загрузка...
 
5.6. Ж. Ш. С. Сісмонді
Повернутись до змісту
Переможна хода індустріальної технологічної революції обумовила народження нового суспільного ладу, який отримав назву капіталістичного. Це нові економічні, політичні, соціальні, моральні інституції. Тому у західній літературі проводиться розподіл між Старим і Новим суспільством. Але Старе трансформується в Нове в умовах, які ніяк не позначені християнськими чеснотами.
Запровадження машин приводить до значного, різкого зростання продуктивності праці. Це можна продемонструвати на прикладі виробництва шпильок. Якщо у шпильковій мануфактурі розподіл праці вів до контрастного зростання його продуктивності, то застосування машини дасть не менший, а більший ефект. До 1824 року для остаточної обробки кожної шпильки потрібно було не менше 14 людей, що виконують різні операції. Винайдення машини Райтера привело до того, що тепер (це середина XIX століття) 400 робітників виробляють щодня 50 млн., або 125 тисяч шпильок на одного робітника (Шиппель. Сучасна бідність. С-Пб., 1902, с.30).
Величезна роль машини в енергетиці країни. Робота пару в англійських рудниках і металургійних заводах, на різних фабриках, локомотивах та пароплавах дорівнювала 3 млн. 650 тис л.с., що дорівнює кількості 11 млн. коней при 10-годинному робочому дні, що у 64 рази дорожче ніж при механічній роботі за допомогою пару (там же с. 21). Нові технологічні рішення обумовили зменшення сировинних матеріалів для одержання промислової продукції. Так витрата вугілля на одну тонну чавуна становила у 1796 році – 6 т, у 1806 році – 5 т, у 1880 році – 2,4 т (там же с. 33). Механічні сили в останньому десятиріччі ХVІІІ століття, виражені в людських силах, ще не зрівнялись із населенням Об’єднаного королівства, а 1818 року вони переважали це населення у 10 разів, в 1812 році – в 16 разів, в 1871 – в 32 рази (там же с. 41). Менш контрастні зміни в сільському господарстві. Так врожай пшениці в Англії за цілий ряд років до 1770 р. складав 23 бушеля з акра, за 20 років включаючи 1876 р. – 28 бушелів (там же с. 40).
Індустріалізм несе не лише серйозні позитивні результати в зростанні продуктивності праці, а і зміни у свідомості самих працюючих. Друга половина ХІХ ст. реально показала, що концентрація виробництва призвела до концентрації найманих робітників. Якщо раніше вони були групою, то зараз – монолітним трудовим колективом, здатним успішно боротися за справедливий договір з капіталом про умови розподілу створеної та реалізованого продукту.
«Майбутність, до якої неясна фантазія соціаліста підготовляється машинами, що вони так нехтують» (Б. Гільдебранд, с. 89)
Одним із таких «соціалістів», які піддали негативні сторони індустріалізму блискучій критиці, є Жан Шарль Леонард Сісмонді де Сісмонді. Автор праці «Новий початок політичної економії» (1819) та «Нариси політичної економії» (1837).
Вихідна позиція автора розкривається у наступному положенні: «Матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави, становить предмет політекономії». «Держава за допомогою політичної економії повинна надати всім можливість користуватися благами народного багатства» (Нові початки політекономії, с. 148).
Як видно, Сісмонді піклується за весь народ, як багатих, так і бідних, хворих, старих, дітях, інвалідах. Про це наголошується ще раз у такому визначенні багатства: «Багатство є благо, якщо воно несе вдоволення усім класам». На протилежність класичній англійській політичній економії про роль ощадливості, про роль накопичення Сісмонді пише: «Не треба ставити задачу накопичувати багатство» (с.149). Але у наступному положенні закладене протиріччя: «Ми разом із Адамом Смітом вважаємо, що праця є єдиним джерелом багатства, а економія – єдиним засобом накопичення його» (с. 167). «Багачі можуть накопичувати свої багатства як шляхом розширення виробництва, так і тим, що забирають собі більшу частину того, що раніше залишалось біднякам. Для того, щоб цей розподіл був урегульований, для того, щоб він був справедливим, ми майже завжди закликаємо те саме втручання уряду, яке Адам Сміт відкидав» (с. 168).
У конкуренції він бачить, що «вона привела до величезного зростання промисловості, але дуже часто вона несла за собою найжорстокіші страждання для деяких класів населення». Отже, основний висновок Сісмонді – необхідне втручання держави в економічне життя і перш за все у розподіл, а також відгородити суспільство від вільної та універсальної конкуренції, а значить і втручання у виробництво. У Сісмонді боротьба «добра із злом неминуча». Конкуренція породила величезне зростання виробництва, вона породила «найжорстокіші страждання деяких класів». Завдання спалити «зло». Як же він розв’язує цю задачу?
Якщо зростання промисловості, зростання виробництва випереджали зростання чисельності населення, то неминуче збільшення нерівності людей, неминуча поява суперечності між зростаючим виробництвом і споживанням. Але це відбувається при пануванні ринкових відносин з пануванням капіталу в їхньому функціонуванні. Виробництво – говорить Сісмонді – припиняється, як тільки воно припиняє приносити дохід. Якби багаті класи раптом вирішили жити як бідні, робітники впали б у безнадійні злидні і померли б з голоду».
«Хліб може залишатися не проданим, незважаючи на наявність величезної кількості голодних» (с.149).
Але історія знала час, коли виробництво і споживання знаходилися у певній гармонії. Це період гільдійського розвитку промисловості. «Кожен виробник починав з виробництва того, що потрібно йому самому, він знав свої потреби і, у відповідності з цим, регулював свою працю».
Понадвартість називається доходом від капіталу (с. 142). Це не додаткова вартість Маркса, та вона наближається до неї. Це теж відрахування з продукту праці робітника. Заслугою Сісмонді є постановка питання про кризи надвиробництва, свідком яких він був (1818, 1825). Але дати строго наукове обґрунтування він не зміг. Заслугою Сісмонді є ідея про концентрацію майна, про що говорилося вище, і зростаючу пролетаризацію робочих мас. Своїм закликом до державного втручання він відкриває дорогу критиці абсолютного лібералізму, чим передбачає ідеї катедр-соціалізму та державного соціалізму.
Є три види доходу – рента, прибуток, заробітна плата. Вони три різні форми користування продуктами людської праці. В основі ж цього – праця. «Робітник за день праці виробляє значно більше, ніж йому потрібно на день, але після того, як він поділиться з землеробом і капіталістом, йому рідко коли залишається більше ніж найнеобхідніше. Те, що йому залишається, складає його дохід і називається заробітною платою» (с. 184).
У своїй критиці негативних сторін індустріальної технологічної революції Сісмонді використовує доведення про аграрну технологічну революцію. «В країнах, де землероб є власником і де продукти належать цілком тим людям, котрі виконали всі роботи, тобто в країнах сільського господарства, які ми називаємо патріархальними, ми бачимо на кожному кроці сліди любові землероба до будинку, в якому він живе, до землі, яку він доглядає» (с. 222). Перевага приватного власника на землю – у підвищенні сільськогосподарських знань, накопиченням досвіду і зростання культурності.


загрузка...