загрузка...
 
3. Особливості зовнішньоекономічної політики України
Повернутись до змісту
На сучасному етапі Україна переживає складний період комплексних структурних перетворень, фінансово-економічного оздоровлення всього національно-господарського комплексу, вибору власних шляхів стабілізації і формування сприятливого ґрунту для функціонування та співпраці міжнародних бізнес-структур, інституцій, установ.
З перших днів здобуття Україною незалежності її уряд здійснює послідовну політику входження в міжнародне співтовариство, на цьому шляху надзвичайно важливим завданням постає формування нового торговельного режиму, інтегрованого у світове економічне середовище. У ситуації, коли експорт є одним з найважливіших важелів розвитку окремих галузей національної економіки, стає неможливим ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі без повноправного членства у Світовій організації торгівлі. Від членства України в системі СОТ безпосередньо залежать перспективи збільшення іноземних інвестицій в економіку України, забезпечення технологічного оновлення та переоснащення національного виробництва, збільшення експортного потенціалу та експорту високотехнологічної продукції. За оцінками Міністерства економіки після приєднання України до СОТ обсяг вітчизняного експорту зросте майже на 1 млрд. дол. США. Вступ до СОТ вимагає від України значною мірою лібералізувати свій зовнішньоекономічний режим, реалізувати принципи вільної торгівлі з країнами – членами СОТ. І хоча вступ України до СОТ розширить доступ її товарів на світові ринки, сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату всередині країни, негативними аспектами такого приєднання стане швидке проникнення на внутрішній ринок могутніх іноземних компаній та витіснення ними вітчизняних товаровиробників, таким чином може бути втраченим державний контроль за ринком і можливе зростання дефіциту в торгівлі.
Негативний вплив на розвиток українських зовнішньоекономічних зв’язків має відсутність у країні здорового політичного та соціально-економічного клімату. Впродовж всіх 90-х років велася гостра політична боротьба між прихильниками та противниками переходу до нового типу соціально-економічних відносин, ця боротьба поєднувалась одночасно з процесом перерозподілу власності, природно, такі процеси не сприяли стабільному економічному розвитку країни, мали наслідком розбалансованість економіки та загострення соціальної напруженості в країні. Реально це виявилося у глибокій соціально-економічній кризі, що супроводжувалося падінням обсягів ВВП, розквіті тіньового сектора економіки, рекету, корумпованості, хабарництва та правопорушень. Внаслідок цього Україна за обсягом ВВП та доходами населення стала займати одне з найнижчих місць у світі, а за ступенем економічної безпеки увійшла до переліку країн з найбільшим ризиком для бізнесу, таких як Ефіопія, Колумбія тощо.
Крім того, суттєвими недоліками та суперечностями позначено сучасне законодавство України, наявна неузгодженість законів між собою: існують невідповідності між законами “Про лізинг”, митним та податковим законодавством, зміст законів не повністю відповідає сучасним вимогам та нормам міжнародного права.
Істотним недоліком українського зовнішньоекономічного законодавства є відсутність у багатьох випадках механізму реалізації цих законів, внаслідок чого більшість з прийнятих законів не діють, тому через відсутність механізму (правил) реалізації законів частина укладених контрактів не реалізовується, внаслідок чого Україна несе величезні збитки.
Основний чинник, який суттєво стримує розвиток зовнішньоекономічної діяльності України на початку ХХІ ст. – непослідовність проведення економічної політики. На нерозвинутому ринку, за умов існування нужденного споживача, відсутності достатнього капіталу та передових технологій виробництва для українського ринку характерна ситуація, коли максимально припустима ціна для покупця товарів виявляється нижчою від витрат виробництва і відповідно неприйнятною для приватного виробника, і водночас високою для споживача, тобто потреба вимагає свого задоволення, але споживач не в змозі сплатити ціну, яка б відшкодувала витрати виробника. Внаслідок цього виробництво товарів, навіть вкрай необхідних суспільству, не розширюється. Ці економічні умови поширюються і на діяльність спільних з іноземним капіталом підприємств за винятком тих, що існують в умовах пільгового оподаткування.
Такі обставини зовнішньоекономічної діяльності України не сприяють співробітництву з іншими країнами, головною сферою такого співробітництва у 90-х рр. залишалася лише зовнішня торгівля (проте її обсяги були незначними), а також інші форми зовнішньоекономічних зв’язків. Щорічні іноземні інвестиції в економіку України теж були невеликими.
Таким чином, економічні умови, що склалися наприкінці 90-х рр. в Україні визначили характер і напрямки її зовнішньоекономічної діяльності, за змістом ця діяльність відповідала стану та можливостям української економіки, але зазнавала впливу нових явищ світового економічного середовища, але загальновизнано, що зовнішнє економічне середовище впливає на створення ефективних економік, проте воно нездатне їх створити.
Українська економіка перехідного періоду, як і зовнішньоекономічна діяльність, на нинішньому етапі оцінюються як суперечливі: якщо остання має тенденцію послідовного входження у міжнародне співтовариство, то українське економічне середовище підриває цю тенденцію, не сприяє зовнішньоекономічній діяльності також практика переважно протекціоністського зовнішньоекономічного курсу. Головним чинником цього виявилася низька конкурентноздатність більшої частини вітчизняних товарів та послуг, отже, внутрішній ринок України потребує захисту від натиску іноземних товарів та послуг.
