Однією з центральних проблем соціальних ринкових суспільств є питання про рушійні сили, логіку саморуху цих суспільств. Де слід шукати внутрішні пружини, що визначають еволюцію соціально-економічних організацій?
Дослідники цієї проблеми спиралися на дві взаємозв'язані концепції: т.зв. "теорію регулювання" і теорію "соціальних структур акумуляції".
Згідно з першою концепцією, економічні, соціальні і політичні процеси нині неможливі без відповідного контролю у формі державних установ та інституцій, вироблення законів і актів встановлення ієрархії (субординації) відносин. З цієї точки зору в основі соціально-економічної еволюції лежить зміна різних засобів регулювання, яким відповідають в певних історичних межах певні соціально-політично-економічні режими.
Згідно із другою концепцією, сучасна західна цивілізація пройшла у своєму розвитку ряд стадій - епоху "вільної конкуренції", монополістичну стадію, період "корпоративного" капіталізму. Кожна з цих стадій відзначалася особливим способом нагромадження й розподілу капіталу, що відбувалося за особливими законами. Коли цей спосіб "соціальної акумуляції" стає неадекватним наявним соціально-економічним і політичним установам, суспільство потрапляє в період кризи, вихід з якої треба шукати у нових соціально-економічних і політичних формах.
З часом дослідники названої проблеми дійшли згоди стосовно того, що в сучасному громадянському суспільстві діють три провідні рушійні сили - організований робітничий рух у вигляді професійних спілок, організований капітал у формі підприємницьких організацій (асоціацій) і держава, що представлена своїми органами та інститутами влади. Для того, щоб зв'язок між цими різнорідними елементами єдиного суспільного організму був оптимальним, необхідні такі регулятори, як система колективних трудових угод між працею і капіталом. Для того, щоб пом'якшити соціальну напругу в суспільстві необхідні програми допомоги малозаможним, системи пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, системи підготовки і перепідготовки кадрів.
Найбільш концентрований вираз такий підхід знайшов у т.зв. "державі загального добробуту". Основа усієї системи "загального добробуту" полягає в досягненні соціального компромісу (на відміну від марксистської традиції, яка в основу своєї ідеології покладає ідею загострення класової боротьби і суперечностей).
З ім'ям Г.Форда, одного з найкрупніших і найвизначніших підприємців нинішнього століття, пов'язують т.зв. "фордизм", як теорію раціональної організації масового індустріального виробництва. При цьому якось поза увагою лишається така провідна складова усієї концепції "фордизму", як теорія "соціальної згоди" і "соціального контролю". Масове виробництво для масового споживання - так можна коротко сформулювати гасло і основну ідею цього видатного американського підприємця. Один з дослідників "фордизму" В.Ландман писав, що в плані політичному "фордизм" означав компроміс між головними соціальними силами, в плані економічному він базувався на тісному взаємозв'язку збільшення продуктивності праці із зростанням заробітної плати.* У певному розумінні "фордизм" являв собою суміш ідей соціал-демократії і кейнсіанства. Його головною ідеєю була віра в те, що на засадах "соціального партнерства" можна домогтися високої продуктивності праці масового виробництва дешевої продукції, доступної найширшим колам трудящих, що дозволить забезпечити "загальний" добробут" і подальше економічне зростання. Отже, в розвинених країнах світу в соціальній економіці діють три головні рушійні сили - трудящі, представлені працівниками найрізноманітніших професій, підприємці - представлені найрізноманітнішими формами "бізнесу" в найрізноманітніших сферах людської діяльності, і держава представлена своїми органами і виконавчими структурами. Ми не можемо докладно характеризувати всю різноманітність і різнобарвність названих тут і неназваних представників та інститутів. Обмежимося лише розглядом соціально-економічної суті тих представничих утворень, які виражають ці головні' рушійні сили сучасного суспільства. В нинішніх умовах інтереси трудящих представлено досить розгалуженою системою профспілок, підприємці різних сфер діяльності утворили свої професійні організації, а держава відправляє свої функції через чисельні урядові організації та інституції, головне призначення яких виступати свого роду "арбітром" у складних відносинах між працею і капіталом.