
Щоб уникнути викривлення результатів, особливо за зіставлення показників країн з різними рівнями економічного розвитку, структурами споживання та соціально-економічними системами, необхідно дотримуватися таких умов:
1. Специфікація товарів та послуг, включених у перелік репрезентативних позицій, має бути однозначною та досить точною.
2. Специфікації треба дотримуватися в основному для здійснення закупівель, які зроблено в усіх або в більшості країн-учасниць програми зіставлень.
3. Вартість товарів та послуг у всіх категоріях витрат ВВП повинна відображати показник обсягу виробництва, а не витрат на виробництво.
4. Країни, які порівнюються, мають належати до однієї економічної системи.
Заведено вважати, що ПКС більшості базисних продуктів та послуг відображають коефіцієнти спільного «теоретичного» продукту, до якого зведено всі базисні продукти. Отже, якщо внутрішні витрати даної країни, котрі охоплюють дані базисні продукти і послуги, розділити на відповідні ПКС, матимемо кількісний вираз цієї складової у валютних одиницях масштабу цін. Це загальний принцип ПМЗ для отримання кількісних зіставлень щодо цінових та вартісних показників між країнами.
Агрегація. Наступною операцією є агрегація реальних величин базисних товарів та послуг та розрахунок середніх ПКС для різних агрегованих категорій та ВВП. При цьому мають бути дотримані такі вимоги:
1. Інваріантність базисної країни, тобто всі країни розглядаються паралельно і будь-яка з них може бути взята за базисну.
2. Адитивність.
Це означає, що реальні величини вартості для всіх базисних товарів та послуг і для всіх країн-учасниць мають задовольняти такі дві умови:
а) для будь-якого базисного товару чи послуги реальні величини вартості мають бути порівнянними для кожних двох країн;
б) для будь-якої країни реальні величини вартості мають бути порівнянними для кожного базисного товару чи послуги.
Друга умова забезпечує отримання результатів на будь-якому рівні агрегації простим підсумовуванням реальних величин вартостей для базисних товарів та послуг, що з них він складається.
3. Середній тест.
Ця умова виконується, якщо для будь-якої пари країн агрегатний індекс обсягу перебуває між найвищим й найнижчим коефіцієнтами обсягу категорій, що його складають на будь-якому рівні субагрегації. Однак те, що індекс обсягу за порівняння двох країн витримує тест, не означає, що так буде і щодо відповідних ПКС.
Перерахування більшості компонентів валового внутрішнього продукту у валюту країни, що порівнюється, робиться прямим методом за допомогою індексів купівельної спроможності валют, агрегованих з індивідуальних паритетів за товарами-представниками. Так, у 1988 р. паритет купівельної спроможності карбованця в групі «Машини й устаткування» для СРСР становив 6,0149 марок ФРН за карбованець (за структурою СРСР). Отже, вартість машин і устаткування (як частини капіталовкладень) оцінювалася в 101,6 млрд карбованців, а в німецькій валюті — 611,3 млрд марок ФРН (101,6 • 6,0149 = 611,3).
Такий порядок застосовується для зіставлення обсягів будівельних робіт (група «Будівництво» включає будівлі і споруди як частину капіталовкладень) і споживання в державному секторі.
Сучасні зіставлення обсягів будівельних робіт проводяться на основі інформації про об’єкти-представники, тобто за методом «стандартного будівництва». Суть підходу полягає в тому, що паритет купівельної спроможності валют розраховується не через порівнювання цін на будівельну продукцію, тобто на конкретні реальні будівельні об’єкти, а на умовні об’єкти, приведені до стандарту. Для оцінки кошторисної вартості умовного об’єкта користуються національними цінами (розцінками) для кожного виду робіт і устаткування, тобто фактично розв’язують задачу визначення вартості конкретного умовного об’єкта, якби його побудувати в даній країні. У проведених 1992 р. міжнародних зіставленнях ВВП колишнього СРСР і ФРН було сформовано 11 умовних будівельних об’єктів-представників. Паритет купівельної спроможності щодо будівельних робіт, обчислений згідно з цим підходом, становив 5,5 марок за карбованець. Цей компонент капіталовкладень оцінювався у 180,2 млрд карбованців, або в 991 млрд марок ФРН (для порівняння: у 1988 р. обсяг будівельних робіт у ФРН становив 231,1 млрд марок).
Порівняння державного споживання робляться для окремих елементів витрат — зарплати, амортизації, проміжного споживання. Для заробітної плати паритет купівельної спроможності визначається як співвідношення середніх зарплат у розрахунку на одного зайнятого в цій сфері із використанням поправочного коефіцієнта на різницю в продуктивності праці. Для амортизації використовується ПКС щодо валового капіталоутворення (без житлового будівництва). ПКС для проміжного споживання розраховується як середня величина паритетів відповідних компонентів, що виокремлюються з проміжного споживання.
Агрегування результатів зіставлень усіх складових валового внутрішнього продукту дає змогу одержати результати порівняння в цілому між країнами. Такі результати називаються реальними співвідношеннями щодо кінцевого продукту, кінцевого споживання, валових капіталовкладень і т. д. Оскільки розрахунки реального співвідношення об’ємних показників (як і паритетів купівельної спроможності валют) здійснюються спочатку у валюті кожної із порівнюваних країн і за структурою кожної з них, то в результаті одержимо два різні індекси. Відповідно до загальновживаної методології двосторонніх міжнародних зіставлень, за офіційний результат беруть середнє геометричне з цих двох індексів (індекс Фішера).