Внаслідок загальмованості економічного реформування Україна продовжує перебувати на узбіччі світових економічних перетворень. Слабкий рівень інтегрованості до світових економічних відносин є свого роду бар’єром, який гальмує можливості позитивного впливу на загальну капіталізацію внутрішнього ринку. Не сприяють розв’язанню проблеми інтеграції до міжнародних економічних відносин і приватизаційні процеси, нерозвинутість яких позначається на стані фондового ринку, а це справляє негативний вплив на всі сфери економіки. Традиційні труднощі відчуває Україна щодо залучення в її економіку іноземних інвестицій, внаслідок ризикованих умов їх запровадження в українському економічному середовищі з врахуванням специфіки її правового поля та нестабільності політичної ситуації. Україна нині суттєво відстає у справі залучення іноземних інвестицій: так, у 2000 р. в Україну надійшло 750 млн. дол. іноземних інвестицій, для порівняння: Польща за цей період одержала 8,5, Чехія - 5,5, Росія –3,5 млрд. дол. США. Наведений перелік можна продовжити проблемами функціонування в Україні банківських установ і небанківських фінансових посередників, що сприяють переведенню грошей за кордон, тому проблема ролі і місця України у світі залежатиме від ефективності здійснення економічних реформ всередині країни.
Економічна ситуація в Україні продовжує залишатися складною, так, за показником ВВП на душу населення, що на початок 2000 р. становив 619 дол., країна займає 17 місце серед 27 колишніх країн з плановою економікою. Інфляція в Україні також висока, західні експерти прогнозують її дальше зростання, отже наростатиме негативний вплив інфляційних процесів на розвиток подій у зовнішньоекономічній діяльності.
Підтримка з боку тих чи інших зовнішньоекономічних партнерів є вагомим чинником економічних успіхів України, але перебільшувати її навряд чи потрібно, оскільки перш за все в Україні необхідно створити нормальну ринкову економіку, яка працювала б за прозорими та зрозумілими ззовні правилами, тоді Україна безумовно отримуватиме більшу підтримку інших країн.
Істотним для України на нинішньому етапі продовжує залишатися необхідність проведення зовнішньоекономічної діяльності, яка була б зорієнтована на подолання колоніального минулого та інтереси власної національної економіки, а не на користь дружніх держав.
Отже, розвиток зовнішньоекономічної діяльності України повинен орієнтуватися на найповнішу реалізацію потенціалу нації становленням конкурентоздатної економіки через ефективну міжнародну взаємодію в науково-технологічній, торговельній та фінансово-інвестиційній сферах.
Важливим чинником функціонування національної економіки є нарощування експорту країни на світові ринки, збільшення його питомої ваги у світовій торгівлі, але за умов досягнення дедалі більшої відкритості вітчизняної економіки Україна все відчутніше стикається з проблемою необхідності забезпечення власної економічної безпеки, яка за сучасними уявленнями постає як загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний та стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам [10,13].
Останнім часом у сфері експортної діяльності відчутно збільшилися можливості України здійснювати зовнішньоторговельні операції, так у 2000 р. вона здійснювала їх зі 189 країнами світу, зберігаючи позитивне торговельне сальдо. Проте показники українського експорту суттєво відстають від обсягів, необхідних для виведення економіки із стану стагфляції. Недостатність обсягів експортної діяльності України відповідає недостатньому рівню конкурентноздатності її товарів та послуг, але варто зазначити, що у 2000 р. експорт та імпорт товарів і послуг дещо зросли. Важливою за останні роки була тенденція переорієнтації товарних потоків за межі країн СНД: частка зовнішньоторговельного обороту з цими країнами у 1999 р. збільшилася до 55,5% проти 54,5% у попередньому році, а експорту – відповідно 63,8% проти 60,2%, скоротився обсяг експорту товарів до країн СНД на 22,6%. За цей період зберігався обсяг експорту товарів до країн європейського союзу, який загалом становив 2 млрд. 118,5 млн. дол. США, внаслідок цього сальдо зовнішньої торгівлі з цими країнами зросло на 771,0 млн. дол. США.
Загалом впродовж цих років зберігалося позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, відбулося скорочення обсягів загального рівня та впорядкування надходження товарів некритичного імпорту.
Аналіз експортної діяльності України за 1998-2000 рр. свідчить, що разом з переорієнтацією товарних потоків до країн за межами СНД, відбулося поліпшення торгівлі з основним торговельним партнером України – Російською Федерацією. Ця ситуація, з одного боку, свідчить про поступову стабілізацію зовнішньоекономічних зв’язків України з Росією, з іншого боку, - посилюється загроза економічній безпеці України, тому одним із стратегічних завдань української зовнішньоекономічної діяльності має стати підтримка необхідного рівня економічної безпеки національної економіки, основними з яких мають стати ліквідація негативного зовнішньоекономічного сальдо в торгівлі товарами, альтернативність зовнішніх джерел постачання енергоносіїв на національний ринок, активна протидія встановленню контролю з боку Росії над інфраструктурною мережею України, реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та Росією, створення комплексної інформаційної бази щодо стану економічних відносин та прогнозування їх розвитку з метою вироблення виваженої стратегії щодо нормалізації стосунків та попередження загроз економічній безпеці України.
