загрузка...
 
1. Суб'єкти сучасного міжнародного публічного права.
Повернутись до змісту
З погляду національного права суб'єктом права іменується особа (фізична або юридична), що володіє здатністю мати певні юридичні права й обов'язки. Наявність таких прав і обов'язків, їхній конкретний обсяг у сукупності складає або визначає правовий статус суб'єкта права. Розмір обсягу й зміст прав і обов'язків суб'єкта права (його правовий статус) залежить від характеру соціально-економічного і політичного ладу держави. Ілюстрацією цього є різниця у правовому становищі рабів, селян при феодалізмі, кріпаків, робітників у буржуазному суспільстві та інших шарів населення, аж до наших днів.
Суб'єкт права в національному праві перебуває під юрисдикцією держави і її права, обов'язки і відповідальність визначені Конституцією та іншими правовими актами. Зокрема в Конституції України із 47 статей, присвячених правам і обов'язкам громадян, 43 статті формулюють права громадян України і тільки 4 статті регламентують їхні обов'язки (захищати Батьківщину, дотримуватись Конституції, платити податки і не завдавати шкоди природі).
З погляду міжнародного права суб'єкт права - це носій міжнародних прав і обов'язків, що і складає його міжнародну правосуб'єктність. Поняття суб'єкта міжнародного права характеризується наявністю двох визначальних ознак:
І. Якщо держава виступає як суб'єкт міжнародного права, то вона, як носій державного суверенітету, не має політичної або якоїсь іншої влади, яка стоїть над нею, і держави незалежні одна від одної. Відсутність якогось підпорядкування і повна незалежність держави
на міжнародній арені є головною юридичною властивістю держави як суб'єкта міжнародного права.
2. Суб'єкт міжнародного права (держава або хтось інший) добровільно визнає юридичну чинність міжнародного права і підкоряється йому.
Беручи це до уваги, варто відзначити, що суб'єкти міжнародного права за своєю юридичною природою розрізняються як первинні і похідні (або суверенні і несуверенні). До первинних, а отже, до основних, суб'єктів належать держави, а також нації і народи, що борються за своє визволення і самовизначення (наприклад, курди, косовські албанці та ін.).
Держави як первинні суб'єкти міжнародного права мають загальну міжнародну правосуб'єктність, і вона носить об'єктивний характер, оскільки в міжнародному праві немає спеціальних норм, що визначають обсяг міжнародної правосуб'єктності, але є норма, яка це підтверджує. До похідних, а отже, до вторинних суб'єктів належать міжнародні організації, міжурядові утворення, спеціальні державо-подібні утворення, наділені їхніми творцями статусом суб'єктів міжнародного права. Похідні суб'єкти міжнародного права звичайно володіють галузевою правосуб'єктністю. Розрізняється ще спеціальна правосуб'єктність - фізичні особи. Беручи до уваги наявність істотних розходжень у юридичній природі суб'єктів міжнародного права, розглянемо питання про їхній склад трохи детальніше.
Держава з позицій філософії видається суб'єктом світового співтовариства як історично визначений, соціально з'ясовний і політично обґрунтований феномен.
З позицій теорії держави і права держава - це особлива організація публічної влади, яка, володіючи спеціальним апаратом керування і примусу, керує суспільством і представляє це суспільство.
З позицій міжнародного права держава визначається як спільність, що складається з території і населення, які перебувають під певною політичною владою, і характеризується суверенітетом.
У цьому визначенні містяться основні правові компоненти держави, що і проливають світло на її юридичну природу. Однак для її виявлення цього мало. Необхідно додати, що зазначені правові компоненти держави - це не просто елементи її складу, це сукупність нерозривно пов'язаних і взаємозалежних компонентів, у якій населення і територія є невід'ємною природною базою, а суверенна влада - сполучною і об'єднуючою, і також невід'ємною, ланкою.
Міжнародно-правовою базою, що підтверджує це положення, є Міжамериканська конвенція про права й обов'язки держав 1933 р. Визначаючи міжнародно-правові критерії держави як суб'єкта міжнародного права, Конвенція відзначає необхідність наявності:
- певної території;
- певного населення;
- суверенної влади, що обумовлює спроможність і повноважність вступати у правовідносини з іншими державами.
Обсяг міжнародної правосуб'єктності держави визначається її міжнародно-правовим статусом, що залежить від становища держави у міжнародному співтоваристві, а також від її потенційних можливостей. Правовий статус держави, у свою чергу, визначений Статутом ООН -"Декларацією про принципи міжнародного права, 1970 р." і Заключним актом НБСЄ 1975 р. Відповідно до цих документів міжнародна правосуб'єктність держав характеризується, насамперед, їхніми обов'язками з міжнародного права. Про це свідчить аналіз основних принципів сучасного міжнародного права. Так. 8 із 10 основних принципів формулюють обов'язки держав і тільки 2 визначають права (рівноправність і самовизначення націй і суверенна рівність, що також передбачає не тільки право на рівність, але й обов'язок не порушувати право інших держав на рівність.
Поряд із зазначеним, обсяг міжнародної правосуб'єктності держави (якщо підходити до цього питання з позицій теорії права) визначається її правоздатністю і дієздатністю.
Під правоздатністю держави розуміється її спроможність (швидше, властивість) мати права і нести обов'язки з міжнародного права. Згідно з принципом суверенної рівності держав, усі держави мають однакову правоздатність (це пасивна властивість).
Під дієздатністю держави розуміється її здатність самостійно та активно користуватися своїми правами і правомірно набувати їх (це активна властивість), а також сумлінно виконувати свої обов'язки і нести відповідальність перед міжнародним співтовариством.
У літературі з міжнародного права можна зустріти судження про несення відповідальності як відособленої частини обсягу міжнародної правосуб'єктності - деліктоздатності, котру визначають як здатність нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення. Згідно з ідеєю, закладеною в принципах суверенної рівності і рівноправності держав, обсяг міжнародної дієздатності (а також і деліктоздатності) для держав, як первинних суб'єктів міжнародного права, однаковий. Однак на практиці стосовно дієздатності цього сказати не можна тому, що можливості здійснення своєї міжнародної дієздатності у держав різні. Це розходження обумовлюється політичними, економічними, а часом і воєнними факторами. Так, наприклад, у період Другої світової війни окуповані німцями держави зберігали свою правоздатність, а в дієздатності були дуже обмежені. Після війни таких обмежень зазнали Німеччина і Японія. Те ж саме трапилось і з Кувейтом під час його окупації Іраком. Тому на практиці побутує думка про те, що дієздатність держави розрізняється як юридична і як фактична (тобто в порядку de facto і de jure).


загрузка...