Запорукою успіхів і економічних відносин України з країнами СНД є запровадження принципів вільної торгівлі у двосторонніх та багатосторонніх відносинах, розвиток партнерства з Росією, яке не суперечило б якісно новим історичним умовам і відповідало національним інтересам України. Як закономірний етап глобалізації економічних процесів України може стати розгортання спільних торгових зон у прикордонних регіонах з Угорщиною, Чехією, Польщею тощо.
І якщо розвиток процесів глобалізації світового суспільства являють собою найглибшу соціальну, економічну та технологічну революцію і це насамперед – революція свідомості людей: від прагнення людини здобувати матеріальні блага до самовираження, від панування над природою до гармонійних відносин з нею, від ставлення до праці не як до способу заробляти гроші, а як засобу реалізації своїх здібностей, то нерозвинутість всіх форм економічного і суспільного існування в Україні мають прямо протилежний напрям і доповнюються загальним занепадом моралі, коли масове розкрадання “верхами” державної власності відбувалося за мовчазного традиційного конформізму основної частини українського народу, а частково виправдувалося “низами”, тобто підтримувалося ними. Наявний нині масштабний занепад соціальної структури українського суспільства суперечить загальносвітовим тенденціям його розвитку, коли за “ринковим ренесансом” світової економіки постав значний розвиток неринкової сфери економіки: особистого та загальносуспільного добробуту, колосальне нагромадження людського капіталу, що за оцінками експертів США у 3-4 рази перевищує накопичення капіталу у його матеріально-речовій формі.
Натомість в Україні з ірраціональним розвитком підприємництва, розвитком не стільки фермерства, скільки парцелярних господарств у якісно нових формах, відбувається руйнація досягнень попередньої системи у сфері соціального захисту населення на тлі його економічного зубожіння, коли не забезпечуються навіть біологічно необхідний рівень існування 90% населення. Внаслідок такої недалекоглядної політики приниження людського фактора в Україні виникла складна демографічна ситуація щодо скорочення населення внаслідок вкрай негативних умов його існування, що супроводжується вимиранням, скорочуванням народжуваності, легальною і нелегальною міграцією за кордон. Україна зазнає втрат і через “відплив умів”, оскільки вона як місце для постійного проживання та наукової діяльності стала непривабливою. Важко визначити наслідки такої міграції учених з погляду інтелектуального виснаження нації. Така тенденція нераціонального використання людського потенціалу в межах своєї країни суперечить соціально-економічній моделі глобалізації людства, оскільки постіндустріальні суспільства перебувають на етапі удосконалення своїх відносин, які дозволяють особливо ефективно використовувати людський капітал.
Млявий рух реформування українського економічного середовища ще на початковій стадії проте різко обмежив саме сферу соціального захисту населення введенням платної медицини, запровадженням мінімального рівня пенсій для всіх категорій працівників без врахування трудового внеску, пільгового пенсійного забезпечення державних службовців, недостатнім виявився захист населення у зв’язку з безробіттям. Економічно невиправданим виглядає запровадження в Україні накопичувального пенсійного забезпечення, дальше поширення платної медицини, скасування соціальних пільг щодо постраждалих внаслідок виробничого травматизму, аварії на Чорнобильській АЕС тощо.
Між тим у постіндустріальному суспільстві Заходу формується сектор “виробництва людини”, де нагромаджується людський капітал і саме він все більше визначає розвиток і структуру ринку, динамізм і конкурентоздатність економіки країн у світі.
З огляду на те, що економічна ситуація в Україні залишається складною, деяке економічне пожвавлення останніх двох років не варто оцінювати як надзвичайний успіх, тому зовнішньоекономічна діяльність держави повинна враховувати сучасні реалії щодо конкретизації подальших напрямів розширення співробітництва України у сфері зовнішньоекономічних відносин з західними партнерами, яке можливе за пріоритетними напрями високотехнологічного виробництва та досліджень, до яких належать перш за все: аерокосмічне виробництво та аерокосмічні технології, виробництво лазерної техніки та оптико-волокнистих носіїв інформації, розвиток інших засобів зв’язку включно з модернізацією існуючих комунікацій зв’язку, розробка біотехнологій, розробка і запровадження принципово нових технологій зварювання та порошкової металургії тощо.
На порозі третього тисячоліття Україні для її залучення у загальносвітовий процес глобалізації необхідно створення конкурентної економіки за рахунок удосконалення виробництва та споживання енергоносіїв, розвиток транспортної інфраструктури, забезпечення високого рівня інформаційних технологій, підвищення якості життя народу, формування людського капіталу і на його основі якісно нової робочої сили, створення системи ефективного використання ресурсів.


загрузка...